Свідомість і самосвідомість

Самосвідомість зазвичай розглядають лише в плані індивідуальної свідомості, як проблему «Я». Однак самосвідомість, розглянута в широкомуфілософському аспекті містить у собі також і аспект соціологічний. У самомусправі, кажемо ж ми про класову самосвідомість, про національну самосвідомість іт.п. Психологічні науки, що вивчають явище свідомості, являють собоютакож самосвідомість людей і самопізнання людиною людини. Таким чином,самосвідомість виступає й у формі індивідуальної й у формі соціальногосамосвідомості.

Найбільшу гносеологічну  труднощі являє собою індивідуальнесамосвідомість. Адже самосвідомість суспільства є  або пізнаннямсуспільних явищ (форми  громадської свідомості, особистості і пр.) окремими людьми, ученими, або вивченням свідомості всіх людей тими жокремими людьми (цим займається психологічна наука). В обох випадкахми не виходимо з рамок звичайного співвідношення загального та окремого,співвідношення між об'єктом (суспільством) і суб'єктом (людиною, окремимилюдьми). В індивідуальній же самосвідомості перед нами факт роздвоєннясвідомості цього окремої людини на об'єкт і суб'єкт.

Ідеалістична філософія  та психологія розглянути?? тривала  це роздвоєння якнаявність у свідомості особливої субстанції, чистої суб'єктивності ( «духу»,  
«Душі»), що робить своїм предметом всю іншу суб'єктивність, тобтосукупність всіх текучих явищ свідомості. Матеріалістична філософія,психологія, фізіологія і психопатологія нагромадили уже великий матеріал длянаукового пояснення явища самосвідомості, його генезису і психологічногомеханізму. Матеріалісти, відкидаючи містичну трактування самосвідомості,вважають самосвідомість однією з форм свідомості, що має ті ж гносеологічнікорені, що і свідомість у цілому. Вони розрізняють дві форми свідомості: предметнасвідомість і самосвідомість.

Є і соціальні передумови самосвідомості. Самосвідомість не єспогляданням  власного ізольованого індивіда, вона виникає в процесіспілкування. Суспільна  обумовленість формування самосвідомості полягаєне тільки в безпосередньому спілкуванні людей один з одним, у їхніх оціннихвідносинах, але й у формулюванні вимог суспільства, пропонованих доокремої людини в усвідомленні самих правил взаємини. Людинаусвідомлює себе не тільки за допомогою інших людей, але і через створену нимматеріальну й духовну культуру. Самосвідомість в процесі життя людинирозвивається не тільки на базі «органічних відчуттів і почуттів», а й наоснові його діяльності, в якій людина виступає творцем створених нимпредметів, що розвиває в ній свідомість розходження суб'єкта й об'єкта.

Матеріалістичне розуміння  самосвідомості грунтуєтьсяна тому положенні, що в людському «я», взятому  в його психологічномуплані, «немає нічого, крім психічних подій і  зв'язків, які вони маютьміж собою або з зовнішнім світом.

Однак здатність «я»» у процесі самосвідомості відволікатися від всіхпережитих ним станів (від відчуттів до мислення), здатністьрозгляду суб'єктом всіх цих станів як об'єкт спостереженняставить питання про розрізнення текучих і стаціонарних, стійких сторінзмісту свідомості. Це розрізнення являє собою явище внутрішньогодосвіду. Поряд з постійно мінливим змістом свідомості, що викликаєтьсязмінами зовнішнього і внутрішнього світу, у свідомості є моментстійкий, відносно постійний, унаслідок якого людина усвідомлює,відрізняє себе як суб'єкта від мінливого об'єкта.

Проблема внутрішньої  тотожності «я», єдності самосвідомості булапредметом роздумів багатьох філософів, у тому числі І. Канта, що висунуввчення  про трансцендентальної єдності апперцепції, тобто про єдністьпізнавального досвіду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  літератури

 

  1.   Тугарінов В.П. Філософія свідомості.  Москва 1971р.

  2.  Спіркін А.Г.   Філософія. Москва 1998нр.

  3.   Георгів Ф.И.Свідомість, її походження і поняття. Москва 1967р.

  4.  Введення в філософію. Посібник для закладів в 2 ч. ч. 2.

        Політіздат 1989р.

  6.  Алексєєв П.В., Панін А.В.  Філософія.   Москва 1999р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кременчук 2012