Дивіденди і дивідендна політика підприємств

де, Дн – нарахований дивіденд одному акціонеру;

НВ – номінальна вартість акції;

А – кількість акцій.

.                                                                                                (1.3)

де, Дв – виплачений дивіденд одному акціонеру;

ПП – податок на прибуток із громадян на дивіденд.

Нині встановлені такі співвідношення:

Дв=0,7Дн – для резидентів;                                                                                           (1. 4)

 

Дв=0,85Дн – для нерезидентів .                                                                                     (1.5)

Якщо власник акцій змінювався, то Дн може визначатися із врахуванням строку, протягом якого акціонер володів акціями.

.                                                                                                             (1. 6)

де, Днт – нарахований дивіденд залежно від терміну;

Т – термін володіння акціями в днях в межах звітного періоду.

Застосування останньої формули проблематичне і навіть недоцільне, бо власник акції протягом періоду (в Україні найчастіше він становить один рік) може багато разів змінюватися, що ускладнює розрахунки та може призвести до порушення прав акціонерів.

АТ, які прийняли рішення про виплату дивідендів, мають багато проблем.

По-перше, після прийняття такого рішення на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Виникає питання: де публікувати? Найзручнішим для акціонерів є розсилання письмових повідомлень, але для АТ, що мають кілька тисяч акціонерів, це досить дорогий і трудомісткий процес.

По-друге, труднощі виникають при підготовці документів для виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату та розміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем розташування АТ. Потім відомості передаються до ДПА за місцем проживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду, дивіденди не виплачуються.

По-третє, з’являються проблеми при виплаті дивідендів у відкритому АТ. Перерахуємо можливі варіанти виплати та їх недоліки: видача готівкою через касу (не всі акціонери живуть поблизу місце-розташування АТ), перерахунок поштовим переказом (трудомісткий процес, бо треба розіслати кілька тисяч переказів), перерахунок на рахунки акціонерів у банках (відкриття рахунка кожного акціонера, повідомлення їм про номер рахунка). Виникають також питання щодо взаємовідносин з іноземними інвесторами, конвертації валюти, переказу дивідендів за кордон.

 

Розділ 2

Формування дивідендної політики на практиці

 

2.1. Виплати дивідендів за залишковим принципом

 

Оптимальна частка дивідендів – це функція чотирьох чинників :

1) віддання інвесторами  дивідендів в порівнянні з  приростом капіталу, перевагу 

2) інвестиційні можливості  фірми,

3) цільова структура капіталу  фірми,

4) доступність і ціна  зовнішнього капіталу. Останні три чинники об'єднуються в так звану модель виплати дивідендів за залишковим принципом , згідно з якою будь-яка фірма, визначаючи свою цільову частку дивідендів в прибутку, проробляє наступні чотири операції :

1) визначає оптимальний  бюджет капіталовкладень;

2) визначає суму акціонерного капіталу, необхідного для фінансування цього бюджету при цільовій структурі капіталу;

3) здійснює максимально можливе фінансування бюджету капіталовкладень шляхом реінвестування прибутку;

4) виплачує дивіденди  тільки в тому випадку, якщо отриманий прибуток більше, ніж сума, необхідна для забезпечення оптимального бюджету капіталовкладень. Залишковий принцип означає, що дивіденди виплачуються в останню чергу.

Ціна нерозподіленого прибутку являє собою альтернативні витрати, що відображають прибутковість, доступну інвесторам-акціонерам. Якщо акціонери фірми можуть купити інші акції з тим же рівнем ризику і отримати 12%-ну загальну прибутковість (сума дивідендної і капіталізованої прибутковості), то ці 12% є ціною нерозподіленого прибутку фірми. Ціна нового акціонерного капіталу, отриманого за рахунок емісії звичайних акцій, вище через витрати по випуску акцій, включаючи витрати на підписку і деяке зниження ціни під тиском «негативних сигналів», які інвестори можуть отримати з оголошення про випуск акцій .

Крім того, більшість фірм мають цільову структуру джерел коштів, яка передбачає певну частку позикового капіталу, тому нове фінансування також складається частково з позикового і частково з власного капіталу. Поки фірма при фінансуванні проектів дотримується оптимальної структури джерел (при умові, що в ролі джерела власних коштів виступає нерозподілений прибуток), гранична ціна кожного нового долара її капіталу буде мінімальною. Залучений за рахунок внутрішніх резервів власний капітал дозволяє профінансувати певну суму нових інвестицій, але при виході за межі цієї суми фірма повинна вдатися до випуску звичайних акцій, що більш дорого коштують. У той момент, коли виникає необхідність випуску нових акцій, ціна власного капіталу і відповідно середньозважена ціна капіталу збільшуються.

 

2.2. Прибуток, грошові потоки і  дивіденди

 

Звичайно прибуток розглядається як первинний чинник, що визначає виплату дивідендів, але насправді ще більш важливе значення мають потоки грошових коштів. Це показано у Табл. 2.1., який містить дані по корпорації «Chevron» з 1998 по 2008 р.

Дивіденди «Chevron» підвищувалися послідовно з 1998 по 2008 р.; протягом цього періоду прибуток і грошові надходження підвищувалися по мірі зростання ціни на нафту. Грошові надходження проте залишалися відносно високими.

 

 

Таблиця 2.1.

Динаміка прибутку, грошового потоку і дивіденди «Chevron» в 2002-2012 рр. [12]

Рік	Дивіденди на акцію, DPS, дол.	Прибуток на акцію, EPS, дол.	Частка дивідендів в прибутку, %	Сума грошового потоку на акцію, дол.	Частка дивідендів в грошовому потоку, %
1	2	3	4	5	6
2002	2,40	4,03	60	7,35	33
2003	2,40	5,15	47	8,93	27
2004	2,40	4,94	49	9,00	27
2005	2,40	4,19	57	12,76	19
2006	2,40	2,63	91	9,86	24
2007	2,40	2,13	113	9,47	25
2008	2,55	4,86	52	11,97	21
2009	2,80	4,16	67	11,33	25
2010	2,95	6,02	49	13,75	21
2011	3,25	5,85	56	14,45	22
2012	3,50	6,55	53	15,70	22

          

  У 2002 р. «Chevron» придбала фірму «Gulf Oil»; для фінансування цього придбання вона залучила позиковий капітал на загальну суму понад 10 млрд. дол. Відразу ж після злиття прибуток фірми поменшав в зв'язку з необхідністю виплати процентів по позиках і покриттям певних витрат, пов'язаних зі злиттям. Далі менеджери «Chevron» вирішили погасити нові борги настільки швидко, наскільки це було можливо. Все це примусило компанію зберегти дивіденди на постійному рівні з 2002 по 2006 р. У 2007 р. прибуток різко зріс, і відтоді дивіденди неухильно збільшуються.

Частка дивідендів в прибутку досить мінлива – від 26 до 113%. З іншого боку, частка дивідендів в сумі грошового потоку набагато більш стабільна – від 19 до 33%. Далі, коефіцієнт кореляції між дивідендами і сумою грошового потоку становив 0,95, в той час як між дивідендами і прибутком – тільки 0.64. Очевидно, що величина дивідендів в більшій мірі залежить від суми грошового потоку, що відображає здатність фірми виплачувати дивіденди, ніж від поточного прибутку, на величину якої значний вплив надають особливості бухгалтерського обліку і яка не обов'язково відображає здібність до виплати дивідендів.

 

2.3. Плани реінвестування дивідендів

 

Протягом 1990-х рр. більшість великих компаній розробляла плани реінвестування дивідендів, в рамках яких акціонери могли автоматично реінвестувати свої дивіденди в акції їх корпорації, що виплачує. Сьогодні біля 1000 компаній пропонують своїм акціонерам плани реінвестування дивідендів, і, хоч число учасників цих планів в різних фірмах вельми різне, в середньому в них беруть участь біля 25% акціонерів. Існує два типи плани реінвестування дивідендів  :

1) плани, які розповсюджуються тільки на «старі акції», що вже знаходяться в обігу, і

2) плани, які розповсюджуються на знов випущені акції. В обох випадках акціонери повинні сплачувати прибуткові податки з суми дивідендів, навіть якщо вони отримують акції замість готівки.

У плани реінвестування дивідендів обох типів акціонери повинні зробити вибір – або і далі отримувати чеки на суму належних ним дивідендів, або ж використати ці суми для покупки додаткової кількості акцій даної корпорації. При плані типу «старі акції», якщо акціонери віддають перевагу реінвестуванню, банк, діючий в ролі опікуна, розпоряджається всією сумою, доступною для реінвестування (за вирахуванням плати за свої послуги), для купівлі акцій корпорації на відкритому ринку і розподілу серед акціонерів, що беруть участь на пропорційній основі. Витрати на купівлю акцій (брокерські витрати) невисокі в зв'язку із значним об'ємом операції, тому ці плани вигідні дрібним акціонерам, які не потребують грошових дивідендів для поточного споживання.

DRP типу «нові акції»  передбачають використання дивідендів для придбання знову випущених акцій, тобто залучення в фірму нового капіталу. У останні роки AT&Т, «Xerox», «Union Carbide» і багато які інші фірми зуміли залучити значні нові капітали, використовуючи DRP даного типу. З акціонерів не стягуються які-небудь комісійні, а деякі фірми пропонують їм придбавати акції зі знижкою 3-5% від фактичної ринкової ціни. Компанії беруть на себе ці витрати як аналог витрат по випуску акцій, які мали б місце при їх розміщенні через інвестиційні банки і були б вищим. Бесіди з фінансовими працівниками корпорацій дозволяють передбачити, що і багато які інші фірми всерйоз розглядають питання про створення планів реінвестування дивідендів або їх переклад на систему «нових акцій»

 

2.4. Інші чинники, що визначають дивідендну політику

 

На дивідендну політику впливають:

 Умови позик. Кредитні угоди часто обмежують виплату дивідендів з прибутку, отриманого після надання позики. Часто вони містять умову, згідно з яким дивіденди можуть виплачуватися тільки в тому випадку, якщо коефіцієнти ліквідності і покриття, а також інші критерії надійності перевищують встановлені мінімальні значення.

Обмеження, пов'язані з привілейованими акціями. Як правило, дивіденди по звичайних акціях не можуть виплачуватися в тому випадку, якщо компанія не виплатила до цього дивіденди по своїх привілейованих акціях. Виплата дивідендів по звичайних акціях може бути відновлена тільки після погашення заборгованості по привілейованих акціях.

Наявність грошових коштів. Грошові дивіденди можуть бути виплачені тільки грошима. Таким чином, недолік грошей на рахунку в банку може обмежувати дивідендні виплати. Однак невикористаний позиковий потенціал може компенсувати цей чинник.

Штрафний податок на прибуток, що неправильно нагромаджується. Щоб не дозволити багатим громадянам використати корпорації з метою ухиляння від сплати податків на особисті прибутки, податковий кодекс США передбачає особливий додатковий податок на прибуток, що неправильно нагромаджується. Таким чином, якщо податкова служба може довести, що значення коефіцієнта виплати дивідендів було навмисне занижене, щоб допомогти акціонерам уникнути прибуткового податку, на фірму буде накладений великий штраф. Однак на практиці цього покарання зазнають тільки фірми закритого типу.

Контроль. Якщо керівництво фірми стурбоване можливістю втрати контролю над фірмою, воно, можливо, не захоче випускати нові акції і, отже, може зберегти велику частку прибутку, чим це було б в іншому випадку. Даний чинник особливо важливий для невеликих акціонерних фірм закритого типу.