Діяльність страхових компаній

РОЗДІЛ І

 

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ

 

1.  Сутність, види та структура страхової компанії

 

Страхова компанія –  базова ланка страхового ринку. Саме тут здійснюється процес формування і використання страхового фонду, формуються й з’являються інші економічні відносини, особисті, групові та колективні інтереси.

Згідно ЗУ “Про страхування”, страховиками визнаються фінансові  установи, які створені у формі  акціонерних, повних, командитних товариств  або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України “Про господарські товариства”, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України [2].

За приналежністю страховики можуть бути державними і приватними. Публічні страховики створюються і керуються, як правило, від імені Уряду. Індивідуальні страховики – це фізичні особи об’єднані в синдикати і, які діють на страховому ринку типу Ллойда. Специфіка Ллойду в тому, що на страховому ринку він не виступає від свого іменні, а створюєнеобхідні умови для діяльності своїх членів, які діють виключно за власні кошти [20, c.80].

Страхова компанія –  це юридично оформлена одиниця підприємницької  діяльності, яка бере на себе зобов’язання страховика і має на це відповідну ліцензію. Страхова компанія користується всіма правами фірми.

Розглянемо класифікацію страхових компаній за різними ознаками. За характером виконуваних операцій (за спеціалізацією) виділяють:

• спеціалізовані, котрі спеціалізуються на тих чи інших видах страхування, наприклад, страхування життя, страхування наземного транспорту, медичного страхування тощо;
• універсальні, котрі здійснюють різні види страхування, наприклад, майнове, авіаційне, наземного транспорту, від нещасних випадків, медичне та інші;
• перестрахувальні, котрі здійснюють перестраховування найбільш великих і небезпечних ризиків.

За розміром (величиною) статутного капіталу та іншими техніко-економічними показниками, які визначають місце страхових компаній на ринку, виділяють: великі; середні; малі страхові компанії [3, c.150] .

У вітчизняній  практиці визначення рейтингу страхових  компаній здійснюється переважно за такими показниками: власні кошти; страхові резерви; страхові платежі; рівень виплат; обсяг страхової суми, переданої в перестрахування; рівень платоспроможності; кількість діючих договорів страхування.

За територією обслуговування компанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні.

Важливу роль відіграє структура страхової компанії, оскільки це відображається на ефективності та вчасному виконанні завдань. Під структурою компанії розуміються насамперед зв’язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети [9, c.123].

 Структура страхової компанії може охоплювати декілька рівнів управління. З урахуванням особливостей Положення про відокремлені підрозділи страхової компанії, вона включає центральний офіс, філії, агентства та представництва страховика.

У практиці управління страховими компаніями набула поширення система «керівництво у співвідношенні із співробітництвом». Особливості цієї системи полягають у тому, що вона будується на принципах:

• лінійного підпорядкування – вищестоящі керівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності;
• функціонального підпорядкування – право надання розпоряджень щодо виконання конкретних функцій незалежно від того, хто їх виконує;
• лінійно-штабного підпорядкування передбачає “мозкові центри”, які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з найважливіших питань роботи компанії.

Страхові компанії при розподілі  своїх організаційних структур використовують в основному всі типи управління. Найважливішим структурним підрозділом компанії є управління (відділ, департамент) продажу страхових продуктів та контролю виплат, який реалізує поточну політику страхової компанії на ринку і розробляє довгострокову перспективу.

Другим найважливішим відділом є фінансове управління, що забезпечує облік, аналіз і контроль фінансових потоків, які надходять і виходять, страхові внески та виплати, а також формування та розміщення страхових резервів. Юридичний відділ відіграє роль штабу, забезпечуючи юридичний захист діяльності компанії [9, c.90].

Структура органів управління страховою  компанією залежить від того, в  якій організаційній формі її створено. Оскільки більшість страховиків  України мають статус акціонерного товариства, то з урахуванням особливостей Закону України "Про господарські товариства" вищим органом управління є загальні збори акціонерів, якими обирається Рада директорів, що створює правління та обирає зі свого числа голову правління.

Власна внутрішня структура  страховика представлена представництвами, агентствами, філіями, відділеннями.

Представництва - підрозділи страхової компанії, які  не мають статусу самостійної  юридичної особи і займаються, як правило, збиранням інформації, рекламою, репрезентаціями, пошуком клієнтів, але не здійснюють комерційної діяльності;

Агентства - підрозділи, які мають право виконувати всі функції представництва, а також здійснювати операції з укладання та обслуговування договорів;

Філіали (відділення, філії) страхової компанії - підрозділи, які теж не мають права юридичної  особи і здійснюють страхову діяльність за видами, на які страховик одержав ліцензію. У своїй діяльності керуються законодавством, нормативними актами, статутом та рішеннями загальних зборів акціонерів, ради директорів та президента компанії [20, c.90].

Результати роботи філіалу (відділення) відображаються у консолідованому балансі страхової компанії. Управління системою страхування здійснюється страховиком.

Отже, страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов’язання страховика і має на це відповідну ліцензію. Діяльність страхових компаній істотно відрізняється від інших видів підприємницької діяльності. Основною відмінністю страхового бізнесу, є прагнення страхової компанії приймати на себе ризики різних суб'єктів господарювання. При цьому найбільш важливим аспектом ведення страхового бізнесу є здатність компанії об'єктивно оцінювати і керувати ризиками.

 

1.2. Особливості організації фінансів  страхових компаній

 

Особливості організації фінансів страхових  компаній полягають у тому, що страхові компанії мають свої особливі доходи, які формуються за рахунок страхових внесків, а також доходів від інвестування коштів страхових резервів; витрати страховика пов’язані з необхідністю виплати страхових відшкодувань і страхових сум, а також із проведення самого страхування; фінансові результати страховика формуються окремо за ризиковими видами страхування та страхуванням життя; для забезпечення платоспроможності та виконання своїх зобов’язань перед страхувальниками страхові компанії формують страхові резерви та здійснюють перестрахувальні операції.

Доходи від страхової  діяльності є первинними доходами страхової  компанії. До цих доходів відносять  страхові премії за договорами страхування  та перестрахування, частки від страхових  сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернуті суми з централізованих страхових резервних фондів, повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій.

Страхові премії є первинним  доходом страховика та основою подальшого обороту коштів, джерелом фінансування інвестиційної діяльності. Вона визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування, і страхового тарифу [15,c.96].

Якщо страхова компанія має договори перестрахування і  виступає як прямий страховик, вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляд комісійних винагород за передачу ризиків на перестрахування. Справи з клієнтом веде прямий страховик. Він укладає зі страхувальником страховий договір, у повному обсязі, згідно з договором, несе перед ним відповідальність щодо компенсації збитків.

Передаючи ризики на перестрахування  і відраховуючи за це пере страховикові певну частину отриманої страхової  премії, прямий страховик  відіграє роль посередника, який надає можливість пере страховикові одержати додатковий дохід у вигляді цієї частини страхової премії. Саме за надання такої можливості перестраховик перераховує цементові перестрахову комісію. Розмір цієї комісії встановлюється у відсотках від сум страхових премій, що передаються.

Повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, можна говорити тоді, коли на підставі заяви страхувальника про страхову подію до резерву збитків була спрямована певна сума грошей з метою подальшого їх використання для компенсації збитків страхувальникові [3, c.166].

Складовою частиною діяльності страхової  компанії є інвестиційна. Кожна страхова компанія додержується власної інвестиційної  політики, яка залежить від: видів страхових операцій, що вона проводить; обсягу наявних ресурсів; кон 'юнктури грошового та фінансового ринку.

Особливість страхових компаній як інвесторів полягає в тому, що грошові  кошти в їх розпорядженні знаходяться  тимчасово і дуже важливо правильно  розрахувати час, коли вони будуть потрібні для погашення зобов'язань страхової  компанії.

Це змушує їх до проведення виваженої інвестиційної  політики. При інвестуванні коштів страхова компанія бере до уваги такі основні критерії: гарантованість збереження коштів, що вкладені; ліквідність активів, тобто можливість їх оперативної  конверсії у готівкові платіжні кошти для погашення страховиком своїх зобов'язань; норму прибутку на вкладені кошти. Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою диверсифікації вкладень. Диверсифікованість - це розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування.

Доходи від  інвестиційної діяльності можуть бути використані на компенсацію збитків страхових операцій, розвиток страхової справи та на споживання.

Поведінка страховика у сфері інвестиційної діяльності безпосередньо пов'язана з характером коштів, що використовуються для інвестування. Страхова компанія  має у розпорядженні дві групи коштів: власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), додаткового і резервного капіталу, вільних резервів, нерозподіленого прибутку; залучені кошти у вигляді страхових резервів [13, c.291].

Страхова компанія, згідно із законодавством, має право здійснювати за рахунок тимчасово вільних коштів страхових резервів як капітальні, так і фінансові інвестиції. Проте можливості капітальних інвестицій обмежуються правом придбання нерухомого майна. Інші види капітальних інвестицій для розміщення коштів страхових резервів законодавством України не передбачаються [2].

Власні кошти  страховика, вільні від зобов'язань, можуть бути вкладені переважно в  довгострокові та менш ліквідні види активів.

На початку  діяльності страховика значну частку інвестицій становлять власні кошти, насамперед статутний капітал. У ході діяльності головним джерелом інвестицій стають страхові резерви.

Обсяг страхових  резервів суттєво впливає на платоспроможність  страховика і повинен відповідати  страховим зобов'язанням. Відповідно до страхового законодавства страхові резерви створюються з метою забезпечення виплат майбутніх страхових сум і страхового відшкодування. За своєю суттю страхові резерви є одночасно зобов'язаннями страховика і відповідним капіталом (фінансовими ресурсами), який повинен повністю покривати розмір майбутніх виплат за діючими договорами страхування [15,c.199].

Законом України "Про страхування" (2001 р.) передбачено значне розширення інвестиційних можливостей страховиків у національну економіку. Відповідно до статті 31 Закону страхові резерви повинні розміщуватися з врахуванням безпеки, прибутковості, ліквідності, диверсифікації та мають бути представлені активами таких категорій: грошові кошти на поточному рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вкладення згідно з валютою страхування; нерухоме майно; акції, облігації; цінні папери, що емітуються державою; права вимоги до перестраховиків; інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України; банківські метали; кредити страхувальникам - громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми.

Іншими доходами страховика є доходи від здавання майна в оренду, доходи у вигляді  позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного року, доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів, доходи від індексації та передачі основних фондів і нематеріальних активів, доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, доходи від надання консультаційних послуг, штрафи, пені та інші доходи. Перелічені доходи не відіграють такої значної ролі, як доходи від страхової та інвестиційної діяльності [21, c.146].