Фінансово-економічний потенціал підприємства

Отже, ефективність функціонування підприємств все частіше пов'язуються з використанням його потенціалу. Нині в теорії і практиці підприємництва накопичується досвід з технологій оцінки й управління потенціалом  підприємства, ми розглянули основні  з них.

 

2.2 Механізм оцінки  конкурентоспроможності потенціалу  підприємства                                                                       

У ринкових умовах висока конкурентоспроможність підприємства є запорукою отримання  високого та стабільного прибутку. У зв’язку з цим перед будь-яким суб’єктом господарювання постійно постає проблема оцінки рівня конкурентоспроможності потенціалу підприємства та визначення його місця серед конкурентів .

Конкурентоспроможність  потенціалу підприємства – це комплексна порівняльна характеристика, яка відображає рівень переважання сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів.

Конкурентоспроможність  потенціалу підприємства має кілька особливостей, саме:

- конкурентоспроможність  виявляється та оцінюється тільки  за наявності конкурентів (реальних  або потенційних);

- це поняття є відносним,  тобто воно має різний рівень  стосовно різних конкурентів.

Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від  рівня конкурентоспроможності його складових (передусім продукції), також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни .

Важливою рисою конкурентоспроможності є її складний характер. Конкурентоспроможність систематизує у собі різні аспекти  діяльності підприємства. Тому її оцінка зводиться до рішення багатокритеріальної  задачі, що характеризується певною кількістю  та структурою критеріїв. У загальному вигляді оцінка конкурентоспроможності передбачає визначення факторів конкурентоспроможності, що забезпечують максимально повне  охоплення основних властивостей об’єкта  дослідження, вибір показників, що їх характеризують та методичного інструментарію обробки цих показників.

Можна виділити дві групи  методів рішення багатокритеріальних  задач, що використовуються для оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Перша група методів передбачає виділення з сукупності критеріїв  конкурентоспроможності одного, що є  найбільш важливим та характеризує базові аспекти структури та змісту задачі.

Найбільш розповсюдженим методом цієї групи є метод  головних компонент або його узагальнення – факторний аналіз. У цьому  випадку інтегральний показник конкурентоспроможності (Fj) буде являти собою лінійну комбінацію приведених до порівнянного виду вхідних показників (формула 2.8) :

 

Fj=Ʃ(i)aijXj+ ϕI , (2.8)

 

де Хj – вхідний показник;

аij – навантаження і-го фактору на j-й показник;

ϕ – випадкова компонента.

У якості інтегрального показника  конкурентоспроможності, в цьому  випадку, приймається перший фактор або два фактори, що здійснюють найбільший вклад в сумарну дисперсію. Змістовна  інтерпретація виділених факторів визначається значеннями факторних  навантажень аij, що вимірюють кореляцію виділеного фактора Fj з вхідними показниками Хj.

Ілюстрацією цього підходу  може слугувати представлення у  якості інтегрального показника  конкурентоспроможності такого розповсюдженого  показника, як частка, яку підприємство займає на ринку або тенденції  її зміни. Такий підхід виглядає досить обґрунтованим. Частка ринку може розглядатися у якості основного індикатора конкурентоспроможності підприємств, у зв’язку з тим, що багато з них не є порівняними  з галузевої точки зору, однак  можуть бути порівнянні з позиції  ефективності. Перевагою в цій  ситуації є наявність чіткого  смислового значення розрахованого  інтегрального показника конкурентоспроможності, який виражається відношенням обсягів  реалізації підприємства до загального обсягу пропозиції на ринку. Однак значним  недоліком цього підходу є  недостатнє охоплення факторів, які  впливають на конкурентоспроможність підприємства, що суттєво спрощує  процес її оцінки, а це є недопустимим.

Друга група методів передбачає формування системи показників (фінансово-економічних, технологічних, інноваційних, соціальних), що характеризують найважливіші аспекти  діяльності підприємства, визначення їх кількісних значень та інтегрування у єдиний узагальнюючий показник конкурентоспроможності. Такий підхід виглядає більш обґрунтованим оскільки базується на засадах системного підходу до вирішення складної багатоаспектної задачі, якою є оцінка конкурентоспроможності підприємства. Він дозволяє просто і швидко зіставляти великі комплекси ключових ознак підприємств-конкурентів. Однак особливого значення при використанні подібних методів необхідно приділяти обґрунтованості відборупоказників оцінки конкурентоспроможності та визначенню методів їх інтегрування у єдиний комплексний показник .

Визначення конкурентоспроможності підприємства може проводитися з  використанням якісних та кількісних методик оцінювання. Якісні методи оцінювання здебільшого мають низький  ступінь математичної формалізації, їм властива трудомісткість реалізації та дискретність оцінки. Вони не дають  можливості використовувати оцінку конкурентоспроможності в процесі  аналізу та визначення пріоритетних напрямів посилення конкурентних позицій  на ринку. Кількісні методи дають  змогу оцінювати реальні шанси  суб'єкта господарювання у конкурентній боротьбі за привабливі стратегічні  зони господарювання та приймати виважені, з тактичного та стратегічного погляду, управлінські рішення .

Якщо оцінку конкурентоспроможності потенцілу підприємства здійснює експерт, то важливим є визначення показника компетентності (формула 2.9).

 

Кком=0,4Кс+0,6Кв, (2.9)

 

де Кком – показник компетентності;

Кс – показник самооцінки (оцінку експерт надає собі сам);

Кв – показник взаємооцінювання (кожного експерта оцінюють інші члени групи, взаємооцінка визначається як середнє арифметичне з їх загальних оцінок).

Узгодженість думок експертів  розраховується за формулою 2.10 :

 

 

S1j= (2.10)

 

де S1j – узгодженість думок експертів щодо j-го показника;

mj – кількість експертів, що виступили за j-й показник;

m – загальна кількість експертів. Думка експертів вважається узгодженою, якщо цей показник перевищує 0,5 .

Конкурентоспроможність  будь-якого товару може бути визначена  тільки в результаті його порівняння з іншим виробом і тому є  відносним показником. Звідси під  конкурентоспроможністю слід розуміти характеристику товару, що відображає його відмінність від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретної суспільної потреби, так і за витратами  на її задоволення. Показник, що виражає  таку відмінність, визначає конкурентоспроможність аналізованого виробу по відношенню до товару-конкурента.

На основі групових показників по якісним, технічним та економічним  параметрам будується інтегральний показник конкурентоспроможності аналізованої продукції по відношенню до зразка (формула 2.11) :

 

K = Iн.п. × Iт.п. / Iе.п., (2.11)

 

де К - інтегральний показник конкурентоспроможності розглянутого виробу по відношенню до зразка;

Iн.п. - груповий показник за нормативними параметрами;

Iт.п.- груповий показник за технічними параметрами;

Iе.п. - груповий показник за економічними параметрами.

За змістом цей показник відображає розходження між порівнянням  з продукцією в споживчому ефекті, що припадає на одиницю витрат покупця  по придбанні і використанні виробів. Якщо К <1, то аналізований товар поступається зразку за конкурентоспроможністю; якщо К>1, то - перевершує; при рівній конкурентоспроможності К = 1.

Для оцінки конкурентоспроможності продукції використовуються: диференціальний, комплексний і змішаний методи .

Визначення комплексного показника конкурентоспроможності на основі диференціального методу проводиться за формулою 2.12 :

 

Кі = + , (2.12)

 

де де Іmn1, Ib — групові показники конкурентоспроможності за споживчими параметрами аналізованого і базового зразка;

C1, Сb — групові показники конкурентоспроможності за економічними параметрами аналізованого і базового зразка.

 

qi= або qi= ×100%, (2.13)

 

де qi — одиничний показник конкурентоспроможності;

Рi — i-й параметр для аналізованого товару;

Рi0 — і-й параметр базового зразка .

Комплексний метод оцінювання конкурентоспроможності заснований на використанні комплексних (групових, інтегральних, узагальнених) показників або порівнянні питомих корисних ефектів продукції, яка аналізується.

Л. Целікова пропонує використовувати систему комплексної оцінки конкурентоспроможності господарюючого суб’єкта і його продукції за формулою 2.14 :

 

Rij= , (2.14)

потенціал оцінка конкурентоспроможність

де Rij – рівень конкурентоспроможності продукції досліджуваного суб’єкта ринку та інших конкурентів;

A1, A2, …, Aij – одиничні показники оцінки конкурентоспроможності продукції досліджуваного суб’єкта ринку та інших конкурентів.

Цей метод використовують для оцінки конкурентоспроможності продукції за величиною комплексного чи інтегрального показника на основі поєднання показника конкурентоспроможності товарів і показників ефективності організаційно-економічного управління підприємством .

 

Змішаний метод оцінки конкурентоспроможності поєднує в  собі диференціальний і комплексний  методи, а саме: під час оцінювання використовується частина параметрів, розрахованих диференціальним методом, та частина параметрів, розрахованих комплексним методом. Цей метод  визначення конкурентоспроможності товару не є досконалим, оскільки він не враховує важливості споживчих властивостей товару для покупця .

 

Потрібно сказати кілька слів про бенчмаркінг. Основну увагу бенчмаркінг приділяє проблемам дослідження причини того, як інші підприємства працюють вдаліше. Основний зміст та мета бенчмаркінгу полягають в ідентифікації відмінностей з порівнюваним аналогом (еталоном), визначення причин цих відмінностей та виявлення можливостей щодо вдосконалення об'єктів бенчмаркінгу. Бенчмаркінг може здаватися схожим на конкурентний аналіз, але насправді він більш пристосований до ринкових відносин, допомагаючи більш детальніше розглядати важливі для споживача характеристики товару, ніж підхід конкурентного аналізу, а також він є більш впорядкованим. Це показано в таблиці 2.3 .

 

                                                                                            Таблиця 2.3

Порівняння підходів бенчмаркінгу і конкурентного аналізу

Характеристики Процесу	Аналіз конкурентів	Бенчмаркінг
Загальна мета	Аналіз стратегії Конкурентів	Аналіз того, чому і як добре роблять конкуренти або  лідируючі підприємства/ підрозділи
Предмет вивчення	Стратегії конкурентів	Методи ведення бізнесу, що задовольняють потреби покупців
Об'єкт вивчення	Товари і ринки	Методика, процеси ведення  бізнесу
Основні обмеження	Діяльність на ринку	Необмежений
Значення для ухвалення рішення	Певне	Дуже велике
Основні джерела Інформації	Галузеві експерти й аналітики	Підприємства – лідери в галузі, поза галуззю, конкуренти, внутрішні підрозділи і т. ін.

Джерело: Бублик М.І. Бенчмаркінг як спосіб одержання конкурентних переваг/ М.І. Бублик, М.М. Хім’як// Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.5 – С.136

 

Отже, у світі існує  декілька підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємства, основними з яких є: метод заснований на теорії ефективної конкуренції; метод заснований на теорії конкурентної переваги; метод бенчмаркінгу. Вказані методи кардинально відрізняються за своєю сутністю та базою формування показників конкурентоспроможності.

Оскільки було досліджено процес формування потенціалу на підприємстві та визначено механізм оцінки його складових, можна дослідити проблеми і шляхи їх подолання.

 

3. Проблеми формування і оцінки потенціалу підприємства та шляхи їх вирішення

 

3.1 Проблеми формування і оцінки потенціалу підприємства 

                                           

В сучасних умовах господарювання в різних країнах, зокрема і в  Україні, усвідомлюють важливість забезпечення розвитку підприємництва. Щоб сьогодні успішно діяти на ринку, організаціям мало володіти матеріально-фінансовими  ресурсами, необхідно також шукати нові напрями їх розвитку, насамперед створювати інноваційні продукти, застосовувати  нестандартні маркетингові стратегії.