Банківський сектор

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………………...3

1. Теоретична частина………………………………………………………………...4

1.1 Кредитні операції банків……………………………………………………….4

2. Аналітична частина……………………………………………………………….11
1. Пакет документів для отримання кредиту на купівлю основних засобів та нематеріальних активів……………………………………………………………...11
2. Техніко-економічне обґрунтування доцільності кредитування підприємства…………………………………………………………………………19
3. Визначення  заставної  вартості майна підприємства для забезпечення  кредиту………………………………………………………………………………..29
4. Техніко-економічне обґрунтування доцільності кредитування………….31
3. Довідка кредитного працівника банку…………………………………………32

Перелік використаної літератури…………………………………………………..33

Додаток А…………………………………………………………………………….34

 

 

ВСТУП

Банківський сектор – один з найважливіших напрямків розвитку ринкових відносин, який є основою для нормального, ефективного функціонування ринкового механізму.

Комерційний банк в сучасній Україні стає основним елементом  банківської системи. Саме тому розвиток даного напрямку має бути пріоритетним, тому що дія кредитно-фінансового  механізму і визначає рівень розвитку економіки країни в цілому.

У ринковій економіці банк виконує свою головну функцію  – посередництво в кредиті, що він здійснює шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Комерційні банки виконують роль посередників між господарськими одиницями і секторами, що накопичують тимчасово вільні грошові кошти, і тими учасниками економічного обороту, які тимчасово потребують додаткового капіталу.

Кредитні операції банків і кредитних установ при першому  наближенні діляться на активні і  пасивні. У першому випадку банк є кредитором, тобто стороною, що дає кредит (позичати гроші) і розміщає грошові кошти у формі депозитів (вкладів), у другому – дебітором, тобто стороною, що бере кредит і приймаючої грошові кошти у формі депозитів (вкладів). Т. е. і активні, і пасивні кредитні операції припускають використання як кредитів (позик), так і депозитів (вкладів). У моїй курсовій роботі мова піде саме про тих кредитних операціях, в яких банк виступає в ролі кредитора. 

1 Теоретична частина

1.1 Кредитні операції банків

 

На сьогоднішньому етапі  одну з найважливіших ролей у  стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський  кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської  діяльності підприємств незалежно  від форми власності та сфери  господарювання. Незважаючи на те, що кризові  явища в економічній системі  практично підірвали фінансову  стійкість більшості вітчизняних  підприємств, внаслідок чого різко  скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння  прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних  банків, в який вкладається переважна  більшість залучених банками  ресурсів.

Кредит (від лат. creditum – позика, борг) – одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого – такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин – тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

Об'єктивні відхилення фактичної  потреби господарюючих суб'єктів  у фінансуванні їх господарської  діяльності від наявності (надлишку або нестачі) вільних ресурсів залежать від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість виробничої діяльності; сезонність виробництва; співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю обігу продукції, коливання цін  на неї; оберненість дебіторської заборгованості та ін. У зв'язку з цим з'являється  можливість заповнювати тимчасову  нестачу коштів одних господарюючих  суб'єктів за рахунок тимчасового надлишку коштів інших. Очевидно, що для реалізації цієї можливості необхідні відповідні економіко-правові умови.

З одного боку, сама природа  кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників  за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин – це збігання інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів.

Таким чином, як економічна категорія кредит – це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридично самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі. Об'єкт кредитної згоди – позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника – покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції  в економіці. Визначення і трактування  окремих функцій кредиту залежить від методологічних підходів до аналізу  кредитних відносин. Так, на макроекономічному  рівні виділяються пере-розподільча  функція та функція заміщення  готівкових коштів кредитними засобами.

 Очевидно, що ринковий  механізм перерозподілу кредитних  ресурсів має цілу низку переваг  перед іншими способами розміщення  грошових коштів. По-перше, обсяг кредитних ресурсів за своїм потенціалом значно перевищує, наприклад, обсяг ресурсів, які розподіляються через бюджетну сферу. По-друге, поверненість кредиту дозволяє надавати ресурси в позику багатократно, що також розширює можливості функції перерозподілу. Нарешті, не можна не виділити перевагу оперативності ринкового розподілу кредитних ресурсів порівняно з тією ж бюджетною сферою.

Багато спеціалістів визнають важливу роль функції заміщення. На сьогодні функціонування кредитних  засобів обігу вже не носить характеру  тимчасового заміщення реальних грошей: перманентні процеси кредитування в результаті приводять до істотної економії суспільних витрат грошового  обігу в цілому.

При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості  функцій, зокрема:

– акумуляцію тимчасово вільних ресурсів; розподілення залучених коштів між позичальниками;

– емісійну;

– контрольну та ін.

Не менш важливе значення має виділення меж кредиту  як економічного явища, в яких він  об'єктивно зберігає свою сутнісну специфіку. У протилежному разі надлишкове кредитування, як і недостатність  кредитних вкладень (тобто порушення  економічно обґрунтованих меж) спричиняє  негативний вплив на суспільно-економічні відносини в цілому. Виділяють  зовнішні та внутрішні межі кредиту. Зовнішні межі відображають межі відносин стосовно акумуляції та розміщення кредитних  ресурсів у цілому. Вони залежать в  основному від таких факторів:

– рівня розвитку виробництва;

– обсягу і структури кредитних ресурсів;

– соціально-економічної політики;

– системи ціноутворення і рівня цін;

– форми кредитних відносин;

– структури кредитної системи;

– фінансового стану суб'єктів господарювання.

Внутрішні межі відображають припустиму міру розвитку окремих форм кредиту в його зовнішніх межах, що обумовлено специфікою прояву різних типів кредитних відносин.

З точки зору виконання  основних функцій кредиту виділяються  такі функціональні межі: перерозподільча та емісійна. Перше не що інше, як об'єктивно обґрунтований обсяг кредитних ресурсів. Фактично вона підкреслює глибокий зв'язок операцій із залучення ресурсів і активних операцій банків. Друга межа визначає емісійні кредити, які виділяються під наступні витрати, під ще не вироблену продукцію, справляючи в результаті вплив на сукупну кількість грошей в обігу. Вона залежить від співвідношення між попитом суспільства на додаткові платіжні засоби та можливостями банківської системи щодо випуску, кредитних грошей в обіг.

Кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Банківські кредити поділяються  на види за такими ознаками:

– строки користування;

– забезпечення;

– ступінь ризику;

– методи надання кредиту;

– строки погашення.

Відповідно до строків  користування виділяють короткострокові, середньострокові та довгострокові  кредити.

Короткострокові кредити  надаються банками на термін до 1 року в разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у підприємств  у зв'язку з витратами виробництва  та обігу, не забезпеченими надходженнями  коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються терміном до 3 років на оплату підприємствами обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних  вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватись для формування основних фондів, здійснення витрат на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію тощо.

За забезпеченням кредити  поділяються на забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними  паперами), гарантовані (банками, фінансами  чи майном третьої особи), з іншим  забезпеченням (поручительство, свідоцтво  страхової організації) та незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику розрізняють  стандартні кредити та кредити з  підвищеним ризиком.

За методами надання – кредити, що надаються у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання).

За строками погашення  – кредити, що погашають водночас; у розстрочку; достроково; з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду.

Основними умовами надання  банками кредитів суб'єктам господарювання є забезпеченість, поверненість, строковість, платність та цільова спрямованість.

Принцип забезпеченості означає  наявність у банку права та можливостей захисту своїх інтересів  у вигляді одержання відповідних  засобів забезпечення наданого кредиту (застава, гарантія, поручительство тощо).

Принцип поверненості, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений строк зі сплатою відповідного процента за користування ним.

Цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним  договором.

Юридичні особи – резиденти України можуть одержувати кредити як у національній, так і в іноземній валюті для здійснення діяльності, передбаченої їхніми статутними документами.

Кредити надаються суб'єктам  господарської діяльності у безготівковій  формі, шляхом безпосередньої оплати платіжних  документів або шляхом перерахування  на поточний рахунок позичальника, а також у готівковій формі  для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції. Погашення кредиту і нарахованих за ним процентів здійснюється позичальником з поточного рахунка.

Фізичні особи – резиденти України можуть одержувати в комерційних банках споживчі кредити на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг. Банки надають споживчі кредити розміром, що визначається, виходячи з вартості товарів і послуг – об'єктів кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення повернення кредиту фізичною особою, та сумою поточних доходів позичальника. Строк споживчого кредиту визначається залежно від мети кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, але він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Національний банк України  встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних  операцій.