Філософська лірика 18 століття

Із сказаного про лірику бачимо, що проблеми її класифікації залишаються відкритими10.

При вивченні ліричних творів часто використовується тематична класифікація. Виділяють такі жанри:

1. Громадянська лірика  — розкриває суспільно-національні питання і почуття («Золотий гомін» П. Тичини, «Любіть Україну» В. Сосюри, «Любому парламенту» П. Скунця).

У громадянській ліриці можна виділити суспільно-політичну («Антиглобалістичне» П. Скунця) і патріотичну («Мені однаково» Т. Шевченка) тематики.

2. Інтимна лірика відображає  переживання героя, пов'язані з  особистим життям. її різновиди:

а) любовна — про кохання як стан душі ліричного героя («Так ніхто не кохав» В. Сосюри);

б) еротична — про тілесне чуттєве кохання (збірка «Золоте ябко» Д. Павличка);

в) родинна («Сива ластівка» Б. Олійника);

г) лірика дружби («Без вожаків» П. Скунця).

3. Філософська лірика  — осмислення змісту людського  життя, проблеми добра і зла (зб. Ліни Костенко «Над берегами вічності»).

4. Релігійна лірика —  виражає релігійні почуття і переживання («Молитва» Т. Шевченка, «Мій храм» Зореслава).

5. Пейзажна лірика передає  роздуми і переживання ліричного  героя, викликані явищами природи («Осінь на Гуцульщині» Ю. Боршоша-Кум'ятського, «Знову дощ під вікнами журиться» X. Керити).

6. Сатирична лірика викриває суспільні або людські вади («Кавказ» Т. Шевченка, «Із дзвінкого — в глухі» П. Скунця)11.

 

 

 

 

 

2. Варіанти класифікації філософської лірики: їх критерії, категоріальне підґрунтя

Симптоматика філософської лірики у римській літературі часу громадянських війн пов'язана з творчістю поетів „неотеричного" напряму (гр. neoteroi – „новітні поети"), яких ще називали „вченими поетами". Наприклад, у творчості Гая Валерія Катулла Веронського певні мотивно-тематичні інтенції любовних віршів репрезентують лірику морально-філософського ґатунку. Пізніше філософське забарвлення властиве „Буколікам" або „Еклогам" Публія Вергілія Марона. Філософсько-моралістична лірика знайшла своє втілення у творчості Квінта Горація Флакка („Оди", „Послання", твори, що втілюють тему поезії). Говорячи про ступінь і форми присутності в античній ліриці філософської лірики, не можна оминути увагою і творчість третього представника великого поетичного тріумвірату, яким є Публій Овідій Назон (окремі фрагменти з поем „Фасти" та „Метаморфози"), у творчості якого спостерігаються симптоми діалогізації лірики, заснованої на здатності зрозуміти іншого.

Останнє століття старої ери і перші два століття нової ери відзначилися новими проявами філософської лірики і в азійському культурному регіоні. Йдеться про оформлення буддійської „Тіпітаки", в яку входять лірико-філософські за своєю структурою „Сутта про стрілу" та „Гатха Тхери Бхути" („Тхера-гатха", 518-526), які детально аналізуються в аспекті проблематики дисертації. Нарешті, в межах першого – базового за своєю первісністю – циклу в еволюції філософської лірики у різних словесних культурах світу знаходяться і перші паростки філософської лірики в китайській літературі. Тут розглядаються симптоматика лірико-філософської тенденції в творчості Цюй Юаня, окремих ханьських піснях-юефу (на зразок пісні „Роса на листі"), в поетичному циклі „Дев'ятнадцять давніх поезій"12.

У словесності Раннього Середньовіччя (ІІІ-IV – VII-VIII ст.) безперечне лідерство в розвитку філософської лірики належить східним (у найширшому розумінні цього слова) літературам. Так, в класичній давньоіндійській літературі ІІІ-VII ст. активно присутня поезія прийняття світу (сансари), представлена в творчій спадщині таких поетів, як Хала, Калідаса, почасти Бхартріхарі, а пізніше – в деяких течіях бхакті. Симптоматика філософської лірики простежується і в давньотамільській літературі (Каньян Пунгундран), а також у збірці віршованих афоризмів „Тіруккурал". Панування „поезії думки" спостерігається і в китайській середньовічній літературі (Цао Чжи, Жуань Цзі, Тао Юань-мін, Сє Лін-юнь, Чень Цзи-ан), стосовно якої цілком доречно говорити про пейзажно-філософську лірику як основну форму філософської лірики. Філософська лірика функціонує і в арабській середньовічній літературі (Зухайр ібн Абі Сульма, Бді ібн Зайд, Лабід ібн Рабіа, Ан-Нббіг аз-Зуб'яні, Маджнун, Аль-Фарбздак й ін.). У свою чергу, філософська лірика у візантійській зоні зосереджується часто в сфері релігійної християнської творчості (напр., Григорій Назіанзін). Натомість в західноєвропейській культурній зоні філософська лірика існує винятково в ембріональних синкретичних формах.

На підставі врахування наявного розмаїття форм представництва філософської лірики в літературах світу різних культурних зон, особливо зважаючи на: а) визначальність тематичного критерію в ліриці, б) можливість різної тематизації одного і того ж „предметного" матеріалу і в) те, що будь-який художній твір первісно орієнтований як мінімум на два, а не один жанрові коди дешифрування (а саме до такої думки приводить досвід і базова логіка теоретико-літературних студій з структурної поетики Ю. М. Лотмана), тут переоцінюється негативне ставлення до пізнавально-евристичних можливостей так званої тематичної класифікації філософської лірики. Зокрема, йдеться про те, що визнання можливості „тематичних" різновидностей в єдиному жанровому просторі не означає винятково однополюсної ідентифікації поетичного твору, коли, скажімо, можливість його розгляду в площині пейзажної лірики вже нібито не допускатиме (чи нівелюватиме) його інтерпретації в інших жанрових площинах. Адже тут визначальною є не тільки і не стільки теоретико-концептуальна (змістово-ідеологічна) сторона справи (хоча своє певне значення вона, безперечно, за собою зберігає), а сторона методологічна, яка зосереджується на з'ясуванні двох питань:

по-перше, чи дозволяє обрана класифікація досягнути поставленої перед дослідженням мети і наскільки органічно (без насильства і штучної схематизації) вона дозволяє працювати з повним обсягом обраної емпіричної бази? В цьому сенсі той факт, що дослідники все-таки не відмовляються від тематичної класифікації лірики в межах її певного жанрового різновиду (особливо коли цей останній реалізується не в одній, а в багатьох типах структурних форм) красновомовно засвідчує таке: тематична класифікація попри всю свою неідеальність має свій продуктивний гносеолого-евристичний потенціал, свою внутрішню логіку, достатнім чином відповідає певному роду дослідницьких цілей і в ними окреслених межах дає реальну можливість ефективної роботи з великими емпіричними базами даних. Принаймні щодо характеристики філософської лірики в площині просторового тлумачення жанру такий висновок є чинним.

Підтвердженням сказаного про леґітимність і верифікаційність предметно-тематичних (з точки зору предметно-тематичного матеріалу) класифікацій є функціонування філософської лірики в літературах світу епох як дорефлективного, так і рефлективного традиціоналізму, зокрема періоду з європейського Зрілого Середньовіччя і аж до доби європейського Просвітництва включно. Далі, як підтвердження сказаного, емпірично реконструюються текстові простори таких різновидів філософської лірики, як релігійно-філософська лірика, любовно-філософська лірика, пейзажно-філософська лірика, морально-філософська лірика, соціально-філософська (чи філософсько-політична) та філософсько-патріотична (чи філософсько-громадянська) лірика. Крім цього, як ілюстрації різних за своїми параметрами диференціацій видів філософської лірики, розглядаються такі, які виокремлюються: а) на підставі стильових особливостей ліричної системи; б) в залежності від структурно-семантичного чи композиційного типу конкретної лірико-філософської поезії; в) на підставі належності творчості поета-філософа до конкретного відрізку в періодизації загального літературного процесу чи певного історико-літературного утворення (певної світової культурної зони, конкретної історико-літературної доби в межах глобальної епохи, конкретної національної літератури, певних літературних напрямів та течій як ідейно-естетичних систем тощо). І все це не просто групи творів – усе це різні відкриті (принципово незавершені) текстові простори, в межах яких конкретний твір демонструє різну «семантичну поведінку», одержує різні коди для дешифрування, а значить, і різні інтерпретації. Більше того, будь-який повноцінний лірико-філософський твір, як і будь-який художній твір взагалі, не тільки може входити в різні текстові простори, а принципово є полем перетину незліченних текстових просторів, що і забезпечує йому фундаментальну багатозначність, яка має цілком конкретний семантичний «ґатунок» (так би мовити, яковість – від слова «якийсь») і не має нічого спільного з семантичною аморфністю (ніяковістю – від слова «ніякий»). Тому знання диференціальних видів філософської лірики як єдиного (але не одиничного) літературно-художнього феномена не є якоюсь «схоластичною» вимогою, а пов'язане з практичними завданнями роботи літературознавця з основним об'єктом своєї науково-гуманітарної діяльності – текстом літературно-художнього твору13.

 

 

 

 

 

Висновок

Загалом є підстави стверджувати, що вже в межах першого – базового – циклу, наскільки дозволяє судити доступний нам емпіричний матеріал, філософська лірика проявила себе не тільки як певна складова в структурі синкретичних за своїми жанровими потенціями творів, але і як цілком розгорнуте явище, тобто знайшла своє втілення в ліричних творах, дешифрування яких у площині інших поетичних текстів аналогічного вектора тематизації входить до числа основних з можливих інтерпретацій. Більше того, саме перший еволюційний цикл розвитку філософської лірики сконцентрував основні потенції, основну, так би мовити, мотивно-тематичну „енергетику" її подальшого розгортання в історичному бутті мистецтва слова і загалом утворює той історико-літературний фундамент і фон, у зіставленні з яким тільки і можна говорити про значущість, новизну, художньо-естетичний рівень і загалом реальну якість її представництва в наступних еволюційних циклах14.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Спісок літератури

1. Абрамович Г.Л. Введение в литературоведение. — М., 1975.
2. Андреев Л.Г. Импрессионизм. — М., 1980.
3. Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994.
4. Бовсунівська Т.Ф. Феномен українського романтизму. — К., 1997.
5. Борее Ю.Б. Художественные направления в искусстве XX века. Борьба реализма и модернизма. — К., 1986.
6. Борее Ю.Б. Эстетика. — М., 1988.
7. Боротьба нового і старого чи витіснення національного? (Постмодернізм — український варіант сьогодні й завтра) [Учасники полілогу В. Дончик, Д, Дроздовський, П. Іванишин] // Слово і час. — 2008. —№ 6.
8. Буало. Поэтическое искусство. — М., 1957.
9. Введение в литературоведение / Под. ред. Г.Н. Поспелова. — М., 1983.
10. Виппер Ю. Поэзия барокко и классицизма // Европейская поэзия XVII века, —М., 1977.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Введение в литературоведение / Под. ред. Г.Н. Поспелова. — М., 1983.

 

2 Буало. Поэтическое искусство. — М., 1957.

 

3 Андреев Л.Г. Импрессионизм. — М., 1980.

 

4 Бовсунівська Т.Ф. Феномен українського романтизму. — К., 1997.

 

5 Боротьба нового і старого чи витіснення національного? (Постмодернізм — український варіант сьогодні й завтра) [Учасники полілогу В. Дончик, Д, Дроздовський, П. Іванишин] // Слово і час. — 2008. —№ 6.

 

6 Виппер Ю. Поэзия барокко и классицизма // Европейская поэзия XVII века, —М., 1977.

 

7 Бовсунівська Т.Ф. Феномен українського романтизму. — К., 1997.

 

8 Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994.

 

9 Борее Ю.Б. Художественные направления в искусстве XX века. Борьба реализма и модернизма. — К., 1986.

 

10 Введение в литературоведение / Под. ред. Г.Н. Поспелова. — М., 1983.

 

11 Абрамович Г.Л. Введение в литературоведение. — М., 1975.

 

12 Борее Ю.Б. Художественные направления в искусстве XX века. Борьба реализма и модернизма. — К., 1986.

 

13 Введение в литературоведение / Под. ред. Г.Н. Поспелова. — М., 1983.

 

14 Буало. Поэтическое искусство. — М., 1957.