Фнансування підприємств

6. Об’єктивні обмеження: відсутність кредитного забезпечення, необхідного для залучення позичок, низький рівень кредитоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.

7. Особливості законодавства про банкрутство: черговість задоволення претензій кредиторів; переважання механізмів санації неспроможного боржника чи захисту інтересів кредиторів тощо.

8. Максимізація доходів власників (дивідендна політика), так звана концепція Shareholder—Value. Згідно з цим критерієм усі рішення менеджменту підприємства, в т. ч. рішення у сфері фінансування, повинні спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб’єкта господарювання — максимізації доходів власників.

На практиці кваліфіковані  фінансові менеджери розробляють  власну систему критеріїв, прийняття  фінансових рішень, яка, окрім згаданих критеріїв, може бути доповнена іншими чи дещо спрощена. Для прикладу в  табл. 2.1 наведено загальний огляд порівняльних характеристик фінансування підприємства за рахунок власного капіталу і позичок.

Таблиця 2.1

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

ЗА РАХУНОК ВЛАСНОГО І  ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ

Критерії	Власний капітал	Позичковий капітал
1. Рівень відповідальності  капіталодавців	Щонайменше у повному  обсязі	Відсутня; статус кредитора
2. Участь в управлінні  підприємством	Як правило, дає право	Як правило, участь в управлінні підприємством виключена
3. Участь у прибутках	Дає право участі у розподілі  прибутків	Обумовлені договором  проценти; участь у розподілі прибутків  виключена
4. Строк використання	Необмежений	Обмеження згідно з договором
5. Кредитне забезпечення	Як правило, непотрібне	Як правило, необхідне
6. Податковий тягар	Плата за користування здійснюється за рахунок прибутку, що залишився  після сплати всіх податків	Проценти за користування позиками відносяться на валові витрати, тобто змен­шують податковий тягар
7. Порядок повернення  у разі банкрутства	В останню чергу	Першочергово, залежно від  типу кредитора

Як доповнення до наведених  критеріїв зазначимо, що з позиції  підприємства — об’єкта інвестування власний капітал є менш ризиковим  порівняно з позичковим. Для капіталодавців, навпаки, перебувати в статусі кредитора підприємства є менш ризиковим, ніж як власник, що зумовлено особливостями законодавства про банкрутство та деякими іншими чинниками [2, 5].

 

3. Особливість фінансування  підприємств в економічно розвинутих  країнах

 

Щоб зрозуміти, які фактори  впливають на вибір тієї чи іншої  форми фінансування, за допомогою  статистичного аналізу дослідимо  основні тенденції у фінансуванні підприємств деяких промислово розвинутих країн. У Німеччині, наприклад, спостерігається  чітка тенденція до збільшення власних  джерел фінансування зі збільшенням  обсягів діяльності підприємства. У  Франції ж немає чітко вираженої  залежності показника фінансової незалежності від обсягів діяльності. Це можна  пояснити відмінностями у галузевій  структурі економік цих країн: у  Франції переважають підприємства з нижчим рівнем оборотності капіталу, ніж у ФРН. У цілому середнє  значення показника фінансової незалежності німецьких підприємств становить  близько 18 %, а французьких — 32 %. Вища капіталізація французьких підприємств  порівняно з німецькими досягнута  в основному за рахунок тезаврації прибутку, тобто спрямування його на реінвестування та формування резервів. Така ситуація зумовлена насамперед особливостями державної економічної  політики Франції на зламі 90-х років  минулого сторіччя, яка була спрямована на стимулювання внутрішніх інвестицій. Згідно з цим частина прибутку, що спрямовувалася на виплату дивідендів, оподатковувалася за вищою ставкою, ніж тезаврований прибуток (аналогічно тому, як це робиться в США та Швейцарії). Так, у період з 1989-го до 1991 рр. ставка оподаткування нерозподіленого прибутку була на 3—8 % нижчою, ніж розподіленого. З 1992 р. були запроваджені однакові ставки оподаткування. Тезаврації сприяє також суттєва різниця між максимальною ставкою прибуткового оподаткування фізичних осіб і нерозподіленого прибутку підприємств. На відміну від цього в Німеччині ставка оподаткування тезаврованого прибутку на 14—20 процентних пунктів вища, ніж того, який виплачений у вигляді дивідендів[1]. Цим значною мірою і можна пояснити відносно низький рівень капіталізації німецьких підприємств. При нагоді зауважимо, що українське податкове законодавство не містить дійових стимулів до тезаврації: у будь-якому випадку на користь держави слід сплачувати однаковий розмір податку на прибуток (чи то розподілений, чи реінвестований) [3].

У структурі джерел фінансування французьких підприємств значна частка належить власному капіталу, що пояснюється особливостями французького законодавства про банкрутство, в якому домінують механізми  санації неспроможного боржника, а не захисту кредиторів. Положення  кредиторів ускладнюється також  тим, що виручка від реалізації предмета кредитного забезпечення може бути спрямована на погашення витрат, пов’язаних із провадженням справи про банкрутство  та інших першочергових витрат. Саме цим пояснюється більша вимогливість французьких банків до позичальників  порівняно з німецькими. Наслідком  цього є менші обсяги банківського кредитування французьких підприємств, рівень заборгованості яких за банківськими кредитами у 2 рази нижча, ніж на підприємствах  ФРН.

Низьким рівнем кредитоспроможності  суб’єктів господарювання, високими процентними ставками за кредитами, складністю та недосконалістю механізму  реалізації положень законодавства  про банкрутство можна також  пояснити низький рівень кредитування українських підприємств. У той  час, як заборгованість німецьких підприємств перед банківськими установами в середньому за останні роки становить близько 20 % валюти балансу, французьких — 10 %, то українських — менше 2 %. Так, на кінець 2011 р. залишки за короткостроковими банківськими кредитами досягли 15 700 млн грн, а за довгостроковими — 3421, що дорівнювало відповідно близько 2,0 та 0,44 % валюти балансу всіх підприємств.

У той час як короткострокову  потребу у фінансових ресурсах німецькі підприємства покривають переважно  за рахунок контокорентних кредитів, французькі, і ще більшою мірою  українські, підприємства недоступність  контокорентного банківського кредитування заповнюють надмірним використанням  кредиторської заборгованості за товари (роботи, послуги) та поточними зобов’язаннями з одержаних авансів. Так, на початок 2012 р. кредиторська заборгованість вітчизняних підприємств становила майже 40 % валюти балансу, в той час як у Франції цей показник дорівнює близько 23, а в Німеччині — близько 13 %. Причому на західних підприємствах спостерігається тенденція до зменшення рівня кредиторської заборгованості зі збільшенням розмірів діяльності підприємства. Зокрема, на німецьких підприємствах з кількістю працюючих понад 2000 осіб питома вага цього джерела фінансування становить лише 6 % (у Франції трохи більше — 13 %). На малих же підприємствах з кількістю працівників до 20 осіб це джерело використовується інтенсивніше (в Німеччині — 16 %, у Франції — 26 % усього капіталу). Це пов’язано передусім з рівнем кредитоспроможності підприємств малого і середнього бізнесу.

Низький рівень кредиторської  заборгованості німецьких підприємств  можна також пояснити широким  використанням постачальниками  системи знижок (сконто) за дострокове виконання грошових зобов’язань  за поставлені товари (роботи, послуги). Фінансовим службам вітчизняних  підприємств на цей інструмент стимулювання зниження рівня дебіторської та кредиторської  заборгованості слід звернути особливу увагу.

Характерною особливістю  фінансування підприємств в економічно розвинутих країнах є те, що в  останні десятиріччя спостерігається  тенденція до зменшення залучення  коштів на основі відкритої емісії акцій. Збільшення статутного капіталу шляхом розміщення акцій є «останнім» фінансовим джерелом, до якого вдається менеджмент підприємства. Оскільки додаткова емісія веде, як правило, до зниження біржового курсу акцій, випуск нових акцій здійснюється здебільшого у разі необґрунтовано завищеного їх курсу [1, 4].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЧАСТИНА II. ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОГО  РЕЗУЛЬТАТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

Вихідні дані для здійснення розрахунків наведені в таблиці  2.1

Таблиця 2.1

1. Годовой выпуск продукции, шт.
- а -		11100
- б -		2430
- в -		15100
2. Реализовано продукции, шт.:
- а -		10600
- б -		2330
- в -		14500
3. Отпускная цена продукции, грн:
- а-		53,0
- б-		89,0
- в-		42,0
4. Приобретено сырья и материалов на производство продукции, грн:
- а-		32100
- б-		9030
- в-		36100
5. Израсходовано сырья и материалов на производство продукции, грн.:
- а-		27025
- б-		7405
- в-		28520
6. Оплата электроэнергии на производство продукции, грн.:
- а-		6100
- б-		2430
- в-		7900
7. Заработная плата основных производственных рабочих на производство продукции, грн. (ЕСВ):
- а- (15240,2)		42100
- б- (3087,86)		8530
- в- (32616,2)		90100
8. Амортизация ОПФ, грн		19600
9. Амортизация нематериальных активов		1300
10. Амортизация транспортных средств, грн		18150
11. Заработная плата, грн.: - вспомогательных рабочих; - административного персонала		35100 30100
Продовження табл. 2.1
12. Арендная плата офиса, грн.		24100
13. Почтово-телеграфные расходы, грн.		7900
14. Оплата за рекламу,  грн.		7500
15. Оплата за электроэнергию освещения офиса, грн		2500
16. Оплата водообеспечения и водоотведения офиса, грн		2500
17. Расходы на упаковку продукции, грн.		6150
18. Расходы на командировочные, грн.:
- директора, зам.директора, Менеджеров;		15100
- начальника цеха, технологов		2500
19. Оплата канцелярских принадлежностей		7900
20. Оплата организационных расходов		3900

 

1. Спочатку необхідно розрахувати виручку від реалізації продукції (як добуток  реалізованої продукції на її ціну).

Продукція А:

10600 * 53,0 = 561800 (грн)

Продукція Б:

2330 * 89,0 = 207370 (грн)

Продукція В:

14500 * 42,0 = 609000 (грн)

Валова виручка від  реалізації продукції становить:

561800 + 207370 + 609000 = 1378170 (грн)

2. Доля реалізованої продукції кожного виду в річному випуску продукції складе:

Продукція А:

(10600 * 100) / 11100 = 95,5%

Продукція Б:

(2330 * 100) / 2430 = 95,9 %

Продукція В:

(14500 * 100) / 15100 = 96,0 %

 

Таблиця 2.2

Склад витрат

Назва витрат	Значення
Собівартість реалізованої продукції	277290,05
1.Матеріали	60289,48
А)	27025 * 0,955 =  25808,88
Б)	7405 * 0,959 = 7101,4
В)	28520 * 0,96 = 27379,2
2. Витрати на оплату  праці ОВП	134881,77
А)	42100 * 0,955 = 40205,5
Б)	8530 * 0,959 = 8180,27
В)	90100 * 0,96 = 86496
3. Нараховані ЄСВ на  з/п ОВП (36,2%)	48827,2
А)	14554,39
Б)	2961,26
В)	31311,55
3.Амортизаційні відрахування  ОВФ	19600
4. Оплата електроенергії  на вир-ві	13691,6
А)	6100 – 1016,7 = 5083,3
Б)	2430 – 405 = 2025
В)	7900 – 1316,7  = 6583,3
Загальновиробничі витрати	69756,2
1.АО нематеріальних активів	1300
2.АО трансп. засобів	18150
3.З/П допоміжних робітників+ЄСВ	35100+12706,2=47806,2
4.Витрати на відрядження	2500
Адміністративні витрати	104896,2
1.З/П адмін.. персоналу+ЄСВ	30100+10896,2=40996,2
2.Арендна плата офісу	24100
3. Почтово-телегр. Витрати	7900
4. Оплата електроенергії  офісу	2500
5. Оплата водо забезпечення  офісу	2500
6. Витрати на відрядження  дир-ра	15100
7.Оплата канцелярського  приладдя	7900
8.Організаційні витрати	3900
ІV Витрати на збут	13650
1. Оплата за рекламу	7500
2. Витрати на упаковку	6150
Всього	465592,45