Взаємозв’язок права та моралі

Якщо визнати, наприклад, ціллю кримінального покарання  острах, то досвід, принаймні середньовіччя, свідчить, що смертна кара і жорстокі тортури, що їй передують, не тільки є антигуманними, а й не досягають цілі, які ставить законодавець.

Визнання остраху і  відплати у якості цілі покарання, як правило, веде до більш жорстоких  покарань, де діє правило »око за око», » зуб за зуб».

Сучасне цивілізоване суспільство  не може будувати відносини з правопорушниками на таких антигуманних засадах.

Ст. 50 — Поняття покарання  та його мета — Кримінального кодексу  України визначає, що покарання є  заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком  суду і має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а  також запобігання чиненню нових  злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або  принизити людську гідність.

Отже покарання має  являти собою справедливий акт правосуддя, а під карою як метою покарання розуміється не жорстока помста чи відплата особі з боку держави за вчинений злочин, а застосування до засудженого таких обмежень його прав і свобод, які були б відчутними і водночас достатніми для досягнення основних цілей покарання — виправлення засудженої особи.

Розробка нового кримінального  законодавства актуалізувала важливу  проблему моральнісного обґрунтування  системи кримінальних покарань у  зв’язку з гуманізацією нашого суспільства. Дуже важливо, щоб зміни які відбуваються, не привели до більш жорстокої  системи покарань, а самі покарання  не принижували людської гідності засуджених. Найбільше дискусій викликає проблема смертної кари.

Одна з сучасних книг направлених  проти смертної кари, має назву  «Коли вбиває держава». Смертна кара є вбивством, яке здійснюється державою у межах його права на легітимне насильство. Її можна назвати законним вбивством, вбивством за вироком суду. Виключний обов’язок держави — забезпечити мирне життя і безпеку громадян — підкріплений її виключним правом розпоряджатися їх життям у певних ситуаціях (зокрема у випадку порушення норм за яких передбачається позбавлення життя) і створювати відповідну каральну систему.

Сьогодні вже в багатьох країнах скасовано смертну кару в тому числі і в Україні. Смертна  кара ніколи не може бути гуманною. І  якщо суспільство раніше одностайно визнавало її необхідність і моральну виправданість, сьогодні вона все більше позбавляється етичної санкції, суспільної підтримки і вилучається  з юридичної практики. Проте було б перебільшенням стверджувати, що смертна кара вже остаточно сприймається як негативне антигуманне покарання. Дискусія триває.

Законодавство про кримінальне  судочинство і кримінально-процесуальну діяльність як єдина функціонуюча система  дає можливість виявити в них  моральнісний зміст, оскільки воно базується  на вимогах не тільки правових, а  й моральнісних — вимогах справедливості, гуманності, охорони честі і гідності людини.

Кримінально-процесуальний  кодекс України є найважливішим, але не єдиним законом, що регламентує кримінальне провадження.

Важливе значення з точки  зору їх морального змісту мають норми, які містяться у Конституції  України, а також законодавчі  акти, у яких регламентуються ті чи інші процесуальні дії, зокрема, положення  законів України «Про прокуратуру», «Про міліцію», , «Про попереднє ув’язнення», «Про судоустрій і статус суддів», «Про виконавче провадження та ряд інших законодавчих актів.

Перш за все кримінально-процесуальне право має забезпечувати справедливість при попередньому розслідуванні, при  розгляді і вирішенні кримінальних проваджень. Передусім це виключення можливості засудження невинних, притягнення до кримінальної відповідальності. Але справедливість у кримінальному судочинстві — це і швидке і повне розкриття злочину і притягнення злочинців до кримінальної відповідальності. Справедливість у кримінальному провадженні виражена також і у твердженні, що ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення (ст.. 14 «Недоторканість особи«). Це положення впроваджує у кримінально-процесуальне законодавство норми Конституції України (ч. 2. ст.. 29), яка встановлює: «Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за встановленим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом».

Справедливість у правосудді при кримінальному провадженні зобов’язує забезпечити відшкодування шкоди, завданої злочином потерпілому, а там, де злочин не розкрито, відшкодування має бути здійснено державою на підставі статті 56 Конституції України, у якій записано: «Кожний має право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконним рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень».

Справедливість у кримінальному  провадженні означає заборону будь-якої дискримінації або будь-яких привілеїв  для учасників процесу, захист прав і законних інтересів осіб і організацій, що потерпіли від злочинів, незалежно  від походження, становища у суспільстві. «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками» —  говориться у ст.. 24 Конституції України  і це положення втілене Кримінально-процесуальному кодексу України «Рівність перед законом і судом».

Особливе місце серед  морально-правових принципів кримінального  провадження належать презумпції невинності і пов’язаному з нею праву  обвинуваченого на захист. Ці принципи втілюють у собі гуманну сутність правопорядку, гарантії на захист, визнання кожної людини невинною, доки не доведено протилежне. Зауважимо, що презумція невинності виходить із визнання людини вищою цінністю, поваги до людини, її честі і гідності.

Людина, яку обвинувачено, може бути виправдана на суді, вона може бути реабілітована на підставі рішення  вищої інстанції, а отже, ставлення  до неї має здійснюватися у  будь-якому випадку на засадах  законності і гуманності, вона може вважатися невинуватою, поки не буде винесено вирок суду і поки він (вирок) не набере чинності.

Право на оскарження процесуальних  дій і рішень надається кожному  учаснику кримінального процесу: підозрювані, обвинуваченні, потерпілі, захисники, та інші особи — всі вони мають  право на оскарження. З морально-етичної  точки зору це можливість активної участі кожної людини у вирішенні  питання щодо її прав і свобод, а  на відповідні органи і посадові особи  накладається не тільки правова, а і  моральна відповідальність за протиправні  дії або за бездіяльність, не прийняття  відповідних рішень за заявами і  повідомленнями про злочин, не вжиття заходів щодо запобігання злочинові  тощо.

Морального значення і  змісту надають кримінально-процесуальному законодавству і процесуальній  діяльності у кримінальному судочинстві  і конкретні правові норми, що відображають прагнення нашої держави  до демократії, гуманності і законності. Згідно ст.11 КПК України Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність. Кримінальний кодекс України у ст. 373 передбачає відповідальність за примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство.

Високоморальний гуманний смисл  норм кримінально-процесуального права  реалізується у кримінально-процесуальних  відносинах і процесуальній діяльності як на досудових, так і на судових  стадіях провадження по кримінальних справах.

Гласність правосуддя, рівність прав сторін — запорука справедливого  правосуддя.

Особливо треба сказати  про вимогу незалежності суддів і підлеглості їх тільки закону. Ця вимога закріплена у міжнародних нормативних, правових актах, у статті126 Конституції України і означає не тільки заборону втручання у судову діяльність будь-кого, але в той же час накладає на суддей особисту моральну відповідальність за справедливість і законність тих рішень, які вони приймають.

Моральним змістом наповненні практично всі норми кримінально-процесуального законодавства, що регламентують загальні умови і порядок судового розгляду і передбачають суворе дотримання морально-правових норм.

Кримінальний процес - це у певному смислі система кримінально-процесуальних відносин, у яких беруть участь всі учасники кримінального процесу, які одночасно є суб’єктами правовідносин. У кримінальному процесі правові відносини існують у тісній єдності з моральнісними.

Якщо правові відносини  — це певний комплекс правовідносин, центральне місце у якому, як визначають деякі вчені-юристи, належить правовідносинам  між судом і підсудним, або  між органами влади і обвинуваченим, то моральнісні відносини — це відносини, у які вступає і  знаходиться в них окрема людина, або сукупність людей з іншими людьми, керуючись уявленнями про  моральне або аморальне, добро і  зло, обов’язок , совість, почуття власної  гідності.

У системі моральнісних відносин окрема людина знаходиться у відношенні до іншої особи, до колективу, до певної групи, до суспільства і навіть до людства, і у цих відносинах користується певними правами і несе певні  моральні обов’язки, що фіксується усвідомленням  як прав, так і обов’язків.

У кримінально-процесуальних  відносинах головне місце займають відносини типу особа — особа: слідчий і обвинувачений, суддя  і підсудний тощо. Більшість процесуальних  відносин одночасно є і моральнісними  відносинами. Це досить чітко прослідковується у правовідносинах судді і  підсудного. Суддя, діючи за законом, має право вирішувати долю підсудного. Проте саме на судді лежить професійний і моральний обов’язок розглянути справу підсудного об’єктивно і неупереджено, дотримуватись закону, бути гуманним і захищати права і інтереси підсудного, як громадянина, не принижувати його людської гідності і не допускати такого приниження з боку інших осіб, що беруть участь у процесі.

У той же час підсудний  теж має певні права і обов’язки: виявляти повагу до суду, поважати гідність потерпілого і інших учасників  процесу, дотримуватись моральних  норм у відносинах з усіма учасниками процесу: суддею, захисником, прокурором тощо, але при цьому він має  право вимагати від судді справедливого  правосуддя, справедливого покарання, якщо доведена його вина.

Треба звернути увагу на те, що кримінально-процесуальні відносини, які регулюються законом, не є  персоніфікованими. Вони зверненні  до будь-якого судді, слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого,підсудного тощо. Тим часом моральнісні відносини виникають між конкретними учасниками кримінального процесу, це відносини між певними особами, мають індивідуальний характер, відображаючи при цьому моральнісні відносини у суспільстві, систему моральних цінностей, що функціонує у даному суспільстві. І якщо у суспільстві традиційно зневажається окрема людина, якщо її людська гідність принижується попри всі декларації про права і свободи, повагу до честі і гідності, то годі чекати гуманності, справедливості, презумпції невинності, та інших морально-правових норм у відносинах між учасниками кримінального процесу. Взагалі моральнісна криза у суспільстві обов’язково відбивається на правосудді, на стані законності, на моральнісних якостях людей, так чи інакше причетних до суспільного життя і зокрема, до правоохоронної і правозастосовчої діяльності.

Моральні засади у цивільному та сімейному праві

Варто зауважити, що ст. 19 ЦК регламентує необхідність дотримання моральних засад суспільства, а також закону при здійсненні самозахисту. Ми не вважаємо існування наведеної норми доцільним, адже право на самозахист (надання кожній людині права захищати свої права і свободи від порушення і протиправних посягань всіма не забороненими законом засобами) є одним із конституційних прав людини — воно прямо передбачено ст. 55 Конституції України [4]. Отже, здійснюючи своє право на самозахист, особа буде зобов’язана дотримуватись моральних засад суспільства у відповідності зі ст. 13 ЦК.

Своєю чергою, ч. 2 ст. 319 ЦК зазначено: «При здійсненні своїх прав та виконанні  обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад  суспільства». Також законодавець наголосив на тому, що фізична особа здатна мати права, не передбачені законодавством, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 26 ЦК). Крім того, у ст. 203 ЦК йдеться про вимогу несуперечності змісту будь-якого правочину законодавству та моральним засадам суспільства. Ч. 2 ст. 300 ЦК наголошує: «Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства». Аналогічні положення містить і Конституція України.Незважаючи на неодноразове застосування у ЦК, безумовно, складної за самим своїм визначенням категорії «моральні засади суспільства», аналіз результатів узагальнення судової практики не дає змоги виявити її особливості. Наприклад, в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» знаходимо лише вказівку: «судам необхідно враховувати, що зміст правочину не повинен суперечити моральним засадам суспільства» [5]. Суперечність рішення третейського суду моральним засадам суспільства вбачається підставою для відмови у видачі виконавчого листа, відповідно до Узагальнення Верховним Судом України практики застосування судами Закону України «Про третейські суди» від 11 лютого 2009 р.

Категорія «моральні засади суспільства» широко застосовується і  в сімейному праві України. Наприклад, ст.ст. 3.10 Сімейного кодексу регламентує, що сім’я створюється на підставах, що не суперечать моральним засадам суспільства, що суд при вирішенні сімейного спору може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, іншим законам та моральним засадам суспільства .