Контрольная работа по философии

10.Порівняйте антропологічний та антропоцентричний підходи до розуміння людини. 

Антропологізм-вчення, що грунтується виключно на людському розумі і не визнає, крім нього, вищого мислення і волі.

Сутність антропологічного підходу зводиться до спроби визначити специфіку, основи та сфери власне людського буття, людської індивідуальності, творчих можливостей людини, виходячи із самої людини і через неї, пояснити як її власну природу, так і смисл та природу навколишнього світу.

Антропоцентризм — філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою». Антропоцентризм — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.

Антропоцентризм та антропологізм із різних позицій підійшли до визначення сенсу людського життя та можливості осягти його людським розумом. Якщо основне антропологічне питання полягає в дослідженні природи людини та шляхів її вічного спасіння, то основне антропоцентричне питання зосереджено на людині як центрі існуючого світу, вивченні її надможливостей, що  сприяє підготовці до життя в системі всесвітнього освіченого виробництва.  

В антропологічних та антропоцентричних поглядах відбилося різне ставлення щодо місця людини у світі та часі, і розуміння її ідеальної цілісності. Особливо така концептуальна неоднозначність виявилась в поясненні джерел людської нерівності.

 

15. Що є спільного в цивілізації та культурі? В чому вони можуть бути протилежними? 

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізація виражає щось загальне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.

Культура - це вираження індивідуального початку кожного соціуму. Історичні етносоціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, у традиціях і звичках не спільного в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності.

Таким чином, цивілізація - це соціокультурне утворення. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури. 

 

3.Порівняйте філософський  та фізичний зміст поняття "матерії".

МАТЕРІЯ - поняття давньогрецької, потім всієї європейської філософії. Відіграє важливу роль в онтології, натурфілософії, теорії пізнання. Основні значення поняття матерії: 1) субстрат, "підлягає", "те, з чого" (Арістотель) виникають і складаються речі і Всесвіт, 2) нескінченно подільний континуум, простір, "те, в чому" (Платон), іліпротяженіе (Декарт ), 3) принцип іідівідуаціі, тобто умова множинності (Платон, Аристотель, Прокл, Лейбніц), 4) речовина, або тіло, що володіє інертністю, тобто масою, і непроникністю, тобто пружністю або твердістю ( античні стоїки, Новоєвропейський матеріалісти). Протиставляється матерія духу, розуму, свідомості, формі, ідеї, благу. Богу, актуального буття (як чиста потенція), або, навпаки, вторинним явищам свідомості як справжнє, об'єктивне, первинне буття. На цій опозиції грунтується ідеологічне значення поняття матерії і протистояння матеріалізму та ідеалізму.

Матерія - об'єктивна реальність, вміст простору, одна з основних категорій науки і філософії, об'єкт вивчення фізиці.Фізика описує матерію як щось, що існує в просторі і в часі; або як щось, само задає властивості простору і часу Зміни в часі, що відбуваються з різними формами матерії, складають фізичні явища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Чи є тотожними поняття "буття", "реальність", "дійсність"?

Реа́льність — філософський термін, який означає те, що існує насправді. Синонімом поняття «реальність» у повсякденному вжитку часто виступає поняття «дійсність», однак, наприклад, у філософії діалектичного матеріалізму дійсність визначається як філософська категорія, що протиставляється можливості, тобто дійсність — це реалізована можливість.

Поняття реальності вивчається розділом філософії — онтологією. Коло проблем, на які вона намагається дати відповідь, включають питання: чи реальний я? чи реальні мої думки? чи реальний світ, що мене оточує? чи реальні абстрактні поняття? тощо.

Буття, іноді Суще — одне з найважливіших, найабстрактніших світоглядних понять, до яких дійшло людство в процесі свого розвитку.Серед синонімів поняття «буття» — поняття «сутність», реальність, дійсність і т. д.

Проблема буття —одночасно є проблемою роздумів і пошуку істини і проблемою віри і віровчення

Ді́йсність— здійснена реальність у всій своїй сукупності — реальність не тільки речей, але і втілених ідей, цілей, ідеалів, суспільних інститутів, загальноприйнятого знання. На відміну від реальності, дійсність включає в собі також все ідеальне, яке прийняло втілений, матеріальний характер у вигляді різних продуктів людської діяльності.

Отже, ці поняття є тотожними.

 

 

4.Чи можна ототожнити  свідомість та мислення? Який  зв‘язок існує між ними?

Свідомість і мислення – не тотожні поняття. Свідомість – вища форма відображення дійсності, сукупність психічних процесів, з допомогою яких це відбувається. Свідомість охоплює як чуттєве пізнання, так і раціональне. Мислення – це розумова, інтелектуальна діяльність, процес відображення дійсності у поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях, концепціях. Процес цей здійснюється в постійних переходах від окремого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки. Це – ідеальна діяльність по духовно-практичному освоєнню світу через розкриття сутності явищ, визначення тенденцій, закономірностей їх розвитку, через продукування нових ідей, моделювання можливих ситуацій, планування дій, знаходження шляхів їх реалізації. Основними операціями мислення є абстрагування, узагальнення, опосередкування.

Відправляючись від чуттєвого досвіду, мислення дає можливість отримувати такі знання про речі та їх властивості, котрі недоступні безпосередньому емпіричному пізнанню. Пізнання на рівні мислення дає можливість розкривати внутрішні, необхідні, суттєві зв’язки речей, що мають місце в розвитку природи, суспільства і самого мислення.

І насамкінець слід підкреслити, що особливістю мислення є те, що воно має категоріальний характер – знання, котре дістається в процесі пізнання, закріплюється, фіксується в категоріях.

Отже, поняття “свідомість” за своїм змістом більш широке, ніж поняття “мислення”. Останнє є одним з складових структурних елементів першого.

 

5.Визначте головні функції  мови.

Оскільки мова — явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу.

Комунікативна функція полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві.

Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», у якому відображено всі її національно-естетичні,  культурні, духовні, вікові та інші параметри.

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу

Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєве) й абстрактним (понятійним).

Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей.

Культурологічна функція  Дотримання мовних норм, популяризація рідної мови — це поступ у розвитку загальної культури нації.

Номінативна функція Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів,якостей, понять ознак тощо

 

 

 

 

 

6.Порівняйте зміст понять "персона" та "особистість".

Особистість — це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності, соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Поняття “особистість” охоплює також всі суспільні відносини, найважливішими з яких є ставлення до суспільного обов’язку, моральних норм. Це не просто носій конкретних історичних суспільних відносин, а людина, яка активно впливає на ці відносини відповідно до своїх індивідуальних здібностей і нахилів.

Персона -особистість індивіда в тому вигляді, в якому вона представлена ​​іншим, на противагу автентичного Я. Термін, запроваджений у вживання Карлом Юнгом, походить від назви маски, що використовувалася етруськими мімами. Згідно з Юнгом, персона дає можливість індивіду взаємодіяти з навколишнім світом, відображаючи ту роль, яку людина відіграє в ньому. Це шлях досягнення компромісу між внутрішньою психологічною структурою особистості і суспільством. Т. о., Персона дає можливість індивіду пристосовуватися

 

7.Чи є рефлексія тим  самим що й самосвідомість? Який  зв‘язок існує між ними?

Самосвідомість є феноменом свідомої поведінки індивіда, бо у самосвідомості є інстанція регуляції поведінки індивіда. Самосвідомість є відношенням, яке опосередковане відношенням іншого, тобто відношенням спонтанності. Самосвідомість дає людині можливість відбутися як самості. Інший з’являється в самосвідомості як об’єкт мого спостереження. В самосвідомості поєднуються 2 бачення, бо людина як О-т самосвідомості – це людина, як вона себе спостерігає, відчуває, а з іншого боку вона це співставляє з тим, як вона мислиться, з її точкою зору іншими. Самосвідомість завжди опосередкована реальними відношеннями. За Сартром, баченням інших є перш за все Бог. Самосвідомість не обмежується відношенням присутності іншого. Вона пов’язана з тим, що для нас є важливим не просто як погляд іншого, а як визнаність наших дій і вчинків. Тому самосвідомість формується в інтерперсональних відносинах „Я-Ти”. Самосвідомість усвідомлює власні дії, оцінює їх. Тому самість особистості невіддільна від самосвідомості. Самосвідомість є багатошаровою,тобто включає в себе декілька елементів, бо людина співставляє в своєму уявленні своє призначення з тим, що роблять відповідні групи людей, тобто ідентифікує свою поведінку з поведінкою інших. Рефлексія є самокритичне бачення, самокритичний аналіз і оцінка власних вчинків, понять, уявлень, це є самооцінка власних оцінок. Рефлексія можлива завдяки самосвідомості, бо ми дивимось на те, що ми робимо очима іншої людини. Але ці здатність так дивитися означаєне підганяння себе під норми, якими керуються всі інші, а означає критичну переоцінку понять, якими керуємося ми, бо ми оцінюємо критерії оцінки. Рефлексія перш за все є над нормами, поняттями, уявленнями. Саморефлексія обертається своєрідною зовнішньою рефлексією. Коли ми ставимо підсумнів поняття, якими керуємось, то рефлексія постає як саморефлексія.Ця ситуація у мисленні виглядаєяк „два в одному” (Г. Аренд). Це діалог з іншими у межах понять. Саморефлексія – це взаємовідображення понять.

Отже, самосвідомість є передумовою рефлексії. Рефлексія конституюється у межах самосвідомості, але з іншого боку саморефлексія є формою існування самосвідомості. Тобто наша самосвідомість може змінюватися, а рефлексія вносить теорію начала.

 

2.Як проблема буття  та небуття пов‘язана з життєвими  орієнтирами, світоглядом людини?

БУТТЯ — НЕБУТТЯ — гранична межа філософського узагальнення; співвідношення, через яке визначається буття, проте не лише внаслідок позначення межі, за якою буття вже немає, а й тому, що такого роду межа вказує на ті якості сущого, втрата яких рівнозначна втраті самого такого сущого; означена межа позначає також граничну щирість людської думки, її вміння утримуватись у власних актах при бутті, а не зриватися в небуття.

Проблема буття - це проблема сутності всього існуючого, а також проблема єдності світу як цілого.

Фундаментальність проблеми буття для філософії пов'язана насамперед із тим, що філософія виконує функцію людського світо-орієнтування, а буття - це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8.Порівняйте кореспондентську та прагматичну концепції істини.

Класична (або кореспондентська) концепція. Тут під істиною розуміється відповідність людських знань реальному стану справ, який-то об'єктивної дійсності. У явній формі класичну концепцію можна знайти вже у Платона та Аристотеля. При цьому відповідність знання (ідей) насправді може розумітися двояким чином, в залежності від того, як трактувати саму цю об'єктивну дійсність. Це може бути відповідність людської думки об'єктивної природної дійсності (Аристотель), а може бути її відповідність ідеального буття вічних ідей (Платон). Проте, яку б общеметафізіческую гносеологічну установку ми ні зайняли (реалістичну або платонічне) у класичному розумінні істини, обидва аспекти відповідності обов'язково будуть присутні.

Прагматична концепція. Один з засновників прагматизму говорить, що прагматизм формально приймає кореспондентську концепцію істини як відповідності знань дійсності. Відмінності починають простежуватись тоді, коли порушується питання: що, власне кажучи, значать слова «відповідність» та «дійсність», якщо під дійсні стюрозуміють те, чому повинні відповідати наші уявлення? Традиційне бачення істини Джеймс засуджує за те, що в ньому істина виглядає пасивним, статичним відношенням. Насправді дійсність не статична, процеси й події змінюють один одного, ведуть донових станів у майбутньому. Людина завжди включена в ці події та стани і знання повинні служити нам. Це означає, що ідеї й теорії повинні стати посередниками між усіма попередніми істинами і деяким новим досвідом. «Істинні ідеї, – пише Джеймс, – це ті, які ми можемо засвоїти, підтвердити, підкріпити і перевірити. Помилкові ж ідеї – це ті, з якими ми не можемо цього зробити. У цьому й полягає практична різниця між істинними й помилковими уявленнями. Отже в цьому й полягає смисл істини, адже це й є все те, за що ми визнаємо істину».