Філософія туризму та його структура

Зміст

Вступ

1.Філософські аспекти  туризму

2. Філософські проблеми  туризму

3. Соціально-філософський та праксеологічний аспекти

Висновок 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Філософія туризму, як і будь-яка  інша теоретична рефлексія, прагне насамперед з'ясувати сутність туризму у  понятійний спосіб, представити її категоріально, концептуально. Це досить складно, адже туризм настільки багатобічне  явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. За своєю природою туризм є мультидисциплінарним, багатофакторним явищем.

Його можна представити  як ланцюг, який пов'язує такі поняття, як інфраструктура, гостинність, свобода  пересувань, якість турпродукту, - від якості кухні, до якості навколишнього середовища, підготовки кадрів, транспорту, ефективності комунальних служб, служби безпеки туристів.

Туризм водночас виступає як галузь господарства, складний міжгалузевий комплекс, де формується і реалізується туристський продукт, як вид економічноїдіяльності, як самодіяльність людей, їх спосіб життя, своєрідне хобі.

У наші дні туризм виступає як глобальне явище, динаміка його поступу  вражає. Якщо 1950 року кількість туристів у світі налічувала 25 мільйонів, то в 1970 - 165, а в 2002 - 715 мільйонів. За прогнозними  розрахунками в 2020 році світова спільнота  туристів налічуватиме 1,5 мільярда людей. За визначенням Всесвітньої Ради з туризму і мандрівок (Барселона) , сучасний туризм у його економічному аспекті характеризується як найкрупніша  індустрія світу (3,5 трильона доларів США оборотного капіталу), туризм - головний платник податків, найдинамічніша галузь світової економіки. З 476 мільярдами доларів прибутку и 2002 році туризм довів своє значення вагомого утворювача додаткової вартості, процвітання і нових робочих місць.

Туризм - це і розгалужена  соціальна служба, яка надає робочі місця сотням мільйонів людей; це і система подорожей та екскурсій; це і форма рекреалогії, заснованої на антропоекологічній парадигмі.

1. ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ  ТУРИЗМУ

 

Особливо слід підкреслити, що туризм є суспільною сферою гостинності, яка особливо виразно демонструє його сервісний, нетехнологічний характер. Інститут гостинності, до речі, один із найстарших в історії людської цивілізації. Гостинність (проксенія - грецьке) набула широкого розвитку вже в стародавній Греції, у 78 античних державах-полісах право та обов'язок піклуватися про іноземців одержували лише знатні громадяни - проксени. З часом гостинність перетворилася на справжню індустрію, в якій задіяно мільйони працівників, які забезпечують готельний та ресторанний бізнес, побут, відпочинок та розваги туристів, задовольняють їхні різнопланові потреби та інтереси.

Репрезентуючи туризм як духовне  і соціокультурне явище, як своєрідну  проекцію багатогранного буття людини, вираження її суспільної та духовної сутності, філософія здатна виконувати методологічну функцію щодо інших  наук про туризм, збагачуюсь у своєму світоглядному та антропологічному змісті їхніми науковими доробками.

Не буде перебільшенням стверджувати, що філософія туризму поступово  набуває певної дисциплінарної автономії  у межах європейської тай світової соціальної філософії. В туризмологіїіснує коло проблем, які аналізуються лише філософськими засобами і про які можна говорити насамперед мовою філософських понять - таких як розвиток, істина, справедливість, свобода і відповідальність - справедливо наголошує І. А. Зязюн. "Найбільшої уваги потребує туризм в аспекті філософської і соціальної обумовленості його як "способу" і як "цінності".

В філософії туризму, безумовно, є і власна історико-філософська  традиція. Це насамперед стосується періоду, коли туризм набув самостійного значення як специфічна галузь індустрії, система  організації подорожей, інститут гостинності, що, у свою чергу, уможливило появу  перших наукових узагальнень такого феномена, як туризм. Але значний  інтерес викликає і та література, в якій містяться паративи (оповіді, спогади, спостереження) стародавніх мандрівників, "людини, що подорожує" різних історичних часів. "Становлення історико-філософської традиції осмислення подорожей і мандрівок", справедливо вважає професор М.В. Цюрупа, "повернення до витоків" - важливий концепт філософії і культурології туризму.

Відбиття явища туризму  у специфічний філософський спосіб зумовлює те, що філософія туризму  виступає як своєрідна соціально-філософська  феноменологія. її об'єктом є суспільство  як "життєвий світ" людини, як джерело  її культурного досвіду, що його вона набуває в результаті комунікативної дії зі світом культури, з досвідом Іншого та Інших (інтерсуб'єктивність та міжсуб'єктна комунікація). Основна ідея феноменології - нерозривність і в той же час взаємна незведеність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, соціуму і духовної культури своєрідно трансформується у філософії туризму. Велике значення у феноменології надається проблемі значення, смислу, інтерпретації. Всі ці проблеми конкретно розв'язуються в туристській практиці, яка дозволяє людині осягнути навколишню дійсність і розшифровувати смислові засади культури.

Філософське осмислення феномена туризму реалізується і завдяки  його герменевтичним потенціям. Розуміння і сприйняття цінностей культури, яке здійснюється в туристських подорожах, реалізується через витлумачення, інтерпретацію (герменевтика). Людина, що пізнає, не лише слухає розповіді і спостерігає, а й особисто "розшифровує" зміст пам'яток історії, шедеврів архітектури, "витворів природи", тим самим освоює їх, робить своїм ("привласнення"). Герменевтика є феноменологією людського буття (Dasein), однією із граней якого є мандрівки, подорожі, відвідування, поїздки і походи. За допомогою процедури герменевтичного розкодування культурних символів виявляються об'єктивні, онтологічні параметри людського існування, тобто ті умови, завдяки яким це буття може бути тим, чим воно є. Ці умови є екзистенціалами буття людини, що подорожує. Пізнаючи "світ Іншого", людина водночас уя пляє і осмислює багатоваріантність культурного середовища і туристичного простору, визначає особливості свого існування, порівнює його з життям інших. Порівнювальність, компаративізм, оцінювання та самоідентифікація - важливі світоглядно-філософські риси, які ініціюються туристськими подіями. Внаслідок і цього у людини формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів - задоволення і незадоволення, заздрощів і гордощів, радощів та розчарувань тощо.

Тим самим туризм виявляє  своє антропологічне значення. Насичений  філософським, людиноцентрованим змістом, туризм справляє розвиваючий вплив на особистість як професійного діяча туристської справи, так і на пересічного учасника туристських подій. Вони відчувають себе причетним до створення ноосфери, світу цивілізованого людського єднання, в якому людина є не випадковим чужинцем, а законним жителем або господарем. Звичайно, це усвідомлення, характер відчуттів випадковості чи закономірності перебування у цьому світі великою мірою залежить від суб'єкта туристської дії - функціонера, менеджера чи відвідувача, мандрівника, звичайного туриста, від його життєвого досвіду, культури, освіченості, мотивації діяльності тощо. Звичайно, не можна при цьому не враховувати те, що неабияку роль у туризмі відіграють фінансові можливості як володаря туристських послуг, так і тих, хто їх споживає, - елітарного, ексклюзивного туриста, який подорожує за "альтернативною" програмою, чи учасника туризму соціального, так би мовити, "стереотипного". Але, як свідчить практика, для туриста, який здійснює поїздку з діловими, науковими, культурно-пізнавальними цілями, головним є незабутні враження від зустрічей з історією, культурою та звичаями інших народів і країн, позитивні емоції, як правило, переважають порівняно із незручностями, що нерідко трапляються під час подорожі: "Сотри случайные черты и ты увидишь - мир прекрасен."(0. Блок).[1]

 

2. ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ  ТУРИЗМУ

 

Які ж мотиви є в людини, для того, щоб вона в якийсь день зібрала речі та поїхала в інше місце? Одні зв'язують туристські подорожі з новими враженнями, знайомствами і спілкуванням. Інших захоплює сама дорога, рух до раніше невідомого. Для  третіх це спосіб, хоча б на певний час  втекти з місця, яке людині набридло, яке вона не любить, у якому живе та працює. Інші вирушають у подорож, тому що це «модно», престижно буди подорожуючим. Інші ідуть у світ незайманої, чистої і вічної природи, подалі від «кам'яних джунглів» міст. Люди йдуть, щоб випробувати, перевірити себе, перебороти виникаючі труднощі, втекти від буденності.

Філософський погляд на феномен  туризму виявляє в ньому такі проблеми: визначення духовних цінностей, раціонального використання часу людини, раціонального використання природних ресурсів.

Туристська індустрія, з  одного боку виступає споживачем певних природно-рекреаційних благ, тим самим  призводить до збільшення навантаження на природне середовище, з іншого боку, туризм для підтримки та зростання  попиту зацікавлений в збереженні природних  ресурсів, пам'яток природи. Тому, при  розвитку туристських об'єктів важливо  враховувати екологічні ризики та рівень навантаження на навколишнє середовище. Кожна людина повинна розуміти свою відповідальність за збереження природи, тут постає питання екологічного, культурного виховання, економічна проблема розвитку екологічного, безвідходного  виробництва, утилізації сміття.

Розповсюдженість туризму  має такий наслідок, що все більше місць на нашій планеті стає курортами  та туристичними центрами, все менше  стає місць, що не є туристичними об'єктами. Туризм є провідником масовості  та стандартизації в економічному житті  людини, тому поступово спричиняє  девальвацію самобутніх національних культур. Насадження стандартів масового туристського ринку, наприклад, «фаст-фуд», розчинює унікальні культурні зразки, тому поспішайте подорожувати. У нашому світі важливо зберегти свою культуру, свої відмінності, при цьому толерантно та із розумінням ставитися до інших світоглядів.

У трансформаційній економіці  постає проблема обмеженості часу, який стає новим ресурсом, для кожної людини постає питання ефективного  його використання. Також у інформаційному суспільстві поряд з проблемою  фізіологічного навантаження є проблема психоемоційного навантаження. Тому важливого значення набуває рекреаційна  функція туризму, сутністю якої є  зміна місця, оточення, моральний  відпочинок, набуття нових вражень  та відчуттів.[2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ТА ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ

 

Зростаючий авторитет  міжнародного туризму, його економічна, політична та соціальна значущість у житті сучасного суспільства  визнані урядами більшості країн  світу. Активний туристський обмін  дедалі більше розглядається як важлива  складова частина передусім соціально-економічних  і культурних інтеграційних процесів, як невіддільна ланка в розвиткові міжнародного гуманітарного співробітництва.

Саме в цьому значенні туризм по праву характеризується як надзвичайно значущий канал цивілізованої  комунікації народів і особистостей, що й рефлексує поняття "народна  дипломатія". Це поняття посідає  почесне місце в ряду таких  усталених категорій туризмознавства, як "туризм" і "міжнародний туризм", поняття яких зафіксовано в багатьох словниках та довідниках [ 11 ]. А щодо змісту поняття "народної дипломатії", то спочатку треба визначитися з терміном "дипломатія". Дипломатія - це офіційна діяльність глав держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх відносин щодо здійсненню цілей та завдань зовнішньої політики держав, а також щодо захисту інтересів держави та громадян за кордоном. 

Слово "дипломатія" походить від грецького "diploma" (в Стародавній Греції - здвоєні дощечки з нанесеними на них письменами, які видавалися посланцям як документи, що підтверджували їх повноваження). Отже, дипломатія - це насамперед продовження політики держави на зовнішньому рівні, у відносинах з іншими державами. Якщо ж перейти до визначення терміна "народна дипломатія", то слід зазначити, що деякі автори розглядають її як "громадські зв'язки країн із зарубіжними організаціями", акцентуючи при цьому, що народна дипломатія є "сферою рухів, активним засобом міжнаціонального і міжнародного спілкування". 

Словосполучення "народна  дипломатія і туризм", звичайно, не означає того, що її дійові особи  діють відповідно до певних делегованих  їм повноважень. У такому тлумаченні туризм як фактор народної дипломатії, пов'язаний із обміном на рівні громадських організацій, тобто обміном делегаціями від недержавних установ, коли учасники цієї міжнародної комунікації не є офіційними особами і не репрезентують владні структури країни. 

Проте зводити дипломатичну функцію туризму тільки до комунікації  на рівні громадських об'єднань, на наш погляд, означає звужувати  значення туризму, справді, як каналу народної дипломатії. 

Народна дипломатія є не тільки системою погоджених, солідарних відносин, акцій і заходів двостороннього і багатостороннього характеру, а й активним засобом міжнаціонального і міжнародного співробітництва  трудящих та молоді, формування світогляду, світорозуміння, взаємозв'язку та взаємозалежності процесів, зміцнення єдності та згуртованості  демократичного руху, розвитку міжнародного спілкування молоді, взаємозв'язку групових і соціальних пріоритетів. 

Міжнародні відносини  припускають активне і прогресивне  багатостороннє співробітництво демократичних  сил, представлених різними політичними, соціальними, віковими, творчими, науково-технічними, культурними та іншими об'єднаннями  та організаціями на регіональному, національному, міжнаціональному і  міжнародному рівнях. Сьогодні ці сили виступають як учасники народної дипломатії, широкий спектр яких не тільки дозволяє виявити нові методи включення світолюбивих намірів, а й адекватно відображає гуманістичні підходи до сутності народної зовнішньої політики, яка покликана послідовно відстоювати широкий вихід різних соціальних груп на взаємовигідне співробітництво, багатоманітні демократичні зв'язки з навколишнім світом. 

У системі міжнародних  зв'язків дедалі більшого значення набувають проблеми "соціального  дозвілля", "свободи пересування" і "вільного обміну людьми та ідеями", що опинилися поза увагою вчених у 60-90 роки [12]. 

"Масовий", пересічний  турист не бере у подорож  жодного мандату, якщо не вважати  за такий туристську путівку  та відповідні посвідчення. Туризм  і всі його суб'єкти є впливовим  каналом народної дипломатії  за своїм глибинним сенсом, завдяки  тим гуманним функціям, які він  здійснює. Так, будь-який міжнародний  турист, що діє на рівні міжособистісних  стосунків, виступає представником  конкретного народу, конкретної  культури, втому числі культури  політичної.