Банковская система Украины

 

ЗМІСТ

 

 

1. Грошова база і контроль за нею з боку Національного банку……..……3
2. Банківська система України……………………………………………….5
3. ТЕСТИ……………………………………………………………………..14
4. Практичні завдання……………………………………………………….16
5. Використана література…………………………………………………..23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Грошова база і  контроль за нею з боку Національного банку.

             Показник грошової маси як  всієї сукупності випущених в  обіг паперових грошей і монет  та депозитів потрібно відрізняти  від показника «грошова база».  Якщо грошова маса у своєму  складі має всі елементи - від  найвужчого показника - М₀ до найширшого агрегату - М₃, то грошова база охоплює лише сукупність готівки, емітованої національним банком України, та залишки коштів комерційних банків на їх рахунках у національному банку України. Емітовані національним банком гроші називають базовими грошима, бо вони не приймають участі у кредитному банківському обороті і додатково не збільшують масу грошей в обігу. Водночас вони слугують базою для її зростання. Як показники запасу всієї готівки, що перебуває в обороті поза банківською системою і в касах банків, а також суми резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у національному банку України, величину грошової бази (Г_б) розраховують за формулою:

Г_б = Г_вип + Г_рез

де Г_ВИП - сума готівки, що випущена національним банком і не повернена до його фонду; Г_рез - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у національному банку.

             Вказані елементи грошової бази, з одного боку, в сукупності  складають більшу суму, ніж розмір  агрегату М₀, на суму готівки у касах банків, а з іншого - охоплюють якісно та кількісно інші гроші, ніж безготівкові кошти агрегатів М₁, М₂, М₃, Якщо грошова база складає суму зобов´язань національного банку перед комерційними банками, то безготівкові елементи грошових агрегатів охоплюють зобов´язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Іншими є джерела формування. Безготівкові елементи грошових агрегатів формуються комерційними банками як за рахунок одержаних від національного банку коштів (Г_рез), так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками через грошово-кредитний мультиплікатор. Внаслідок цього безготівкові елементи грошових агрегатів значно більші, ніж безготівкові елементи грошової бази. Дане співвідношення можна відобразити так: 

 

Грошова база (М_n) і грошова маса або пропозиція грошей 

            Рівень перевищення обсягів грошової  маси над грошовою базою відображає  величину грошово-кредитного мультиплікатора  на рівні комерційних банків.

             Отже, показник грошової бази  не може вважатися ще одним  елементом готівкової маси грошей  в обігу, а є якісно іншим  показником фінансової статистики, що характеризує масу грошей  з боку її прояву на балансі  національного банку.

 

 

 

 

       

Банківська система  України.

     Банківська система України — це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.

             Банківська система бере участь у виконанні основних функцій фінансової системи, зокрема шляхом:

— стабільності національної грошової одиниці;

— забезпечення способів переміщення  фінансових ресурсів у часі, через  кордони держав та між окремими галузями тощо;

— розробки та забезпечення способів управління ризиками;

— забезпечення механізму об'єднання  фінансових ресурсів та їх розподілу  між окремими суб'єктами господарювання;

— забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем, зокрема шляхом удосконалення способів клірингу та здійснення розрахунків, що сприяють торгівлі;

— забезпечення насичення ринку  ціновою інформацією, що дозволяє координувати децентралізований процес прийняття  рішень в окремих галузях економіки.

             Банківська система є складовою кредитної системи держави. Аналізуючи організацію банківських систем західних держав в умовах розвинутої економіки, фахівці дійшли висновку щодо трьох основних напрямів розвитку таких систем та їх складових:

— банківські системи з великою  кількістю банків з небагатьма відділеннями;

— банківські системи з невеликою  кількістю банків із багатьма відділеннями;

— банківські системи з багатьма банками, пов'язаними учасниками.

             Поняття банківської системи в науці фінансового права не дістало однозначного визначення. Відповідно до навчального посібника «Банківське право України», банківську систему в Україні юридична наука визначає як внутрішньо організовану, взаємопов'язану, об'єднану загальною метою сукупність банківських та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції та законів України. О. А. Музика під банківською системою розуміє сукупність банків різних видів і банківських інститутів, за допомогою яких акумулюються кошти та надаються клієнтам різноманітні послуги із приймання вкладів та надання кредитів. О. А. Костюченко розуміє під банківською системою розгалужену сукупність банків, банківських інститутів, фінансово-кредитних установ, що діють у межах єдиного фінансово-кредитного механізму на чолі з центральним банком і йому підпорядковуються. Вчений відносить до банківської системи і фінансово-кредитні установи, що не мають статусу банку. Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа — це юридична особа, яка, відповідно до закону, надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Кредитною установою є фінансова установа, яка, відповідно до закону, має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик. Таким чином, вчений відносить до банківської системи практично весь фінансовий ринок держави. Зазначену позицію підтримують і автори підручника «Банківське право російської Федерації». З таким твердженням не погоджується О. П. Орлюк, тому, що за таких обставин ототожнюються банківська система і кредитна система держави, що неприпустимо, оскільки перша є частиною другої.

             В Україні існує легальне визначення банківської системи, але яке чомусь мало помічається науковцями. Так, згідно зі статтею 334 Господарського кодексу України, банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних), що створені і діють на території України відповідно до закону.

             Однак, для того щоб визначитись із складовими частинами банківської системи, насамперед необхідно дослідити таке поняття, як «система» взагалі.

             Так, В. Г. Афанасьєв писав, що під системою розуміється сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові (інтегративні, системні) якості, не притаманні її складовим. Найважливішою особливістю системи є наявність у ній інтегративних, системних якостей, що зводяться до суми ознак компонентів, які її утворюють . Саме в цьому реалізується основна ознака системи — її цілісність.

             Ознаками системи є також її структурність (можливість опису системи через визначення її структури, тобто зав’язків усередині системи), взаємозв'язок системи та зовнішнього середовища (система формує та проявляє властивості у взаємодії із зовнішнім середовищем), ієрархічність (кожний з компонентів системи може розглядатись як система, а система, яка розглядається, є компонентом ширшої системи), множинність опису системи (складність системи потребує її опису з різних сторін, для розуміння її сутності).

             Таким чином, у будь-якому випадку віднесення до системи простої сукупності установ, що здійснюють діяльність на ринку банківських послуг (Національний банк та інші банки), є щонайменше хибним.

             Безперечно, правильне твердження д. ю. н. О. П. Орлюк, що до банківської системи не включаються інші фінансово-кредитні установи, які за своїм статусом не є банками. Посилання в цьому контексті на те, що ці установи фактично частково здійснюють банківську діяльність, не може бути сприйняте як аргумент щодо включення їх до банківської системи України, оскільки в тій чи іншій мірі практично всі установи, що входять до кредитної системи, здійснюють фінансову діяльність, передбачену статею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Таким чином, включення фінансово-кредитних установ до банківської системи спотворить її сутність. Зазначене не стосується включення до предмета банківського права як навчальної дисципліни правового статусу фінансово-кредитних організацій. Їх статус повинен охоплюватися банківським правом, виходячи насамперед з предмету діяльності фінансових установ. Водночас, до банківської системи не можна не включити окремих фінансово-кредитних установ, предметом діяльності яких є виключно надання окремих банківських послуг, що відносяться до тріади банківської діяльності (прийняття вкладів, надання кредитів та розрахунково-касове обслуговування), адже діяльність зазначених установ прямо впливає та тісно пов'язана з діяльністю банків. До таких установ, зокрема, належать платіжні організації.

             Однак визначення наведене О. П. Орлюк, на нашу думку, також не зовсім досконале. Так, як зазначає автор, банківська система виступає складовою кредитної системи держави і являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період). Банківська система містить усі або більшість необхідних елементів у потрібних пропорціях. З цих же підстав і перелік складових банківської системи, що міститься в Господарському кодексі України, неповний.

             Не достатньо повний перелік складових і в Законі України «Про банки і банківську діяльність», згідно з яким банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень названого Закону. Відповідно до Російської банківської енциклопедії, банківська система являє собою сукупність банків, банківської інфраструктури, банківського законодавства, банківського ринку.

             Проте й цей перелік не бездоганний. Так, варто погодитись з рядом російських науковців, які зазначають, що банківське законодавство є не елементом банківської системи, а способом, формою, інструментом державного управління нею. Безумовною є також необхідність включення до банківської системи банківських об'єднань, спілок та асоціацій, перелік та правовий статус яких установлюється Законом України «Про банки і банківську діяльність». Так, згідно зі статтею 9 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група.

             Відповідно до статті 13 цього Закону, з метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зав’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації.

             Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки).

             Безперечним елементом банківської системи є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який є державною спеціалізованою установою що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

             Основу банківської системи становлять банки України та іноземні банки, що здійснюють діяльність на території України через належним чином зареєстровані представництва. Закон України «Про банки і банківську діяльність» відносить до складу банківської системи саме філії (представництва) банків-нерезидентів. Це, на нашу думку, принципово неправильно, якщо врахувати в першу чергу ту обставину, що попри окрему реєстрацію Національним банком України, представництва банків-нерезидентів не здійснюють діяльність від власного імені. До банківської системи включається також банківська інфраструктура — тобто сукупність організацій та установ, що безпосередньо забезпечують функціонування банківської системи. Отже, банківська система України — це складова кредитної системи держави, що включає в себе Національний банк України, інші банки (резиденти та нерезиденти, зареєстровані у встановленому законодавством порядку на території України) та небанківські фінансові установи, виключною діяльністю яких є прийняття вкладів, розміщення кредитів або ведення рахунків клієнтів, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, банківську інфраструктуру, а також зв'язки та взаємовідносини між ними. Необхідність формування банківської системи як особливої структури, що діє в економіці країни, визначається двома основними групами причин:

— причини, пов'язані з необхідністю здійснювати суспільний нагляд і  регулювати банківську діяльність, узгоджувати  комерційні інтереси окремих банків із державними та суспільними інтересами — забезпечувати стабільність національної валюти і стабільну роботу всіх кредитно-фінансових посередників;

— причини, пов'язані з функціонуванням  грошового ринку, забезпеченням  збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному  його секторі. Звідси виникає висновок про подвійну мету діяльності банківських установ, які повинні керуватися у своїй діяльності не тільки комерційними інтересами, а й вимогами системи, до якої вони включені.

             Головне завдання державного регулювання банківською системою полягає в поєднанні дерегулювання та механізмів забезпечення стабільності функціонування банківської системи для подолання системних прорахунків з ефективним регулюванням та наглядом виконавчих осіб фінансових органів. При цьому можливі підходи у виборі механізмів регулювання залежать від вибору монетарного режиму та режиму валютного курсу.

             Розрізняють одно- та дворівневу банківські системи.

             Однорівнева банківська система передбачає переважно горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Цей принцип побудови характерний для країн з адміністративно-командною системою.