Управління оборотними активами.Управління виробничими запасами

 На четвертому етапі  визначається рентабельність оборотних  активів, досліджуються фактори,  що її формують. У процесі аналізу використовуються коефіцієнт рентабельності оборотних активів, а також модель компанії “Дюпон”, яка щодо даного виду активів має вигляд:

 Роа = Ррп х Ооа,  де

 Роа – рентабельність  оборотних активів;

 Ррп – рентабельність  реалізації продукції;

 Ооа – оборотність оборотних  активів.

 На п’ятому етапі аналізу  розглядається склад основних  джерел фінансування оборотних  активів – динаміка їх суми  та питомої ваги в загальному  обсязі фінансових засобів, інвестованих  у ці активи; визначається рівень  фінансового ризику, що генерується сформованою структурою джерел фінансування оборотних активів.

 Результати аналізу дозволяють  визначити загальний рівень ефективності  управління оборотними активами  на підприємстві та виявити  основні напрями його підвищення в майбутньому періоді.

2. Визначення принципових підходів  щодо формування оборотних активів  підприємства. На даному етапі  аналіз відображає загальну ідеологію  фінансового управління підприємством  із позицій прийнятного співвідношення  рівня прибутковості та ризику фінансової діяльності. Оборотні активи визначають вибір визначеного типу політики їх формування.

 З наукової точки зору  виділяються три принципові підходи  щодо формування оборотних активів  підприємства – консервативний, помірний і агресивний.

 Консервативний підхід передбачає повне забезпечення поточної потреби в усіх видах оборотних активів, що забезпечують нормальний хід операційної діяльності; створює високі розміри їх резервів на випадок непередбачених складнощів у забезпеченні підприємства сировиною та матеріалами, погіршення внутрішніх умов виробництва продукції, затримки оплати дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців тощо. Такий підхід гарантує мінімізацію операційних і фінансових ризиків, але негативно впливає на ефективність використання оборотних активів – їх оборотність і рівень рентабельності.

 Помірний підхід спрямований  на забезпечення повного задоволення  поточної потреби в усіх видах  оборотних активів і створення  нормальних страхових їх розмірів  на випадок збоїв у ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем ризику та рівнем ефективності використання фінансових ресурсів.

 Агресивний підхід полягає  в мінімізації усіх форм страхових  резервів за окремими видами оборотних активів. При відсутності збоїв у ході операційної діяльності він забезпечує найбільш високий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які збої в ході операційної діяльності призводять до суттєвих фінансових втрат через скорочення обсягу виробництва та реалізації продукції.

 Отже, вищеназвані принципові  підходи щодо формування оборотних  активів підприємства, відображуючи  різні співвідношення рівня ефективності  їх використання і ризику, у  кінцевому рахунку визначають  суму цих активів і їх рівень відносно обсягу операційної діяльності.

3. Оптимізація обсягу оборотних  активів.

 Така оптимізація повинна  виходити з вибраного підходу  щодо формування оборотних активів,  забезпечуючи заданий рівень  співвідношення ефективності їх  використання і ризику. Процес оптимізації обсягу оборотних активів складається з трьох основних етапів.

 Перший етап. За результатами  аналізу оборотних активів у  попередньому періоді визначається  система заходів щодо реалізації  резервів, спрямованих на скорочення  тривалості операційного, а в його рамках – виробничого та фінансового циклів підприємства. При цьому скорочення тривалості окремих циклів не повинно призводити до зниження обсягів виробництва та реалізації продукції.

 Другий етап. На основі вибраного  підходу до формування оборотних активів, запланованого обсягу виробництва й реалізації окремих видів продукції та розкритих резервів скорочення тривалості операційного циклу оптимізується обсяг і рівень окремих видів цих активів. Засобом такої оптимізації виступає нормування періоду їх обороту та суми.

 Третій етап. На даному етапі  визначається загальний обсяг  оборотних активів підприємства  на наступний період:

 ОАп = ЗСп + ЗГп + ДЗп + ГАп  + Пп , де

 ОАд – загальний обсяг  оборотних активів підприємства  на кінець аналізованого наступного періоду;

 ЗСп – сума запасів сировини  та матеріалів на кінець наступного  періоду;

 ЗГп – сума запасів готової  продукції на кінець наступного  періоду з включенням до неї  обсягу незавершеного виробництва;

 ДЗп – сума дебіторської  заборгованості на кінець наступного періоду;

 ГАп – сума грошових активів  на кінець наступного періоду;

 Пп – сума інших видів  оборотних активів на кінець  наступного періоду.

4. Оптимізація співвідношення  постійної та змінної частин  оборотних активів.

 Сезонні особливості суттєво впливають на обсяг потреби в окремих видах оборотних активів для здійснення операційної діяльності. Так, наприклад, на підприємствах ряду галузей агропромислового комплексу закупівля сировини здійснюються протягом лише визначених сезонів, що визначає підвищену потребу в оборотних активах у цей період, у формі запасів сировини. На підприємствах окремих галузей є можливість переробляти сировину лише протягом “сезону переробки” з наступною рівномірною реалізацією продукції, що визначає в такі періоди підвищену потребу в оборотних активах, у формі запасів готової продукції. Коливання в розмірах потреби в окремих видах оборотних активів можуть бути викликані й сезонними особливостями попиту на продукцію підприємства. Тому у процесі управління оборотними активами варто визначати їх сезонну потребу, що складає різницю між максимальною та мінімальною потребою в них протягом року.

 Оптимізація співвідношення  постійної та змінної частин  оборотних активів здійснюється  за чотирма етапами.

 На першому етапі  за результатами аналізу щомісячної  динаміки рівня оборотних активів  у днях обороту або в сумі  за ряд попередніх років будується графік їх середньої “сезонної хвилі”.

 В окремих випадках  він може бути конкретизований  за окремими видами оборотних  активів.

 На другому етапі  за результатами графіка “сезонної  хвилі” розраховуються коефіцієнти  мінімального й максимального рівнів оборотних активів щодо середнього їх рівня.

 На третьому етапі  визначається сума постійної  частини оборотних активів за  такою формулою:

, де

 ОАпост. – сума  постійної частини оборотних  активів у наступному періоді;

 ОАп – середня  сума оборотних активів підприємства у наступному періоді;

 Кмін. – коефіцієнт  мінімального рівня оборотних  активів.

 На четвертому етапі  визначається максимальна та  середня сума змінної частини  оборотних активів у наступному  періоді. Розрахунки здійснюються  за такими формулами:

;

, де

 ОАПмакс. – максимальна  сума змінної частини оборотних  активів у наступному періоді;

 ОАПсеред. – середня  сума змінної частини оборотних  активів у наступному періоді;

 ОАПост. – сума  постійної частини оборотних  активів у наступному періоді;

 Кмакс. – коефіцієнт  максимального рівня оборотних  активів;

 Кмін. – коефіцієнт  мінімального рівня оборотних  активів.

 Таким чином, основою  управління оборотністю й вибору  конкретних джерел фінансування  оборотних активів є співвідношення  постійної та змінної їх частин.

5. Забезпечення необхідної  ліквідності оборотних активів.

 Усі види оборотних  активів тією або іншою мірою  є ліквідними, крім витрат майбутніх  періодів і безнадійної дебіторської  заборгованості. Загальний рівень  ліквідності повинен забезпечувати необхідний рівень платоспроможності підприємства за поточними фінансовими зобов’язаннями. З цією метою з урахуванням обсягу й графіка майбутнього платіжного обороту повинна бути визначена частина оборотних активів у формі коштів, високо- і середньоліквідних активів.

6. Забезпечення підвищення  рентабельності оборотних активів.

 Оборотні активи  повинні приносити визначений  прибуток при їх використанні  у виробничо-збутовій діяльності  підприємства. Водночас окремі види  оборотних активів можуть приносити підприємству прямий прибуток у процесі фінансової діяльності у формі відсотків і дивідендів. Тому складовою частиною розроблюваної політики є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів для формування ефективного портфеля короткострокових фінансових вкладень.

7. Забезпечення мінімізації  втрат оборотних активів у  процесі їх використання.

 Усі види оборотних  активів певною мірою схильні  до ризику втрат. Наприклад,  грошові активи схильні до  ризику інфляційних втрат; короткострокові фінансові вкладення – до ризику втрат частини доходу в зв’язку з несприятливою кон’юнктурою фінансового ринку, а також ризику втрат від інфляції; дебіторська заборгованість – до ризику неповернення або невчасного повернення, а також ризику інфляційного; запаси товарно-матеріальних цінностей – до втрат від природних збитків тощо. Тому управління оборотними активами повинно бути спрямоване на мінімізацію ризику їх втрат, особливо в інфляційних умовах.

8. Формування принципів,  що визначають фінансування

 окремих видів оборотних  активів.

 Виходячи із загальних  принципів фінансування активів,  що визначають формування структури  та вартості капіталу, слід конкретизувати  принципи фінансування окремих  видів і складових частин оборотних  активів. Залежно від фінансового менталітету менеджерів сформовані принципи можуть визначати широкий діапазон підходів до фінансування оборотних активів – від консервативного до агресивного.

9. Оптимізація структури  джерел фінансування оборотних  активів. На основі раніше визначених принципів фінансування у процесі розробки системи управління оборотними активами формуються підходи до вибору конкретної структури джерел фінансування, їх приросту з урахуванням тривалості окремих стадій фінансового циклу й оцінки вартості залучення окремих видів капіталу.

 На управління оборотними  активами здійснює вплив система  розроблених на підприємстві  фінансових нормативів. Основними  з таких нормативів є:

 • норматив власних  оборотних активів підприємства;

 • система нормативів  оборотності основних видів оборотних активів і тривалості операційного циклу в цілому;

 • система коефіцієнтів  ліквідності оборотних активів;

 • нормативне співвідношення  окремих джерел фінансування  оборотних активів та інші.

 Цілі та характер  використання окремих видів оборотних активів мають суттєві відмінні риси. Тому на підприємствах з великим обсягом щодо використання оборотних активів розробляється система управління окремими їх видами:

1) запасами товарно-матеріальних  цінностей;

2) дебіторською заборгованістю;

3) грошовими активами, до яких також прирівнюються  й короткострокові фінансові  вкладення як форма тимчасового  використання вільного залишку  грошових активів.

 

4. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ  ЗАПАСАМИ

Управління запасами має велике значення як у виробничому, так і у фінансовому аспектах. Використання запасів підпорядковане єдиній меті – забезпеченню безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції.

 Ефективне управління  запасами дозволяє знизити тривалість  виробничого та всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їх збереження, визволити з поточного господарського обороту частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи. Забезпечення цієї ефективності досягається за рахунок розробки й реалізації спеціальної фінансової системи управління запасами.

 Система управління  запасами представляє собою частину  загальної системи управління  оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального  розміру й структури запасів  товарно-матеріальних цінностей,  мінімізації витрат на їх обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.

 Система управління  запасами охоплює такі основні  етапи робіт:

1. Аналіз запасів товарно-матеріальних  цінностей у попередньому періоді.

2. Визначення цілей  формування запасів.

3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів.

4. Оптимізація загальної  суми запасів товарно-матеріальних  цінностей, що включаються до  складу оборотних активів.

5. Формування ефективних  систем контролю за рухом запасів  на підприємстві.

6. Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції.

1. Аналіз запасів товарно-матеріальних  цінностей у попередньому періоді  проводиться на основі чотирьох  етапів.

 

На першому етапі  аналізу розглядаються показники загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей – темпи її динаміки, питома вага в обсязі оборотних активів тощо.

 На другому етапі  аналізу вивчається структура  запасів у розрізі їх видів  і основних груп, виявляються  сезонні коливання їх розмірів.

 На третьому етапі  аналізу вивчається ефективність  використання різних видів і  груп запасів їх обсягу в  цілому, яка характеризується показниками  їх оборотності.

 На четвертому етапі  вивчаються обсяг і структура  поточних витрат щодо обслуговування  запасів у розрізі окремих видів цих витрат.

 Отже, основним завданням  аналізу є виявлення рівня  забезпеченості виробництва та  реалізації продукції відповідними  запасами товарно-матеріальних цінностей  у попередньому періоді й оцінка  ефективності їх використання.

2. Визначення цілей  формування запасів.

 Запаси товарно-матеріальних  цінностей, що включаються до  складу оборотних активів, можуть  створюватися на підприємстві  з різними цілями:

 а) для забезпечення  поточної виробничої діяльності: поточні запаси сировини й матеріалів;