Фінансова політика

У сучасних умовах більшість  розвинутих країн у своїй фінансовій політиці використовують різні елементи як кейнсіанської, так і неокейнсіанської теорії державного регулювання.

В країнах соціалістичної орієнтації фінансова політика формувалась  під впливом марксистсько-ленінської теорії сутності і функцій соціалістичної держави та спиралась на принцип  фінансової централізації. Держава безпосередньо керувала всіма сферами суспільного життя за допомогою планів економічного і соціального розвитку. Фінансова централізація призвела до монопольного державного регулювання ціноутворення, грошового обігу, системи розрахунків, кредитних відносин.

Оцінюючи фінансову політику, що проводилась в умовах адміністративно-командної  системи управління, тяжко визначити  чи вона була поганою чи хорошою. Основним є те, наскільки вона відповідає інтересам суспільства і наскільки  сприяє досягненню поставлених цілей і вирішенню конкретних завдань. У роки перебудови і переходу до ринкових відносин планово-адміністративна фінансова політика перестала відповідати конкретно-історичним умовам. Завищена оцінка ролі монетарних механізмів у регулюванні перехідної економіки, втрата керованості економікою посилили масштаби фінансової кризи.

Фінансова політика на нинішньому етапі повинна характеризуватись  якісно новими підходами до суб’єктів  господарювання з урахуванням переходу на ринкові відносини, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи, спрямованих на формування нового фінансового механізму.

 

2.1. Фінансова  політика України на різних

етапах державотворення

 

В умовах переходу до соціальної ринкової економіки різко зростає  значення фінансів і кредиту. Також виступила проблема структурної перебудови господарського комплексу, підвищенням ефективності його функціонування [14].

Ефективність соціально-економічних  перетворень у перехідний період можна оцінювати за результатами виконання двох найважливіших планів – державного бюджету і кредитного плану Національного банку України, від стану їх виконання значно залежить успіх переходу до ринку і розвиток економіки.

У формуванні і становленні  фінансової політики в Україні можна  виділити три етапи [18].

Перший – 24 серпня 1991 р. – 16 листопада 1992 р., тобто від  проголошення політичної незалежності і до здобуття незалежності української  економіки від російського рубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати  наш безготівковий обіг, доки не було введено купоно-карбованець (до 16 листопада 1992 р.).

Другий період – з  листопада 1992 р. по вересень 1992 р. Це період пошуків державою “власного обличчя” у фінансовій політиці.

Третій період триває з жовтня 1993 р. Це етап реальних кроків у фінансовій політиці, які характеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері, погашенням гіперінфляції. Його можна трактувати як переддень економічних реформ в Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р.

Під час першого періоду  фінансова політика України як суверенної держави майже повністю залежала від фінансової політики Росії. Україна вслід за Росією лібералізувала ціни. Від моменту лібералізації цін у січні до травня – червня реальна грошова маса (номінальна, скоригована на зростання цін) зменшилась у 7-8 разів. У товарному обігу виникла серйозна диспропорція, що поклало початок кризі неплатежів. Це значно зумовило розрив господарських зв’язків, прискорило спад виробництва, впровадження бартерних операцій та остаточний розвал грошової системи. В Україні на той час функціонували дві валюти – купоно-карбованець, що обслуговував готівковий обіг, і російський рубль, який, будучи валютою іншої держави, обслуговував безготівковий обіг. Тоді ж були проіндексовані обігові кошти державного сектора. Набув розвитку нелегальний “чорний” ринок рубля.

У результаті інтенсивної  емісії на фінансовому ринку України  нагромадилася велика маса грошей, яка у значній кількості мігрувала  до Росії, – там були порівняно  вищі відсоткові ставки за кредити, а  ціни були нижчими. Тому в наступні місяці Україна знову опинилася без фінансових ресурсів.

В Україні й далі поглиблювалися фінансово-економічні проблеми. Підприємства через обмеженість ринку збуту  та відсутність джерел сировини опинилися  в глибокій кризі.

Другий етап характеризувався тим, що фінансовий стан підприємств різко погіршився через лібералізацію цін на енергоносії, у результаті чого ефективне функціонування багатьох енергомістких виробництв стало неможливим. Платіжна криза продовжувала зростати. Банки затримували на рахунках кошти клієнтів, а комерційні структури використовували ці кошти для свого збагачення.

Стрімко розвивався інфляційний  процес, оскільки ціни на енергоносії  та всі види сировини різко зростали. Нестача фінансових ресурсів стала  хронічною і наростала величезними темпами, що почало загрожувати повним крахом фінансової системи.

Із запровадженням Росією світових цін на енергоносії Україна  мала б запровадити аналогічну плату  за транзит товарів Росії та інших  країн СНД своєю територією. Цей транзит у шість разів перевищує обсяги нашого транзиту територією Росії та країн СНД. Вартість транзиту нафти і газу через Україну становить 3,7 млрд. дол. США, за транзит інших видів вантажів (усіма видами транспорту) Україна могла б отримати ще 5,1 млрд. дол. США. Загальна сума становила б 8,8 млрд. дол [29].

Криза платежів, яка виникла  восени 1992 р., змусила уряд України  прийняти рішення про вихід із рубльової зони та девальвувати свою національну валюту 1,5 рази.

Крім того, у період з 24 серпня 1991 р. до 16 листопада 1992 р. уряд України припустився таких помилок [18]:

1. Купон не був уведений у  готівковий і безготівковий обіг  одночасно.

2. Не було створено  стабілізаційного фонду для підтримки  національної грошової одиниці.  Рішення про такий фонд прийнято лише на початку 1994 р.

3. Купон у ролі тимчасової  української валюти, як свідчить  світовий досвід, мав змогу ефективно  функціонувати лише п’ять-шість  місяців. Пізніше його потрібно  було замінити повноцінною валютою  (гривнею) ще принаймні в червні 1992 р.

Зазначимо, що купон не виконував функції нагромадження, тобто його не сприймали як одну із форм майна. Тому в 1991-1992 рр. відбулася  “втеча” купона в реальні товарні  цінності, що стало ще однією причиною зростання цін, крім того, процес нагромадження відбувався у вільно конвертованій валюті, а це теж спричиняло падіння ціни купона.

Отже, протягом першого  періоду розвитку фінансової політики незалежної України було втрачено сприятливий  момент для введення повноцінної  української валюти.

За період 1991-1993 рр. загострювалася криза й у валютній системі, відбулося штучне заниження в десятки разів курсу національної валюти стосовно російського рубля. Не було гарантовано і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгу експортерів. Зменшився зовнішньоторговельний оборот з негативним для України сальдо платіжного балансу.

Кредитні емісії НБУ  не сприяли гальмуванню спаду  виробництва. Понад 80% кредитів були спрямовані у державний сектор економіки  на підтримку передусім збанкрутілих підприємств. Найдоцільніше було б закрити такі підприємства згідно з  Законом “Про банкрутство”, надаючи підтримку тільки найважливішим з них. Проте були прокредитовані підприємства і цілі галузі без урахування їхньої значимості, що і стало вирішальним інфляційним фактором.

Унаслідок перелічених  негараздів в економіці України  відбулося сторазове зростання  роздрібних цін за вдвічі нижчих темпів зростання заробітної плати. Частка заробітної плати в собівартості продукції зменшилася майже вдвічі. Поволі зникали і стимули до праці.

У фінансовій політиці Української  держави значне місце посідає  грошова реформа 1996 р. Середньомісячна  інфляція за серпень 1996 р. – липень 1997 р. становила 1,4%, а за відповідний  період 1995-1996 рр. – 1,5%. Зміцнення гривні сприяло зміні структурі грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома вага національної валюти в структурі грошової маси М2 становила 82,1%, то на відповідний період 1997 р. – 85,3%*. Найважливіші фінансово-економічні наслідки грошової реформи наведено в додатку у табл. 1.

Довіра до нової грошової одиниці  зумовила зростання вкладів населення  в комерційні банки. Питома вага строкових  вкладів у загальній сумі вкладів  населення за аналогічний період зросла майже на 10%.

------------------------------

*Згідно з класифікацією НБУ грошова маса включає:

  М0 – банкноти і розмінну  монету; М1-М0 – кошти на безтермінових  розрахунках і поточних депозитах  у комерційних банках; М2-М1+ строкові  депозити і валютні заощадження

 

Пожвавився і валютний ринок. За липень 1996 – червень 1997 рр. продано 23 млрд. дол. США, тоді як за липень 1995 – червень 1996 рр. – 13,5 млрд. Національна валюта почала працювати на свою економіку – на 24,8% зросли реальні кредитні вкладення (додаток, табл. 1). Порівняно дешевшими стали і самі кредити [18].

Отже, стабільні гроші – це фундамент  розвитку економіки будь-якої країни і основа складання правильної та відповідної фінансової політики у  державі у певний період. При цьому  сума грошей в обігу має відповідати  кількості товару для реалізації. Надлишок грошей, як і їх брак, негативно впливають на кругообіг капіталу і фінанси держав в цілому [23].

 

 

2.2. Фінансова  політика України на сучасному  етапі

 

Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації [18].

В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є [28]:

1) проведення заходів  щодо остаточного переведення  підприємств, і особливо державних,  до ринкових відносин;

2) оздоровлення грошово-кредитної  системи та повний вихід з  кризового стану фінансів держави;

3) комплекс заходів  по соціальному захисту населення.

Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом’якшити переходу від однієї системи відносин до іншої [12].

Напруга в суспільстві залежить від популярності матеріального  стану окремих груп населення. Чим чисельніша та частина, яка програє від соціальних змін, тим вищий ступінь непередбаченості як ходу, так і результатів політичних і економічних перетворень.

В основі визначення кордонів перерозподілу фінансових ресурсів повинна бути необхідність формування оптимальної структури економіки, яка забезпечує не тільки обороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового, космічного комплексів, але й цивілізований рівень умов життя і гідний рівень оплати праці всього населення [12].

Вироблення фінансової політики на даний час здійснювалося в  умовах гострої необхідності невідкладних заходів фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

Основною метою став перехід до економічних методів  регулювання грошового обігу через:

• підвищення ролі банківського кредиту, формування банківських резервів;
• формування фінансового ринку (купівлі та продажу цінних паперів);
• призупинення необґрунтованого переходу грошей із сфери безготівкового обігу в готівковий;
• поетапний перехід зовнішньоекономічних зв’язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;
• конвертованість грошової одиниці;
• реорганізація ощадної, страхової справи.

Фінансова політика, таким чином, відзначалась якісно новими підходами до функціонування господарства з врахуванням різноманітних форм власності, економічної самостійності підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи і була направлена на формування фінансового механізму ринкової економіки.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік  затверджує Основні напрями бюджетної  політики, а Національний банк України  – Основні засади грошово-кредитної  політики. Ці документи є визначальними  у формуванні поточної фінансової політики держави.

Так, пріоритетними напрямами  бюджетної політики на 2004 рік є [4]:

• забезпечення соціального спрямування державного бюджету;
• видатки на освіту, охорону здоров’я, культуру, науку, судову владу, житлово-комунальне господарство є основними;
• забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безоплатної методичної допомоги;
• державна підтримка енергозберігаючих технологій.

А основною метою грошово-кредитної  політики в 2004 році є підтримка стабільності гривні як монетарної передумови поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі та досягнення довгострокових соціальних, структурних й інституційних цілей [5].