Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Марта 2015 в 22:01, реферат
Сучасна економічна система розвивається як комплексна структура взаємопов’язаних між собою ринків, у якій ключове місце посідає фінансовий ринок. Його структурна побудова здійснюється на основі розвитку фінансових інститутів, які спеціалізуються на використанні певних фінансових інструментів, що виконують специфічні функції у процесі економічної взаємодії.
Фінансовий ринок виступає каталізатором зростання національної економіки, адже діяльність фінансових інститутів зумовлює перерозподіл фінансових ресурсів та створює умови для стимулювання інвестицій.
Наступний показник – це ефективність. Важливим аспектом ефективності є структура власників банку та її вплив на роботу установи. Державні банки є менш ефективними у своїй діяльності, перешкоджають процесу швидкого та якісного розподілу ресурсів, що веде до мінливого розвитку фінансових інститутів і галузі загалом.
Оскільки доступ до банківських послуг не є синонімом можливості користуватися фінансово-банківським сервісом, важливо дослідити два різних аспекти цього питання: 1) доступ і можливість користуватись банківськими продуктами; 2) фактичне користування послугами фінансових установ.
З вищевикладеного цілком об’єктивно можна стверджувати, що компонент “Доступ до банківських послуг” повинен включати такі індикатори:
1. Конкуренція в банківській системі.
2. Розвиток банківського сектору.
3. Внутрішнє кредитування приватного сектору.
4. Частка недіючих кредитів.
Доступ до ринку капіталу. Відкритість і ліквідність ринків капіталу є надзвичайно важливими для створення інвестиційних каналів та сприяння надходженню капіталу як для великих, так і середніх корпорацій. Завдяки сприянню інвестуванню в корпоративний сектор дрібними та інституційними інвесторами, ринок капіталу відіграє роль важливого каналу фінансування реального сектору. Компонент доступу до фінансування зосереджує увагу як на оцінці розміру, складності та відкритості ринку капіталу, так і на інших специфічних організаційних аспектах діяльності ринку. Важливим аспектом для контролю цього компонента є відкритість і можливість використання інформації, які, у свою чергу, мають здійснюватися шляхом проведення на відповідному рівні аналізу вимог щодо розкриття корпоративної інформації.
Таким чином, до компонента “Доступ до ринку капіталу” мають належати такі індикатори:
1. Державне регулювання ринку капіталу.
2. Доступ, глибина і рівень ліквідності фондового ринку.
3. Розвиток ринку корпоративних облігацій.
4. Різноманітність фінансових інструментів.
5. Вимоги щодо розкриття корпоративної інформації.
Доступ до небанківських фінансових установ. Розвиток небанківських фінансових установ дозволяє покращити розподіл ризиків між секторами фінансової системи. Однією з ключових оцінок виміру ефективності страхових компаній і НПФ є конкуренція. Надто велика концентрація страхового сектору та НПФ може стати результатом недостатньої конкуренції на ринку, що призведе до малоефективного управління активами інституціональних інвесторів. Додатковим аспектом ефективності небанківського фінансового сектору є рівень його розвитку.
Оскільки доступ до страхових послуг і НПФ не є синонімом можливості користуватися фінансовим сервісом, важливо дослідити два різних аспекти цього питання: 1) доступ і можливість користуватися фінансовими продуктами СК і НПФ; 2) фактичне користування послугами СК і НПФ.
На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що компонент “Доступ до небанківських фінансових установ” повинен включати такі індикатори.
1. Конкуренція в небанківській фінансовій системі.
2. Розвиток сектору страхових послуг і НПФ.
3. Активи сектору небанківських фінансових установ.
Розвиток схем гарантування. Оцінка фінансової системи може здійснюватись з огляду на системи гарантування, які, у свою чергу, можуть бути реалізовані через публічні, приватні чи взаємні гарантійні інституції. Компонент “Розвиток схем гарантування” має охоплювати такі індикатори:
1. Рівень розвитку гарантійних схем.
2. Наявність взаємних гарантійних схем.
3. Наявність експортних гарантійних схем.
4. Послуги з питань
кредитування та кредитних
Ефективність регуляторної політики фінансового сектору. У цьому сенсі важливою є регуляторна політика центробанку з питань регулювання та нагляду, рівень розвитку регулювання та нагляду, зокрема макропруденціального регулювання. Так, наприклад, жорсткі вимоги щодо застави можуть бути важливою перепоною в отриманні кредиту позичальниками, тобто бути стримуючим чинником щодо кредитної діяльності фінансових установ.
Компонент “Ефективність регуляторної політики” оцінюється за такими індикаторами:
1. Вимоги до застави, які забезпечують кредит.
2. Рівень впровадження
принципів базельського
Solvency-2).
3. Рівень розвитку регулювання та нагляду.
4. Рівень розвитку
Комплексна оцінка фінансової системи та її окремих складових є необхідним для формування дієвої фінансової політики. Система індикаторів цілком може слугувати підґрунтям для запровадження загального (єдиного) підходу щодо здійснення оцінки розвитку фінансових секторів.
Передумовою повноцінного функціонування ринкової системи господарювання є наявність ефективно діючої та цілісної інфраструктури. Важливе місце серед усієї сукупності складових елементів останньої належить кредитним та фінансовим інституціям, зокрема банкам, фондовим і валютним біржам, страховим, інвестиційним компаніям, кредитним спілкам. Усі вони – активні учасники грошового обігу, належна організація грошових потоків якого забезпечує безперервність процесу суспільного відтворення.
Проте ключовою ланкою з перерахованих фінансових інституцій є банки. Саме їм належить пріоритетна роль у мобілізації тимчасово вільних коштів суб’єктів господарювання, в спрямуванні необхідних обсягів грошових капіталів у найприбутковіші галузі економіки, що в кінцевому результаті приводить до підвищення матеріального добробуту населення країни. Так, загальний стан економіки країни свідчить про активність діяльності банків. Проте не варто забувати й те, що належний стан банків підтверджує економічний розвиток суспільства у цілому.
В умовах економічної глобалізації, коли у тій чи іншій частині світу час від часу спалахують валютні, банківські та фінансові кризи, загострюється питання щодо забезпечення у кожній країні стабільного економічного розвитку, який значною мірою залежить від надійності банківського сектору.
Визначальними факторами при формуванні довіри з боку вкладників, партнерів, інвесторів до банків є фінансова стійкість та стабільний розвиток останніх. Зокрема, і фінансова стійкість, і стабільний розвиток мають бути не лише короткочасними досягненнями банків, а їх стратегічними завданнями, від чого, в свою чергу, залежатиме динамічність ринкових перетворень та підвищення соціальних стандартів.
Проблема забезпечення та зміцнення фінансової стійкості банків – не породжена сьогоденням, вона має корені й у минулому, складна та до кінця не розв’язана. Вона є у розвинутих країнах ринкового типу, набула загальнонаціонального значення і для України, що значною мірою зумовлено специфікою розвитку вітчизняних банків. Зокрема, порівняно короткий період їх діяльності, необхідність працювати в умовах підвищеного ризику, що пов’язано з економічною та політичною нестабільністю у країні, а також порівняно з банками провідних ринкових країн незначні обсяги власного капіталу. Саме тому ефективне управління і забезпечення власної фінансової стійкості має бути обов’язком та основним стратегічним завданням кожного комерційного банку.
На сьогоднішній день вирішення питання забезпечення фінансової стабільності покладена на центральні банки країн світу, а міжнародні валютно-фінансові організації можуть надавати рекомендації щодо ефективного проведення такої політики. Переважна більшість центробанків країн ОЕСР уже на сьогодні регулярно на щоквартальній або піврічній основі готують огляди або звіти про фінансову стабільність, де вказують основні індикатори фінансової стабільності та надають короткі коментарі визначеним показникам. Важливим фактом також є те, що деякі центробанки створили внутрішні комітети для забезпечення фінансової стабільності. Зокрема, міждисциплінарний підхід при проведенні операцій в області фінансової стабільності використовує центральний банк Німеччини, а Банк Англії має спеціальний підрозділ з фінансової стабільності у своєму складі.
Головними завданнями для банків сьогодні й на перспективу є створення для підприємств реальних можливостей залучення в господарський оборот додаткових грошових коштів, підвищення рівня капіталізації, необхідність трансформації фінансових ресурсів у інвестиції для економіки. Майбутнє комерційного банку – в розвитку партнерських відносин із клієнтами, орієнтація зусиль на задоволення їх потреб та обов’язково – забезпечення власної фінансової стійкості.
Специфіка розвитку вітчизняної банківської системи, зокрема досить короткий період функціонування банків, необхідність працювати в умовах підвищеного ризику, що пов’язано з економічною та політичною нестабільністю країни, порівняно з банками провідних ринкових країн незначні обсяги власного капіталу, відсутність достовірних кредитних історій позичальників, що значно ускладнює механізм кредитних операцій, також свідчить про підвищену необхідність для українських банків ефективно управляти ризиками.
В Україні нещодавно у Національному банку України створено Департамент економічної політики, у складі якого виокремлюють Управління з фінансової стабільності. Він якраз займається аналізом і моніторингом окремих показників фінансової стабільності.
На думку члена правління
Європейського центрального
Випадки банкрутства банків, – зумовлені зазвичай кризою фінансового стану та є кінцевим результатом порушення фінансової стійкості, також дають привід замислитися над проблемою її забезпечення й ефективного управління. Банкрутство хоча б одного великого банку, не кажучи вже про ланцюгову реакцію банкрутств у банківській системі, має, безумовно, неґативні соціально-економічні наслідки як для економіки країни, так частково і для економік країн-партнерів. Саме тому фінансова стійкість банківської системи загалом та окремого комерційного банку має бути як предметом жорсткого контролю з боку органів банківського регулювання й нагляду, так і об’єктом особливої уваги з боку суспільства.
Особливе значення фінансової стійкості страхових компаній для економіки в цілому обумовлено низкою причин.
По-перше, розвиток страхового сектора в системі фінансових відносин на макрорівні сприяє стабілізації економіки та забезпеченню соціальної стійкості суспільства. Вступаючи у фінансові відносини з різними суб’єктами ринку (страхувальниками, контрагентами, державою тощо) і виконуючи свої договірні та інші зобов’язання, страхові компанії таким чином впливають на ефективність усього ланцюжка економічних взаємозв’язків у суспільстві.
По-друге, страхові компанії суттєво впливають на ринок інвестицій, оскільки є надійним джерелом формування фінансового капіталу. Об’єктивною передумовою цього є те, що надходження страхових премій передує наданню страхової послуги. Часовий лаг, виникаючий при цьому, дозволяє страховим компаніям акумулювати значні обсяги грошових коштів, які розміщуються в різні фінансові інструменти та нефінансові інвестиційні активи. Отримані від страхувальників кошти в результаті надання страхових послуг нагромаджуються в страхових фондах, що стимулює циркуляцію коштів на ринку капіталу.
По-третє, зміцнення фінансової стійкості страхових компаній сприятливо впливає на ринкові відносини на макроекономічному рівні в цілому. Разом із тим, виступати в ролі стабілізатора ринку страхові компанії можуть, лише маючи здатність виконувати свої зобов’язання впродовж усього строку страхування, а також достатній ресурсний потенціал для адаптації до вимог постійно змінюваного конкурентного середовища.
Отже, необхідність оцінки фінансової стійкості страхових компаній підтверджується наявністю інтересів усіх учасників процесу страхування – держави, страхувальників, кредиторів, управлінського персоналу та ін.