Економічний зміст та значення фінансового контролю

У Японії, наприклад, таку функцію  виконує Управління адміністративного  контролю при канцелярії прем'єр-міністра. У його завдання входить підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи  і структури державного управління, зміцнення службової дисципліни державних чиновників, боротьби з  корупцією, бюрократизмом, розробка проблем  окремих верств населення, для розв'язання яких потрібна взаємодія кількох  відомств [26].

 Правомірне й раціональне  використання державних коштів  є важливою передумовою правильного  управління державними фінансами  та дієвості прийнятих відповідними  установами рішень. Для досягнення  цієї мети необхідний ефективно  діючий вищий орган фінансового  контролю, незалежний статус якого  закріплений у відповідному законодавстві. 

У країнах Європейського  союзу існує чотири основних типи такого органу, а саме:

1. Суд із судовими функціями  або аудиторський суд (Франція,  Бельгія,  Люксембург, Португалія, Іспанія,  Італія, Греція). У Португалії та  Греції вищий орган фінансового  контролю є складовою судової  системи і конституційно існує  на паритетних засадах з іншими  судами.

 Наприклад, Аудиторський  суд Бельгії було створено  після проголошення незалежності  країни в 1830 році . Його очолює  рада, 12 членів якої обирає парламент  на шість років. Суд є незалежним  від парламенту та уряду і  сам вирішує яким чином він  буде розпоряджатися бюджетними  коштами, виділеними для його  діяльності.

 Сфера впливу суду  поширюється на всі установи  та відомства федерального та  регіонального рівнів, а також  на підпорядковані їм державні 

організації і підприємства. Однак Європейський суд аудиторів, попри свою назву, не виконує функцій  суду.

2. Колегіальний орган,  який не має судових функцій  (Нідерланди,

 Німеччина, Австрія). На  таких засадах функціонують Рахункові  палати 

 Чехії, Польщі, Росії,  України. 

3. Незалежний орган, котрий  очолює Генеральний контролер-аудитор 

(Великобританія, Ірландія, Данія). Вищим органом фінансового  контролю Великої Британії є  Національне управління аудиту (НУА).

Воно створене на початку  ХІІ століття й очолює його генеральний  аудитор, якого призначає королева. Незалежність НУА забезпечується тим, що воно отримує кошти, необхідні  для роботи не від уряду, а від  палати

громад парламенту. Ніхто  не може вказувати управлінню як воно має виконувати свої обов'язки.

4. Орган контролю у  складі уряду, який очолює також  Генеральний контролер-аудитор (Швеція, Фінляндія). Як Швеція, так і Фінляндія  мають два контрольних органи: перший - вищий орган фінансового  контролю - здійснює детальні ревізії  та звітує перед урядом, другий - ще один контрольний орган  з невеликим секретаріатом, очолюваний  членами парламенту і підзвітний  йому [18].

Поряд з інститутами зовнішнього  контролю (вищих органів фінансового  контролю) у більшості країн діють  також урядові контрольно-ревізійні  системи, які здійснюють внутрішній контроль. Перш за все це міністерства фінансів (Німеччина, Канада, Японія, Швеція, Польща, Угорщина тощо).

Міністерства фінансів під  назвою Державних казначейств функціонують у США та Великобританії, як Міністерство фінансів та економіки - у Франції. Є  країни, де в системі виконавчої влади функціонує декілька фінансово - контролюючих відомств [20].

 Системи внутрішнього  контролю дещо відрізняються  в європейських країнах. Серед  них можна виділити два підходи.  Перший із них, який використовується  в таких країнах, як Франція,  Португалія та Іспанія, можна  назвати "відповідальністю третьої  сторони". У країнах-членах ЄС, які використовують такий підхід, Міністерство фінансів не лише  відіграє ключову роль у розробці  проекту бюджету та розподілі  коштів серед галузевих міністерств,  а й також має право безпосередньо  втручатися на стадії попереднього  контролю через своїх службовців, які є при кожному галузевому  міністерстві. Так, Португалія має  централізовану Генеральну фінансову  інспекцію, яка підпорядковується  міністру фінансів і відповідає  за фінансовий контроль усіх  бюджетних витрат урядових установ  за фактом їх виконання. Окрім  Генеральної фінансової інспекції,  галузеві міністерства мають  свої власні контрольовані підрозділи.

Згідно з іншим підходом, який використовується в Нідерландах  і Великобританії, відповідальність за контроль за витрачанням бюджетних  коштів покладається на керівника галузевого міністерства. Цей підхід має назву "відповідальність керівництва". У країнах, які використовують такий  підхід, кожне галузеве міністерство несе повну відповідальність за витрачання власного бюджету й за запровадження  відповідних перевірок і контролю. Наприклад, Служба внутрішнього контролю міністерства фінансів

Великобританії не відповідає за безпосередній контроль за витрачанням  бюджетних коштів галузевими міністерствами, а відповідає за те, щоб у кожній урядовій установі була запроваджена власна контрольна служба, яка здійснює ефективний фінансовий контроль [27].

 Основною формою контролю  недержавного сектора економіки  в зарубіжних країнах є аудиторський  контроль. В основному аудиторство за кордоном – це високомонополізована галузь сфери обслуговування. Так, у США діє 8 великих аудиторських фірм із чималим штатом працівників, які встановили монополію в галузі контролю звітності великих концернів. Аудиторський контроль поширюється аж до утворення міжнародних аудиторських фірм, деякі з них можна розглядати як транснаціональні корпорації. Це відомі аудиторські фірми “Артур Андерсен”, “Маккінзі”, “Куперз енд Лайбранд”, “Пік Марвік Мітчел”, “Артур Янг”, “Прайс Уотерхауз” тощо. У своїй роботі вони використовують міжнародні норми аудиту та супутніх робіт.

 Отже, в зарубіжних  країнах чітко розмежовуються  дві форми господарського контролю - державний і аудиторський. Державний  фінансовий контроль здійснюється  як вищими контрольними органами, що підпорядковуються парламенту  або президенту, функціями яких  є контроль за формуванням  та ефективним витрачанням державного  бюджету, так і контрольно-ревізійними  підрозділами міністерств та  відомств, які перевіряють діяльність  підлеглих їм державних підприємств. Аудиторський

 контроль проводить  перевірку недержавного сектора  економіки, тобто приватних фірм  і концернів [26].

Зарубіжний досвід організації  фінансового контролю в цілому може вплинути на вирішення основних українських  проблем у цій сфері. Вивчення їхніх досягнень і помилок  безперечно допоможе на нашому власному шляху до цивілізованого ринку та фінансового правопорядку [20].

 

РОЗДІЛ ІІІ. Напрямки удосконалення проведення фінансового  контролю

 

3.1. Проблеми проведення  фінансового контролю

 

Контроль є невід'ємною  складовою частиною управління національним господарством і його окремими ланками. Його роль в умовах переходу до ринку  визначається не тільки наявністю недоліків  у фінансовій практиці, неефективністю витрачання коштів або розкраданням майна, а й закономірністю ускладнення  господарських та економічних зв'язків. Застосування застарілих форм фінансового  контролю не дає змоги державі  оперативно й ефективно впливати на процеси, які відбуваються в економіці, що призводить до зниження контрольних  функцій держави в умовах трансформації  економічних відносин, не забезпечує концентрації контрольних дій на найбільш пріоритетних напрямах фінансової діяльності.

Зростання порушень свідчить не тільки про необхідність посилення  контролю, а також вказує на те, що економічний механізм господарювання є недосконалим та містить дуже багато слабких позицій, що сприяє скоєнню  таких злочинів. Найбільшими за кількістю  та обсягами серед фінансових порушень є проведення витрат з порушенням законодавства, незаконні витрати  державних ресурсів та нецільові  видатки бюджетних коштів.

Якщо проаналізувати застосування окремих видів відповідальності, також спостерігається певна  безсистемність та хаотичність у  підходах різних

контрольних органів влади.

За оцінками фахівців ДКРС, проблема застосування адміністративної

відповідальності на практиці зумовлена слабкою взаємодією з  судовими органами. На їхній погляд, суди невиправдано зволікають з розглядом  адміністративних справ, безпідставно звільняють від відповідальності правопорушників, несвоєчасно інформують органи ДКРС про передачу до

органів виконавчої служби постанов про притягнення правопорушників  до

адміністративної відповідальності тощо. Існує певна неузгодженість щодо встановлення кримінальної відповідальності. Притягають до кримінальної відповідальності значно меншу кількість осіб [17]. На практиці за фінансово-бюджетні порушення кримінальну відповідальність застосовують дуже рідко. Це наслідок неефективності механізму взаємодії між органами ДКРС, контрольно-ревізійними підрозділами та правоохоронними органами.

У своїй діяльності органи ДКРС стикаються з низкою проблем  щодо ефективної організації фінансового  контролю. Цей орган фінансового  контролю достатньо профінансований  державою, проте існує низка недоліків  в самій організації внутрішнього фінансового контролю, що здійснюється цим органом. Отже, виділяють такі основні недоліки державного фінансового  контролю:

• постійне зростання кількості виявлених незаконних і нецільових

втрат, недостач грошових коштів і матеріальних цінностей, що свідчить про певне анулювання фінансової дисципліни на рівні бюджетних установ  та організацій, а також вказує на те, що економічний механізм господарювання є недосконалим та містить багато слабких позицій, що сприяє скоєнню  таких злочинів;

• суми штрафів, які призначають згідно із законодавством, значно

менші, ніж обсяги бюджетних  коштів, які держава втрачає через  зловживання відповідальних посадових  осіб;

• слабка взаємодія ДКРС з правоохоронними та судовими

органами (зволікання судів  з розглядом справ, безпідставне звільнення від відповідальності правопорушників, несвоєчасне інформування органів  ДКРС про передачу до органів виконавчої служби постанов про притягнення  правопорушників до адміністративної відповідальності).

Існує також проблема відсутності  системності контролю, тобто відповідності  попереднього, поточного і наступного контролю. Нині фінансовий контроль з  боку органів ДКРС має каральний  і виховний

 характер, але не має  превентивного характеру щодо  запобігання порушенням бюджетної  дисципліни та зловживанням у  фінансово-бюджетній сфері.

Тому, можна зробити висновок, що система державного фінансового  контролю, яка побудована в Україні, не забезпечує належного рівня фінансово-бюджетної  дисципліни як загалом у державі, так і на регіональному рівні  зокрема. Це є наслідком низки  проблем, які створюють тенденції  до зростання кількості та обсягів  основних фінансових порушень. Серед  основних недоліків можна виокремити такі: слабка взаємодія ДКРС з правоохоронними  та судовими органами, низький рівень дієвості механізму адміністративних стягнень.

 

3.2. Шляхи удосконалення  механізму функціонування контролюючих  органів в Україні

 

Роль фінансового контролю при переході до ринкових відносин значно зростає. За умов загального занепаду та розбалансованості економіки, росту  тіньового капіталу в усіх сферах діяльності, неефективного та безвідповідального витрачання коштів бюджетів усіх рівнів та коштів централізованих державних  цільових фондів удосконалення здійснення фінансового контролю з боку органів  державної влади та управління набуває  особливо актуального значення.

Сучасні тенденції в українському суспільстві зумовлюють необхідність вирішення важливого питання  – вдосконалення організації  фінансового контролю, оскільки офіційні дані Державної контрольно-ревізійної служби  свідчать про масові правопорушення. Основні державні ресурси зосереджено  в бюджетних установах,отже, вони мають бути найважливішими об'єктами контролю органів ДКРС та внутрішнього контролю.

Тому, тенденції до збільшення правопорушень, зумовлюють нагальну потребу у реформуванні чинної системи державного контролю з метою

підвищення його результативності.

Ефективність фінансового  контролю за економним і цільовим витрачанням бюджетних коштів, станом збереження державного і комунального майна залежить від комплексності  його здійснення, своєчасності й повноти  реалізації заходів для відшкодування  завданих державі збитків, усунення причин, що призвели до фінансових втрат. Більшість із цих функцій покладено  на Державну ДКРС.

Одним із напрямів удосконалення  фінансового контролю є підвищення дієвості поточного контролю з боку органів казначейства в координації  з органами виконавчої влади та Державної  податкової адміністрації. Ефективність превентивних, а не подальших заходів  важко переоцінити. Доцільно було б  залучати органи ДКРС до здійснення попереднього контролю на стадії формування кошторисів доходів і видатків бюджетних  установ, або уповноважити фінансові  органи та органи Державного казначейства здійснювати, крім поточного, ще й попередній контроль за формуванням фінансових ресурсів бюджетних установ.