Управління оборотними активами.Управління виробничими запасами

 б) для забезпечення  поточної збутової діяльності: поточні  запаси готової продукції;

 в) для накопичення  сезонних запасів, для господарського  процесу в майбутньому періоді:  сезонні запаси сировини, матеріалів, готової продукції тощо.

3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів.

 Розкриття суті  даного етапу пов’язане з поділом  усієї сукупності запасів товарно-матеріальних  цінностей на два основних  види – виробничі запаси та  запаси готової продукції.

 Для оптимізації  розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується “Модель економічно обгрунтованого розміру замовлення” [Economic ordering quantity – EOQ model], яка серед інших набула найбільшого поширення. Вона, як правило, використовується для оптимізації розміру виробничих запасів і запасів готової продукції.

 Розрахунковий механізм  моделі EOQ заснований на мінімізації  сукупних операційних витрат  для закупівлі та збереження  запасів на підприємстві. Ці операційні  витрати поділяються на дві  групи:

 а) сума витрат на розміщення замовлень, включаючи витрати для транспортування та приймання товарів;

 б) сума витрат  для збереження товарів на  складі.

 Механізм моделі EOQ розглянемо на прикладі формування  виробничих запасів.

 З одного боку, підприємству  вигідно завозити сировину й матеріали якомога більшими партіями. Чим більший розмір партії постачання, тим менший сукупний розмір операційних витрат на розміщення замовлень у визначеному періоді: оформлення замовлень, доставку замовлених товарів на склад і їх прийняття на склад.

 Сума операційних  витрат на розміщення замовлень  визначається за такою формулою:

, де

 ОВрз – сума  операційних витрат на розміщення  замовлень;

 ОВС – обсяг  виробничого споживання товарів  (сировини або матеріалів) в аналізованому  періоді;

 РПП – середній розмір однієї партії постачання товарів;

 Врз – середня  вартість розміщення одного замовлення.

 З наведеної формули  видно, що при незмінному обсязі  виробничого споживання й середньої  вартості розміщення одного замовлення  загальна сума операційних витрат на розміщення замовлень мінімізується з ростом середнього розміру однієї партії постачання товарів.

 З іншого боку, великий  розмір однієї партії постачання  товарів викликає відповідний  ріст операційних витрат на  збереження товарів на складі, бо при цьому збільшується середній період їх збереження. Якщо купувати сировину один раз у два місяці, то середній розмір періоду зберігання складе 30 днів, а якщо розмір партії постачання знизити вдвічі, тобто купувати сировину один раз на місяць, то середній розмір періоду зберігання складе 15 днів.

 За цією залежністю  сума операційних витрат для  збереження товарів на складі  може бути визначена за такою  формулою:

, де

 ОВзт – сума  операційних витрат на збереження  товарів на складі;

 РПП – середній  розмір однієї партії постачання товарів;

 Вз – вартість  збереження одиниці товару в  аналізованому періоді.

 Формула доводить, що при незмінній вартості  збереження одиниці товару в  аналізованому періоді загальна  сума операційних витрат на  збереження товарних запасів  на складі мінімізується при зниженні середнього розміру однієї партії постачання товарів.

 Таким чином, зі  збільшенням середнього розміру  однієї партії постачання товарів  знижуються операційні витрати  на розміщення замовлення та  зростають операційні витрати  на збереження товарних запасів на складі підприємства і навпаки. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між цими двома групами операційних витрат таким чином, щоб сукупна їх сума була мінімальною. Графічно це можна передати таким чином (рис. 3).

 

Рис. 3. Логіка моделі EOQ

 

Математично модель EOQ виражається  такою принциповою формулою:

, де

EQQ(РППо) – оптимальний  середній розмір партії постачання  товарів (EOQ);

 ОВС – обсяг  виробничого споживання товарів  (сировини або матеріалів) в аналізованому  періоді;

 Врз – середня  вартість розміщення одного замовлення;

 Вз – вартість  збереження одиниці товару в  аналізованому періоді.

 Відповідно оптимальний  середній розмір виробничого  запасу визначається за такою  формулою:

, де

 ВЗо – оптимальний  середній розмір виробничого запасу (сировини, матеріалів);

 ОРППо – оптимальний  середній розмір партії постачання  товарів (EOQ).

 У рамках цієї  теорії розроблені й схеми  управління замовленнями, що дозволяють  за допомогою ряду параметрів  формалізувати процедуру відновлення  запасів, тобто визначити рівень запасів, при якому необхідно робити таке замовлення. Одна із цих схем виражається системою моделей:

;

;

, де

 РЗз – рівень  запасів, при якому робиться  замовлення;

 МПс – максимальна  денна потреба в сировині, од.;

 МДз – максимальна кількість днів на виконання замовлення;

 СЗ – найбільш  імовірний мінімальний рівень  запасів (страховий запас), од.;

 Сдс – середньоденна  потреба в сировині, од.;

 СПз – середня  тривалість виконання замовлення (від моменту розміщення до  моменту одержання сировини), дні;

 РЗмакс. – максимальний  рівень запасів, од.;

 ДПмін. – мінімально  денна потреба в сировині, один.;

 Дмін. – мінімальна  кількість днів виконання.

 Проаналізуємо політику  управління замовленнями в цьому  випадку. На основі статистичних і експертних оцінок розраховуються значення вихідних факторів системи моделей. Як тільки рівень запасів опускається до величини РЗз або нижче, робиться замовлення на поставку сировини та матеріалів. Якщо поставка здійснюється максимально ефективно, то рівень запасів у компанії може досягнути максимальної величини РЗмакс. Якщо після виконання замовлення щоденна потреба у сировині та матеріалі досягла максимуму і за певних чинників поставка чергової партії затягнулась, компанії доведеться користуватися страховим запасом. Таким чином, рівень запасів може опуститись нижче величини СЗ, а за найсприятливіших умов він може бути близьким до нуля.

 Висновок: за таких  умов показниками середнього  розміру партії постачання та  середнього розміру запасу сировини  операційні витрати підприємства на обслуговування запасу будуть мінімальними.

 Для запасів готової  продукції задача мінімізації  операційних витрат щодо їх  обслуговування складається у  визначенні оптимального розміру  партії виробленої продукції.  Якщо виготовляти товар дрібними партіями, то операційні витрати на збереження його запасів готової продукції (Вх) будуть мінімальними. Але при такому підході до операційного процесу суттєво зростуть операційні витрати, що пов’язані з частим переналагодженням устаткування, підготуванням виробництва й інші (Врз). Використовуючи замість показника обсягу виробничого споживання (ОВС) показник планованого обсягу виробництва продукції, ми на основі моделі EOQ аналогічно можемо визначити оптимальний середній розмір партії виробленої продукції й оптимальний середній розмір запасу готової продукції

4. Оптимізація загальної  суми запасів товарно-матеріальних  цінностей, що включаються до  складу оборотних активів.

 Розрахунок оптимальної  суми запасів товарно-матеріальних  цінностей у цілому і за основними їх групами здійснюється за формулою:

 Зк = (Нпз х Оо) + Зсз  + Зсз + Зцп, де

 Зк – оптимальна  сума запасів на кінець аналізованого  періоду;

 Нпз – норматив  запасів поточного збереження, в  днях;

 Оо – одноденний  обсяг виробництва (для запасів  сировини та матеріалів) або реалізації (для запасів готової продукції) у майбутньому періоді;

 Зсз – запланована  сума запасів сезонного збереження;

 Зцп – запланована  сума запасів цільового призначення  інших видів.

5. Формування ефективних  систем контролю за рухом запасів  на підприємстві.

 Найбільш широке застосування серед систем контролю за рухом запасів у країнах з розвинутою економікою одержала “Система АВС”. Суть цієї контролюючої системи полягає в тому, що вся сукупність запасів товарно-матеріальних цінностей розподіляється на три категорії на основі їх вартості, обсягу і частин витрачання, а також негативних наслідків.

 У категорію “А” входять  найбільш дорогі види запасів  із тривалим циклом замовлення, що потребують постійного моніторингу.  Частота завезення цієї категорії  запасів визначається, як правило, на основі моделі EOQ. Коло товарно-матеріальних цінностей, що входять до категорії “А”, звичайно обмежене і потребує щотижневого контролю.

 У категорію “В” входять  товарно-матеріальні цінності, що  мають меншу значимість у забезпеченні  безперебійного операційного процесу й формуванні кінцевих результатів фінансової діяльності. Запаси цієї групи контролюються один раз на місяць.

 У категорію “С” входять  всі інші товарно-матеріальні  цінності з низькою вартістю, що не відіграють значної ролі  у формуванні кінцевих фінансових результатів. Обсяг закупівель таких цінностей може бути досить великим, тому контроль за їх рухом здійснюється один раз на квартал.

У процесі розробки системи управління запасами повинні бути заздалегідь  передбачені заходи для прискорення залучення в оборот наднормативних запасів. Це забезпечує звільнення частини фінансових ресурсів, а також зниження розміру втрат товарно-матеріальних цінностей у процесі їх збереження.

6. Реальне відображення у фінансовому  обліку вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції.

 В умовах інфляційної економіки  ціни, за якими сформовані запаси  товарно-матеріальних цінностей,  потребують відповідного коригування  до моменту виробничого споживання  або реалізації цих активів.  Якщо таке коригування цін не буде зроблене, реальна вартість запасів цих активів буде занижуватися, відповідно буде занижуватися і реальний розмір інвестованого в них капіталу.

 На практиці для відображення  реальної вартості запасів може  бути використаний метод ЛІФО [LIFO], що заснований на використанні в обліку останньої ціни їх придбання за принципом “останній прийшов – перший пішов”. На відміну від методу ФІФО [FIFO], заснованому на принципі “перший прийшов – перший пішов”, він дозволяє одержати реальну оцінку цих активів в умовах інфляції та ефективніше управляти вартісною формою руху запасів.