Філософія любові

Любов, з точки зору її філософського змісту, являє собою вищий ціннісний вимір людської особистості, що характеризує її духовну зрілість і моральну чистоту. Без любові навіть не дано розкрити повністю життєвий потенціал людської особистості. Цю ж думку розділяє і підсилює вчений І. І. Мечников. Для нього любов є взагалі дорогоцінним благом, щастям й умовою людського життя.

Любов (а в ній - унікальність високих людських почуттів) - одна з небагатьох сфер суспільного буття, в якій людина стає гуманнішою,ніжнішою. С. Франк попереджав: «Любов не є холодна і пуста,егоїстична жага насолоди, але любов і не є рабським служінням,знищенням себе для іншого. Любов є таке подолання нашого корисливого особистого життя, яке і дарує нам блаженну повноту справжнього життя і тим осмислює наше життя» Саме любов сприяє розкриттю в людині моральних та інтелектуальних начал. Любов різноманітна і суперечлива, як саме життя. Їй притаманні найрізноманітніші варіації, хитрості, фантастичні вимоги, прояви розуму, ілюзії. Ми часто розчаровуємося в коханні від того, що чекаємо від неї дива. А чудо треба шукати в людях!

З точки зору філософії, любов - це єдність самозречення і самоствердження особистості. Таке розуміння відкриває можливість пояснити багато суперечок, пов'язаних з любов'ю і її протилежністю-ненавистю.  
Якщо особа не в змозі заперечити себе, щоб утвердитися в іншому, то вона не здатна і глибше зрозуміти, відчути іншу людину, і любов може існувати тільки в ситуації, що не вимагаєсамопожертви.  
Людина, яка боїться присвятити себе іншим, боїться і любові.

Серед філософських роздумів про любов, її сенс і призначення,помітна  роль належить російському філософу Володимиру Сергійовичу Соловйову,який побачив у ній особливу загальнолюдську  цінність, виражену в здатності розчинити свій життєвий інтерес в інтересі іншого, тобто злитися з ним єдиної долею. У роботі «Сенс любові», найкращою зі всього написаного про любов, філософ зауважив: «Сенс і гідність любові як почуття полягають у тому, що вона змушує нас справді всім нашим єством визнати за іншим те безумовне центральне значення, яке,в силу егоїзму, ми відчуваємо тільки в самих собі. Любов важлива не як одне з наших почуттів, а як перенесення всього нашого життєвого інтересу з себе в інше, як перестановка самого центру нашого особистого життя. Це властиво всякій любові. Турбота про інших і інтерес до них повинні бути справжніми, щирими, інакше любов нічого неозначає»  
Любов вважають, і небезпідставно, соціально-природним дивом,найбільш вільним і відкритим проявом людської сутності. Адже вона не терпить абсолютно ніякого втручання впливу: нав'язування,нормування, або коригування любовних почуттів.

Філософське тлумачення любові завжди багатогранне і об'ємне, це перетин наукових знань, отриманих фізіологією і психологією, а також осмислення соціального та індивідуально-біологічного, суто інтимного і одночасно відкритого почуття. Тобто філософська думка розглядає любов як дійсний факт природної природи (дар Божий),існуючий незалежно від людини. Любов завжди є і відображення духовного клімату історичної епохи. 
Любовні почуття завжди гостро й тривожно переживаються особистістю, так як небуває взагалі почуттів без помітних зовнішніх проявів і виразів. Любов - це глибоко індивідуальне відчуття виявлення внутрішнього тепла особливо тонких душевних, романтичних почуттів. Любов збуджує і підносить відчуття повноти людського способу життя.

Любов дійсно величезний духовно-моральний, гуманістичний потенціал людини. Вона надає йому додаткові сили жити. Любов - це завжди вирішення проблеми.

Вже у філософії Платона  вказувалося на те, що тільки любов  відкриває людям очі на істину, добро і красу. І це не випадково, тому що тільки за допомогою любові людина відкриває сенс свого життя і стає власне Людиною. У науці, медицині, мистецтві, суспільно-політичній діяльності і, нарешті, в особистому житті, завжди є місце щирій любові. Тільки люблячій людині відкриваються нові ідеї, народжуються світлі ідеали, виявляються благородні почуття. Велика щира любов,наповнюючи людину духовною енергією, дає їй разом з тим сили жити за собливим змістом - діяти завжди і у всьому по-людськи гуманно.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Взагалі любов просто невичерпна за своїми формами.  
Вона завжди чимось нова, незвична, неповторна. Для неї немає минулого і майбутнього. У неї, як і в житті, є тільки теперішнє.

Виходячи з вищевикладеного, я зрозуміла, що любов - це не просто почуття,що духовно і фізично об'єднує людей, це ще й велика відповідальність і турбота про улюблену людину. 
Треба багато що в собі виховати, щоб оволодіти таким одночасно простим і складним, але, безумовно, дуже незвичайним видом мистецтва – мистецтвом любити. Але яким би важким не здавався шлях до його оволодіння, людям треба постійно вчитися мистецтву любити як, власне, і вчитися жити. А це означає, що треба розвивати в собі та інших чуйність і увагу до іншого , піклуватися про нього, бути готовим прийти йому в будь-який час на допомогу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Бердяєв Н. А. Про  призначення людини. - М., 1993.

2. Васильєв Кирило. Любовь. Пер. з болг. - М., 1982.

3. Кант И. Метафізика  вдач. - В кн.: Світ і ерос: антологія  філософських текстів про кохання. - М.: Политиздат., 1991.

4. Клайв С. Льюїс. Любов// Питання філософії. 1989. № 8.

5. Лев - Старовіч Збігнєв. Секс в культурах світу. - М., 1991.

6. Платон. Бенкет. - В кн.: Світ  і ерос: антологія філософських  текстів про кохання. - М.: Политиздат., 1991.

7. Плутарх. Про Ерота. - В кн.: Світ і ерос: антологія  філософських текстів про кохання. - М.: Политиздат., 1991.