Філософські ідеї марксизму

ВИСНОВКИ

Німецька  класична філософія є вершиною поступу людського духу. Головним досягненням її була діалектика, яка відкрила перед пошуковою думкою нові горизонти. Світ - суперечливе ціле, яке розвивається завдяки діалектичній логіці. Було знайдено специфічну мову філософії як науки, проголошено активність свідомості, показано вторгнення суб'єкта в об'єкт та їх безперервну взаємодію. У німецькій класичній філософії було обгрунтовано ідею суспільної закономірності, вказано на економіку як на сферу її найяскравішого вияву. Творчість, праця, знаряддя праці стали предметом філософського розгляду. Значення німецької класичної філософії неоціненне і як спроби побачити в історії людства закономірні етапи прогресивного розвитку, який, у свою чергу, з необхідністю приводить до правопорядку, і благо людини проголошується найвищою турботою філософії. В етиці виникла ідея обов'язку як абсолютного спонукального мотиву моральної поведінки. Вперше у філософії було поставлено проблему ідеалу. Але, як не парадоксально, довівши ідеалізм до свого логічного завершення, Гегель тим самим показав його вичерпаність і обмеженість. Тому з другої половини XIX ст. у західній філософії основного значення починають набувати школи і течії неідеалістичного напрямку, хоча вплив гегельянства на деякі з них, наприклад марксизм, не викликає сумніву. Проте як би там не було, але, підвівши певну рису під філософією Нового часу, в якій людину знали тільки як природне тіло, наділене нетілесною душею, мислителі німецької класики саме з людського духу, духовної діяльності людини виводять весь навколишній світ -як природний, так і культурний. Зміщення акценту з аналізу природи на дослідження людини як автономного світу робить німецьку класичну філософію видатним явищем в історії західної культури філософського мислення.

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

«Предмети, які даються нам досвідом, незрозумілі для нас із багатьох поглядів, і на багато питань, на які наводить нас закон природи, якщо їх довести до певної глибини (але завжди з подібними законами), не можна дати відповідь, як, наприклад, на питання про те, чому речовини притягують одна одну. Але коли ми зовсім залишаємо природу або ж, простежуючи ланцюг її зв'язків, виходимо за межі будь-якого можливого досвіду, отже, заглиблюємося в сферу чистих ідей, тоді ми не можемо сказати, що предмет нам незрозумілий і що природа речей пропонує нам невирішувані завдання. Адже в цьому випадку ми маємо справу зовсім не з природою або взагалі з даними об'єктами, а тільки з поняттями, які мають джерело виключно в нашому розумі, та з чисто мисли-тельними сутностями, відносно яких усі завдання, що випливають з їх поняття, повинні бути вирішені, тому що розум може і повинен у будь-якому разі давати собі повний звіт у своєму власному діянні. Через те що психологічні, космологічні та теологічні ідеї є тільки чисті поняття розуму, що не можуть бути дані ні в якому досвіді, то питання про них, запропоновані нам розумом, стають не предметами, а тільки максимами розуму заради його власного задоволення, і на всі ці запитання обов' язково може бути дано належну відповідь, якщо показати, що вони є основоположеннями, які служать для того, щоб довести застосування нашого розсудку для повної ясності, завершеності та синтетичної єдності, а тому значущі тільки для досвіду, але для досвіду, взятого в цілому. Хоч абсолютна сукупність досвіду і неможлива, однак тільки ідея сукупності пізнання за принципами може взагалі надати пізнанню особливий вид єдності, а саме єдності системи, без якої наше пізнання є лише чимось фрагментарним і непотрібним для вищої мети (яка завжди є лише системою всіх цілей)...

Отже, трансцендентальні ідеї виражають дійсне призначення розуму, а саме, як принципу систематичного застосування розсудку. Якщо ж приймають цю єдність способу пізнання як єдність об'єкта, що пізнається, якщо цю єдність, що, власне, є суто регулятивною, вважають конститутивною і уявляють, начебто завдяки цим ідеям можна розширити своє знання далеко за межі будь-якого можливого досвіду... - то це не більш як помилка в оцінці власного призначення нашого розуму і його основоположень, це діалектика, яка, з одного боку, заплутує застосування розуму в досвіді, а з другого - приводить розум до суперечностей із самим собою».

(Кант И.  Пролегомены ко всякой будущей  метафизике, которая может появиться  как наука // Соч.: В 8 т. - Т. 3. - М., 1994. - С. 112-113.).

Чи погоджуєтесь ви з міркуваннями І. Канта про регулятивну роль розуму стосовно досвіду?

ЛІТЕРАТУРА  ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Волков  Г. Сова Минервы. - М., 1973.

2. Гегель  Г. В. Ф. Энциклопедия философских  наук. - Т. 1-3. - М., 1973.

3. Гулыга  А. В. Немецкая классическая философия. - М., 1978.

4. Енгельс  Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець  класичної німецької філософії  // Маркс К., Енгельс Ф. - Твори. - Т. 21.

5. История  диалектики. Немецкая классическая  философия. - М., 1978.

6. Кант И.  Пролегомены ко всякой будущей метафизике, которая может появиться как наука // Соч.: В 8 т. - Т. 3. - М., 1994.

7. Марксизм: pro і contra. - М., 1992.

8. Фейербах  А. Сущность христианства // Избранные  философские произведения. -В 2 т. - М., 1955. - Т. 1.

9. Фихте  И. Г. Факты сознания. Назначение человека Наукоучение. - Минск -Москва, 2000.

10. Шеллинг  Ф. В. И. Система трансцендентального  идеализма // Соч. - В 2 т. -М., 1987. - Т. 1.

Марксизм-філософія, економічна і соціально-політична  доктрина, що за останні майже півтора  століття існування так чи інакше вплинула на долю людства. Його творці - Карп Маркс (1818-1883), Фрідріх Енгельс (1820-1895); час створення - 40-ві роки XIX ст. Об'єктивними факторами виникнення марксистської філософії були такі:

а) соціально-економічні і політичні передумови. До них слід віднести: утвердження буржуазних суспільних відносин; формування пролетаріату як класу, вихід його на політичну арену; потреба робітничого класу в теоретичному усвідомленні своєї ролі;

б) природничо-наукові  передумови. Особливе місце тут належить трьом великим відкриттям. Це - відкриття закону збереження і перетворення енергії і речовини; відкриття клітинної будови живих організмів; відкриття Ч. Дарвіна щодо еволюційного походження живих організмів.

Успіхи природознавства, великі відкриття  дали Марксу й Енгельсу певний матеріал для філософських узагальнень, для  створення нового світогляду;

в) теоретичні джерела. Головними, безпосередніми і найважливішими були такі джерела: класична німецька філософія (особливо праці Г. Гегеля і Л. Фейєрбаха); англійська політична економія (Д. Рікардо, А. Сміт); французький утопічний соціалізм (А. Сен-Симон, Ш. Фур'є та ін.).

Свої філософські погляди Маркс  і Енгельс виклали в таких  наукових працях - Маркс: "До критики  гегелівської філософії права" (1843), "Тези про Фейєрбаха" (1845), "До критики політичної економії" (1859), "Капітал" (1867,1885,1894); Енгельс: "Становище робітничого класу в Англії" (1845), "Походження сім'ї, приватної власності і держави" (1884), "Анти-Дюринг" (1878), "Діалектика природи" (1882), "Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії" (1886); Маркс і Енгельс: "Святе сімейство" (1856), "Маніфест Комуністичної партії" (1848).

У чому ж полягала новизна філософських поглядів Маркса та Енгельса?

1. Філософська основа марксизму  заснована на поєднанні матеріалізму  з діалектикою, на так званому  діалектичному матеріалізмі. І (є  одне із надбань марксизму.  Відомо, що діалектичні закономірності  були сформульовані Гегелем. Проте  Гегель вважав, що вони є законами розвитку ідей, понять. На противагу Гегелю, Маркс і Енгельс відкрили діалектику речей і показали, що діалектика понять є відображенням у свідомості людини діалектики об'єктивного світу.

2. Особливе місце у філософії  марксизму посідає проблема людини. Розуміння людини в домарксистській матеріалістичній філософії зводилося до того, що людина - частина природи, активна, свідома істота, яка має права на свободу і потребує гуманного ставлення до себе (французький матеріалізм XVII] ст. і вчення Л. Фейєрбаха). Маркс та Енгельс почали розглядати людину не лише як продукт природи, а й як соціальний феномен, причому акцент робили на її соціальних характеристиках.

3. Розвиток суспільства в марксизмі  розглядається з матеріалістичних  позицій. Попередня філософія вбачала джерело розвитку суспільства в ідеях. Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Вона послідовно проводить думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ. Минуле і майбутнє людства в цій філософії постає як послідовний процес зміни способів виробництва. Ось чому філософію марксизму називають також історичним матеріалізмом.

4. Червоною ниткою через увесь  марксизм проходить ідея знищення приватної власності. Приватна власність, за Марксом, є найглибшим джерелом, витоком усіх соціальних бід, і тому саме її потрібно ліквідувати. На цьому підґрунті Маркс будує концепцію "розумної держави й розумного суспільства" (комунізму), в якому всі люди будуть мати рівні права, однакові соціальні можливості для реалізації сутнісних сил. Єдиним способом знищення приватної власності й утворення нового соціального ладу Маркс вважав соціалістичну революцію.

5. Важливе місце в філософії  марксизму посідає проблема практики. Вона трактується як матеріальна предметно-чуттєва, цілеспрямована діяльність людини, завдяки якій змінюється природний і суспільний світ, зокрема сама людина. Вищим рівнем практики Маркс і Енгельс вважали революційну зміну суспільних відносин. Революційна практика пролетаріату і широких народних мас мала бути тим важелем, за допомогою якого ця філософська теорія могла реалізуватися.

6. Важливою характеристикою марксистської  філософії є її атеїзм. У цьому  вченні релігія зазнає нищівної  критики. Для цього використовуються досягнення науки і надбання попередньої філософії, насамперед французьких просвітителів XVIII ст. та вчення Людвіга Фейербаха.

Особливий вплив марксистська філософія  мала на діячів російського революційного  руху, передусім на Володимира Леніна (1870-1924) - творця більшовизму. Внаслідок історичних реалій, що склалися в царській імперії в жовтні 1917 р., Ленін і його соратники реалізували марксизм на практиці. Так виникла нова "пролетарсько-робітнича" держава - СРСР. Однак реальна практика соціалізму, зокрема диктатура пролетаріату, виявилася зовсім не такою, якою вона уявлялася її творцям. V результаті соціалістичного будівництва утворилося не суспільство соціальної справедливості та рівності, як передбачали основоположники марксизму, а суспільство з тоталітарним режимом на чолі з купкою обраних правителів, які вважали себе "вірними продовжувачами справи марксизму-ленінізму".

Практичне втілення марксизму в  Росії поклало початок 73-річної побудови "комуністичного раю" на землі. Це будівництво розкололо світ на дві ворожі, протилежні за ідеологією суспільно-політичні системи. Догматизоване марксистське вчення стало офіційним філософським вченням у новоутвореній країні робітників і селян. Марксистська філософія перетворилася з галузі культури на ідеологічний катехізис соціалізму і комунізму. Філософські системи, що відрізнялися від марксистських, оголошувалися хибними, ненауковими, а їх прихильники - ворогами народу та існуючої державної системи.

Захід не сприйняв основоположних ідей марксизму. Крім Росії, марксизм ніде не перетворився ні на більшовизм, ні на сталінізм. На Заході еволюція марксизму була зовсім іншою, із нього виросла європейська соціал-демократія. Зауважимо: марксизм ніколи не був на Заході державною ідеологією, а освоювався як важлива складова частина широкої і розгалуженої соціально-критичної традиції.

Не маючи змоги показати всю  різноманітність сучасної марксистської  філософії, розглянемо най відомі ший  її напрям - неомарксизм. Неомарксизм - це сукупність марксистських і промарксистських течій, що характеризуються критичним ставленням до капіталізму, "реального соціалізму" і його "марксистсько-ленінської" ідеології. Неомарксизм поділяється на два основних напрями: діалектико-гуманістичний і сцієнтичний. Засновниками першого вважаються Дйордь Лукач (1885-1971) і Антоніо Грамші (1891 -1937). 92

Вони та їх послідовники вважали  традиційний марксизм недостатньо  людяним, тому прагнули поставити в  центр марксистської філософії  людину як суб'єкта історичної дії. Водночас неомарксизм часто використовує ідеї немарксистської філософії, що створює в межах "діалектико-гуманістичного" напряму спектр різних течій. Основними течіями є такі:

а) франкфуртська школа, до якої належали Герберт Маркузе (1898-1979), Теодор Адорно (1903-1969), Юрген Хабермас (нар. 1929 р.). Використовуючи окремі положення марксизму для критики сучасного високорозвиненого індустріального суспільства, вони водночас виступали з "ліворадикальною" критикою соціалізму. Популярність франкфуртської школи зросла на Заході із розвитком руху "нових лівих", який критикував Західну культуру в середовищі інтелігенції;

б) фрейдомарксизм набув популярності в 60-70-х роках XX ст. Фрейдомарксисти  Вільгельм Райх (1879-1957), Еріх Фромм (1900-1980) та ін. прагнули поєднати проблематику фрейдизму із соціальною проблематикою марксизму. Вони досліджували деформації психічної структури особистості і шукали шляхи їх подолання;

в) екзистенціалістський марксизм виник  у Франції в 50-60-х роках під  впливом праць Жана Поля Сартра (1905-1980) і Моріса Мерло-Понті (1908-1961). Основна проблематика цієї теорії-"реабілітація" гуманістичної концепції "молодого Маркса", за допомогою екзистенціонального розуміння сутності людини, негегельянської діалектики, елементів феноменології і "філософії життя";

г) феноменологічний марксизм виник  в Італії і США. Його основоположником вважають Альфреда Шюца (1899-1959), ідеї якого  стали вихідним пунктом різноманітних  концепцій цієї школи. Для найновіших варіантів феноменологічного марксизму  є характерним: заперечення об'єктивного існування соціальних структур; ототожнення структур взаємодії з уявленнями про них індивідів, які взаємодіють; відмова від об'єктивного дослідження соціальних явищ задля "розуміння", "вживання", "співчутливого" опису.

Представники другого - сцієнтистського напряму неомарксизму вважають марксистське вчення про суспільство недостатньо науковим. Вони апелюють передусім до економічних праць зрілого Маркса, матеріалістичної гносеології та аналізу класів.

Отже, неомарксизм характеризується різноманітністю течій, концепцій, ідей, які багато в чому відрізняються від теоретичних положень первісного марксизму.

Останніми роками, у зв'язку з розгортанням найгострішої світової економічної  кризи, у широких колах вчених, економістів, політиків усього світу посилився інтерес як до головної праці К. Маркса "Капіталу", так до економічних та філософських ідей марксизму взагалі. У цілому марксизм потребує не апологетів і руйнівників, а справжньої критики і розвитку. Оновлений і звільнений від догматів та помилок, він може і повинен поряд з іншими філософськими школами та напрямами шукати і знаходити відповіді на запитання, що постали перед людством на початку XXI ст.