Фінансова політика

 

 

2. Принципи та види фінансової політики,

характеристика  її складових

 

Фінансова політика повинна бути підпорядкована одній меті – досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріально- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки  тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Звісно, в умовах ринкової економіки діють саморегуляційні фактори, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше розв’язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед заснованими на централізованому плануванні.

Проте в умовах змішаної чи перехідної економіки помилково недооцінювати роль держави в проведенні фінансової політики. Адже на тлі реформ, що потребують величезних затрат фінансових ресурсів, мобілізувати ці кошти й визначити напрямки їх використання можна лише на державному рівні [8].

Іншим важливим принципом фінансової політики держави є мобілізація  й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких гарантій належать: освіта, оборона , охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні  та комунікаційні системи, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог тощо.

На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших  функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною мірою визначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв’язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм, методів мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

Третій принцип фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. Фінансова політика повинна забезпечити право людини жити в умовах здорового навколишнього середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки.

Завдання й принципи фінансової політики в кожному конкретному  випадку, в кожній державі, в певний проміжок часу можуть змінюватися. Зокрема, для України нині важливо проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

До принципів фінансової політики також відносять [34]:

·  публічний характер;

·  розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

·  фінансування безпеки держави;

·  пріоритетність державних видатків;

·  єдність фінансової політики та грошової системи держави;

·  міжгалузевий характер;

·  самостійність;

·  плановість.

Фінансова політика складається з : бюджетної політики, податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, валютної, митної, боргової тощо [26].

Фінансова політика розглядається  в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики [19].

Монетарна або грошово-кредитна політика являє собою комплекс дій та заходів  у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою  частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальнодержавної фінансової політики. Напрям зміни валютного  курсу національної грошової одиниці впливає на результати економічної діяльності та виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.

Завдання валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності грошей. Це виражається в підтримці  стабільного валютного курсу  національної грошової одиниці держави [22].

Фіскальна політика характеризує дії  держави щодо централізації частини  виробленого ВВП та її суспільного  використання. Вона здійснюється шляхом впровадження різноманітних методів  мобілізації державних доходів  та розподілу та розподілу цих  коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику сферах фондового та страхових ринків та міжнародних фінансів.

Фіскальну політику дещо умовно можна  поділити за двома напрямами –  на податкову і бюджетну [19]. Податкова  політика – це діяльність держави  у сферах запровадження, правового  регламентування та організації  справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу та технічного оновлення виробничого потенціалу держави [30]. Податкова політика відображає як потреби держави у коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів тощо. Залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати соціальне, економічне чи військове спрямування. Крім того, бюджетна політика визначає засади бюджетного устрою країни і побудови її бюджетної системи, а також організацію міжбюджетних відносин.

Фінансова політика у сферах фондового  та страхового ринків характеризується діями держави щодо їх розвитку і регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і на інших суб’єктів підприємницької діяльності, тільки засобами регуляторної політики.

Фінансова політика у сфері міжнародних  фінансів пов’язана з налагодженням  взаємовідносин держави з міжнародними організаціями і фінансовими  інституціями, членство в яких є добровільним. З одного боку, воно передбачає членські внески, а з іншого – можливості отримання фінансової допомоги. Сутність політики полягає у визначеності щодо участі в цих організаціях та інституціях і у встановленні засад співпраці.

Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язкових платежів, а другі - на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу.

Дієздатність фінансової політики значною мірою визначається узгодженістю її окремих складових. І монетарна й фіскальна, і податкова й бюджетна, і політика фінансового ринку та боргова політика держави мають бути спрямовані в одну сторону. Тільки скоординована й узгоджені політика може дати позитивні результати. Фінанси являють собою єдиний організм, в якому всі складові досить тісно взаємозв’язані, а тому прорахунки в будь-якому напрямі фінансової політики неодмінно ведуть до негативних наслідків.

Фінансова політика може бути безперспективною і нереалістичною [12].

Безперспективна фінансова політика не містить в собі основних концепцій  розвитку фінансів, тобто орієнтована  на задоволення поточних потреб.

Нереалістична фінансова політика обмежена тільки виробленням напрямів, концепцій без підкріплення їх фінансами і конкретними практичними діями.

 

 

 

1.3. Стратегія і тактика  фінансової політики

та її реалізація

 

Фінансова політика залежно від  тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику [17]. Причому вони тісно взаємозв’язані. Стратегія визначає сутність і напрями тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі і завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Водночас слід наголосити на тому, що тільки та фінансова політика, яка ґрунтується на поєднанні та взаємоув’язці стратегії і тактики, їх єдності і підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, а полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна [19].

Фінансова стратегія – довготривалий  курс фінансової політики, розрахований на перспективу, і передбачає рішення  великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією держави. Це також вибір довготривалих цілей і складання цільових програм у фінансовій політиці потрібні для концентрації фінансових коштів на головних напрямках економічного і соціального розвитку [12].

Фінансова політика спрямована на вирішення  завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасних змін способів організації фінансових зв’язків, перегрупування фінансових ресурсів.

Фінансова тактика – поточна  політика, що спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду на основі розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності [6].

При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика повинна відрізнятись гнучкістю, що визначається змінністю, рухливістю економічних умов і соціальних факторів. Стратегія і тактика між собою пов’язані.

У фінансовій політиці стратегія утворює  сприятливі можливості для вирішення  тактичних завдань.

Тактика, виявляючи вирішальні дільниці і вузлові проблеми розвитку економіки, соціальної сфери шляхом зміни способів, форм організації фінансових відносин, зв’язків, дозволяє в більш стислі строки, з найменшими затратами вирішувати завдання, які намічає фінансова стратегія.

Важливим станом здійснення фінансової політики в державі є вибір  форм і методів її реалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебувають при владі, є досить складним процесом, який потребує відпрацювання  повної стратегії і тактики у використанні фінансів при управлінні економічними й соціальними процесами в державі [8].

Для оцінки фінансової політики уряду  і для рекомендації з її коригування  в першу чергу необхідно мати ясну, чітку програму суспільного  розвитку з виділенням інтересів всього суспільства чи його окремих груп, характеристикою перспективних і найближчих завдань, визначенням строків і методів їх вирішення.

Тільки за таких умов можна розробити  і успішно проводити фінансову  політику, дати їй об’єктивну оцінку [12].

Результативність фінансової політики тим вища, чим більше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і  груп суспільства, конкретно-історичні  умови і особливості життя [13]. Не меншою мірою успіх політики залежить від якісної розробки механізму узгодження і реалізації зацікавленості шарів суспільства і наявності в державі об’єктивних можливостей, тобто механізму свідомого використання усесторонніх, деколи навіть суперечливих факторів впливу на хід реалізації політики, з врахуванням змін в соціальній структурі суспільства, в стані суспільної свідомості і психології.

З огляду на це конкретні форми  та методи реалізації бюджетної й  податкової політик, що є основними  складовими фінансової, передбачають [8]:

• знаходження і використання науково обґрунтованої величини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему відповідного рівня економічного розвитку держави, використання методів державного регулювання економічного і соціального розвитку;
• удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного планування;
• скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення;
• постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного майна;
• вдосконалення міжбюджених відносин, забезпечення їх стабільності, посилення зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів і своєчасному справлянні податків;
• досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження податкового навантаження, справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг, що негативно позначається на формуванні вартісних показників в економіці держави;
• при оподаткуванні юридичних осіб необхідно поступово зменшувати нарахування на фонд оплати праці, які впливають на рівень цін, їхню структуру, конкурентоспроможність українських товарів. Щодо оподаткування фізичних осіб, то необхідно зменшувати податкове навантаження на громадян із порівняно низькими доходами.

Для оцінки фінансової політики уряду  використовують показники, такі як[9]:

• фінансоємкість;
• фінансовіддача.

Фінансоємкість – така кількість  фінансових ресурсів, що необхідна  на виконання тої чи іншої програми.

Фінансовіддача – кількість  прибутку, що отримано на вкладені ресурси.

Основною задачею є зниження фінансоємкості і підвищення фінансовіддачі в суспільному виробництві. При цьому необхідно пам’ятати, що важливим резервом збільшення фінансових ресурсів є покращена виробнича структура фінансових ресурсів вартості суспільного продукту.