Економічний зміст та значення фінансового контролю

Державне казначейство і його підрозділи контролюють витрачання коштів Державного бюджету установами і організаціями відповідно до їх кошторисів оперативно в момент їх витрачання. Так, установи та організації, що фінансуються з бюджету, не можуть одержувати або переказувати кошти іншим суб'єктам із поточних рахунків без попереднього контролю органів Державного казначейства [21, 6-12].

Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю [21, 6-12].

Міністерство  економіки України контролює виконання планів економічного і соціального розвитку держави, затверджених Верховною Радою України, виявляє відхилення від заданих параметрів розвитку окремих галузей народного господарства та вживає заходів щодо запобігання їм, тобто здійснює контроль економіки на макрорівні [21, 6-12].

Міністерство  фінансів України та його місцеві органи здійснюють контроль за складанням і виконанням Державного бюджету, затвердженого Верховною Радою України, надходженням коштів і цільовим витрачанням.

Міністерство  праці та соціальної політики України контролює додержання законодавства з питань праці та заробітної плати в галузях народного господарства, тарифних угод з оплати праці, механізму регулювання фонду оплати праці, а також розробляє і затверджує нормативні документи з питань регулювання зайнятості населення, використання праці та її оплати.

Державний комітет  статистики України контролює за достовірністю звітності насичення ринку товарами, виконання програм економічного і соціального розвитку держави, наявність товарних, матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для населення і розвитку народного господарства, здійснює вибірково контрольні переписи (ресурсів). Урядом України надано Держкомстату право контролю за поданням звітності, перевірки даних обліку.

Антимонопольний комітет України запобігає створенню монопольного становища на ринку підприємств, що обмежують конкуренцію певного товару, оскільки це призводить до порушення ринкових відносин у виробництві та реалізації окремих видів товарів, до недобросовісної конкуренції на ринку.

Національний  банк України контролює наявність грошей в обігу, використання кредитів за цільовим призначенням, додержання касової дисципліни, правил розрахунків в народному господарстві та інших операцій, покладених на банки в умовах ринкових відносин, а також витрачання коштів з Державного бюджету; здійснює емісію грошей та регулює грошові відносини в державі [21, 6-12].

Крім того, Національний банк контролює діяльність комерційних  банків, реєструє та одержує від  них баланси, розрахунки економічних  відносин та іншу звітність, проводить  ревізії, вносить пропозиції щодо поліпшення їхньої діяльності або про закриття.

Муніципальний економічний  контроль здійснюється відповідно до законодавства про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування. До компетенції місцевих Рад народних депутатів віднесено здійснення контролю за станом обліку та звітності на підприємствах, організаціях, які є комунальною власністю, за додержанням зобов'язань щодо платежів до бюджету місцевого самоврядування підприємствами і організаціями [21, 6-12].

Отже, державний  фінансовий контроль проводять державні органи влади і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль має надзвичайно Велике значення, від його організації і дієвості багато в чому залежать темпи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів.

Відомчий фінансовий контроль застосовується лише по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.

Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації) [19, 64].

Незалежний (аудиторський) контроль здійснюють аудитори (фірми) на госпрозрахункових засадах за договорами з державними і акціонерними підприємствами. При цьому перевіряють стан обліку зазначених організацій і підприємств, відповідність звітності даним обліку, своєчасність розрахунків з бюджетом, підтверджують правильність складання фінансової звітності, декларацій, які підприємства подають податковим органам.

Правові засади здійснення незалежної аудиторської діяльності в  Україні базуються на Законі України "Про аудиторську діяльність".

Організаційна структура  незалежного фінансового контролю (аудиту) в Україні представлена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Система незалежного фінансового контролю (аудиту)  
в Україні [11, 16-27]

Основним базовим елементом  системи незалежного фінансового  контролю є сертифіковані аудитори, які на підставі ліцензії від свого  імені чи від імені аудиторської фірми здійснюють аудиторську діяльність.

Організаційне і методологічне  керівництво аудиторською діяльністю в Україні здійснює Аудиторська  палата України (АПУ). АПУ є незалежним самостійним органом, головним завданням  якого є:

• сприяння розвитку аудиту в державі;
• вирішення принципових питань аудиторської діяльності в Україні на єдиній методологічній основі;
• сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів;
• ліцензування (дозвіл) на право займатися аудиторською діяльністю [11, 16-27].

АПУ створюється шляхом делегування  до її складу п'яти представників  від професійної громадської  організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів, Головної державної податкової адміністрації, Міністерства статистики. Національного банку, Міністерства юстиції та окремих фахівців від навчальних, наукових та інших організацій.

Крім цього, з метою  захисту своїх інтересів аудитори України об'єднані у професійну громадську організацію – Спілку аудиторів  України, яка діє на місцях через  свої осередки за наявності у них  не менше п'яти аудиторів.

У кінцевому підсумку аудит  являє собою досить високу форму  організації і реалізації економічних  ідей.

Аудит – це незалежна  перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської  діяльності суб'єкта господарювання з  метою визначення достовірності  звітності, обліку, його повноти і  відповідності чинному законодавству  та встановленим нормативам.

Таким чином, метою аудиту фінансової звітності є висвітлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів. За результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Отже, метою проведення аудиту є складання аудиторського висновку про фінансовий стан суб'єкта, що перевіряється. Основні завдання аудиту – збирання та обробка достовірної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі аудиторських висновків [11, 16-27].

За формою й метою здійснення аудиту розрізняють зовнішній та внутрішній аудит. Основна різниця  між ними полягає в тому, що внутрішній аудит проводиться всередині  самої організації за вимогою  та з ініціативи її керівництва аудитором, який працює в самій організації. Тому в виконанні своїх функцій  він тією чи іншою мірою є залежним від керівництва підприємства. Внутрішній аудит можна розглядати як невід'ємну частину загальної системи контролю.

Рис. 1.2. Класифікація об'єктів аудиторської діяльності [11, 16-27]

Разом із внутрішнім аудитом  надзвичайно поширений зовнішній  аудит, який проводять окремі аудиторські  фірми. Метою та завданням зовнішнього  аудиту є оцінка і підтвердження  достовірності фінансової звітності  підприємства. У процесі аудиторської перевірки зовнішній аудит, звичайно, входить до системи внутрішнього аудиту і дуже схожий з прийомами  й методами, які застосовуються внутрішніми  аудиторами та з їхніми оцінками. При  цьому зовнішні аудитори не обмежуються  питаннями підтвердження фінансової звітності, а оцінюють діяльність усіх систем підприємства.

Зовнішній аудит може бути добровільним (ініціативним), коли він  проводиться за ініціативи зацікавленої сторони, та обов'язковим, коли передбачений законом.

 

 

 

1.3. Нормативно-правова  база регулювання фінансового  контролю в Україні

 

Фінансовий контроль в  Україні регулюється відповідно до чинного законодавства.

Методологічні засади в фінансовому  контролі розкривають наступні законодавчі  нормативні документи:

Таблиця 1.1

Закон	Значення
1. Про державну контрольно-ревізійну  службу в Україні: Закон України  від 26.01.1993 №  2939-XII	Цей закон визначає статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності
2. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30.06.1993 № 3341-ХІІ	Визначає головні напрями  загальнодержавної політики та організаційно-правові  основи боротьби з організованою злочинністю
3. Про заходи щодо підвищення  ефективності контрольно-ревізійної  роботи: Указ Президента України  від 27.08.2000 № 1031	Указ постановлений з  метою забезпечення законності та підвищення ефективності використання коштів Державного бюджету України, посилення контролю у цій сфері та створення дійового механізму реагування на виявлені порушення
4. Про застосування штрафних  санкцій за порушення норм  з регулювання обігу готівки:  Указ Президента України від  12.06.1995 №  436/95	Постановлений з метою  подальшого вдосконалення організації  готівкового обігу, зміцнення касової  дисципліни, підвищення ефективності контролю за додержанням суб'єктами господарської діяльності встановленого  порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, посилення  відповідальності за додержання ними норм з регулювання обігу готівки  та виконання своїх зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами
5. Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 № 1673	Постановлено з метою  забезпечення ефективного використання державних ресурсів і відповідальність перед суспільством

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Форми  фінансового контролю та механізм їх проведення

 

2.1. Функції та  повноваження контролюючих органів

 

Відповідно до Закону України  «Про Державну контрольно-ревізійну  службу в Україні», ДКРС виконує  ряд основних завдань і функцій. Головним завданням є здійснення державного контролю за витрачанням  коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю  бухгалтерського обліку і звітності  в міністерствах, відомствах, державних  комітетах, державних фондах, бюджетних  установах, а також на підприємствах  і в організаціях, які отримують  кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення  пропозицій щодо усунення виявлених  недоліків і порушень та запобігання  їм у подальшому [2].

Для виконання основних завдань  органи ДКРС проводять такі ревізії  та перевірки:

• правильності витрачання державних коштів на утримання

місцевих органів державної  виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном та фінансуються з державного бюджету;

• повноти оприбуткування, правильності витрачання та збереження

валютних коштів;

• фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних

цінностей, достовірності  обліку та звітності на підконтрольних об'єктах, які отримують кошти  з бюджету та з державних валютних фондів.

Окрім цього, Головному контрольно-ревізійному  управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається  право:

• безперешкодного доступу на склади, у сховища, виробничій інші

приміщення для їх обстеження та з'ясування питань, пов'язаних із ревізією чи перевіркою. Можуть зупиняти видаткові  операції за рахунками в банках та інших фінансових установах, якщо керівництво об'єкта, на якому необхідно провести ревізію чи перевірку, перешкоджає працівнику ДКРС виконувати свої обов'язки;

• залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців

відповідних міністерств, державних  комітетів, інших органів державної  виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установі організацій  для проведення контрольних обмірів  будівельних, монтажних, ремонтних  та інших робіт, контрольних запусків сировини й матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок  з оплатою зі спеціально передбачених для цього коштів;