Державні фінанси Франції у фінансовій системі країни

Державні фінанси Франції  у фінансовій системі країни

Сучасна фінансова система  Франції включає загальний бюджет, спеціальні рахунки казначейства, приєднані  бюджети, соціальні фонди, місцеві  фінанси і фінанси державних  підприємств. На частку державного бюджету припадає 47 %, місцевих бюджетів (96 департаментів і близько 36 тисяч комун) — 9, фондів соціального страхування — 40, державних підприємств — близько 4 % усіх державних доходів.

Державний бюджет Франції  є основою фінансової системи. На нього припадає половина всіх фінансових ресурсів держави. У цілому державний бюджет не затверджується законодавчою владою, а щорічно складається як допоміжний документ, що механічно об'єднує загальний бюджет, численні спеціальні рахунки казначейства і приєднані бюджети.

Доходи і витрати  державного бюджету поділяються  на дві частини:

— операції кінцевого  характеру (безповоротне фінансування), тобто звичайні поточні витрати;

— операції тимчасового  характеру (кредитні).

Доходи державного бюджету  Франції формуються за рахунок податків, коштів державних підприємств, позик та інших надходжень. Структура доходів державного бюджету Франції на початку XXI ст.

Видаткова частина бюджету  включає видатки на утримання  заморських територій, передбачає залишок  бюджету від попереднього року і плановий залишок на початок року. У 1999 р, витрати бюджету становили 1709,8 млрд, а в 2000 р. — 1700,9 млрд франків. Частка міжбюджетних трансфертів із загальнодержавного бюджету в 1997 р. становила 26 %.

Податки є головними  доходами бюджету. Французька податкова система включає прямі та непрямі податки і внески на соціальне страхування. Непрямі податки відіграють головну роль. їх частка на початку XXI ст. досягла 60 % доходів бюджету Франції. Структура доходів бюджету Франції на початку XXI ст. не змінилась суттєво, порівняно з 90-ми роками XXст.

У державі діють три  види непрямих податків: акцизи, мито, фіскальні монопольні податки. Експортні  товари повністю звільняються від непрямих податків. Прямі податки забезпечують лише близько 40 % всіх податкових надходжень державного бюджету. Проте за темпами зростання вони трохи випереджають непрямі, а їх частка поступово збільшується. Разом з тим уряд постійно розширює податкові пільги компаніям.

Витрати бюджету класифікуються, з одного боку, за міністерствами і відомствами, а з другого — за функціональним принципом: на поточні та капітальні витрати. Структура видатків бюджету Франції на початку 90-х років XX ст.

У рамках бюджетної реформи  у Франції (з 1996 р.) була введена система  контрактації у сфері суспільних послуг, згідно з якою контракти укладаються між центральними органами державної влади і виробниками (постачальниками) послуг.

Для цього оцінили  і проаналізували вартість послуг, що надаються державою, розробили  показники їх якості, критерії ефективності діяльності міністерств і відомств. Строк дії цих контрактів становить 3 роки, але передбачена можливість щорічної індексації та корегування показників, що зазначаються в них з урахуванням зовнішніх факторів. До 2006 р. усі міністерства і відомства Франції мали перейти на використання принципів бюджетування, орієнтованого на результат.

Військові затрати —  це прямі витрати. Проте значна частина  військових витрат має прихований характер і проходить через бюджети  прем'єр-міністра (утримання штабу, органів розвідки, служби радіоспостереження), Комісаріату з атомної енергії, через приєднані бюджети і спеціальні рахунки казначейства (порохові підприємства, підприємства з виробництва пального), через статті витрат на економіку та іноземні справи (надання військової "допомоги" країнам, що розвиваються). Крім того, до непрямих військових витрат належать витрати з державного боргу і військові пенсії. З урахуванням усіх затрат, витрати на військові цілі становлять близько 35 % державних витрат. Військові витрати постійно збільшуються. Вони поділяються на поточні (утримання військовослужбовців, їх навчання, матеріально-технічне обслуговування військової техніки таін.) і капітальні витрати. Загальна тенденція — зростання капітальних затрат, які становлять 42 % військових затрат.

Витрати за статтею "Закордонні справи" — це "допомога" французького уряду країнам, що розвиваються, головним чином колишнім колоніям Африканського  континенту, утримання дипломатичних  закладів за кордоном, а також внески в міжнародні фінансово-кредитні організації. Ці витрати становлять близько 3 % загальних державних витрат. Експорт державного капіталу здійснюється у формі субсидій і позик, причому субсидії становлять 95 % усієї "допомоги".

Витрати на економіку  включають державні капіталовкладення, поточне фінансування державних підприємств і приватного сектору, витрати на наукові дослідження. їх частка в державному бюджеті досягає 25—35 % усіх затрат. Основна форма втручання — це інвестиційна діяльність. За рахунок державних ресурсів створюються капіталомісткі та малорентабельні нові галузі виробництва: атомна, електронна промисловість, а також підприємства соціальної інфраструктури.

Як свідчать дані таблиці 2.4 витрати на проведення науково-дослідних  робіт (НДР) у Франції значно менші  від витрат США та Японії.

У цілому держава бере на себе ті функції, які не можуть профінансувати місцеві органи влади. Відповідно, комуна опікується питаннями, які стосуються громадян, транспорту, шкіл, департамент  відповідає за дороги, коледжі, соціальну  допомогу, а регіон займається ліцеями, технічною освітою, упорядкуванням територій, будівництвом доріг (тим, що вимагає значних коштів).

Дуже складною для  Франції є проблема пенсійного забезпечення. У 1999 р. співвідношення частки населення  пенсійного віку до 20—60-річних становило 1 : 3, а на виплату пенсій витрачалось 12 % ВВП. Але в 2040 р. це співвідношення досягне 2 : 3, а частка ВВП відповідно — до 20 %. Уряд змушений іти на підвищення пенсійного віку, що викликає протест насамперед з боку державних службовців, оскільки багато з них виходять на пенсію у віці 50—55 років. У 2004 р. вік виходу на пенсію жінок і чоловіків становив 60 років.

Найпринциповішим моментом теперішньої пенсійної реформи  стало скасування привілеїв, якими  користувалися держслужбовці порівняно  з представниками приватного сектору. Так, якщо перші могли претендувати на повну пенсію вже після 37,5 року виробничого стажу, то з 2008 р. їм, як і приватникам, доведеться працювати всі 40 років. Далі — більше: із 2012 р. — 41 рік, а з 2022 р. — 42. І жодного поділу на державний і приватний сектори.

Спроби скасувати привілеї для держслужбовців робилися ще в 1995 р. під керівництвом тодішнього прем'єр-міністра Л. Жоспена. Проте страйки та інші акції протесту мали настільки жорсткий характер, що прем'єр-міністру довелося не лише відступити, а й піти у відставку. У 2004 р. профспілки обіцяли повторення тієї самої історії, проте прем'єр-міністру Раффарену вдалося вистояти і наполягти на своєму. Катастрофічне зниження рівня народжуваності та стрімке старіння французького населення просто не залишили іншого вибору. Але це коштувало Ж.-П. Раффарену посади прем'єр-міністра, з якої він пішов у середині 2005 р.

Новий президент Франції  Н. Саркозі планує зменшити у 2007—2008 рр. податок на нерухомість і надати більше пільг великим підприємствам, лібералізувати економіку.

Проблемою Франції є  значні фінансові витрати, які в 2005 р. досягли близько 54 % ВВП. Нині ВВП  Великої Британії на 5 % перевищує  ВВП Франції, яка за розміром того самого продукту на одну особу опустилась за останні 25 років з7-го на 17-те місце у світі. Більше того, навіть у сфері охорони здоров'я і соціального забезпечення, які є пріоритетами кожного французького уряду, країна порівняно з 1990 р. опустилась на 16-те місце.

Найболючішими питаннями  для французької економіки залишаються завжди високе безробіття (близько 10 %, а серед молоді та в неблагополучних "кольорових" передмістях — 20 %) та рівень державної заборгованості (66 % ВВП), що в п'ять разів більший, ніж у 1980 р., і в півтора рази вищий за рівень Великої Британії. Якщо нинішні темпи зростання державного боргу збережуться, то в 2014 р. він досягне 100 % ВВП.

Бюджет однієї лише програми соціального забезпечення утворив  у 2006 р. "дірку" в 37 млрд євро. При  цьому в країні нараховуються 3,7 млн людей, які живуть за межею бідності, котра, щоправда, визначається як дохід на сім'ю, вдвічі менший середнього, та 2,5 млн людей, які живуть на мінімальну зарплату.

На сьогодні 54 % французького ВВП відраховується на державні витрати (середній показник Організації економічного співробітництва і розвитку — 41 % ). Тільки за останні 20 років армія держслужбовців зросла на 20 % і досягла 5 млн осіб. Кожний четвертий француз, що працює, держслужбовець. Три чверті студентів французьких університетів мріють працевла-штуватися саме в державному секторі. Така величезна кількість бюрократів, на утримання яких витрачаються непомірні кошти, видає надмірну кількість різних інструкцій та обмежень, контроль за виконанням яких, у свою чергу, вимагає постійного розширення системи контролюючих структур.

Французькі університети, які навчають своїх студентів  практично безкоштовно, не мають  можливості відбору ні абітурієнтів, ні викладачів. 82 таких заклади сьогодні навчають 1,5 млн студентів — удвічі більше, ніж 25 років тому. Для вступу в такий університет достатньо успішно скласти бакалаврські (випускні) екзамени — а їх нині становлять 62 % учнів (проти 25 % у 1980 p.). Правда, 46 % студентів не отримують диплом, однак такий "запізнілий" відсів обертається величезними неефективними витратами.

Відсутність конкуренції, системи  рейтингування ВНЗ призводить і  до перевагу профорієнтації молодих  людей. На сьогодні 45 тис. французьких  студентів вивчають "спортивну  науку", 65 тис. — психологію (кожний четвертий студент-психолог в ЄС — француз). Як їх усіх працевлат ту вати в умовах гуманного трудового законодавства, не знає ніхто.

Ситуація, за якої роботодавець, який виплачує зарплату в 2400 євро, більше 1000 євро має сплачувати у вигляді  різних податків (загальна їх кількість  досягає 150), не викликає захоплення. Тим більше, що робітнику також доводиться розлучатися з 22 % доходів. При цьому з 2000 по 2004 р. середня зарплата у Франції в реальному вимірі зросла на 1 %.

Як стверджують експерти, посилення  конкуренції на ринку товарів  та послуг забезпечить 10-відсотковий приріст французького ВВП, а доведення безробіття до рівня Великої Британії (менше 5 % ) — 20-відсоткове економічне прискорення. Тим не менше виконати це завдання без вирішення проблеми французьких емігрантів неможливо.

Виборчі програми, які в 2007 р. були представлені основними кандидатами в президенти, відповідей на всі ці запитання не дали. Програма С. Руаяль передбачала підвищення мінімальної заробітної плати на 250 євро (до 1500 євро в місяць), підвищення базової пенсії на 5 %, доведення допомог у зв'язку з безробіттям до 90 % зарплати, ренаціоналізацію. Н. Сарко пропонував на місця двох держслужбовців, які вийдуть на пенсію, брати тільки одного працівника; знизити податки; відрегулювати імміграцію тощо. Вартість реалізації передвиборчих обіцянок як одного, так і другого кандидата оцінювалася у ЗО—35 млрд євро, розрахованих, виходячи із середньорічного зростання ВВП, у 2,5 %. Хоча протягом останніх шести років (2001—2006 pp.) приріст ВВП у Франції зберігався на рівні в 1,6%.

Бюджетний процес та його принципи. Бюджетна система Франції ґрунтується на чотирьох принципах, які прийнято вважати класичними: складання бюджету на рік; єдність; універсальність; спеціалізація. У Франції фінансовий рік збігається з календарним.

Принцип єдності бюджетної системи означає, що всі фінансові операції держави відображаються в єдиному законодавчому документі, який затверджується парламентом. Однак специфіка Франції полягає в тому, що деякі фінансові операції оформляються або у вигляді додатку до загального бюджету (бюджети пошти, телеграфу), або нараховуються окремо від державного бюджету (спеціальний фонд дорожніх інвестицій).

Універсальність передбачає окреме відображення доходів і витрат в абсолютній сумі. Але з низки статей державного бюджету відображається лише чисте сальдо.

Спеціалізація бюджетної системи  полягає в цільовому використанні бюджетних кредитів без права  переведення їх з однієї статті на іншу. На практиці протягом року здійснюється перерозподіл дотацій за об'єктами кредитування без будь-якого законодавчого оформлення.

Бюджетний процес охоплює три основні  стадії: підготовку проекту, розгляд  і затвердження в парламенті, виконання  державного і місцевого бюджетів. Як зазначав французький економіст  П. Ляллюмьєр, складання проекту  фінансового закону може розглядатися як процес прийняття політичного рішення. За його оцінкою, проект державного бюджету постійно є результатом численних компромісів.

Еволюція бюджетного процесу у Франції, що закріплена конституцією, привела до посилення  ролі виконавчої влади за рахунок зниження фінансових прав парламенту і забезпечила провідну роль уряду в складанні бюджету. Проект бюджету розробляється протягом дев'яти місяців Міністерством економіки і фінансів з урахуванням інших зацікавлених відомств. У Франції використовується нова практика складання проекту бюджету — "Раціоналізація вибору бюджету" за прикладом США. Для розробки бюджетувикористовуються економіко-математичні методи й ЕОМ. Домінуюча роль Міністерства економіки і фінансів у складанні державного бюджету визначаеться роллю в регулюванні економіки. Це відображається в його сучасній його структурі, яка склалась у результаті неодноразових реорганізацій. Поряд з бюджетним управлінням провідним підрозділом міністерства економіки і фінансів є казначейство. Крім традиційних функцій з розподілу коштів державного і більшої частини місцевих бюджетів, казначейство здійснює втручання в діяльність приватних і змішаних підприємств шляхом надання кредитів, фінансування інвестицій, бере участь у проведенні кредитної політики розвитку фінансового ринку. На казначейство покладені функції, пов'язані з міжнародними валютними відносинами. Казначейство також управляє державним боргом. Бюджетне управління займається підготовкою та виконанням бюджету, контролює місцеві бюджети і фінанси підприємств, а також державні витрати. Генеральна дирекція Національного інституту статистики та економічних досліджень Міністерства економіки і фінансів розробляє фінансовий аспект програми економічного і соціального розвитку країни, займається короткостроковим прогнозуванням.