Доходи місцевих бюджетів: поняття і структура

1. Доходи місцевих бюджетів: поняття і структура

Як окрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають  сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня і використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону.

Доходи місцевих бюджетів мають відповідну законодавчу базу — Конституція України, Бюджетний  кодекс, Закони України "Про податкову  систему України", "Про місцеве самоврядування в Україні" та інші нормативні акти.

У Законі "Про місцеве  самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом  джерел та закріплених у встановленому  законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних рад у містах (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У дохідній частині місцевого бюджету починаючи з 1998 р. окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Починаючи з 2000 р. доходи включають загальний фонд і спеціальний фонд. Сьогодні на формування місцевих бюджетів існує два погляди. Прихильники одного з них вважають, що місцеві бюджети мають формуватися "знизу", тобто, забезпечивши потреби конкретної адміністративно-територіальної одиниці, надлишок коштів передавати до вищих бюджетів. Прихильники іншої точки зору — навпаки, стверджують, що потрібно насамперед забезпечити загальнодержавні потреби, тобто місцевим бюджетам залишати тільки забезпечення мінімальних потреб, і в разі наявності коштів — розподіляти їх між усіма відповідними адміністративно-територіальними одиницями.

Доходи місцевих органів  влади класифікуються за джерелами  й економічною сутністю.

За джерелами надходження  розрізняють такі доходи місцевих органів  влади: податкові та неподаткові  доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позикового капіталу), а також трансферти від центральної влади й органів влади вищого територіального рівня.

За економічною сутністю виокремлюють власні, закріплені та регульовані  доходи місцевих органів влади.

Власні доходи — це доходи, мобілізовані місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик.

Частка власних доходів місцевих бюджетів в Україні є вкрай незначною, і, таким чином, принцип самостійності цих бюджетів залишається поки що декларованим.

Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати два  місцевих податки і низку місцевих зборів (податок з реклами та комунальний; збори: готельний, на припаркування транспорту, ринковий, на видачу ордера на квартиру, власників собак, курортний, за участь у бігах на іподромі, на місцеву символіку та ін.).

Перелік закріплених  доходів визначено у бюджетному законодавстві та законодавстві про місцеве самоврядування.

Закріплені доходи —  одна з форм переданих доходів  місцевим органам влади на стабільній, довготерміновій основі.

За місцевими бюджетами  в основному закріплюються:

- місцеві податки і збори;

- прибутковий податок із громадян;

- податок на прибуток підприємств;

- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

- плата за землю;

- податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- податок на промисел;

- надходження коштів від приватизації підприємств комунальної власності;

- інші доходи, що зараховуються до місцевих бюджетів у розмірах, визначених законодавством;

- надходження збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині, яка належить місцевим бюджетам;

- надходження відрахувань і збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг, доріг загального користування в частині, яка належить місцевим бюджетам. Даний перелік може щорічно змінюватися.

Регульовані доходи — також одна із форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні щороку встановлюється в Законі України "Про Державний бюджет" від 29 червня 1995 p. N° 253-95-ВР, а також він визначений у Законі України "Про бюджетну систему" в редакції 1995 р. і Бюджетному кодексі. Порядок регулювання доходів місцевих бюджетів визначається також рішеннями органів влади вищого територіального рівня щодо органів влади нижчого територіального рівня.

Уточнення переліку регульованих доходів місцевих бюджетів здійснюється в процесі ухвалення щорічних законів про Державний бюджет України. До основних регульованих доходів належать:

- податок на додану вартість;

- податок на прибуток підприємств (за винятком тих, що перебувають у комунальній власності);

- акцизний збір;

- прибутковий податок із громадян;

- плата за землю.

Регульовані доходи зараховуються до місцевих бюджетів за індивідуальними ставками та єдиними нормативами відрахувань.

Власні та закріплені доходи — основа самостійності місцевих бюджетів.

Важливими способами  формування доходів місцевих органів  влади є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик. Велику роль відіграють дотації та інші трансферти.

У дохідній частині місцевого  бюджету виокремлюються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, потрібні для здійснення делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

У Бюджетному кодексі  передбачена структура місцевих бюджетів, яка включає надходження  і витрати на виконання повноважень органів влади АРК, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Усі надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

Структура доходів місцевих бюджетів така: міжбюджетні трансферти, власні доходи, закріплені законодавством на довгостроковій основі та регулювальні доходи. (рис. 1.1)

 

 

Рисунок 1.1. – Структура доходів місцевих бюджетів

Згідно зі ст. 143 Конституції  України встановлено, що власних  доходів в обласних і районних бюджетах немає, а є в основному закріплені або залучені, якщо фінансується спільна програма. До цих бюджетів не належать як закріплені доходи надходження від комунальної власності.

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету  до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотація вирівнювання та субвенції.

Дотація вирівнювання —  міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету.

Субвенція — цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав.

Субсидія (різновид субвенції) — цільова грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних  фондів юридичним і фізичним особам, місцевим державним органам та іншим державам.

Обсяг міжбюджетних трансфертів  затверджує Верховна Рада України в  Законі про Державний бюджет на відповідний  рік

2. Механізм управління видатками місцевих бюджетів

 

Видатки бюджету –  кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Видатки місцевих бюджетів – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованих коштів, що перебувають у розпорядженні відповідних органів влади, та децентралізованих коштів, які є власністю місцевих органів влади.

Програмно – цільовий метод у бюджетному процесі –  метод управління бюджетними коштами  для досягнення  конкретних результатів  за рахунок коштів бюджету із застосуванням  оцінки ефективності використання бюджетних  коштів на всіх стадіях бюджетного процесу.

З метою обмеження  фінансових ресурсів місцевих бюджетів особливу роль набуває питання управління видатками місцевих бюджетів з метою  оптимізації їх структури. Останнім передбачається: аналіз внутрішньої  структури місцевих бюджетів з метою визначення тих, які більшою мірою впливають на майбутні доходи бюджету. Для цього необхідно систематично проводити аналіз поточних показників бюджету з попередніми для визначення розміру сукупних доходів бюджету, що припадають на одну грошову одиницю відповідних бюджетних видатків попереднього періоду.

Виконання місцевих бюджетів за видатками базується на таких  принципах:

- плановості;

- цільового спрямування коштів;

- ефективного та результативного використання коштів;

- оптимального поєднання власних надходжень бюджетних установ, запозичень та бюджетних коштів;

- додержання режиму економії та здійснення постійного контролю за їх використанням.

Принцип плановості означає, що бюджетні призначення головним розпорядникам коштів визначаються рішенням про місцевий бюджет та виділяються відповідно до нього. Крім цього, встановлені рішенням повноваження мають кількісні та часові обмеження.

Принцип цільового  спрямування полягає у тому, що кошти виділяються головним розпорядникам коштів та використовуються на чітко визначені цілі та заходи.

Принцип ефективного  використання коштів передбачає результативність діяльності, тобто виконання завдань з найменшими витратами фінансових ресурсів. Бюджетні кошти надаються на умовах забезпечення найбільшої результативності їх використання. Цей ефект повинен виявлятися, з одного боку, у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці, а з іншого - у зворотному збільшенні надходжень за рахунок приросту доходів розпорядників коштів.

Принцип оптимального поєднання власних надходжень бюджетних установ, запозичень та бюджетних коштів полягає в тому, що обсяг фінансування визначається з урахуванням наявності власних ресурсів та можливості залучення кредитних.

Принцип постійного контролю дає змогу виявити недоліки та помилки, своєчасно їх усунути, а також оцінити правильність визначення обсягів.

Слід зазначити, що бюджетне фінансування, крім загальних принципів фінансування, має також свої специфічні принципи, зокрема:

бюджетні установи отримують кошти лише з одного бюджету (одноканальність). Виняток становить фінансування загальнодержавних програм та заходів, наприклад, ліквідація стихійного лиха, епідемій тощо;

фінансування бюджетних  установ здійснюється на основі економічно обгрунтованих розрахунків та визначених лімітів.

У загальному процесі  виконання місцевих бюджетів за видатками можна виділити декілька стадій (рис.1.2), а саме:

1. Встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бю- джетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису.

Виділення коштів на фінансування затвердженого бюджету повинно  грунтуватися на затверджених планах на рівні розпорядника бюджетних коштів. Для цього потрібно здійснити розподіл затверджених бюджетних призначень (тобто повноважень на фінансування) у вигляді розпису (графіка виділення фактичних коштів протягом року).

До затвердження розпису  фінансовим органом затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Потім призначення надається або розписується фінансовим органом для розпорядника бюджетних коштів протягом місяця після прийняття рішення про місцевий бюджет, як правило, за програмами, організаційно-структурними одиницями або функціями. Розпис визначає процес виділення коштів відповідно до структури призначень. Метою є розробка прозорої програми видатків, яку можна контролювати з погляду відповідності первинним призначенням.

2. Затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів.

Розпис - це основа для  кінцевого кошторису. Кошториси  розподіляють бюджетні повноваження (тобто призначення) між різними розпорядниками нижчого рівня в межах конкретного розпорядника вищого рівня.

Отже, кінцевий кошторис є розподілом розпису в межах  однієї бюджетної установи. Кошторис затверджується на рівні розпорядника коштів і є головним плановим документом бюджетної установи. Іншими словами, кошторис є внутрішнім розподілом за статтями видатків, який надає повноваження на отримання доходів та фінансування видатків протягом бюджетного періоду.