Фінансова наука XVII-XVIII cт. (В. Петті, Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс, Ф . Юсті, Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо)

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………...	3
1. Розвиток фінансової  науки у працях англійських  вчених XVII ст…..	5
2. Доробок французьких учених-фізіократів …………………………….	7
3. Німецька школа камералістики ………………………………………..	11
Висновки ……………………………………………………………………	14
Список використаної літератури ………………………………………….	16

 

 

 

ВСТУП

 

Термін “фінанси” походить від латинського слова “finantia”, що перекладається на українську мову як грошовий платіж або платіж в строк. Безпосередньо поняття “платіж”  склалося в період  розпаду первісного общинного суспільства і зародження рабовласницького строю в зв’язку  із виникненням держави, його інститутів, розвитком  товарно-грошових відносин.

Фінансова думка зародилася ще в сивій давнині – у працях філософів. Чимало важливих наукових фінансових знань було вироблено у творах з економіки домашнього господарства, прикладної філософії, права, теології, які становлять найважливішу частину розумової спадщини, залишеної нам представниками стародавніх та середніх віків.

Становлення та розвиток фінансової науки, як і інших економічних дисциплін, свідчать про обумовленість цього процесу пануючими економічними відносинами та інститутами незалежно від того, чи усвідомлюється цей факт, чи навіть заперечується. Однією з найперших друкованих праць, присвячених фінансам вважається праця представника Франції Ж. Бодена “Фінансові нерви держави” (1577р.). Його заслуги в розвитку фінансової науки порівнюють із заслугами А. Сміта в розвитку політичної економіки.

Засновником теоретичної  фінансової науки вважається видатний шотландський  політекономіст А.Сміт (1723р), який у своїй книзі  “Дослідження про  природу та  причини багатства народів” аналізує такі головні фінансові поняття як вартість і додану вартість.

Німецькі вчені XVII–XVIII ст., розглядаючи питання привлас-нення державою доданої вартості у межах політичної економіки, відокрем-люють ці проблеми в особливий курс “Фінанси”.

Наука про фінанси  пройшла ряд етапів:

- I етап (початок XV ст. -  середина XVII ст.) На цьому етапі в  процесі зародження фінансової науки розвивалося вчення про платежі, податки та державні доходи.

- II етап (друга половина XVII ст. і до кінця ХVIII ст.), коли продовжується розвиток вчення про державний бюджет, та його визначну роль для розвитку державності.

- ІІІ етап (початок ХІХ ст – поч. ХХ ст. до 1914р.),  коли продовжується розвиток та поглиблення вчення про державні фінанси, доходи, заробітну плату, кредит, страхування тощо.

- ІV ет. (1914р. до теперішніх часів), який пов’язаний  із ринковою концепцією розвитку фінансів, коли вивчаються такі фінансові категорії як фінансовий ринок, фінансовий механізм, механізм оподаткування, кредитування тощо, розкривається зв’язок фінансової науки із іншими економічними науками.

Метою даного реферату є  розгляд особливостей розвитку фінансової науки на другому етапі розвитку у XVII-XVIII cт., зокрема з’ясування наукового доробку таких вчених як В. Петті, Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс, Ф. Юсті, Ф. Кене, А. Тюрго.

 

 

 

1. Розвиток  фінансової науки у працях  англійських вчених XVII ст.

 

У XVII ст. гостра потреба  в збільшенні державних доходів  у європейських країнах активізувала фінансову думку в напрямі обґрунтування податків. Англієць Т. Гоббс у 1642 р., визнаючи право королів на обкладання підданих податками, наголошує на необхідності помірності їх, на перевагах непрямих податків, що й стало панівною доктриною в Англії, яку під випливом ідей Д. Локка замінила в кінці століття доктрина прямих податків [5, с.127].

Після Нідерландської й  Англійської буржуазних революцій  з'явилися перші з буржуазної точки зору теоретичні розробки фінансових проблем. Цей напрямок розвитку науки представлений в працях У.Петті “Трактат про податки і збори”(1662), “Слово мудрим” (1664), “Політична арифметика (1676). П'ятнадцять глав “Трактату про податки і збори” – це система фінансових знань по таких розділах, як вчення про державні витрати і доходи [3, с.319].

У XVII столітті значний  внесок у розвиток фінансової науки  зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс, У.Петті. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову нової системи податків на раціональних засадах.

Внеском У.Петті у формування фінансової науки є розробка проблем  державних витрат. Для Англії другої половини XVII ст. поява твору про витрати (перша глава “Трактату”) закономірна. Після революції буржуазія домоглася права вотувати, контролювати і засуджувати державні витрати. У феодальних державах Європи становлення цієї частини фінансової науки стримувалося тим, що витрати були прерогативою королівської (царської) влади і науковому дослідженню не підлягали. У Росії в окремих працях навіть початку ХХ ст. у вченні про фінанси розділ про державні витрати був відсутній.

У.Петті дає прогресивне трактування державних витрат, указуючи, що скороченню підлягають витрати на утримання армії, державного апарата, двору, суду і церкви, а збільшенню – соціальні витрати (на богодільні, госпіталі і сирітські будинки). У.Петті був прихильником посилення економічних функцій держави. У “Трактаті” вказуються напрямки цієї діяльності: громадські роботи і державні підприємства у видобувній промисловості. Становить інтерес і обґрунтування необхідності збільшення витрат по цій статті: вони можуть вирішити проблеми жебракування, злодійства й еміграції. У "Трактаті” містяться елементи теорії пререкладання податків. Відмінність носія податку від суб'єкта розглянуто на прикладі обкладання землевласників, які перекладають податок на ренту на орендну плату (тобто фермерів) і на ціни сільськогосподарської продукції. Петті пише: “...поземельний податок стає нерівномірно стягнутим акцизом на споживання, що у більшій мірі несуть ті, хто менше скаржиться”. Історично вірно їм охарактеризовані два види подушної податі (поголовна і класно-розрядна), причому обґрунтована зворотна пропорційність поголовних податків [5, с.127].

Твір У.Петті, що відрізняється  прогресивним трактуванням більшості  проблем фінансової науки XVII ст., у  зв'язку з класовою і національною обмеженістю світогляду автора містив і невірні положення. Так, Петті рекомендує посилення дохідної бази англійського бюджету за рахунок обкладання іноземців і єврейських громад. Причини недоліків податкової системи і нерівномірності оподаткування він бачив у діяльності окремих чиновників і недосконалості фінансової статистики. Але в цілому внесок У.Петті в розробку фінансової теорії значний [3, с.320].

 

 

2. Доробок французьких учених-фізіократів

 

До кінця XVIII ст. стала помітною розробка фінансових питань не тільки на практиці, але і в теорії. Це стало можливим завдяки:

• впливу нових теорій філософії, права, держави;
• нової науки про народне господарство (А. Сміт);
• докорінним змінам у політичному, соціальному, економічному житті (вплив Великої французької революції і прогресу техніки) [3, с.321].

У другій половині XVIII ст. пріоритет у розвитку фінансової науки переходить до французьких учених-фізіократів - Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо.

Слово "фізіократизм" грецького  походження і складається з двох частин "фізіо" - природа і "кратоз" - влада, сила, панування. Суть фізіократизму в його центральній ідеї - вивченні основ природного порядку в економіці. Фізіократи, або прихильники ідеї природного закону, обстоювали природовладдя, досліджували природні закони суспільного буття. Їхня заслуга полягає в тому, що вони вперше підняли проблеми:

• справедливості оподаткування;
• перекладання податків;
• джерел доходів;
• участі кожного громадянина у використанні державних фінансів;
• взаємозв’язку і взаємозалежності фінансів і народного господарства.

Вони вбачали шляхи  розвитку науки у необхідності зв’язувати питання фінансового господарства із теоріями політичної економії. Вчення фізіократів мало величезний вплив на розвиток фінансової теорії. На найбільшу увагу заслуговують теоретичні постулати в галузі фінансової науки французьких вчених Ф.Кене, А.Тюрго, О.Мірабо. Ідеї фізіократів про справедливе оподаткування, про джерела доходів, про розмір участі кожного громадянина у витратах держави мали прихильників і послідовників у багатьох європейських країнах протягом значного проміжку часу. Основна ідея фізіократів у фінансовій науці грунтувалася на тому, що лише земля дає чистий дохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю. Школа фізіократів єдиним джерелом чистих доходів вважала землю. За їхніми переконаннями промисловість і торгівля нічого нового не створюють і не додають. На цій підставі Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо доходять висновку щодо необхідності переходу від множинності податків до єдиного поземельного [4, с.42].

Помилковість цього  теоретичного положення нині очевидна, проте фізіократи найглибше дослідили  взаємозв’язок фінансів і матеріального  виробництва.

Франсуа Кене (1694 – 1774) –  видатний французький економіст, засновник  школи фізіократів. Економічні погляди Ф. Кене знайшли відображення у таких працях, як „Економічна таблиця” (1758), „Загальні принципи економічної політики держави” (1760), „Про торгівлю” (1760), „Природне право” (1765), „Аналіз економічної таблиці” (1766), „Діалог про ремісничу працю” (1766), „Зауваження стосовно грошового процента” (1766), „Китайський деспотизм” (1767) та ін. [4, с.42].

У своїх творах Ф. Кене розробив методологічні основи теоретичної  системи фізіократизму, яка включає: теорію природного порядку, теорію чистого  продукту, теорію кругообігу багатства (суспільного відтворення).

Глава школи фізіократів Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, в якій відобразив як єдине ціле весь суспільний процес відтворення, обігу, розподілу і споживання продуктів (схема простого відтворення) (рис.1). У поясненні до таблиці серед причин, які скорочують виробництво, Ф. Кене назвав причини, що викликані податками:

• «погана форма оподаткування, якщо остання стосується фермера», а не власника землі;
• надлишковий тягар податків через великі витрати по їх збору;
• непомірні судові витрати.

Схема кругообігу багатства  подана на рис.1. [4, с.42]

Рис.1. Кругообіг багатства за Ф. Кене

 

Схема відтворення всього сукупного  продукту, незважаючи на деяку обмеженість і недосконалість, є значним внеском у розвиток класичної економічної теорії. Фізіократичні ідеї Ф. Кене набули подальшого розвитку у працях його послідовників, серед яких варто особливо відзначити Анна Тюрго.

 Анн Робер Жак Тюрго (1727 – 1781) – державний діяч, філософ-просвітник, видатний французький економіст-фізіократ. Свої економічні ідеї вчений виклав у таких працях як „Похвальне слово Венсану де Гурне” (1759), “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1766), „Листи про свободу торгівлі зерном” (1770), „Цінність та гроші” (1769) та ін.. У своїх працях Анн Тюрго:

– відстоював принципи свободи економічної  діяльності, засуджував політику протекціонізму;

– землеробство визнавав джерелом додаткового  продукту, а землеробську працю – єдиною продуктивною працею, тому що тільки вона створює „чистий продукт”;

– критикував теорію трудової вартості, започаткував основи теорії цінності. У пошуках абсолютної ціни А. Тюрго виходить на „природну ціну”  як відносну величину, яка немає внутрішньої субстанції і визначається на основі суб’єктивних оцінок корисності блага продавцем і покупцем. При цьому вчений підкреслював, що власна оцінка корисності блага дозволяє учасникам обміну отримувати більше, ніж вони віддають. Отже, ідея корисності як субстанція цінності була висунена майже за 100 років до виникнення маржиналізму;

– розрізняв суб’єктивну  і об’єктивну цінності блага. Суб’єктивна  цінність визнається оцінкою блага її власником, а об’єктивна – ринком і залежить від співвідношення попиту та пропозиції;

– уперше показав різницю  між грошима і капіталом. Капітал  на відміну від грошей приносить  дохід, який розпадається на дві частини. Перша частина слугує для відшкодування витрат, пов’язаних зі створенням продуктів, у тому числі і на оплату праці робітників. Друга – є прибутком на капітал і земельною рентою;

– визнав прибуток не тільки частиною земельної ренти, а і  особливою формою доходу, винагородою підприємцям за їх виробничі турботи, працю, здібності та ризик. А. Тюрго допускав існування промислового і торговельного прибутків;

– дав аналіз капіталу і доходу. Основною формою капіталу вважав землеробський капітал, а  головною формою доходу – земельну ренту. Намагався виявити способи зростання капіталу як “нагромадженої цінності” [5, с.129].