Філософія і світогляд

Отже, для науки (будь-якої) важливими структурними елементами є: 1) предмет дослідження; 2) закони, котрі вона відкриває; 3) понятійний (категоріальний) апарат, котрий вона використовує; 4) методи дослідження явищ і процесів дійсності.

Філософія, як наука, має  всі ці структурні елементи. Вона має  свій предмет, свої закони розвитку, свій понятійний апарат, і свої методи, що дає їй можливість адекватно відображати об’єктивну дійсність.

Що є спільним для  філософії і науки?

Спільним для філософії  і науки є те, що: 1) філософія  і наука є формами суспільної свідомості; 2) філософія і наука  здобуті знання представляють у  теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків; 3) філософія і наука є структурними елементами наукового світогляду, тобто включаються в структуру світогляду; 4) філософія і наука мають однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, поняття (категорії), методи дослідження).

Разом з тим, філософія  і наука мають і відмінності: 1) у філософії понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки всезагальний характер, тобто  екстраполюються на всі сфери  дійсності; 2) філософія, як відомо, є  форою суспільної свідомості. Наука окрім цього виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва; 3) закони і понятійний апарат філософії виконують функцію загальної методології пізнання. Закони і понятійний апарат окремої науки виконують методологічну функцію лише для цієї науки; 4) філософія дає загальну цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності і тому такої цілісної картини світу дати не може; 5) філософія включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду. Наука є важливою складовою наукового світогляду.

Для більш змістовного  з’ясування особливостей філософії, необхідно  розглянути її взаємозв’язки з іншими формами суспільної свідомості, наприклад, з релігією, правом, показати, що є  для них спільним і відмінним.

Філософія і релігія. Взаємозв’язки філософії і релігії  давні і різнопланові. Релігія  стояла біля джерел філософії. Остання  виникла пізніше на досить високому етапі розвитку суспільства, самої  людини, як людини, її теоретичного мислення.

Релігія – специфічна форма духовно-практичного освоєння світу. З одного боку, вона представляє собою відповідні: поведінку, почуття, культ і обрядність; з іншого боку, релігія – це певні погляди, віра, уявлення, ідеї і теорії, тобто те, що складає зміст релігії як форми суспільної свідомості. Що є спільним для філософії і релігії?

Спільним для філософії  і релігії є, насамперед, те, що вони представляють собою форми суспільної свідомості. Це, по-перше. По-друге, філософія  і релігія є історичними типами світогляду, певними способами духовно-практичного освоєння світу; по-третє, філософія і релігія відображають світогляди людей безпосередньо. Філософія і релігія найбільш віддалені від економічного базису суспільства; по-четверте, філософія і релігія є важливими складовими духовного життя суспільства.

Разом з тим філософія  і релігія мають суттєві відмінності: по-перше, предметом філософії є  відношення “людина-світ”. Предметом релігії є Бог, його творіння; по-друге, філософія і релігія мають різну структуру. Структура філософії складається з онтології (вчення про буття), логіки, діалектики, теорії пізнання, соціального вчення тощо. До структури релігії входять: 1) релігійні ідеї, погляди та уявлення; 2) релігійні почуття; 3) релігійні культ і обрядність; по-третє, філософія ґрунтується на доведенні. Релігія ґрунтується на вірі; по-четверте, філософія є формою пізнання, способом проникнення у сутність явищ. Релігія є формою, способом інтерпретації (тлумачення) того, що є – відповідних догм і постулатів; по-п’яте, філософія орієнтується, насамперед, на інтелект людини, її розум. Релігія діє, передусім, на почуття, емоції (релігійні догми не можна збагнути розумом); по-шосте, у філософії, як правило, початком її є загальне, абстрактне начало (апейрон, субстанція, абсолютна ідея, матерія тощо). У релігії, як правило, основоположне начало – персоніфіковане (Ягве, Христос, Магомет, Будда і т.п.). І, нарешті, останнє. У порівнянні з філософією релігія представляє собою більш консервативну ідеологічну форму відображення дійсності, оскільки вона ґрунтується на незмінних традиційних догматах релігійного вчення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

З вищенаведеного можна  зробити наступні висновки: найбільш вивченими історичними формами  його є міф та релігія.

У найдавніших світоглядних системах всіх народів міфи про природу  займають значне місце. Найбільш древніми були міфи про тварин, походження сонця, місяця, зірок. Далі у більш розвинених міфологічних системах широко представлені космогонічні (походження всесвіту) й антропогонічні (походження людей) міфи.

Від самого початку міфи були поліфункціональними, мали вони й  сакральний (лат.: saker – священний, магічний) характер, тобто були поєднані з релігійними віруваннями.

Міфологічній формі  світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних  сил з людськими, одухотворення  їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії.

В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного.

Світогляд — не просто узагальнене уявлення про світ, а  форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина".

 

 

 

Список використаної літератури.

 

1. Алексеев П., Панин  А. Философия: Учебник. — М., 2006.

2. Блінніков Л. В. Великі философи. — К., 2004.

3. Введение в философию:  Учеб. для вузов. В 2 ч. — М., 1989.

3. Вступ до філософії у конспектному вигляді. — К., 2005.

4. Вчитель і світогляд  / За ред. С. П. Щерби. —  Житомир, 1996.

5. Горак Г. І. Філософія:  Курс лекцій. — К., 1997.

6. Диоген Лаэртский.  О жизни, учениях и изречениях  великих филосо-

фов. — М., 1989.

7. Давыдова Л. А. О мировоззренческой природе философского знания //

Вопр. философии. — 1988. —  № 2.

8. Енгельс Ф. Людвіг  Фейєрбах і кінець класичної  німецької філософії //

Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 21.