Фінансово-економічний потенціал підприємства

Для забезпечення задовільного фінансового стану підприємству необхідно розробити, проаналізувати, затвердити та забезпечити використання механізму оцінки фінансово-господарського стану підприємства із врахуванням специфіки діяльності у тій чи іншій галузі економіки, тобто адаптувати систему оцінки стану підприємства до особливостей визначеного виду ринку. Така система повинна забезпечити наявність необхідної інформаційної бази для проведення ґрунтовного аналізу фінансового стану як в оперативному, так і поточному режимах, з врахуванням всіх чинників, що його визначають, проведення аналізу і розробки заходів щодо його зміцнення в майбутньому. Дана система може функціонувати тільки за наявності компетентних і висококваліфікованих спеціалістів з фінансового управління, що спроможні забезпечити виконання даних завдань. Найважливішою ознакою такого управління буде здатність функціонувати і розвиватись підприємству за умов зростання конкуренції та постійно-змінного навколишнього середовища.

Для визначення фінансового  стану підприємства необхідно перш за все проаналізувати якість джерел інформації. Так, для внутрішніх користувачів вирішальне значення для проведення аналізу відіграє стан джерел інформації, а саме бухгалтерська фінансова  звітність, яка відображає майновий і фінансовий стан підприємства на конкретну дату. У свою чергу для  зовнішніх користувачів повинно  існувати джерело інформації з багатомовним інтерфейсом, що б містило публічну звітність суб’єктів господарської  діяльності України. Таке джерело зробить  систему фінансового аналізу  більш доступною для вітчизняних  та зарубіжних дослідників, що дасть  змогу підприємству орієнтуватись  не тільки на внутрішню оцінку фінансового  стану, а й порівнювати її висновками про фінансовий стан зовнішніх користувачів.

Незважаючи на достатній  розвиток теорії і практики оцінки фінансового стану підприємств, в Україні не розроблено чіткої методики аналізу фінансового стану підприємства.

Проблемою оцінки фінансового  стану підприємства є використання так званих «нормативних» показників, розробка яких здійснювалась органами державної влади із врахуванням методик розрахунків СРСР. У світовій практиці такі нормативні показники складаються на основі багаторічної практики ведення та аналізу статистичних даних по окремих підприємствах та галузях. В Україні ж такої практики на даний момент не встановлено, вітчизняні вчені, в більшості, звертаються до оцінок зарубіжних та лише в певній мірі допускають зміну нормативних показників, що б враховувала особливості вітчизняної економіки. Часто подібні оцінки виходять з логічних висновків, які, однак, не є близькими до практичної діяльності підприємств України.

Таким чином, доцільно порівнювати  фінансові показники, що характеризують діяльність підприємства, не з нормативними значеннями, а з:

- середніми значеннями  аналогічних показників, розрахованими  для сукупності підприємств кожної  галузі, які виробляють основну  частку її продукції;

- середніми значеннями  таких показників, визначеними в  цілому по всьому обсягу випуску  відповідної галузі;

- значеннями показників, рекомендованих у працях українських  дослідників, які відповідають  вимогам безпечного функціонування;

- показниками діяльності  найкращих підприємств тощо.

При такому порівнянні визначається, чи перевершують значення відповідного показника по тому чи іншому підприємству середньоукраїнський рівень, чи вони нижчі за нього; оцінюється попадання значень тих чи інших показників у певні діапазони, які рекомендуються українськими аналітиками. Досліджені методики аналізу фінансового стану підприємства показують правдиві результати лише в тих конкретних умовах, для яких вони розроблені. Використання таких методик в Україні було б можливим за повної відповідності бухгалтерського обліку, фінансової звітності вимогам.

Вироблення кадрової політики в умовах ринкової економіки  передбачає, перш за все, підходити  до роботи з кадрами, розглядаючи  її в нерозривному зв’язку з сутністю проблем, що вирішуються на даному етапі, підбираючи кадри у відповідності з новими задачами. Вирішальним критерієм при підборі і оцінці кадрів, перш за все керівних кадрів, є їх відношення до роботи в умовах ринку, причому відношення не на словах, а на ділі. Особливе значення має висунення і підтримка людей ініціативних, мислячих, енергійних, які можуть і бажають на практиці активно просувати в життя курс на розвиток підприємства в умовах ринкової економіки.

На сучасному  етапі особлива увага приділяється використанню людського фактору, підвищенню якості і творчої віддачі інтелектуального, кадрового потенціалу, покращенню підготовки і використання спеціалістів.

Робота з кадрами  – одна із складових частин управлінської  роботи по керівництву даним підприємством. Вона, як і вся робота керівника, вимагає передусім планомірності  та обдуманості дій, уміння протиставити калейдоскопу справ, які щоденно  оточують нас, твердий, попередньо підготовлений  план.

Планування роботи з кадрами відбиває основні аспекти  управління кадрами: виробничо-економічний, політичний, соціальний, психологічний, адміністративно-правовий.

Політичний аспект управління кадрами – це максимум демократизму, при якому людина відчувала  би себе хазяїном і творцем, це налаштування кадрів на роботу, необхідність революційних перетворень в умовах ринкової економіки.

Соціальний аспект управління кадрами направлений  на активізацію участі виробництвом, на покращення умов, що впливають на процеси праці (житлових, культурно-побутових, охорони здоров’я, підвищення рівня  освіти та кваліфікації і т.д.).

Психологічний аспект управління кадрами відображає дію  на кожну окрему особистість з  урахуванням її психологічних і  психофізіологічних якостей, інтересів, можливостей з метою стимулювання високої продуктивності і якості праці.

Адміністративно-правовий аспект управління кадрами направлений  на вирішення задач координування  діяльності робітників в процесі  вирішення визначеної виробничої задачі, розстановки кадрів по робочих місцях з врахуванням їх професійного і  кваліфікаційного рівня.

Виробничо-економічний  аспект управління кадрами безпосередньо  зв’язаний з організацією і стимулюванням  праці в нових умовах господарювання. Він вирішує задачу ефективності виробництва за рахунок найбільш повного задоволення економічних  інтересів трудових колективів. Поряд  з іншими аспектами управління кадрами  виробничо-економічний направлений  на встановлення повної відповідності  між цілями і задачами виробництва  – з однієї сторони, інтересами працівників  – з іншої сторони.

Також потрібно відмітити, що успіх будь-якої компанії залежить не тільки від фінансових результатів  її діяльності, але і від правильної організації маркетингової діяльності, оскільки за ринкових умов господарювання керівництву фірми необхідні  кон’юнктурні огляди ринку, дослідження  купівельних переваг, прогнозування  обсягів продажу, розрахунки ефективності реклами продукції.

Ефективними шляхами  удосконалення організації маркетингової  діяльності на підприємстві є:

– запровадження поетапно функції маркетингу з відповідною  відповідальністю осіб та повноважень;

– нарощування обсягів виробництва і реалізації товарів;

– розширення виробництва  з орієнтацією на ринок, підвищення асортименту продукції;

– впровадження заходів  щодо підвищення продуктивності праці  своїх працівників; зменшення витрати  на виробництво продукції (тобто  її собівартість);

• підвищення якості вітчизняної продукції;

– з максимальною віддачею використання потенціалу, що є у  його розпорядженні, у тому числі  фінансові ресурси;

• правильне ведення цінової політики;

– грамотна побудова договірних відносин з постачальниками і  покупцями;

– застосування сучасного  програмного забезпечення маркетингової  діяльності;

– доцільне вкладання  одержаного раніше прибутку з точки  зору досягнення максимального ефекту .

Звичайно, існує велика кількість  проблем, що пов’язані з потенціалом  підприємства, зокрема з формування та механізмом оцінки, але якщо наполегливо  працювати, досліджувати зовнішню і  внутрішню інформацію, намагатися шукати нові шляхи вирішення існуючих проблем, їх кількість можна зменшити і  навіть подолати.

                                            Висновки

Підбиваючи підсумок, слід наголосити, що вирішення проблеми формування потенціалу підприємства, може значно вплинути на подолання  негативних явищ ринкових відносин. Передумовою  і важливою складовою будь-якого  підприємства є потенціал, тому кожному  суб’єкту господарювання необхідно  знати і розуміти теоретичні основи, закономірності процесу формування, структуру, джерела зростання, методи оцінювання й напрями ефективного  використання такого потенціалу. Вільне володіння цим питанням дасть  змогу їм об’єктивно оцінювати свої можливості, розробляти нові напрями  діяльності підприємства, сформувати ефективну стратегію розвитку.

Формування потенціалу підприємства має відбуватися із врахуванням  результатів оцінки та стратегічних цілей розвитку. Під час формування потенціалу підприємства важливо підібрати  окремі його складові у такий спосіб, щоб вони у своєму найкращому поєднанні  забезпечили прояв позитивного  ефекту синергії. Інакше кажучи, важливо  досягти такого підбору та поєднання  елементів системи функціонування підприємства, який би забезпечував додатковий результат від взаємного підсилення їхніх спільних дій.

Особливе значення під  час формування потенціалу підприємства мають питання створення привабливого інвестиційного іміджу підприємства з  метою створення передумов для  залучення інвестицій у проекти  його розвитку. Це передбачає формування інвестиційного потенціалу підприємства.

Розвиток підприємства неможливий без активної інноваційної діяльності. В усьому світі саме інновації  є тим засобом, за допомогою якого  підприємство адаптується до змін у  зовнішньому середовищі або й  змінює його у власних інтересах, прагнучи і досягаючи економічного лідерства. Здатність до продукування інновацій є невід'ємною рисою  підприємця, завдячуючи якій він знаходить вільні чи створює нові ринкові ніші, формує суттєві конкурентні переваги, забезпечуючи можливості для розширення бізнесу.

Потреба у визначенні ринкової вартості підприємства не вичерпується операціями купівлі – продажу. Зростає  потреба в оцінці бізнесу підприємств  при численних і складних варіантах  реалізації вартості майнових прав –  акціонуванні, притягненні нових  пайовиків, випуску додаткових акцій, страхуванні майна, обчисленні податків.

Для того, щоб оцінка вартості підприємства була достовірною і  точною, необхідно строго дотримуватись  технології оцінки. Технологія містить  в собі ряд послідовних етапів: визначення цілі і функції оцінки, розробка плану оцінки об’єкта, визначення найкращого і найбільш ефективного  засобу використання об’єкта, збір і  аналіз необхідної інформації.

Визначення ринкової вартості підприємства сприяє його адаптації  до боротьби за виживання на конкурентному  ринку, дає реалістичне уявлення про потенційні можливості підприємства.

Визначення свого місця  в конкурентному середовищі є  першим і одним з найважливіших  кроків в управлінні конкурентоспроможністю підприємства. Рішення цього завдання вимагає від підприємства пошуку науково-обґрунтованого та надійного  методичного інструментарію проведення оцінки власної конкурентоспроможності стосовно конкурентів. Помилки ж  при виборі такої методики можуть призвести до неправильної оцінки підприємством  власних конкурентних можливостей  та можливостей конкурентів і, як наслідок, прийняття невірних управлінських  рішень. Важливою рисою конкурентоспроможності є її складний характер. Конкурентоспроможність систематизує у собі різні аспекти  діяльності підприємства. Тому її оцінка зводиться до рішення багатокритеріальної  задачі, що характеризується певною кількістю  та структурою критеріїв. У загальному вигляді оцінка конкурентоспроможності передбачає визначення факторів конкурентоспроможності, що забезпечують максимально повне охоплення основних властивостей об’єкта дослідження, вибір показників, що їх характеризують та методичного інструментарію обробки цих показників. Враховуючи те, що ринок є системою, яка постійно та динамічно розвивається, і з метою забезпечення стабільної конкурентоспроможності суб'єкти господарювання повинні здійснювати безперервний бенчмаркінг для того, щоб на цій основі забезпечити виявлення та запровадження інновацій і раціоналізаторства, які б дали змогу підприємству постійно підвищувати свою конкурентоспроможність, а отже, – і конкурентоспроможність країни загалом.

Щодо проблем, то на сьогодні в Україні не сформовано єдиного  чіткого механізму управління інноваційним розвитком підприємств, що призводить до гальмування розвитку економіки  країни в цілому; небезпечні процеси  зниження кількісних та якісних характеристик  трудового потенціалу, деформація попиту та пропозиції робочої сили на ринку  праці, знизився рівень якості освіти та охорони здоров’я, відбуваються вкрай небезпечні процеси депопуляції  української нації; великою проблемою  і перешкодою для заснування і  існуючого бізнесу є складність отримання банківських кредитів – це не всі проблеми, проте вони потребують негайного вирішення  і в більшості з них повинна  брати участь держава.