Поняття та принципи кошторисно-бюджетного фінансування

Кошторис  витрат на утримання бюджетних установ  є актом, що встановлює права і обов'язки керівників цих установ по використанню зазначеного обсягу грошових коштів, а також права і обов'язки фінансуючих органів по виділенню цих грошових коштів і контролю за їх правомірним використанням. Для кожної бюджетної установи вірно складений і своєчасно затверджений кошторис є індивідуальним фінансово-плановим актом, на основі якого ця установа фінансується протягом календарного року.

Забезпечення  бюджетних установ грошовими  ресурсами називається кошторисно-бюджетним  фінансуванням. При кошторисно-бюджетному фінансуванні фінансово-правові відносини виникають тільки з моменту затвердження кошторису. В цьому і полягає правове значення кошторису як індивідуального фінансово-планового акта, який хоч і не встановлює правових норм, але направлений на їх виконання і конкретизує ту чи іншу правову норму у розрізі конкретного правовідношення.

У практичній діяльності бюджетних  установ застосовуються чотири види кошторисів витрат: індивідуальні, загальні, зведені та кошториси витрат на централізовані заходи. Усі види кошторисів складаються відповідно до класифікації доходів і видатків державного та місцевих бюджетів України (бюджетної класифікації).

Для утримання  однотипових невеликих установ (таких, як школи, бібліотеки, клуби, відділи  у складі виконкомів або апарату  адміністрації тощо), які обслуговуються централізованими бухгалтеріями, складаються загальні кошториси, в яких обов'язково розшифровується обсяг фінансування за статтями на кожну установу окремо.

Індивідуальні кошториси витрат бюджетних установ  складаються за відповідними параграфами бюджетної класифікації, виходячи з специфіки роботи конкретного закладу, що фінансується.

Міністерствами, відомствами та відділами виконкомів органів місцевого самоврядування складаються фінансові плани  з розрахунками та обгрунтуванням видатків, які називаються кошторисами на централізовані заходи (такі, як проведення нарад, конференцій тощо).

Види  кошторисів відрізняються між собою  різним рівнем узагальнення інформації про видатки. Індивідуальний кошторис відбиває вимоги у коштах кожної окремої бюджетної установи з урахуванням специфіки їх функціонування. Загальні кошториси складаються для видатків груп однотипо-вих установ.

Зведені кошториси вмішують всі видатки  на утримання установ, шо підпорядковані одному міністерству чи відомству. Такі кошториси об'єднують всі індивідуальні, загальні кошториси та кошториси на централізовані заходи.

Індивідуальний кошторис витрат будь-якої бюджетної установи складається з 4 частин:

1) загальні  відомості; 

2) виробничі  показники, які необхідно знати  для обрахування обсягів витрат;

3) розрахунки  по окремих видах витрат;

4) зведення  витрат.

Кожна з  статей кошторису витрат має однорідну  групу витрат, передбачених бюджетною  класифікацією. Наведемо основні статті кошторису витрат, які встановлені  бюджетною класифікацією.

Стаття 1. Заробітна плата.

Стаття 2. Нарахування на заробітну плату.

Стаття 3. Канцелярські та господарські витрати.

Стаття 4. Відрядження та службові поїздки.

Стаття 8. Стипендії.

Стаття 9. Витрати на харчування.

Стаття 10. Придбання медикаментів та перев'язочних  засобів. Як правило, витрати за цією статтею передбачаються лише в стаціонарах  лікарень, поліклініках, медпунктах, жіночих  консультаціях, будинках дитини.

Стаття 12. Придбання устаткування й інвентаря

Стаття 14. Придбання м'якого інвентаря  та спецодягу.

Стаття 15. Державні капітальні вкладення.

Стаття 16. Капітальний ремонт будинків і  споруд.

Стаття 18. Інші витрати. Асигнування за цією статтею можна згрупувати в 4 основні  групи:

1. Витрати  на організацію і проведення  заходів культурно-освітнього характеру.

2. Видатки  учбові і на виробничу практику  учнів.

3. Витрати  на науково-дослідну роботу.

4. Витрати  на придбання книг для бібліотек,  вузів, технікумів, шкіл.

Процес  складання кошторису має назву  кошторисного процесу та включає декілька етапів: складання, затвердження, виконання. Ці етапи є юридичними діями. Кожен етап врегульовується Законом України «Про бюджетну систему України» та іншими нормативними актами. За аналогією з визначенням стадії бюджетного процесу, стадії кошторисного процесу можна визначити як відокремлено-самостійні закінчені етапи діяльності державних органів (посадових осіб), в результаті проходження яких індивідуальний фінансовий план переходить з одного якісного стану в інший.

Кошториси витрат бюджетних установ складаються  за формами, які розробляє Міністерство фінансів України для окремих типів установ (бюджетних закладів, підприємств, організацій). Кошторис вміщує лише видатки на поточне утримання, придбання обладнання та інвентаря, проведення капітального ремонту. Капітальні вкладення, передбачені планами економічного та соціального розвитку, фінансуються на основі окремих самостійних кошторисів.

Розміри видатків за кожною статтею кошторису встановлюються шляхом використання норм та нормативів: сітьових показників, економічних нормативів, вартісних та натуральних технічних норм.

За  своїми юридичними властивостями норми  поділяються на обоє 'язкові та розрахункові (факультативні). Обов'язкові норми встановлюються актами виших органів державної влади та управління й не підлягають зміні (наприклад, ставки зарплат). Нормативи, на відміну від розрахункових норм, не мають безпосереднього зв'язку з одиницею нормування, а встановлюються правовими актами. До них належать: ставки заробітної плати, нарахування на заробітну плату (відрахування до Пенсійного фонду України та на соціальне страхування, розміри стипендій тощо) та інші.

Розрахунковими  нормами є середні витрати  на розрахункову одиницю.

За  змістом норми поділяються на натуральні (матеріальні) та грошові (фінансові). Натуральна норма — це кількісний набір продуктів або інших матеріальних цінностей на одну розрахункову одиницю.

Поквартальний розподіл бюджетних асигнувань за кошторисами повинен відповідати поквартальному розподілу видатків відповідного бюджету. При виконанні кошторису протягом року в нього можуть бути внесені зміни вищестоящою організацією, яка затверджувала кошторис. Порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи та організації регулюється Положенням, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 164. У відповідності до цього Положення, єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження і поквартальний розподіл коштів установи і складається за встановленою Міністерством фінансів України формою.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається  усіма установами на календарний рік і затверджується, як правило, керівниками вищестоящих організацій не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого провадиться фінансування установи. Одночасно з кошторисом на затвердження вищестоящою організацією подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які утримуються за рахунок спеціальних або інших позабюджетних коштів.

Кошториси і  штатні розписи установ, які не мають  вищестоящої галузевої організації (центральні, районні, центральні міські лікарні тошо), затверджуються районними державними адміністраціями або виконавчими органами відповідних місцевих Рал

Фінансування установ без затвердженого  у встановленому порядку кошторису  забороняється. Кошториси доходів  і видатків штатні розписи окремих  установ затверджуються:

а) міністерств  та інших центральних органів  виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій — Мінфіном України;

б) міністерств  і відомств Автономної Республіки Крим, управлінь, відділів, інших підрозділів  обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних Рад, районних державних адміністрацій, міських (міст обласного підпорядкування) Рад та їх виконавчих органів — Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями після попередньої експертизи у Мінфіні Автономної Республіки Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських фінансових управліннях;

в) управлінь, відділів, інших підрозділів районних державних адміністрацій — районними державними адміністраціями після попередньої експертизи у районних фінансових відділах;

г) регіональних відділень (служб) державних цільових фондів — вищестоящими організаціями;

д) національних закладів освіти, що безпосередньо  фінансуються з державного бюджету, — керівниками цих закладів у межах доведених Мінфіном обсягів бюджетних асигнувань та середньорічної чисельності ставок працівників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, сутність кошторисно-бюджетного фінансування полягає  в тому, що державні та муніципальні установи невиробничої сфери, що не мають  своїх доходів, всі свої витрати  на поточне утримання і розширення діяльності покривають за рахунок бюджету  на основі фінансових планів - кошторисів витрат. Обсяг необхідних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах усіх рівнів. Передбачені кошторисами витрати конкретних галузей та установ і затверджені бюджетами суми грошових коштів носять назву бюджетних асигнувань.

Кошторисно-бюджетне фінансування - це безповоротний і  безплатний відпустку грошових коштів на основі загальних принципів фінансування. Проте йому властиві і спеціальні принципи, такі як відпустка коштів на забезпечення діяльності установ і організацій з бюджету, відповідного їх підпорядкованості; відпустку засобів відповідно до програм і планів економічного і соціального розвитку на кожний бюджетний рік та в міру їх виконання; планування і фінансування на основі економічних нормативів, науково обгрунтованих із застосуванням технічних норм або на конкурсній основі з вибором пріоритетних напрямів та контрактного виконання при дотриманні режиму економії.

Світова історія створення та функціонування практично всіх інформаційно-консультаційних служб свідчить, що основою фінансування завжди служив державний бюджет (принаймні, на початку їх формування та у періоди становлення і розвитку). Саме за рахунок державних коштів у цей період створюється матеріально-технічна наукова бази інформаційно-консультаційної служби, здійснюється широкомасштабна підготовка консультантів високої кваліфікації, фахівців та організаторів служби, будуються інформаційні потоки, формується мережа та система взаємозв'язків з організаціями-учасниками. Зрозуміло, всі ці завдання вимагають великих інвестицій в короткий проміжок часу. І це не під силу самостійно функціонуючої службі без державної підтримки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Бюджетний кодекс України. / / Відомості Верховної Ради (ВВР), 2009
2. Воронова Л. К., Кучерявенко М. П. Фінансове право: Учеб. посібник. - Харків: Легас, 2008.
3. Дєєва А.І. Навчальний посібник. - М.: Іспит, 2002
4. Зюнькін А.Г. Фінансове право: опорний конспект лекцій / МАУП. - К.: МАУП, 2008.
5. Карасик Г. В. Фінансове право. Загальна частина: Підручник. - М.: МАУП, 2009.
6. Конституція України. 28.06.1996. № 254 к/96-ВД.
7. Орлюк О. П. Фінансове право: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2009.