Державні фінанси Франції у фінансовій системі країни

Отже, Міністерство економіки  і фінансів відіграє важливу роль у визначенні економічної політики країни. Бюджетні права прем'єр-міністра розширені, а парламенту — обмежені. Якщо протягом 70 днів після представлення бюджету парламент не затверджує його, то це право переходить до уряду. Парламент позбавлений бюджетної ініціативи. Парламентарії, що не є членами уряду, не можуть вносити пропозиції з додаткових витрат, введення нових податків чи змін бюджетних статей. Однак зміни в бюджетному процесі не дають підстав для твердження про повну ліквідацію парламентського контролю над бюджетом. Парламенту формально підпорядкована палата бюджетної дисципліни, яка контролює діяльність розпорядників кредитів. Виконання бюджету здійснюється в основному через каси казначейства, яке має поточний рахунок у Банку Франції та виставляє чеки на його відділення.

Казначейство Франції. Державне казначейство Франції складається з Головного управління та його територіальних органів — управлінь на місцевому рівні. У масштабах департаменту операціями Державного казначейства керує Генеральне казначейське управління. У деяких департаментах є додаткова централізуюча ланка у вигляді Управління грошових надходжень.

На місцевому рівні  базовою ланкою є казначейство. Його діяльність у сільській місцевості поширюється на кантон. Ця установа є багатофункціональною: забезпечує збирання податків, фінансове обслуговування підвідомчих йому громадських організацій, управління боргом та збирання заощаджень. Крім того, бухгалтер є місцевим агентом депозитно-ощадної та національної каси.

У містах відділення Державного казначейства в основному займаються збиранням податків та штрафів або  керують грошовими надходженнями і видатками місцевих органів влади. Відділення Державного казначейства працюють і за кордоном, де виконують фінансові операції, що стосуються діяльності Державного казначейства Франції.

Усього у Франції  нараховується 4100 відділень Державного казначейства, загальна чисельність працівників — понад 57 000 осіб, які підпорядковані завідувачу Управління обліку державних фінансових операцій.

Приєднані бюджети. Специфічною  рисою державних фінансів Франції  є приєднані бюджети, введені  для організацій, які не є юридичними особами, здійснюють торгово-промислові операції й користуються фінансовою автономією. Нараховується сім приєднаних бюджетів — один військовий і шість цивільних (громадянських). Серед них бюджети пошти, телеграфу, телефону; соціальних сільськогосподарських допомог; національної друкарні, монетного двору; ордену Почесного легіону; ордену Визволення.

Перше місце в приєднаних бюджетах (більше 2/3 їх витрат) належить бюджету пошти. Джерелом його ресурсів є випуск позичок. На другому місці — бюджет соціальних сільськогосподарських допомог. Його доходи формуються за рахунок податків, соціальних внесків, субсидій. Обсяг інших бюджетів незначний. Приєднані бюджети відрізняються деякими особливостями від загального бюджету: вони включають доходи і витрати, пов'язані з поточною діяльністю, а також інвестиційні витрати і спеціальні ресурси, що виділяються на їх покриття.

Система приєднаних бюджетів не дала очікуваних результатів. Багато передбачених фондів не було створено, а деякі організації не змогли забезпечити необхідні інвестиції. Тому організації, що виконують торгово-промислові операції, надали перевагу автономному бюджету.

Бюджетна політика держави. Як відомо, одним з основних напрямів бюджетної політики розвинених країн  на сучасному етапі є перетворення прибуткової частини, перш за все податків, у найважливіший інструмент дії бюджету на економіку. Проте цей принцип не завжди спрацьовує у Франції. Звичайно, і тут залишилися в минулому такі форми використання державних витрат, як пільгове кредитування компаній з державних коштів, пряме безвідплатне субсидування та ін. Проте до травня 2002 р. продовжувало активно застосовуватися стимулювання попиту, безпосереднє субсидування створення нових робочих місць. Дотепер зберігається і широкий державний сектор (у промисловості та в економіці в цілому). Прибуткова частина бюджету виконує в основному функцію формування витратної частини.

Із погіршенням економічної  ситуації на початку і в середині 90-х років, зі зростанням дефіциту і  державного боргу, що поновилося, держава (в особі правоцентристських урядів) намагалася боротися з цим, спираючись на прибуткову частину бюджету. Були використані непрямі податки, підвищена ставка ПДВ — з 18,6 до 20,6 %. Крім того, місцеві органи влади безперервно підвищували ставки місцевих прямих податків. У результаті сума щорічних податкових надходжень до бюджету зросла в 1996—1998 рр. до 28 % ВВП, досягаючи інколи 30-від-соткової відмітки.

Одночасно планувалися  реформи соціальної сфери — перш за все пенсійної, а також державної охорони здоров'я шляхом перекладення тягаря відповідних витрат з держави на населення. Громадянам дуже детально пояснювалися як суть реформ, так і глибинні причини їх проведення, що полягали в поліпшенні становища в економіці і на ринку праці завдяки підвищенню конкурентоспроможності підприємств.

Прийшовши до влади в 1997 р. соціалісти зіткнулися з необхідністю одночасно вирішувати в бюджетній  сфері два взаємовиключних завдання. Потрібно було, з одного боку, довести  основні показники державних фінансів до рівня вимог Маастрихтського договору, що передбачало зниження обсягів споживацьких грошових ресурсів. Водночас треба було виправдати очікування електорату: боротися з безробіттям і підвищувати життєвий рівень трудящих шляхом зростання бюджетних витрат. Для задоволення умов ЄС Л. Жоспен провів колосальну приватизацію, завершивши тим самим почате А. Жюппе. Подальша фінансова політика соціалістів знову-таки спиралася на витратну частину бюджету.

Що одержала французька економіка від цих заходів? У 1997—2000 рр. бюджетний дефіцит вдалося значно зменшити, державний борг почав знижуватися, різко скоротилося безробіття, зріс внутрішній попит. Але під загрозою опинилися конкурентоспроможність французьких підприємств і процес формування заощаджень.

Загальновідомо, що в єдиному валютному просторі конкуренція визначається рівнем національних фіскальних витрат. Тут становище французького бізнесу є складним. У цей час рівень податкового обкладання корпорацій у Франції є одним з найвищих у Європі. У переважній більшості країн на податки йде в середньому 35 % валового прибутку фірм (у Великій Британії, наприклад, лише 26 %). У Франції ставка податку на прибуток корпорацій нині становить 42 %. Ніде в ЄС підприємці не платять і таких високих соціальних внесків: у Франції вони досягають 10 % ВВП.

Нічого не було зроблено для зниження соціальних витрат і  запобігання зростанню дефіциту у фінансуванні соціальної сфери. Уряд спробував дещо скоротити витрати  на охорону здоров'я шляхом посилення  контролю над витратами державних лікарень, що викликало хвилю страйків десятків тисяч лікарів, медсестер, фармацевтів. Необхідність термінової зміни пенсійної системи у зв'язку з прогресуючим старінням населення активно дебатується, але реальної реформи не проводилося. Нарешті, повністю була провалена спроба реформ у сфері середньої та вищої освіти, знову-таки внаслідок багатотисячних страйків викладачів і студентів.

У результаті президентських і парламентських виборів 2002 р. влада  у Франції повністю перейшла до рук  правоцентристів. Уряд Ж.-П. Раффарена явно збирався перейти від стимулювання попиту до стимулювання пропозиції, що у фінансовій сфері означало опору на прибуткову частину бюджету і скорочення витрат. У зв'язку з цим правоцентристи мали намір провести реформи, що відкладалися раніше, змінити систему оподаткування, поліпшивши становище підприємств, а також середніх і вищих груп утримувачів доходів та заощаджень. Але названі заходи лише загострили соціальні суперечності, що призвело до відставки уряду Ж.-П. Раффарена.

Претензії ЄС до Франції за зростання бюджетного дефіциту. Особливості фінансової системи Франції виявляються під час розгляду структури витрат і доходів державного бюджету. Розвиток державних фінансів у Франції характеризується не-чуваним зростанням бюджетних витрат, зростанням дефіциту державного бюджету понад норми, встановлені ЄС.

Про свій намір знехтувати обмеженнями, накладеними в єврозоні на розмір дефіциту бюджету, Франція  заявила ще у 2002 р. Тому на 2003 р. цей  показник визначено в розмірі 3,4 % від ВВП, що суттєво вище від норми в 3 %. Враховуючи, що, на думку Брюсселя, Франція у 2001 р. перевищила припустимий максимум (хоча стверджувала, що залишилася в заданих рамках), керівництво ЄС пригрозило дисциплінарними заходами. Однак французький уряд не приховував, що стан національної економіки хвилює його набагато більше, ніж санкції Брюсселя.

Беручи на себе зобов'язання із дотримання норми дефіциту, країна виходила з очікуваних темпів розвитку в 2,5 % ВВП. Однак слабкий споживацький попит і знервованість, пов'язана з очікуванням війни з Іраком та її розгортанням, призвели до того, що сподіватися високого приросту ВВП у цей час було занадто оптимістично. Скоротити дефіцит бюджету за рахунок підвищення податків французький уряд категорично відмовляється. Та й витрати скорочувати далі вже не можна було, особливо в такі важкі роки. Тому країни ЄС пішли на зустріч Франції. У березні 2005 р. відповідно до змін у Пакті стабільності й зростання Франції дозволили не записувати гуманітарні та військові витрати при розрахунках бюджетного дефіциту, щоб привести його до норми (3 % до ВВП).

Франція — одна з небагатьох розвинутих країн, де податкова система  орієнтована в основному на непряме  оподаткування. Складовими податкової системи Франції є податок  на доходи фізичних осіб (ставки 10,5—54 %), податок на прибуток корпорацій (36,66 %), податок на додану вартість (20,6 %).

Податок на доходи фізичних осіб (ІRРР). Його сплачують як резиденти, так і нерезиденти. Для того щоб  платник податку вважався резидентом, він має відповідати одному з критеріїв наявності податкового доміцилю. Особи, які не відповідають ознакам податкового доміцилю, сплачують податок тільки з доходу, отриманого у країні. Джерелами оподаткування є такі категорії доходу: заробітна плата, пожиттєвий ануїтет; сільськогосподарські доходи; виробничі й комерційні доходи; некомерційні доходи; земельні доходи; дохід від рухомого капіталу; доходи у вигляді винагород від керівництва компанії. Ставки оподаткування доходів фізичних осіб, які були чинними па 1 січня 2000 р.

Доходи фізичних осіб оподатковуються так:

— від цінних паперів  за ставкою 26 % (у тому числі соціальні  внески);

— від дорогоцінних предметів, зокрема дорогоцінних металів — 8 % від ціни продажу (виплати з  погашення соціальних боргів включені);

— від нерухомості — оподатковуються за загальною шкалою (без урахування звільнення від оподаткування та зниження рівня оподаткування).

Платники-резиденти зазначеного  податку мають заповнити декларацію про власні доходи за звітний рік  до 28 лютого року, наступного за звітним. Платники-нерезиденти заповнюють податкову декларацію у період із ЗО квітня по 30 червня залежно від особливостей країни, де вони є резидентами.

Корпоративний податок. Основними видами товариств у  Франції е: акціонерні товариства (SA), прості акціонерні товариства (SAS), товариства з обмеженою відповідальністю (SARL), акціонерні командитні товариства (SCA). У їх складі виділяють товариства-резиденти і товариства-нерезиденти. Оподатковуваний прибуток визначається на основі результатів податкового обліку після здійснення численних відрахувань. Амортизаційні витрати знижують суму, що підлягає оподаткуванню, навіть якщо вони відображені в бухгалтерському обліку.