Релігія в Стародавньому Китаї. Даосизм. Філософські концепції конфуціанства

                                           Содержание

Введение 

Релігія в Стародавньому  Китаї. Даосизм. Філософські концепції  конфуціанства

1. Філософські концепції  конфуціанства та даосизму

2. Даосизм

3. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Філософські концепції конфуціанства  та даосизму

До часів Конфуція стародавньокитайська релігія вже остаточно сформувалась, це було вчення про Небо, духів і душі предків. Було розроблено відповідну систему релігійного культу. Конфуцій усе це сприйняв як незмінну істину. Він не вважав себе релігійним реформатором. У систему анімістичних і фетишистських уявлень з дуже бідною міфологією, але з розвиненою магією він вніс ідеї, що їх конче потребувало суспільство, яке постійно відчувало соціальне напруження і гостроту соціальних протиріч. Його вчення не стільки філософське й релігійне, скільки етико-політичне. Інакше кажучи, в релігійно-філософському вченні він зробив наголос на етико-політичних проблемах.

Конфуцій нічого не змінив в обрядах тієї релігії, яка існувала до нього. Навпаки, він дбайливо збирав усі обрядові правила і норми докупи, поважно поставився до найменших дрібниць традиції, вважався знавцем культу, ревно виконував усі обряди сам і навчав цього інших.

Національний менталітет китайців, їх любов до порядку і  нормування зробили релігійний культ добре впорядкованим.

Історик релігії А. Мензіс зауважував, що в жодній іншій релігії в світі не знаходимо такого зразкового порядку і, додамо від себе, стабільності, як у китайській.

Але, з іншого боку, рівень розвитку цієї релігії був невисокий. У неї застиглі, дуже стародавні вірування, немає ніякої організації і духовенства, немає священного писання і богослов'я. Головне в цій релігії - зовнішні дії, які визначаються звичаєм і переказом. Очевидно, її розвиток колись зупинився, вона застигла і в такому вигляді існувала в часи Конфуція. Але Конфуцій не вважав за потрібне вдосконалювати її. Віддаючи належне культу Неба, він нічого конкретного не сказав про духів, уникав проявів своєї релігійності. Він пунктуально виконував релігійні церемонії та обряди, підкреслював свою відданість традиції і дивився на це, як на суворе дотримання порядку. Історик А.Мензіс зауважує, що наприкінці життя він заявив, що не молився вже багато років. Можливо, це так. Але це зовсім не було запереченням релігії.

Віра в надприродне  незмінно присутня в усіх міркуваннях Конфуція про природу, суспільство і людину. Він скептично ставився до деяких релігійних норм, які вважав за потрібне замінити.

Ніхто з китайських філософів  стародавності чи середніх віків не створив такої вдалої картини суспільної гармонії, як Конфуцій, - зазначає відомий китаєзнавець С.Л.Тихвинський.

Релігійно-філософська концепція Конфуція має виразне соціальне спрямування, її центральна теза - співвідношення людини, держави і суспільства.

Початкове конфуціанство, на думку відомого сходознавця М.Й. Конрада, становить морально-політичне вчення.

Конфуцій визнає існуючий суспільний устрій непорушним і досконалим. Ніяких змін бути не може. Людина має  пізнати існуючий лад і суворо дотримуватися його порядків.

Держава, яка організує  цей лад, вища за все, особа - ніщо перед  державою. Це й повинна утверджувати і підтримувати релігія.

Таким чином, конфуціанський консерватизм виступав за незмінність  феодальних порядків, їх зміцнення.

Конфуцій не заперечував  застосування війни у вирішенні  міждержавних проблем, але він вважав можливою альтернативу їй - поширення  на ці країни його вчення, які забезпечили  б безконфліктну гармонію під егідою китайських імператорів.

Основою всіх суспільних відносин Конфуцій вважає Жень - гуманність. Дуже важливим, за Конфуцієм, є вчення "про  імена": будь тим; хто ти є за своїм  становищем у суспільстві, - хлібороб має бути хліборобом, чиновник - чиновником, раб - рабом;

Для кожної соціальної групи є свої норми поведінки - лі, кожен повинен дотримувати свого лі. І треба поважати предків. Державу мають очолювати мудрі люди, щоб особистим прикладом виховувати підлеглих. При потребі вони мусять "виправляти імена": ставити кожного на своє місце в суспільстві. Як бачимо, Конфуцій стояв за стабільність і незмінність суспільного життя.

Конфуцій не приховував соціального спрямування і своїх поглядів. Вій вчив, що різниця між аристократами і простим народом не може бути стерта, бо як же тоді показати велич і авторитет панства? Що то буде за держава, якщо не буде різниці між благородними і простими людьми?

Знатні люди - мудрі люди. Само Небо надало їм владу. А прості люди - нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати благородних панів. За вченням Конфуція, суспільство поділяється на "благородних мужів" (цзюньцзи), які мають високі моральні якості, і "нікчемних людей" (сяожень), обов'язком яких є відданість першим - чжун.

Щоб суспільство було впорядковане, а держава діяла бездоганно, треба  послідовно впроваджувати принципи гуманності - жень. Конфуцій детально розглядає сутність жень.

Це, по-перше, сяо - поважання  батьків. Потім - ті - повага до старших  за віком і суспільним станом. Далі йдуть: чжун - вірність, відданість; шу - прощення; лі - доброчесність; чжі - знання; юн - хоробрість; гун - шанобливість; куань - великодушність; сінь - вірність; мінь - кмітливість; чуй - доброта. Як бачимо, усе це зовсім непогані моральні якості, вони, безумовно, прикрасять людину, створять розумні умови людського існування. У них чітко виступають принципи загальнолюдської моралі. І це утвердження принципів загальнолюдської моралі є безсумнівним вагомим вкладом конфуціанства в людський прогрес, у загальнолюдську цивілізацію. Саме це забезпечило конфуціанству стабільний успіх протягом двох з половиною тисяч років.

Релігійно-філософське вчення Конфуція за двісті-триста років міцно вкоренилося в свідомості китайського суспільства, але в нього були серйозні опоненти. Так, опонентом Конфуція був філософ наступного покоління (він народився в рік смерті Конфуція) - Моцзи (479-381 р. до. н.е.). "Енциклопедія Нового Китаю", видана у Пекіні в 1987 р., повідомляє інші роки життя Моцзи - 468-376 р. до. н.е.

Моцзи заперечував вчення Конфуція про імена і про лі. Він учив, що в основі всього має бути принцип загальної любові - цзянь-ай. Але він також виправдовував суспільний поділ на бідних і багатих і визнавав владу Неба.

Послідовники Моцзи - моїсти (мочже), розвиваючи матеріалістичні тенденції його вчення в галузі теорії пізнання, вели ідейну боротьбу з конфуціанцями.

Критикували конфуціанство  так звані законники, чи легісти. Один з них, Шан Ян (390-338 р. до н.е.) написав у IV ст. до н.е. трактат "Шан цзюнь Шу" ("Книга правителя області Шан"), яку присвятив обґрунтуванню принципів необмеженої монархії, засудженню народної освіти, схваленню війни як найкращого способу вирішення економічних і політичних проблем. Легізм став ідейною основою диктаторських імператорських режимів. Стародавній китайський імператор Цін Шіхуан (259-210 р. до н.е.), відомий як деспот, що правив державою за допомогою свавілля і терору, схвалював легізм і був запеклим антиконфуціанцем. У 213 р. до н.е. він закопав живцем 460 конфуціанців і спалив конфуціанські книги.

Та все ж конфуціанська  проповідь покірності, суворого дотримання суспільної ієрархії, суспільного консерватизму  забезпечувала йому відповідний  авторитет в очах правлячої верхівки. Уже в II ст. до н.е. конфуціанство  зближається з легізмом. У подальшому воно набирає абсолютно чітких ідеологічних рис, які зробили його офіційною  ідеологією феодального Китаю.

За зберігання забороненої  конфуціанської літератури в часи Цінь Ші Хуана злочинця піддавали карі на горло типу Цзу, тобто знищували весь рід злочинця.

Лаоцзи, згідно з переказом, жив одночасно з Конфуцієм, чи може трохи раніше. Сучасна історична  наука не фіксує дати його життя. Вважають, що він народився в царстві  Чу, що справжнє його ім'я Дань Лінер  і він був архіваріусом при дворі чжоуських царів, навіть зустрічався з Конфуцієм. Але все це не має історичних підтверджень. Вважають, що саме він є автором праці "Дао децзи" ("Книга шляху і доброчесності"), більш поширена її назва - "Лаоцзи" ("Старий філософ"). У цій книзі викладено вчення даосизму.

Аналіз мови та стилю трактату "Дао децзи" дає підстави припускати, що він створений у IV-III ст. до н.е.

Про те, що даосизм створений  після конфуціанства, свідчить його чітко підкреслений моральний характер. Акцентування на моральному аспекті релігійного вчення - це риса другої половини І тис. до н.е.

Більш реальним даосистськпм мислителем був Чжуанцзи (бл. 369 - 286 рр. до н.е.).

Моральні принципи даосизму заслуговують на увагу. Вважають, що вони до певної міри навіть перевершують конфуціанство своєю гуманністю.

До наших днів дійшов переказ про дискусію між Лао і Конфуцієм. "Плати за кривду добротою", - заявив Лао. Конфуцій на це відповів, що за доброту слід платити добротою, а за кривду - справедливістю, причому право на визначення справедливості він надавав державі. Такі повчання Лао, як: "Не бажай мстити за наругу", "Тон, хто перемагає себе - могутній", "Той, хто знає, що в нього досить - багатий"; "Найбільш кволі речі в світі підкоряють собі найсильніші" - свідчать про високий моральний рівень відчуття добра, злагоди, миру в суспільстві, які наполегливо пропонує своїм послідовникам даосистське вчення.

 

 

Даосизм

Провідна ідея даосизму полягає в тому, що природа і суспільство, кожна людина окремо - усі вони підлягають не Небу, а загальному закону, дао, який вносить порядок у хаос речей. Дао має об'єктивний характер. Порушення дао викликає ненормальний стан, особливо це видно в житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао.

Дао - це не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Воно не має особистого характеру, але передувало всім особам. Дао - першопочаток всього, в тому числі і Неба, з нього все почалося, ним усе закінчиться, воно регулює все існуюче.

Отже, дао - не загальний закон  природи, джерело матеріального  і духовного буття, а разом з тим і їх мета.

Дао не сприймається безпосередньо, воно поза відчуттями людини. Тому можна  сказати, що все, що ми відчуємо - це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.

Для людини надзвичайно важливо  зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спочатку існувало абсолютно, але невиразно, а тепер його сутність розкрита мислителями  для людей, люди мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Це буде добро і для людей, і для держави.

Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, а вони виявляються через "д" - доброчесність, там де вона є, там діє дао, той, хто доброчесний, той виконує закон дао. Через пізнання дао відбувається повернення людини до світової гармонії, до злиття людини з природою. Усі порушення нормального ходу речей у природі - посуха, повінь, буревій тощо - порушення її гармонії. Несправедливість, порушення суспільного порядку - теж порушення гармонії, але вже в суспільстві. Потрібна дія дао, щоб усунути ці порушення. Втручання людини тут недопустиме. Людина повинна дотримуватися принципу недіяння. Ось тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне, життя, яке віддає людину у владу природного ходу речей.

Якщо підкинути заклики до соціальної пасивності, які суперечать людській природі і просто неможливі в суспільстві, де людина не може не діяти, то моральні заклики даосизму заслуговують схвалення, це - продуктивний злет людської думки.

Складнішою постає справа з релігією, яка виникла на основі філософських міркувань Лаоцзи.

Даосизм тривалий час виступав лише як філософська концепція. Ідея дао більш-менш точно схоплювала загальний зв'язок явищ і предметів  об'єктивного світу, наближалась до розуміння причинності, до визнання об'єктивності закономірностей світу. Але водночас дао розумілось і як духовна першооснова речей. Отже, філософію даосизму не можна цілком віднести пі до матеріалізму, пі до ідеалізму.

Невиразно виступає в даосизмі й ідея надприродного. Тому даосизм  у тому вигляді, в якому він  вийшов з поглядів безпосередніх  учнів Лаоцзи, релігією ще не був. І справді, він зовсім не був пов'язаний з релігійним культом, тоді як Конфуцій своє вчення пов'язував саме з ним.

На думку дослідників історії китайської релігії, даосизм набрав релігійних рис не раніше, як через п'ятсот років після смерті Лаоцзи.

Перетворившись на релігію, даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікування, демонологію і фетишизм народних культів та шаманських вірувань.

Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юйхуан. За даосистською міфологією, його походження земне - це імператор глибокої стародавності, який добровільно залишив престол, став пустельником, допомагав у всьому людям, а потім перетворився па нефритового  імператора, який володіє раєм і  пеклом.

Він має стежити за дотриманням  справедливості, судити всіх після смерті. Усе, до чого доторкнувся Юйхуан і його послідовники, - безсмертні святі, священне. Даоська міфологія перелічує цих святих, а потім святі гори, печери, річки, дерева тощо.

Ще однією важливою істотою  даоського пантеону є богиня Західного  неба Сіванму. Живе вона в палаці в горах Куньлунь, на краю світу, де немає ніякого життя. Вона володіє персиковими садами. Це - плоди безсмертя. Усі, хто живе в її палаці, - безсмертні. Сіванму уособлює жіноче начало - інь, її чоловік, князь Сходу Дун Ванчун-ян. У Сіванму раз на рік збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя, тоді відбувається урочистий бал.

Ідея безсмертя та вічної молодості, чи, принаймні, довголіття, посідає значне місце в даоському віровченні.

Людина є об'єктом дії 33 тисяч духів, їхню дію треба  спрямовувати на довголіття, чому служать  численні талісмани, легенди, замовляння, ворожіння тощо. На це спрямовані і  спеціальні фізичні вправи, системи  дихання, харчові норми, які містять  раціональний досвід і заслуговують уваги, хоч у даосизмі вони оповиті містикою.