Світогляд та його форми

чи операцій практичного  чи теоретичного пізнання). З такої  точки зору,

не лише філософія втрачає  свій статус, але і всі гуманітарні  науки

оголошуються свавільними, необґрунтованими, у яких домінує  суб’єктивізм,

оціночні моменти. Дійсно, філософія не є експериментальною  наукою. Вона

не використовує для свої проблем конкретно-природничі методи пізнання.

Але це зовсім не означає, що філософія не є наукою.

 

Філософія не може будуватися за природничонауковими зразками. Вона має

своє “поле” дослідження, свою міру точності і свою міру доведення. Для

філософії основним предметом  розгляду є, як відомо, найбільш загальні

проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення.

 

Філософія підтверджує свої знання, як правило, не окремими

експериментами, а широкими засобами людської предметної діяльності –

практикою як сукупністю матеріально-виробничої, суспільно-політичної,

експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної діяльності людини.

 

Природничі науки мають  своїм предметом конкретні матеріальні  об’єкти і

властивості. Для хімії, наприклад, таким предметом є перетворення

речовин, зміна їх складу або будови. Предметом фізики є, як відомо,

природа, її властивості. Фізіологія вивчає життєдіяльність цілісного

організму і його окремих  частин – клітин, органів, функціональних систем

тощо.

 

Цілком логічно, що для  пізнання сутності таких об’єктів, і їх

властивостей, застосовуються методи, прийоми, операції, що адекватні  цим

наукам, такі, скажімо, як рентгеноструктурний, масспектрографічний,

якісний, кількісний і т.д. Ці методи, безумовно, дають можливість

отримати досвідне знання, котре можна перевірити експериментально.

 

На відміну від природничих  наук, філософія має свою специфіку. Основним

предметом філософії є, як це вже було показано вище, найбільш загальні

проблеми буття. Філософія  – це наука про загальне. Останнє  може бути

пізнаним на шляху використання широких абстракцій, найбільш загальних

понять, теоретичного мислення – на рівні застосування діалектики, її

основоположних принципів: єдності світу, зв’язку, відображення, практики

суперечності, історизму  і т.д., на рівні діалектичного  методу.

 

Таким чином, сутність філософських проблем буття, які є найбільш

загальними, може бути з’ясована, розкрита адекватними їй загальними

методами.

 

Таким чином, сутність філософських проблем буття, які є найбільш

загальними, може бути з’ясована, розкрита адекватними їй загальними

методами.

 

Що є спільним для філософії  і науки?

 

Спільним для філософії  і науки є те, що: 1) філософія  і наука є формами

суспільної свідомості; 2) філософія і наука здобуті  знання представляють

у теоретичній формі, у  формі логічних доведень своїх висновків; 3)

філософія і наука є  структурними елементами наукового  світогляду, тобто

включаються в структуру  світогляду; 4) філософія і наука  мають

однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, поняття (категорії),

методи дослідження).

 

Разом з тим, філософія  і наука мають і відмінності: 1) у філософії

понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки

всезагальний характер, тобто  екстраполюються на всі сфери  дійсності; 2)

філософія, як відомо, є форою  суспільної свідомості. Наука окрім  цього

виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва; 3)

 

Для більш змістовного  з’ясування особливостей філософії, необхідно

розглянути її взаємозв’язки  з іншими формами суспільної свідомості,

наприклад, з релігією, правом, показати, що є для них спільним і

відмінним.

 

Філософія і релігія. Взаємозв’язки  філософії і релігії давні  і

різнопланові. Релігія стояла біля джерел філософії. Остання виникла

пізніше на досить високому етапі розвитку суспільства, самої  людини, як

людини, її теоретичного мислення.

 

Релігія – специфічна форма  духовно-практичного освоєння світу. З одного

боку, вона представляє собою  відповідні: поведінку, почуття, культ  і

обрядність; з іншого боку, релігія – це певні погляди, віра, уявлення,

ідеї і теорії, тобто  те, що складає зміст релігії як форми суспільної

ми суспільної

свідомості. Що є спільним для філософії і релігії?

 

Спільним для філософії  і релігії є, насамперед, те, що вони

представляють собою форми  суспільної свідомості. Це, по-перше. По-друге,

філософія і релігія є  історичними типами світогляду, певними  способами

духовно-практичного освоєння світу; по-третє, філософія і релігія

відображають світогляди людей безпосередньо. Філософія  і релігія

найбільш віддалені від  економічного базису суспільства; по-четверте,

філософія і релігія є  важливими складовими духовного  життя суспільства.

 

Разом з тим філософія  і релігія мають суттєві відмінності: по-перше,

предметом філософії є  відношення “людина-світ”. Предметом  релігії є Бог,

його творіння; по-друге, філософія і релігія мають  різну структуру.

Структура філософії складається  з онтології (вчення про буття), логіки,

діалектики, теорії пізнання, соціального вчення тощо. До структури

релігії входять: 1) релігійні  ідеї, погляди та уявлення; 2) релігійні

почуття; 3) релігійні культ  і обрядність; по-третє, філософія

ґрунтується на доведенні. Релігія  ґрунтується на вірі; по-четверте,

філософія є формою пізнання, способом проникнення у сутність явищ.

Релігія є формою, способом інтерпретації (тлумачення) того, що є  –

відповідних догм і постулатів; по-п’яте, філософія орієнтується,

насамперед, на інтелект людини, її розум. Релігія діє, передусім, на

почуття, емоції (релігійні  догми не можна збагнути розумом); по-шосте, у

філософії, як правило, початком її є загальне, абстрактне начало

(апейрон, субстанція, абсолютна  ідея, матерія тощо). У релігії,  як

правило, основоположне начало – персоніфіковане (Ягве, Христос, Магомет,

Будда і т.п.). І, нарешті, останнє. У порівнянні з філософією релігія

представляє собою більш  консервативну ідеологічну форму  відображення

дійсності, оскільки вона ґрунтується  на незмінних традиційних догматах

релігійного вчення.

 

Висновки

 

З вищенаведеного можна зробити  наступні висновки: найбільш вивченими

історичними формами його є міф та релігія.

 

У найдавніших світоглядних системах всіх народів міфи про природу

займають значне місце. Найбільш древніми були міфи про тварин,

походження сонця, місяця, зірок. Далі у більш розвинених міфологічних

системах широко представлені космогонічні (походження всесвіту) й

антропогонічні (походження людей) міфи.

 

Від самого початку міфи були поліфункціональними, мали вони й сакральний

(лат.: saker – священний, магічний) характер, тобто були поєднані з

релігійними віруваннями.

 

Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто

ототожнення природних сил  з людськими, одухотворення їх. Тому

усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних

істот означало початок розпаду  міфу. Релігія є більш пізньою  та зрілою

формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В  ній буття

осягається іншими, ніж  у міфі засобами. В релігійній свідомості вже

чітко розділяються суб'єкт  і об'єкт, а отже, долається характерна для

міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики,

тики,

яка стане специфічною  для філософії.

 

В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй.

Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і

дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися

як наслідок надприродного.

 

Світогляд — не просто узагальнене  уявлення про світ, а форма суспільної

самосвідомості людини, вузловими  категоріями якої виступають поняття

"світ" і "людина". Через ці поняття суб'єкт світогляду  усвідомлює своє

призначення у світі і  формує життєві

 

Список використаної літератури.

 

1. Алексеев П., Панин А. Философия: Учебник. — М., 2006.

 

2. Блінніков Л. В. Великі философи. — К., 2004.

 

3. Введение в философию: Учеб. для вузов. В 2 ч. — М., 1989.

 

3. Вступ до філософії  у конспектному вигляді. — К., 2005.

 

4. Вчитель і світогляд  / За ред. С. П. Щерби. —  Житомир, 1996.

 

5. Горак Г. І. Філософія: Курс лекцій. — К., 1997.

 

6. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях великих филосо-

 

фов. — М., 1989.

 

7. Давыдова Л. А. О мировоззренческой природе философского знания //

 

Вопр. философии. — 1988. — № 2.

 

8. Енгельс Ф. Людвіг  Фейєрбах і кінець класичної  німецької філософії //

 

Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 21.