Фінансова наука XVII-XVIII cт. (В. Петті, Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс, Ф . Юсті, Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо)

Геніальні фізіократичні  ідеї А. Тюрго зробили великий  вплив на наступний розвиток фінансової та економічної думки.

Фізіократи протестували проти довільності податків, проти їх численності, вважаючи їх гальмом економічного розвитку [6, с.93].

На основі концепції перекладання податків фізіократи першими поділили всі податки  на прямі і непрямі, причому поняття  “прямі” означало “податки, що не перекладаються”, а “непрямі” – “податки, що перекладаються”. Фізіократи вважали таким, що не перекладається у всій системі французьких податків поземельний, тому пропонували його як єдиний. Упровадження єдиного поземельного податку означало б включення дворянства і духівництва в податні стани. Фізіократи через своїх кращих представників чітко сформулювали ідею класового характеру фінансів і фінансової політики, негативне ставлення до непрямих податків. Вони показали антагонізм фінансових інститутів з дійсними інтересами розвитку промисловості і торгівлі країни [1, с.397].

 

 

3. Німецька школа камералістики

 

У XVIII ст. фінансові теорії знаходять повніший розвиток завдяки  успіхам політекономії, піднесеної до рангу науки Адамом Смітом у його працях «Дослідження щодо природи і причин багатства народів» («Багатство народів») (1776 р). Він не виділяв фінансову науку, але розвинув економічну основу фінансового господарства. Одним із нових віянь у фінансовій думці XVII-XVIII ст. стала німецька школа камералістики. Саме німецькими камералістами в XVII-XVIII ст. уперше був здійснений систематизований аналіз державного господарства [1, с.397].

Термін “камералізм” походить від латинського саmеrа  – скарбниця - сукупність адміністративних і господарських знань із ведення  камерального (палацового і в широкому розумінні державного) господарства [2, с.86].

Серед величезної плеяди представників цієї економічної  думки варто назвати Д. фон  Юсті, Д. Бехера, Д. фон Зенненфельса, Д. фон Секондорфа.

Вони розглядали державу  як об'єкт планування в тому розумінні, що планування – це основна функція управління (як і на підприємстві, коли воно планує свою господарську діяльність) [2, с.86].

Погляди камералістів визначалися  наявними в ті часи інституціо-нальними умовами, за яких держава та мешканці беззаперечно підкорялися абсолютній владі правителів. Ця влада обмежувалася тільки наданням населенню можливості міграції, яка була пов’язана з незначними витратами, оскільки на території колишньої Німеччини розташовувалася велика кількість невеличких держав [2, с.86].

Своє завдання камералісти  вбачали у консультуванні місцевих правителів (монархів, феодалів), у розробці фінансово-політичних заходів, орієнтованих на зростання їхнього добробуту [1, с.397].

Зважаючи на те, що прагнення  правителів зводилися до максимізації податкових надходжень з їхніх володінь, камералісти покликані були роз'ясняти, що при експлуатації податкових джерел доцільно керуватися не довільними намірами (як це часто спостерігалося), а ідеєю збереження потенціалу довгострокового економічного зростання. У ті часи такого зростання можна було досягти за допомогою стимулювання міграції населення пільговою податковою політикою: це приводило до розширення бази оподаткування. У довгостроковому періоді через таку політику можна піднести рівень податкових надходжень вище, ніж при одноразовій конфіскації майна у підвладних громадян. У сфері державних видатків камералісти відстоювали ідею, що видатки мають бути інструментом стимулювання економічного зростання, наприклад, спрямовуватися на створення інфраструктури, що в довгостроковій перспективі могло б сприяти зростанню державних доходів.

Камералісти значну увагу  приділяли взаємозв’язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від  платоспро-можності щодо податків.

Д.фон Юсті називають батьком фінансової науки, зокрема за працю “Система фінансового господарства“, надруковану 1766 року. Він визнає, що податки в багатьох країнах стали постійним доходом, а управління доменами призводить до збитків. Д.Юсті (1717-1771) і Д.Зонненфельс (1733-1817) пишуть про причини добробуту держав, функції державного управління і заходи щодо збільшення добробуту і забезпечення безпеки держави. Д.Юсті вважав, що причини добробуту криються в природних і економічних умовах держави, а також у духовному розвитку її громадян. Отже, на це і повинна бути звернена насамперед діяльність держави (точніше, увага його уряду).

У 1746 році Д.Юсті видає  свою основну працю “Система фінансового  господарства”, в якій вперше системно були викладені основні положення  фінансової науки. З огляду на це деякі вчені – послідовники Д.Юсті і вважають його батьком фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьох європейських країнах [4, с.45].

Свідченням росту фінансових знань стала поява перших підручників  з фінансової дисципліни. Найбільш відомі серед них належали Д.Юсті і Д.Зонненфельсу. І в того, і  в іншого фінансова наука входить  у тріумвірат державного домоведення, що складається з благочиння (державного права), торгівлі і фінансів [6, с.92].

Предметом фінансів, на думку  авторів, служать державні доходи. Достоїнством робіт Д.Юсті і Д.Зонненфельса, що одержали європейське визнання, був  систематизований виклад фінансового  права й історії фінансової політики. Серйозними недоліками – невисокий (для другої половини XVIII ст.) теоретичний рівень, монархічна спрямованість творів і відчутний вплив меркантилістської теорії [5, с.131].

Отже, Д. Юсті та І. Зонненфельс  систематизували всі панівні  фінансові теорії і побудували загальну систему фінансової науки. Вченим Д. Юсті вперше системно були викладені основні положення фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьох європейських країнах [6, с.93].

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, підводячи підсумки, слід відзначити, що у XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс, У.Петті. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. Англійські філософи і економісти Т. Гоббс, Д. Локк і У. Петті поклали початок розробці загальної теорії податків. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову нової системи податків на раціональних засадах. У другій половині XVII століття була оприлюднена відома праця Вільяма Петті "Трактат про податки і збори". В. Петті вперше дав наукові трактування про багатство держави, значення грошей в економіці та методи їх використання, про ціну речей, яка визначається кількістю часу, затраченого на їх виробництво. Він стверджував, що праця — це батько багатства, а земля — його мати. Ці важливі наукові засади неабияк вплинули на подальший розвиток економічної науки загалом і фінансової зокрема.

Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в XVII—XVIII століттях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд. Вони належали до представників німецької школи камералістики, значну увагу приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків. Ф. Юсті та І. Зонненфельс систематизували всі панівні фінансові теорії і побудували загальну систему фінансової науки. Ф. Юсті як автор «Системи фінансового господарства» закономірно вважається батьком фінансової науки. Ф. Юсті вперше системно були викладені основні положення фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьох європейських країнах.

Наприкінці XVIII століття спостерігається повне пожвавлення  розвитку фінансової науки. Цьому сприяли  нові наукові відкриття в галузях  філософії, політичної економії, права, державного управління. Відбувалися  докорінні перетворення в економіці  та політиці.

Державне управління зазнає змін під впливом ідей Великої  французької революції та прогресу техніки. Цього часу на найбільшу  увагу заслуговують теоретичні постулати  в галузі фінансової науки французьких  вчених-фізіократів Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. Ідеї фізіократів про справедливе оподаткування, про джерела доходів, про розмір участі кожного громадянина у витратах держави мали прихильників і послідовників у багатьох європейських країнах протягом значного проміжку часу.

Основна ідея фізіократів  у фінансовій науці ґрунтувалася на тому, що лише земля дає чистий дохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю. Помилковість цього теоретичного положення нині очевидна, проте фізіократи найглибше дослідили взаємозв'язок фінансів і матеріального виробництва.

Заслуги фізіократів  у фінансовій науці полягають  також у тому, що глава цієї школи  Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, де чітко проглядається  схема взаємозв'язку фінансів, їхньої ролі в процесі суспільного відтворення, тобто процесі створення та використання суспільного продукту.

На основі концепції  перекладання податків фізіократи першими  поділили всі податки на прямі  і непрямі, Фізіократи через своїх  кращих представників чітко сформулювали ідею класового характеру фінансів і фінансової політики, негативне ставлення до непрямих податків. Вони показали антагонізм фінансових інститутів з дійсними інтересами розвитку промисловості і торгівлі країни.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Історія економіки та економічної думки: від ранніх цивілізацій до початку ХХ ст. / За ред. Козюка В.В., Родіонової Л.А. – К.: Знання, 2011. – 566 с.

 

2. Історія економічних вчень: Навчальний посібник / За ред. В.В. Кириленка. – Тернопіль: „Економічна думка”, 2007. – 233 с.

 

3. Історія економічних учень [Текст]: підруч. у 2-х ч. / В. Д. Базилевич, Н. І. Гражевська, Т. В. Гайдай; за ред. В.Д. Базилевича. – 3-тє вид., виправ. і доп. – К.: Знання-Прес, 2006. – Ч. 1. – 582 с.

 

4. Москалик Г.Ф. Конспект лекцій із курсу «Розвиток фінансової думки». – Кременчук, 2011. – 74 с.

 

5. Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов: учеб. пособ. / В. М. Пушкарева. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 256 с.

 

6. Реверчук С. Історія економічних вчень [Текст]: Навч. посіб. / С. Ревер-чук, І. Полулях; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Кафедра банківського і страхового бізнесу, Український Вільний Ун-т. – Л.: Тріада плюс, 2007. – 352 с.