Акціонерні товариства

Висока питома вага ПДВ у доходах державного бюджету свідчить про підвищення ролі цього виду непрямого податку у наповненні державної казни України про можливість розв'язати за допомогою цього податку інші проблеми, пов'язані з невиконанням держбюджету.

Але в умовах, коли податковий тягар переходить кількісну межу.

Головний зміст фіскальної схеми із застосуванням ПДВ полягає в тому, що об'єктом оподаткування є не господарська діяльність, у результаті якої створюється прибуток, а новостворена вартість, яка з'являється на кожній стадії виробництва та обігу.

У податковій практиці ПДВ використовує велика кількість країн із ринковою економікою, зокрема – Франція, Німеччина, Італія, причому податкові ставки у них приблизно рівні, тобто такі ж як і в Україні. Але негативний вплив ПДВ на стимулювання підприємницької діяльності на сучасному етапі в Україні проявляється передусім у тому, що включення ПДВ у ціну продуктів на кожній стадії руху від виробника до кінцевого споживача призводить до мультиплікаційного ефекту, коли в процесі руху товарів чи послуг за рахунок ПДВ – збільшується і його ціна пропорційно кількості стадії обігу. У результаті цього ціни на товари і послуги зростають, що на фоні низької купівельної спроможності населення призводить до співвідношення товарообігу та скорочення виробництва.

Тому, ПДВ, який є податком на споживача, за умов низького рівня споживання перетворюється у податок на виробника і змушує компенсувати витрати на нього за рахунок прибутку.

В таких умовах ПДВ частково сплачує за рахунок прибутку сумісний учасник господарського товарообігу, а кінцевий споживач звільняється від нього. З цієї причини податкова система є фінансово несприятливою для господарської діяльності у виробничій сфері.

Стимулююча функція ПДВ у країнах з ринковою економікою являється насамперед у стимулюванні експорту. Це досягається по-перше, звільненням експортних операцій від ПДВ, по-друге, відшкодуванням ПДВ, сплаченого за товари, придбані в країні, яка виготовила цей товар.

У законодавчій базі України затверджено 20% ставку та нульову, тобто пільгову ставку, а також існує перелік операцій, які звільняються від оподаткування.

Шляхом порівняльного аналізу можна дійти висновку, що в Україні застосовується досить висока ставка 20 відсоткова ставка ПДВ майже для всіх операцій.

Якщо ж взяти до уваги, що втрати виробництва виключаються перерахуванням  із заробітної плати на соціальне страхування, в тому числі на соціальне страхування, на випадок безробіття, пенсійне забезпечення та на комунальний податок, то маємо ефект подвійного оподаткування заробітної плати і як результат – значне збільшення суми ПДВ.

У результаті недосконалої політики в галузі оподаткування ПДВ, склалася така ситуація, коли з одного боку, відбувається недонадходження ПДВ через скорочення виробництва, з другого боку існування тіньової економіки передбачає заниження суми податкових зобов'язань і, відповідно, завищення податкового кредиту.  

Крім того, нинішня модель оподаткування ПДВ складна і трудомістка для ведення бухгалтерського обліку, не визначається соціальною орієнтацією. Другий за розміром податок, це податок у структурі зведеного бюджету України  - є податок на прибуток підприємств.

Згідно з останніми  законодавчими актами введено основну 30% ставку податку на прибуток підприємств, яка визначається шляхом зменшення суми валового доходу за звітній період на суму валових витрат платника податку і на суму амортизаційних відрахувань.

Прибуток від реалізації інноваційного продукту оподаткування становить 50% від чистої ставки, причому тільки пільги діють протягом перших трьох років після державної реєстрації.

У податковому законодавстві України, як і в багатьох ринково-економічних країнах, знято подвійне оподаткування прибутку акціонерних товариств, оскільки емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди. Якщо ж сума сплаченого податку на дивіденди перевищує суму податкових зобов'язань – підприємства-емітента з податку на прибуток звітного періоду, то різниця переноситься на зменшення зобов'язань і податку на прибуток такого підприємства, передбачено також, якщо платник податку – емітент – протягом звітного кварталу має збитки, то дозволяється відповідне зменшення об'єкта оподаткування наступного звітного кварталу, а також кожного із подальших 20 звітних кварталів, тобто упродовж 5 років  до дня повного погашення  від'ємного значення.

Якщо розглянути пільги з оподаткування прибутку підприємств, а їх сорок сім, то можна прослідкувати їх відокремленість від стимулювання певних напрямків підприємницької діяльності з іноземними інвесторами, діяльність акціонерних товариств, діяльність акціонерних товариств, діяльність малого  бізнесу та інше.

Саме цим наша система оподаткування суттєво відрізняється від практики оподаткування у ринково розвинутих країнах.

В оподаткуванні відсутній механізм рівнозначного і пропорційного стеження податку на прибуток підприємств, оскільки встановлено загальну ставку – 30% від об'єкта оподаткування незалежно від розміру прибутку підприємств, що в свою чергу, змушує платників шукати методів мінімізації оподаткування.

Крім того, практика оподаткування не робить привабливим закупленням фінансових ресурсів акціонерних товариств шляхом емісії облігацій, оскільки суми, залучені за рахунок емісії облігацій, включається до складу валового доходу підприємства й оподатковуються податком на прибуток, хоч емісія не є результатом господарської діяльності й не орієнтована на одержання прибутку як такого.

Окремо слід зупинитися на політиці  прискореної амортизації в нашій країні, які можна розглянути у вигляді податкової пільги, що її одержують підприємства, інвестуючи кошти в основний капітал. У світовій податковій практиці часто використовується метод прискореної амортизації, який не є стимулом інвестицій, але може заохочувати уже інвестовані підприємства. Непопулярність механізму прискореної амортизації в Україні в сучасних умовах пояснюється незначним розміром одержаної при цьому пільг з податку на прибуток порівняно із втратами від інфляції, яка є головним фактором неефективності інвестицій в основний капітал.

Ввівши пільгу у вигляді методу прискореної амортизації, держава дає змогу підприємству повертати кошти, не боячись додаткового податкового тягаря, й при бажанні й далі робити інвестиції в основний капітал.

Таким чином держава стимулює інвестиції, але аж ні в якому разі не повинна обмежувати підприємства у використанні нарахованих амортизаційних відрахувань. Для підвищення економіки в галузі бюджетно-податкової політики необхідно вжити таких заходів:

• зупинити безперервний потік податкових змін;
• скоротити механізм оподаткування, упорядкувати систему наданих пільг і застосування фінансових санкцій;
• прийняти нову податкову реформу;
• створити більші можливості використання прибутку з метою інвестування його у виробництво шляхом скасування таких податків і відрахувань, які сплачуються до бюджету за рахунок прибутку (крім податку на прибуток).

Розділ VІ. Фінанси акціонерних товариств: проблеми і перспективи

Колективне підприємство – єдиний сектор економіки в Україні, що має тенденцію до зростання.

При цьому частка недержавних підприємств у промисловості становить 70%, і на них припадає майже 2/3 виробленої продукції. Більшість підприємств недержавного сектора становить акціонерні товариства – у минулому недержавні підприємства.

На початок 2000 року в Україні створено і діє майже 36,1 тис. Акціонерних товариств, із них близько 16 тис. – відкриті. При цьому акціонерні товариства сьогодні виробляються майже 61% від загального обсягу промислової продукції. Крім того,  більша частина послуг в Україні також надається акціонерними товариствами, зокрема товариствам, що діють у фінансово-кредитному секторі економіки. Загальний обсяг емісії акцій, зареєстрованих Державною комісією  з цінних паперів і фондового ринку, становить майже 21,5 міліард гривень. Із загального обігу  емісії акцій у 1999 році близько 70% припадало на реально залучені кошти, а у 2000 році – 26%. Решта складалася з емісій при здійсненні  корпоратизації та акціонуванні державних підприємств у результатів індексації основних фондів.

Практика країн із  розвинутим акціонерним капіталом дає змогу зробити висновок, що за рахунок випуску акцій фінансується відповідна певна частка капітальних вкладень (у США майже 7,5%, Японії – лише 0,7%, у континентальних європейських країнах у середньому не перевищує 6% від усіх інвестицій).

Ринок акцій у цілому має більше значення з точки зору переходу капіталу із галузі в галузь і перерозподілу національного багатства в економіці, ніж із точки зору накопичення капіталу. Особливо важливе значення в економічно розвинутих країнах має повторний випуск акцій. У різні роки в різних країнах співвідношення між цими видами емісій значно відрізняються. Але в цілому в країнах з найрозвинутішими ринками акцій, як правило обсяг торішніх емісій перевищує обсяг первинних. В Україні сьогодні налічується 35 тисяч власних акцій приватизованих підприємств. Отже,  відродження акціонерного товариства  вважається однією з необхідних умов переведення економіки на  шлях цивілізованого, перевіреного історичним досвідом розвитку. На макроекономічні та різносторонні валютно-фінансові та інші заклади не можуть позитивно вплинути на економічні процеси в країні. 

Вони наберуть чинності лише тоді, коли держава реально стимулюватиме власне підприємство, яке веде ефективну господарську діяльність. Щодо зовнішньої заборгованості, то урядом схвалено проект закону, в якому мета зовнішніх запозичень на 2000 рік, що залучаються безпосередньо державою чи під державні гарантії,  не повинно перевищувати 2558,94 млрд. у.е. становитиме  14 млрд. Водночас законодавчо закріплені доходи державного бюджету на 2000 рік становить 26,4 млрд. грн.  Така ситуація негативно може вплинути на фінансовий бік діяльності акціонерних товариств, тому що значні кредитні ресурси будуть спрямовані на обслуговування зовнішнього боргу.

Отже, назріла необхідність термінового переходу ефективності використання запозичених коштів. Інша проблема, що її необхідно розв'язати – це структурна перебудова економіки, яка вважається реальним кроком до ринку і яку рекомендують провести між народні фінансово-кредитні організації.

Зокрема, розширене фінансування України Міжнародним валютним фондом за програмою ІFF, яка розпочалася у 1998 році й розрахована закінчитись до кінця 2001 року. По суті близько 2,6 млрд. дол. Зобов'язує нашу країну спрямовувати ці кошти на структурну перебудову.

Вартість державних активів в акціях, паях, частинах становить понад 9 млрд. грн., при цьому понад 80% статутних фондів не проіндексовано.

У2003 році за результатами роботи цих підприємств держава отримала менш ніж 0,5% дивідендів на свої корпоративні права. А от мобілізація коштів через акції була б джерелом додаткового фінансування економіки. Перетворення частки заощаджень населення в акції допоможе стримуванню інфляції, оскільки зменшиться тиск грошової маси на валютний ринок, ринок товарів і послуг, він переміститься на ринок недержавних цінних паперів.

Важливо також і те, що акціонерне товариство є найзручнішою  і найзрозумілішою для іноземних інвесторів формою спільної діяльності з вітчизняними підприємствами. Важливим при інвестуванні в акціонерних товариствах є той факт, щодо валових доходів емітента, є об'єктом оподаткування відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, не виключаються суми коштів або вартість майна, котрі надходять платникові податків (емітенту) як прямі інвестиції або реінвестиції у корпоративні права. Прямі інвестиції не підлягають оподаткуванню, що є додатковим стимулом вкладенням коштів у акції суб'єктів господарювання.      Водночас, проста інвестиція  у вигляді внесення коштів на розрахунковий рахунок   підприємства невигідна, оскільки одразу це оподатковується ПДВ – 20% і податком на прибуток – 30%.

Такий порядок оподаткування інвестицій у вигляді внесення коштів на поточний рахунок підприємства, на думку більшості фахівців є стримуючим фактором, оскільки він штучно обмежує в додаткових джерелах фінансування і поповнення обігових коштів.

Будь-які інвестори закономірно вимагають також гарантій, а вони, за інших рівних умов також є достатньо надійними, тоді йде вкладення капіталу підкріплене правами власності. Акціонерна форма підприємства надає таку можливість, що в майбутньому, на наш погляд, буде основним стимулятором надходження у вітчизняну економіку фінансових ресурсів.

Не менш важливою проблемою в Україні є відсутність такого поширеного виду цінних паперів на світових фінансових ринках, як корпоративні облігації, що одночасно вважаються важливим і необхідним джерелом фінансування акціонерних товариств. У 1998-2000 році було зареєстровано емісії облігації на загальну суму 126,3 млн. грн., то в 2001 році випуск різко скоротився і становить лише – 9,16 млн. грн. 

На мою думку, не розв'язаною проблемою, яка безпосередньо впливає на структурну перебудову і розвиток акціонерного підприємництва є створення ринкової інфраструктури та її основної одиниці – повноцінного фондового ринку.

На сьогодні роль фондового ринку суттєво відрізняється від тої, яку він відіграє у ринковій економіці, а його сегмент – ринок акціонерного капіталу, не втілює повної мети акціонерного підприємництва оптимального розподілу фінансових ресурсів з метою максималізації прибутку. Ефективність же прийнятих рішень в акціонерних товариствах не знаходить свого відображення у зміні цін на акції, що нормуються на біржах, оскільки більшість підприємств в Україні не платить дивідендів, і, як правило, не зростає попит на цінні папери і не збільшуються в перспективі обсяг торгів. До того ж, податкова система України також не стимулює цього сегмента ринку.