Світогляд та його форми

Світогляд — постійний  супутник людської життєдіяльності  на будь-якому

етапі історії суспільства. Найбільш вивченими історичними його формами є

міф та релігія.

Міфи

Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто

ототожнення природних сил  з людськими, одухотворення їх. Тому

усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних

істот означало початок розпаду  міфу. Уособлення ж сил природи

(символізм) також є  пізньою стадією міфу, що особливо  характерно для

античної міфології. Міф  є історично першою формою самосвідомості, котра

відокремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму.

Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду

як колективної особи, переконаної у наявності спільного  предка — тотема.

За умов тогочасного суспільства  тотемні вірування виявились  надзвичайно

практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а

отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне  призначення

світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною  мірою

обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був  як ідеал

діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного  часу.

Формально майбутнє начебто  обернене у минуле, але насправді

ретроспективний ідеал є  те належне та жадане, до чого прагне родова

община Але все ж  таки людське життя поки що не поділене чітко на

теперішнє і майбутнє. І  ця обставина допомагає зрозуміти  силу традиції,

а як наслідок — панування  циклічної моделі історичного часу

По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче

антропоморфний, то неминуче

формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення  усього

сущого. Це олюднення природи  є наслідком нерозчленованості буття на

суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи

означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Та інакше не могло й

бути, бо родове суспільство  — це дитинство людства, і цій  стадії міг

відповідати світогляд у  міфопоетичній формі. Міф є перше повстання

поезії проти прози  життя. Міф є мудрість у поетичній  формі юного

людства.

Реліія

Релігія є більш пізньою  та зрілою формою світогляду людства, а тому і

більш дослідженою. В ній  буття осягається іншими, ніж у  міфі засобами. В

релігійній свідомості вже  чітко розділяються суб'єкт і  об'єкт, а отже,

долається характерна для  міфу неподільність людини й природи  і

закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В

релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ

роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і

дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися

як наслідок надприродного.

 

У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний  органам

чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу  треба вірити. Віра

і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ

ідеальних сутностей, що у  практичному плані веде до обгрунтування

пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з  усіма

наслідками для способу  життя віруючих, які звідси випливають. Зв'язок із

богом через культ та релігійну  організацію (церкву) є критерієм

наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.

Другою особливістю релігійного  світогляду є його практичність, оскільки

віра без справ мертва. А в зв'язку з цим віра в бога та надприродний

світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву  енергію, яка

надає розумінню цього  світу життєвого характеру.

Релігію творить народ, він  є і суб'єктом і об'єктом  релігійної

творчості, яка в історії  виступала джерелом потужних зрушень  у

суспільстві. В релігії  поряд із світовідчуттям добре розвинене

світорозуміння, тобто є  релігійна ідея, яка обґрунтовується  теологами.

Але в тому й полягає  особливість і привабливість  релігійного світогляду,

що в ньому ідея пройнята своєрідно екзальтованим почуттям, вона

тям, вона

переживається і підживлює віру.

 

Якщо для міфа головним є обгрунтування зв'язку індивіда з родом, то для

релігії — досягнення єдності  з Богом як втіленням святості та абсолютною

цінністю. В цьому полягає  позитивне значення релігії, бо чим  є життя,

коли нема нічого святого  і все піддається нігілістичному запереченню,

людині нашого століття добре  відомо. Але й засилля релігійного

світогляду становить  певну небезпеку. Слід пам'ятати, що ні релігійний

фанатизм, ні поліцейський атеїзм не є альтернативою.

 

Сучасна доба пов'язана з  важкими пошуками нових шляхів будівництва

державності і формування національної культури. Для філософії  це означає

насамперед подолання  догматизму та оновлення її проблемного  поля. Але

оновлення не має обернутися кон'юнктурщиною. Дехто вважає, що вся

філософська література останніх десятиліть є фальшивкою, а істина — в

нових установках, які цілком заперечують марксистську традицію.

 

Таким чином, запроваджений  до людського лексикону Кантом термін

"світогляд" не слід  розуміти буквально, як лише  систему поглядів на

світ, — це споглядацьке, просвітницьке тлумачення, — а як активне

самовизначення людини в  світі, яка шукає шляхи від  ідеї до дії.

Світогляд з цих позицій  є системою принципів та знань, ідеалів  і

цінностей, надій та вірувань, поглядів на сенс і мету життя, котрі

визначають діяльність індивіда, або соціального суб'єкта, й органічно

входять до його вчинків  і норм мислення. За невідповідності  між думкою

та дією розквітає соціальна  мімікрія, конформізм, лицемірство, тобто

починається глибинна криза  існуючих світоглядних цінностей. Тоді постає

проблема розробки нових  цінностей і світогляду. Без цього  суспільство не

може функціонувати, оскільки світогляд є формою його суспільної

самосвідомості, через яку  суб'єкт усвідомлює свою соціальну  сутність і

оцінює свою духовнопрактичну діяльність. в одних випадках тяжіє до гармонійного, оптимістичного, а в

інших — до похмуропесимістичного, стурбованотрагедійного сприйняття

буття. Емоційні та інтелектуальні почуття й розуміння як компоненти

людської суб'єктивності порізному представлені у різних світоглядних

системах і спричинюють  їхню різноманітність. У міфології, наприклад,

світовідчуття переважає  над розумінням, а в філософії  — навпаки.

 

За способом свого існування  світогляд поділяється на груповий та

індивідуальний, хоча поза особистістю  та без особистості не може

існувати жодна світоглядна  система. За ступенем та чіткістю

самосвідомості світогляд  поділяється на життєво практичний, тобто

здоровий глузд, та теоретичний, різновидом якого і є філософія. Здоровий

глузд закарбовується в афоризмах  життєвої мудрості та у максимах

духовного життя народу, а теоретичний світогляд —  у логічно

впорядкованих системах, в  основі яких лежить певний категоріальний

апарат і логічні процедури  доведень та обгрунтувань.

 

Проте будь-який світогляд, незалежно від того, як він структурується чи

класифікується, об'єднує  наявність переконання. Це — ядро та смисл

світогляду як такого, оскільки саме переконання і з'єднують  думку з

мку з

дією, втілюють ідею у практичну  діяльність.

 

Немає переконань — немає  й світогляду, він або не сформувався, або

девальвувався. Зречення переконань або розчарування в них — завжди

особиста трагедія, тому що переконання є ідеєю, яка пройшла  крізь серце

людини, пережита і вистраждана  нею. Як зазначав Ф.Достоєвський у

підготовчих матеріалах до роману "Підліток", почуття розумом  не

сколихнути, і треба спочатку вирвати з серця ідею, яка засіла у ньому у

вигляді почуття, але зробити  це можна, лише розкроївши серце.

 

Переконання, уявлення, ідеї, почуття, опосередковані досвідом

особистості, беруть участь у формуванні життєвої позиції. Не може бути

світогляду без ідеалу; ідеал потребує віри в своє втілення; віра ж

невіддільна від любові, людина вірить і сподівається на те, що вона

вважає святим і дорогим. Саме тому світогляд — не лише знання й

усвідомлення, це ще й життєвий процес, а саме: духовно-практичне

засвоєння світу, в якому  світові дійсному, світові наявного буття

протиставляється світ належного, світ ідеалів, цілей і сподівань,

трансцендентний світ жаданого буття.

 

Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. Що ж таке світогляд?

Слід підкреслити, що у  визначенні цього поняття немає  чіткості. Воно не

є загальновизнаним. У сучасних філософських працях про світогляд

мовиться таке: “світогляд – це форма суспільної відомості; “світогляд –

це форма самоусвідомлення особистості”; “світогляд – це система  поглядів

на світ і на місце людини у цьому світі”; “світогляд –  це система

принципів діяльності людини”; “ світогляд – це погляд людини на світ як

ціле”; світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу”.

 

Ці визначення, безумовно, мають сенс. Вони свідчать про те, що поняття

“світогляд” – багатогранне, відображає складні процеси

духовно-практичного життя  людини. З усіх вище наведених визначень

найбільш узагальненим є  таке: світогляд – це форма суспільної

свідомості, спосіб духовно-практичного  освоєння світу.

 

Філософія і світогляд  в цьому контексті мають органічну  єдність.

Філософія теж є специфічним  світоглядом. Певним способом духовно-

практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш

загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання.

Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і  висновки,

основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної

діяльності людини, тобто  освоює світ як духовно (теоретично), так  і

но (теоретично), так і

практично.

 

Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність. В чому вона полягає?

 

Спільність філософії  і світогляду полягає в тому, що вони: 1) є

своєрідними формами суспільної свідомості, способами духовно-практичного

освоєння світу; 2) мають  однаковий предмет осмислення –  відношення

“людина – світ”; 3) дають  цілісне уявлення про світ, людину, її

походження і т.п.; 4) мають  спільність за деякими своїми функціями

(наприклад, виховною).

 

Разом з тим, філософія  і світогляд – це не тотожні  поняття. В чому

полягає їх нетотожність?

 

1. Поняття “світогляд”  більш широке за обсягом ніж  поняття “філософія”.

Світогляд включає в себе різноманітні погляди людини на світ –

філософські, релігійні, суспільно-політичні, економічні, етичні,

естетичні і т.п.

 

2. Для характеристики  світогляду використовуються поняття  “загальна

картина світу”, “світовідчуття”, “світосприйняття”, “світоуявлення”,

“світорозуміння” тощо. Для філософії найважливішими в  цьому контексті є

“світорозуміння”.

 

3. Філософія і світогляд  різні за своєю структурою. Перша  включає в себе

онтологію, логіку, теорію пізнання (гносеологію), діалектику,

антропологію і т.п. В  структуру останнього включаються: (досвід, знання,

віра, ціннісні орієнтації, переконання тощо).

 

4. Філософія представляє  собою форму суспільної свідомості, світогляд і

науку. Світогляд як система  поглядів на світ, як спосіб його

духовно-практичного освоєння не є наукою. Світогляд може ґрунтуватися на

не наукових засадах.

 

5. Філософія відображає  і обґрунтовує своє осмислення  світу своїми

методами, принципами, законами, своїм логіко-понятійним апаратом, маючи

таку функцію, як логіко-гносеологічна. Світогляд не має такої функції.

 

Філософія і наука. Філософія, як було показано вище, є не лише формою

суспільної свідомості, а  й світоглядом, певним способом

духовно-практичного освоєння світу. Тепер слід відповісти на запитання,

а чи є філософія наукою?

 

Взаємозв’язок філософії  і науки – традиційно неоднозначна і складна

проблема. Філософська концепція  логічних позитивістів – це “послідовний емпіризм” .З точки зору цього напрямку, все доступне нам знання про зовнішній світ отримується лише завдяки емпіричним наукам. Філософія ж представляє

теоретичну галузь знання, тому вона не може бути наукою. “Філософія, -

писав Р. Карнап, - віднині не визнається як особлива галузь пізнання,

котра стоїть поряд з емпіричною наукою”.

.

 

Заперечення щодо філософії  як науки притаманне і сучасній концепції

сцієнтизму. Сцієнтизм (від  лат. Scientia – знання, наука) – світоглядний

напрямок у філософії, в основі якого лежить уявлення про  наукове знання

жить уявлення про наукове знання

як найвищу культурну  цінність. Однак: а) в цю цінність включається  лише

природниче і точне  знання; б) науковим знанням вважається лише те, котре

здобуто емпіричним (дослідним) шляхом, з допомогою конкретних

природно-наукових методів (метод – шлях дослідження, сукупність прийомів