Амортизаційна політика підприємства

▪ відмова від суцільного примусового  нарахування амортизаційних відрахувань  за єдиним методом та запровадження  кількох методів нарахування  амортизації, надання суб'єктам господарювання права вибору конкретного методу нарахування амортизаційних відрахувань, а також права самостійно встановлювати  конкретні строки служби основного  капіталу у визначених законом межах;

▪ розмежування практики нарахування  амортизаційних відрахувань відповідно до її економічної та податкової ролі;

▪ стимулювання суб'єктів господарювання до застосування прискореної амортизації  та її інвестиційного спрямування шляхом надання податкових знижок.

Для проведення заходів у таких  напрямах у Концепції пропонується:

▫ запропонувати нарахування амортизаційних відрахувань на всі основні фонди (крім землі);

▫ закріпити за суб'єктами господарювання право на використання коштів власного амортизаційного фонду та заборонити будь-які централізовані вилучення  з нього;

▫ надавати податкові знижки тільки тим суб'єктам господарювання, які  мають документальне підтвердження  інвестиційного використання коштів амортизаційного  фонду;

▫ збільшити кількість методів  нарахування амортизаційних відрахувань;

▫ розробити класифікацію основного  капіталу за групами відповідно до характеру й строків його використання та зносу;

▫ запровадити для кожної групи  основного капіталу економічно обґрунтовані індикативні норми для нарахування  економічної амортизації та діапазони  припустимих відхилень, у межах  яких суб'єкти господарювання обирають конкретні норми економічної  амортизації самостійно;

▫ затвердити максимальні граничні рівні податкової амортизації, в  межах яких її обсяг може перевищувати обсяг економічної амортизації.

Конкретна система амортизаційних списань відображає певні економічні закономірності і фактично є результатом  балансування економічних інтересів  держави і підприємства. Зауважимо, що в Україні існує низка особливостей обліку амортизації. Ці особливості  зумовлені відмінностями податкового  і бухгалтерського обліку.

Так, при податковому обліку:

• амортизації підлягають витрати на придбання, виготовлення виробничих фондів, їхній капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення. Безкоштовно отримані фонди і невиробничі фонди не амортизуються;
• нарахування амортизації відбувається щоквартально;
• використовується єдиний для усіх груп метод нарахування амортизації з різними коефіцієнтами;
• база для нарахування амортизації – балансова (залишкова) вартість груп основних фондів на початок (перше число) звітного кварталу;
• амортизація окремого об'єкта основних фондів групи 1 здійснюється до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
• амортизація основних фондів 2-4 груп здійснюється до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
• Балансова вартість основних засобів 1 групи зменшується при виведенні об'єкта основних фондів з експлуатації будь якому разі.

Стосовно бухгалтерського обліку варто зауважити, що:

• амортизуються будь які основні засоби, які перебувають на балансі підприємства, в тому числі виробничі, невиробничі, безкоштовно отримані;
• нарахування амортизації проводиться щомісяця за кожним об'єктом окремо;
• амортизується первинна вартість основних засобів з урахуванням поліпшень, які привели до зростання економічних вигід від використання об'єкта;
• використовується вибірково будь-який із 6 методів нарахування амортизації;

Як бачимо, бухгалтерський облік  амортизації основних засобів ліберальніший  порівняно з податковим обліком. Це дає змогу удосконалювати амортизаційну  політику підприємства.

 

2. Характеристика амортизації

 

Протягом тривалого функціонування в господарській діяльності суб'єктів  господарювання основні фонди зазнають зазнають фізичного та економічного зносу, а також техніко-економічного старіння.

Фізичний знос основних фондів виникає  внаслідок втрачання ними своїх  первісних техніко-експлуатаційних  якостей, що призводить до економічного спрацювання, тобто до поступового  зменшення їхньої первісної реальної вартості, що зумовлене не тільки функціонуванням  основних фондів, а й їхньою бездіяльністю. На темпи і розміри фізичного  спрацювання засобів праці впливає  сукупність чинників, які можна поділити на дві групи: дія навколишнього  середовища та експлуатаційне навантаження. Під впливом чинників навколишнього  середовища значна частина основних засобів піддається корозії, втрачає  свій первісний стан, а інколи зазнає повного руйнування і назавжди виходить з ладу. Вплив експлуатаційного навантаження може проявлятися у двох формах: екстенсивній та інтенсивній. В залежності від співвідношення цих форм визначають швидкість і розміри фізичного  спрацювання основних засобів. Внаслідок  фізичного спрацювання основних фондів погіршуються їхні техніко-економічні та соціальні характеристики – знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо.

Розрізняють фізичне часткове та фізичне  повне спрацювання основних фондів. Часткове спрацювання можна усунути. Це означає, що споживні вартості основних фондів відновлюються за рахунок  ремонту. Повного спрацювання не можна усунути, воно зумовлює необхідність ліквідації зношених фондів та заміни їх новими. Між окремими видами спрацювання  і старіння основних засобів праці  та формами їхнього відтворення  існує певний зв'язок (рис. 2.).

 

Види спрацювання  і старіння основних засобів праці

Фізичне спрацювання

Техніко-економічне старіння

Усувне

Не усувне

Повне

Часткове

Форми усунення спрацювання і старіння засобів  праці

Ремонт

Заміна

Модернізація

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.2. Види фізичного спрацювання  і техніко-економічного старіння основних засобів та форми їхнього усунення

 

Процес відтворення основних засобів  має низку характерних ознак, зокрема:

1. основні засоби поступово переносять свою вартість на вироблену продукцію;
2. у процесі відтворення основних засобів одночасно відбувається рух їхньої споживчої вартості;
3. за допомогою амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних засобів на готову продукцію;
4. основні засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу.

Техніко-економічне старіння основних фондів – це процес їхнього знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання  під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї  споживної вартості внаслідок удосконалення  наявних та створення нових засобів  виробництва, запровадження нової  прогресивної технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих  засобів виробництва.

Техніко-економічне старіння властиве найбільш активній частині основних засобів, зокрема знаряддям праці, обчислювальній техніці, транспортним засобам та ін. Наявність на підприємстві значної кількості знецінених в  результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає їм відчутних  економічних збитків.

Техніко-економічне старіння буває  двох видів: першого і другого  виду. Перший проявляється у втраті частини вартості засобів праці  без відповідного фізичного спрацювання, а завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах, тобто з урахуванням  досягнень науково-технічного прогресу. Таким чином, при техніко-економічному старінні першого виду споживча вартість основних засобів не змінюється, а  змінюється лише їх вартість за рахунок  здешевлення.

Другий вид характеризується скороченням  тривалості їх дії, обумовленої не зниженням  їх продуктивності, а тим, що подальша експлуатація старих засобів праці  в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва.

Безперервний процес виробництва  потребує постійного відтворення фізично  спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення  засобів праці в натурі є поступове  відшкодування їхньої вартості, яке  здійснюється через амортизаційні  відрахування.

Амортизація – це процес поступового перенесення вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування. Об'єктом амортизації є вартість основних фондів (крім землі). Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включаються до собівартості продукції, реалізуються під час продажу товарів, а потім накопичується у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

З амортизацією пов’язані такі поняття  як первісна вартість, ліквідаційна вартість і вартість, яка амортизується.

Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Вартість, що амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Основні фонди – це сукупність засобів праці, які мають свою вартість і функціонують у процесі  виробництва протягом тривалого  періоду часу, зберігаючи при цьому  натуральну речову форму і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами, в міру свого спрацювання.

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних сумарних обсягів амортизації згідно з Закону України "Про оподаткування  прибутку підприємств" основні фонди  підприємства за функціональним призначенням поділяють на такі групи:

I. Перша група - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини.

II. Друга група – автомобільний транспорт, вузли та запчастини до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти.

ІІІ. Третя група – будь-які  інші основні фонди, не включені до першої, другої та четвертої груп.

IV. Четверта група – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ним засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.

 

3. Методи нарахування амортизаційних відрахувань

 

Пунктом 26 П(С)БО 7 встановлено такі методи нарахування амортизації  для основних засобів (крім інших  необоротних матеріальних активів):

- прямолінійний;

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової  вартості;

- кумулятивний;

- виробничий.

Для інших необоротних матеріальних активів використовуються не усі  методи нарахування амортизації.

Метод амортизації нематеріального  активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх  економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розглянемо суть кожного із методів нарахування амортизації основних засобів та їх основні економічні характеристики, що можуть вплинути на вибір конкретного методу амортизації.

За прямолінійним методом річна  сума амортизації (АВ) визначається діленням вартості, що амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів:

Норма амортизації (На):

,

де  АВ - річна сума амортизаційних відрахувань;

Пв - первісна вартість;

Лв - ліквідаційна вартість;

Т - термін корисного використання об'єкта;

На - норма амортизаційних відрахувань.

Істотною характеристикою оптимального вибору методу нарахування амортизації  є рівномірність. Із запропонованих до застосування П(С)БО 7 методів амортизації  єдиним методом, що передбачає рівномірне нарахування амортизації, є прямолінійний  метод. У цьому випадку щорічно  амортизується рівна частина  вартості основних засобів. Зазвичай прямолінійний  метод застосовують для тих об'єктів, які виконують відносно постійний  обсяг роботи і для яких основним чинником, що обмежує термін використання, є тривалість експлуатації, а не моральне старіння. Як приклад можна  назвати газопроводи, цистерни тощо.