Державні фінанси

       МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ 

                                  ПЕРСОНАЛОМ                                                   
                              Хмельницький інститут

ім. Митрополита Київського і всієї  України,

Предстоятеля Української Православної Церкви

Блаженнійшого Володимира

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

„ Державні фінанси”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Виконав:

    Ст.  гр. БУЕП-31

    Коротун Є.Ю.

   

   Викладач:Довгалюк В.І.

 

 

 

 

 

 

 

Хмельницький

2012 р.

 

ЗМІСТ

Вступ

1.Сутність і призначеня  державних фінансів

2.Державні доходи

Висновки

Список використаної літератури

 

 

ВСТУП

 

Державні фінанси являють  собою досить розгалужену систему  відносин, яка опосередковується  формуванням і використанням  централізованих на різних рівнях адміністративного  поділу фон-дів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів обумовлюється різноманітністю функ-цій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади. Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового за-безпечення виконання державою покладених на неї функцій. Фінансові відносини, що виникають у держави з іншими суб'єктами, мають досить складний характер. З позицій держави, з одного боку, формування коштів централізова-них фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обся-гами і питомою вагою і пов'язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держа-ви у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фі-зичних осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на ос-нові обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отри-мані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізич-них осіб державні фінанси мають насамперед яскраво ви-ражений перерозподільний характер, хоча в них присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.

 Склад державних  фінансів роз-глядається за ланками  і рівнями органів державної  влади й управління. Ланками державних  фінансів є:—

 бюджет держави;—

 фонди цільового  призначення;

 — державний кредит;—

 фінанси державного  сектора.

 За рівнями державні  фінанси поділяються на загальнодержав-ні  й місцеві. Загальнодержавні фінанси  призначені для забезпечення  тих потреб суспільства, які  мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави загалом. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади й управління, а з іншого — у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. З їх допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих ор-ганів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потре-би у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів—забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

 

 

1.Сутність і призначеня державних  фінансів

 

 

Державні фінанси являють  собою досить розгалужену систему  відносин, яка опосередковується  формуванням і використанням централізованих на різних рівнях адміністративного поділу фондів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів обумовлюється різноманітністю функцій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади.Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Фінансові відносини, що виникають у держави з іншими суб’єктами, мають досить складний характер. З позицій держави, з  одного боку, формування коштів централізованих  фондів характеризує і відносини  обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обсягами і питомою вагою і пов’язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держави у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на основі обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отримані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізичних осіб державні фінанси мають насамперед яскраво виражений перерозподільний характер, хоча в них присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.

Загальнодержавні фінанси  призначені для забезпечення тих  потреб суспільства, які ма ють загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави загалом. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади й управління, а з іншого — у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. З їх допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів — забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.Основна проблема структурної побудови системи державних фінансів — установлення оптимального співвідношення між її рівнями.

З одного боку, рівень загальнодержавної централізації має бути таким, щоб надійно забезпечувати загальнонаціональні інтереси. Брак коштів у центральних органів влади й управління підриває їх фінансову, а відтак і політичну силу, звужує можливості їх впливу, що може негативно позначатись на країні в цілому.

З іншого боку, рівень загальнодержавної  централізації не може підривати  фінансової бази регіонів. Місцеві  органи влади й управління потребують достатньо фінансових стимулів для  ефективної діяльності. Якщо цього  немає, місцева влада перетворюється у звичайних виконавців, які тільки отримують кошти, а не заробляють їх самостійно.

Функціонування сфери  державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи, державні видатки, державний  кредит.

Державні доходи — це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані . Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. За методами мобілізації вони поділяються на податкові, позикові, надходження від державного майна та угідь. Децентралізовані доходи розміщуються на державних підприємствах. У свою чергу, частина з них може централізуватись (і централізується) в бюджеті та фондах цільового призначення. При цьому держава стосовно своїх підприємств може застосовувати як податковий метод мобілізації коштів, так і пряме вилучення частини доходів.

Метод взаємовідносин держави  зі своїми підприємствами визначається характером економічної системи. В  умовах адміністративної економіки переважає пряме вилучення доходів. У ринковій економіці державні підприємства, перебуваючи у ринковому середовищі, будують свої взаємовідносини з державою на загальноприйнятих податкових засадах.

Основне призначення  системи державних доходів — створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.

Державні видатки —  це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення державних доходів вони також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані . За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні видатки і видатки на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети. За формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінансування. Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів та ін.

Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних  коштів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку країни.

Безумовно, основним чинником, що забезпечує стабільність фінансової діяльності держави, є обсяг виробленого ВВП, адже якщо він обмежений, то ніякий механізм не забезпечить достатності доходів, необхідних для фінансування державних видатків. Така залежність держави від результативності функціонування економіки дуже важлива — вона змушує державу всебічно сприяти її розвитку. Тому, здавалося б на перший погляд, необґрунтована схема фінансової діяльності держави за рахунок перерозподілу створеного у суспільстві ВВП є якраз логічною, виправданою і доцільною. При такій схемі фінанси держави не можуть бути у кращому стані, ніж у підприємств і громадян. Навпаки, здійснення фінансової діяльності державою за відособленою схемою може привести до ситуації, коли її фінансовий потенціал буде досить потужним на фоні обмеженості доходів юридичних і фізичних осіб (що, власне, і було у недавньому минулому в нашій країні).

З позицій підпорядкованості фінансування видатків надходженню доходів дуже важливим є налагодженість механізму формування державних доходів. Саме тому у фінансовій системі кожної країни така велика увага приділяється податковій службі, яка повинна забезпечити повне, регулярне і стабільне надходження податків та обов’язкових платежів, що є основою системи державних доходів. При цьому дуже важливим чинником є податкова дисципліна і свідомість. Але для цього держава повинна забезпечувати прозорість своєї фінансової діяльності, щоб було видно, хто, скільки і як платить податки та куди вони використовуються.

Внутрішні відносини в системі  державних фінансів, що відображаються у грошових потоках, складаються  між бюджетом і фондами цільового  призначення. Водночас ці відносини  є швидше винятком із правил, оскільки цільові фонд и створюються саме з метою певного відокремлення частини доходів. Прикладом таких відносин є перерахування з бюджету до пенсійного фонду на виплату пенсій військовослужбовцям та інвалідам з дитинства. Перерахування коштів цільових фондів до бюджету має винятковий характер.

У системі зовнішніх відносин сфери  державних фінансів пріоритетними  є взаємовідносини з юридичними і фізичними особами. Це, з одного боку, сплата податків та інших обов’язкових платежів до бюджету, купівля державних цінних паперів, внески в цільові фонди, з іншого — асигнування і виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та виплата процентів за позиками. Через бюджет забезпечуються міжнародні фінансові відносини держави — платежі до міжнародних організацій і фінансових інституцій та надходження від них. Тимчасово вільні кошти бюджету, і насамперед цільових фондів, можуть розміщуватись на фінансовому ринку, внаслідок чого формуються відповідні доходи.

Характерною ознакою сфери державних  фінансів у цілому, як видно зі схеми фінансової діяльності держави, є збалансованість вхідних і вихідних грошових потоків загалом. У розрізі ж окремих суб’єктів, сфер і ланок характерною ознакою є саме незбіг цих потоків як у часі, так і за вартістю, що й відображає перерозподільний характер державних фінансів.

 

2.Державні доходи

 

Державні доходи - це грошові відносини  з приводу розподілу вартості ВВП. Як частина ВВП, що використовується державою для виконання своїх  функцій, державні доходи об’єднуються в центра-лізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у держав¬ному та місцевих бюджетах.

Доходи бюджету складаються  з податкових, неподаткових надхо-джень, доходів від операцій з капіталом, трансфертів.

Основним джерелом державних доходів  є податкові надходження.

Суть податків полягає насамперед у примусовому відчуженні дер-жавою  частини новоствореної вартості, тобто національного дохо-ду. Податковими  законами України передбачені загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі, що визнають-ся податковими надходженнями.

До неподаткових надходжень належать: доходи від власності та підприємницької  діяльності; адміністративні збори  та платежі; дохо¬ди від некомерційного та побічного продажу; надходження  від штра-фів і фінансових санкцій.

Доходи від операцій з капіталом (капітальні доходи) - це дохо¬ди від  продажу капітальних активів (основних фондів, державних запасів і резервів, землі), а також капітальні трансферти з недержав¬них джерел, тобто надходження  безповоротних, необов’язкових пла-тежів цільового призначення (на будівництво будівель і споруд для бюджетних організацій і установ, наприклад лікарень, на придбання обладнання тощо).