Сутність поняття етика соціального педагога

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Сутність  поняття етика соціального педагога

2. Особистісно-моральні  якості соціального педагога

3. Особливості  формування етики соціального  педагога

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

На сьогоднішній день особливо гостро постало питання формування професійної етики соціального педагога, оскільки в сучасному суспільстві, відбувається процес збільшення дисгармонії соціальних цінностей молоді, зниження моральних нормативів соціальної поведінки та етичної культури, звуження й деформація її соціальних орієнтацій. Особливої актуальності ці питання набувають у діяльності саме соціального педагога, основним з аспектів якої є саме етика ставлення до своєї праці. Також неодмінною запорукою успішності соціально-педагогічної діяльності є застосування етичних принципів у роботі. Але цій проблемі приділяєтьсь замало уваги: спостерігається слабка підготовленість соціальних педагогів, розрив між теорією і практикою соціально-педагогічної діяльності. Процес формування професійно-етичної культури соціального педагога до теперішнього часу не підданий спеціальному аналізу, хоча вже є роботи, що розкривають ту чи іншу сторону даної проблеми.

Таким чином, актуальність проблеми та недостатня увага до неї дали підстави для визначення теми дослідження: «Формування професійної етики майбутнього соціального педагога».

Об’єкт дослідження: формування професійно-етичної культури майбутніх соціальних педагогів.

Предмет дослідження: форми і методи становлення професійно-етичної культури соціального педагога.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка важливості формування етики соціального педагога.

Відповідно до об’єкту, предмету та мети дослідження визначено основні його завдання:

• розкрити суть поняття «професійна етика соціального педагога», його особливості;
• охарактеризувати процес прищеплення основних етичних норм та принципів майбутнім соціальним педагогам;
• виявити рівень знань студентів про важливість етики у соціально-педагогічній роботі;
• експериментально визначити вплив теоретичної підготовки на процес формування професійної етики майбутнього соціального педагога

 

1. Сутність  поняття етика соціального педагога

 

Професійна етика - це сукупність стійких норм і правил, якими повинен керуватися працівник у своїй діяльності.

У світі суспільних відносин люди, які роблять щось, чого не вміють інші, одразу ж опиняються перед обличчям певних обов'язків по відношенню до тих, хто користується їхніми послугами. Це - поширений аргумент на поясненні необхідності професійної етики.

Етика соціальної роботи – вчення про моральні основи професійної соціальної діяльності з надання допомоги інвалідам, сім’ям, соціальним групам і общинам, посиленню чи відновленню їх здатності до функціонування та створення сприятливих умов для досягнення цих цілей, морально-етичних норм поведінки спеціалістів з соціальної роботи, працівників соціальних служб. Этика соціальної роботи – специфічний прояв загальної етики у соціальному обслуговуванні населення.

Етика соціального педагога ґрунтується на загальнолюдській моралі, загальному громадянському законодавстві та загальних етичних нормах наукової праці й наукового спілкування.

Соціально-педагогічна етика – особливий феномен. Його сутність та зміст найбільш повно та послідовно розкривається за допомогою аналізу структури, у якій можна виокремити такі блоки:

1. Етика ставлення соціального педагога до своєї праці, до предмету своєї діяльності;
2. Етика відносин «по вертикалі» – у системі «соціальний педагог - учень», яка розглядає основні принципи та норми цих взаємин та вимог, які висуваються до особистості та поведінки соціального педагога;
3. Етика відносин «по горизонталі» – у системі «соціальний педагог - педагоги», у якій розглядаються ті відносини, які регламентуються не стільки загальними нормами, скільки специфікою діяльності та психології соціального педагога;
4. Етика адміністративно-ділових відносин соціального педагога та керуючих структур, яка встановлює обом сторонам визначені «правила гри», спрямовані на оптимізацію управління системою навчання.

Для того щоб будувати свою поведінку згідно з правилами етикету, необхідно слідувати його принципам, які відображають моральні вимоги, що висуваються до культури відносин. Л. С. Ліхачов [5] виділяє чотири принципи етикету.

1). Принцип гуманізму. Принцип  гуманізму вимагає від соціального  робітника поваги до людини, визнання  гідності її особи; доброзичливого  до нього відношення. Принцип  втілюється в таких вимогах  до поведінки соціального працівника, як ввічливість, тактовність, скромність, чуйність, уважність і точність.

2). Принцип доцільності  дій. Сучасний етикет відрізняється  від етикету середніх століть  в першу чергу своєю доцільністю. Основні правила його перебувають  у тій чи іншій формі вимоги  не доставляти своїми діями  клопоту оточуючим і самому  собі. При цьому етикет не догматичний, оскільки життя складніше за  будь-зводу правил або кодексу, і описати правилами всі можливі  ситуації не можна. Тому сучасний  етикет вимагає не заучування  правил, а творчого використання  їх стосовно до конкретних  ситуацій.

3). Принцип естетичної  привабливості поведінки (краси  поведінки). Етикет нашого часу  вимагає, щоб поведінка і зовнішній  вигляд людини відповідали душевним  якостям особистості, тому поведінка  і зовнішній вигляд фахівця  повинні бути естетичними, привабливими. Не можна з'являтися в установі  і тим більше перед клієнтом  недбало і неохайно одягненим, в брудному, нечищеному взутті, з  незачесаною головою, оскільки це  неестетично. Одяг може бути недорогий - це зрозуміло і буде нормально сприйнято клієнтом, але якщо він брудний, пом'ятий - це викличе негативне ставлення до соціального працівника. У розмові з клієнтом слід помірно користуватися такими засобами невербального спілкування, як міміка та пантоміміка - надмірність жестів може бути витлумачена як нещирість, награність; повна їх відсутність - як скутість чи байдужість; в той час як благородна стриманість жестів є ознакою врівноваженості і духовної сили. Мова повинна бути спокійною, плавною, зрозумілою, без вульгаризмів і неологізмів.

4). Принцип обліку народних  звичаїв і традицій. Цей принцип  важливо дотримуватися в роботі  тому, що кожен народ має власну  невербальну знакову систему, власні  звичаї і традиції, багато хто  з яких свято шанують нашими  сучасниками. При всій їх схожості  у основі - у традиції більшості  народів повагу до старших, надання  допомоги слабким і їх захист, вміння триматися з гідністю - прояв їх може бути різним. І соціальному працівнику, щоб  випадково не потрапити в незручне  становище, слід вивчати традиції  і звичаї того народу, з представниками  якого він працює.

Почастішання випадків порушення канонів професійної етики в Україні за нової соціальної ситуації на жаль, уже призвело до численних публічних спекуляцій навколо соціальної педагогіки, соціології, до спотвореного сприйняття громадськістю ролі та місця соціально-педагогічної науки в суспільстві. Як перший крок розв’язання сучасних етико-професійних проблем соціологічної спільноти на 3-ьому з’їзді Соціологічної асоціації України було ухвалено рішення про створення Комісії з професійної етики і доручити їй підготовку Кодексу професійної етики відповідно до сучасних вимог до професійної діяльності соціальних педагогів. Затверджений Кодекс професійної етики соціолога був 5-им з’їздом Соціологічної асоціації України 20 травня 2004 року. Цей кодекс визначає головні принципи і етичні норми професійної відповідальності та поведінки соціологів України. Кодекс містить вступ, основний зміст («Етичні норми»), додаток(«відповідальність за порушення кодексу професійної етики соціолога») і висновки. Як додаток до складу Кодексу входить розділ «Відповідальність за порушення Кодексу професійної етики соціолога», який описує процедури подання і розгляду скарг Комісією з професійної етики. Цей Кодекс є документом, який націлює соціальних працівників і соціальних педагогів на здійснення соціальної роботи в різних сферах з метою розвитку особистості, задоволення людських потреб; визначає основні етичні орієнтири професійної діяльності та шляхи розв’язання моральних проблем, прийняття найбільш адекватних професійних рішень в етичних питаннях. Він містить етичні принципи діяльності і норми етичної поведінки спеціалістів із соціальної роботи. Кодекс побудовано на основі стандартів гуманістичної етики. Повага до гідності кожної людини, толерантність, довіра, взаємодія, конфіденційність, дотримання норм етики – ось головні засади етики соціального працівника і соціального педагога. Кодексом задекларовані етичні норми, які спираються на загальні моральні принципи, прийняті в міжнародній соціологічній спільноті: професійна компетентність, чесність, професійна відповідальність, соціальна відповідальність повага до прав і гідності кожної людини, але проблемою викладачів вищих навчальних закладів і самих майбутніх спеціалістів є формування й самовиховання цих якостей особистості.

 

2. Особистісно-моральні  якості соціального педагога

 

Вивчення особливостей діяльності фахівців соціальної роботи в Україні засвідчує, що в останні роки достатньо уваги приділяється не лише професійним якостям, які використовують для проектування ефективних технологій освітньої підготовки професіонала, а й якостям моральним, які виступають підґрунтям професійно-особистісного розвитку. Серед необхідних моральних якостей, пов'язаних із професійно-особистісними характеристиками соціального педагога, виступають: активність, благородство, відповідальність, урівноваженість, витримка, гуманність, громадянськість, доброзичливість, дружелюбність, ініціативність, мужність, надійність, людяність, правдивість, працелюбність, принциповість, співчутливість, тактовність, терпимість, чесність, оптимістичність, скромність, сміливість, розсудливість, щирість, уважність тощо[5].

Основою особистості соціального працівника є моральність як внутрішня, духовна якість людини. На думку Ярскої-Смирнової [7] моральна свідомість соціального працівника містить три необхідні компоненти: моральні знання, моральні переконання і моральну потребу.

• Моральні знання. Основні знання про етику, мораль і моральність, в тому числі і в галузі професійної діяльності, соціальний працівник отримує в процесі навчання в середньому спеціальному навчальному закладі, вузі чи на курсах і факультетах підвищення кваліфікації. Слід зазначити, що знання норм моралі не завжди породжує моральність поведінки, і тому необхідно визнати, що стосовно практики професійної діяльності знання зберігають значну самостійність - вони можуть не використовуватися в професійній діяльності. У цьому випадку спостерігається явище так званої «подвійної моралі», тобто, особа теоретично може чудово орієнтуватися в питаннях моральності, у тому числі і професійної моралі, але не вважає для себе обов'язковим слідувати її вимогам.
• Моральні переконання - це заснована на досвіді та знаннях впевненість соціального працівника в справедливості вимог професійної моралі. Моральні переконання є більш високим ступенем розвитку особистості фахівця, його свідомості, оскільки засновані на глибокій і всебічній оцінці особистістю відомих їй моральних норм, перевірці їх соціальною практикою, життєвим і професійним досвідом, їх внутрішньому схваленні і органічному прийнятті як єдино правильних і можливих. Моральні переконання вимагають від фахівця вміння поглянути на свою працю з точки зору інтересів справи, з'ясувати співвідношення між тим корисним, що він робить для суспільства і клієнтів, і тим, що він зобов'язаний зробити. Моральні переконання визначають теоретичну і практичну підготовленість спеціаліста до професійної діяльності, є підставою для його свідомого ставлення до своєї поведінки та дій у практиці соціальної роботи.
• Моральна потреба - найвища ступінь моральної свідомості соціального працівника, яка характеризується наявністю моральної потреби в дотриманні вимог професійної етики. Коли дотримання вимог професійної етики стає внутрішньою потребою людини, вона відповідно до етичних принципів організовує всі свої вольові та емоційні якості, спрямовує зусилля на вирішення етично складних проблем саме з точки зору моральності. У цьому випадку дотримання вимог професійної етики стає стійким якістю особистості, потужним фактором, мобілізуючим її для організації своєї поведінки і діяльності, справою боргу та совісті, честі і гідності. Керуючись своїми моральними потребами, фахівець не може поступитися ними і вчинити дії, з його точки зору не відповідають критеріям добра і зла, але ситуативно зумовлені як необхідні.

Холостова Є. І. [2] за головні виділяє такі моральні та духовні якості особистості соціального педагога:

• Чесність - якість, обов'язкова для соціального працівника. Соціальний працівник повинен говорити правду про становище клієнта, про можливість вирішувати його проблеми, про ті труднощі, які виникають у роботі, про скоєні помилки.
• Об'єктивність. Соціальний працівник - людина, і повністю виключати людський фактор в його взаєминах з клієнтом неможливо; однак при оцінці проблем клієнта та його якостей соціальний працівник повинен дотримуватися об'єктивності, відмовившись від власних емоцій. В іншому випадку він може, переоцінивши клієнта, вимагати від нього неможливого; недооцінивши його, - налаштувати клієнта на роботу «з прохолодою», викликати в нього бажання незалежно від особистого потенціалу вирішити свої проблеми цілком за рахунок зусиль працівників соціального захисту, що, безумовно , не піде на користь ні самому клієнту, ні суспільству, ні соціальному працівнику.
• Тактовність - це якість, що припускає вміння соціального працівника передбачити всі об'єктивні наслідки своїх вчинків та їх суб'єктивне сприйняття клієнтом, колегами та іншими людьми. Тактовність як якість особистості соціального працівника необхідна внаслідок того, що йому завжди необхідно дотримуватися безлічі моральних вимог одночасно, причому вони можуть суперечити одна одній. Як якість особистості, тактовність особливо необхідна соціальному працівнику, якому в силу професійної специфіки доводиться мати справу з людьми слабкими, хворими, приниженими, роздратованими, чиє самолюбство вже в достатній мірі зачепили тими обставинами, в яких вони знаходяться.
• Терплячість – і як обов'язковий принцип у взаємовідносинах соціального працівника з клієнтом, і як неодмінна якість особистості професіонала. Терплячість соціального працівника ґрунтується на навичці приймати людину такою, якою вона є, на визнання її права мати власні звички, погляди, переконання, вести той спосіб життя, який вона вважає за доцільне, якщо це не має кримінального чи іншого соціально-небезпечного характеру. Терплячість не означає, однак, схвалення соціальним працівником тих негативних ідей чи дій клієнта, які можуть справити негативний вплив на життєдіяльність останнього, його найближче оточення або суспільство в цілому.
• Любов до людей - соціальний педагог повинен вміти бачити в людях позитивні якості, так як саме це може стати основою його любові до них. Працюючи з клієнтом і визначаючи його позитивні риси і якості, соціальний працівник повинен прагнути до того, щоб змінити думку клієнта про самого себе і викликати ту позитивну трансформацію особистості, яка спричинить за собою позитивну зміну її життєвих обставин.
• Самокритичність - невід'ємна якість соціального працівника. Уміння аналізувати свою діяльність, бачити власні помилки і шляхи їх виправлення, давати неупереджену оцінку своїм діям і поведінці, не вигороджуючи себе і не шукаючи самовиправдань, - одна з якостей, що дають соціальному працівнику можливість не тільки чесно виконувати свій обов'язок, але й удосконалюватися в професійній діяльності.
• Комунікабельність – одна з найважливіших якостей соціального педагога. Тому що саме із спілкування починається його знайомство з клієнтом, спілкуванням робота і закінчується. Від комунікативної здатності соціального педагога багато в чому залежить успіх його діяльності, тому що саме в процесі спілкування він дізнається про проблеми клієнта, його надії та очікуваннях, виробляє план спільних дій щодо вирішення проблеми і обговорює хід його виконання та результати. У ході спілкування можуть відкритися змінилися обставини клієнта, що дозволить внести корективи в роботу, зробити її більш продуктивною.
• Оптимізм. Фахівцеві, що постійно бачить людські страждання, важко зберігати оптимізм, віру у справедливість і торжество добра, проте це необхідно, тому що крім матеріальної, побутової і будь-який іншої допомоги, соціальний педагог повинен нести людям радість, надію і віру в краще, а це неможливо здійснити , якщо сам він не має ні віри, ні надії. Джерелом оптимізму соціального педагогаа є переконаність у можливості соціальної справедливості, здатності людини до постійного саморозвитку та самовдосконалення.
• Емпатія - розуміння емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини. Здатність до емпатії у формі співпереживання і співчуття є необхідною рисою особистості соціального педагога і багато в чому визначається його вмінням поставити себе на місце клієнта. Ця якість розвивається у міру накопичення фахівцем життєвого і професійного досвіду.
• Творче мислення - невід'ємна характеристика соціального працівника. У соціальній роботі, незважаючи на те, що є певна класифікація стандартних положень, немає абсолютно ідентичних ситуацій та однакових клієнтів. У кожному конкретному випадку соціальний працівник повинен, приймаючи рішення, враховувати найменші нюанси справи, щоб прийняти оптимальне рішення і отримати найкращий результат. При відсутності творчого мислення фахівець постійно буде діяти за однаковою схемою, що істотно знизить мобільність рішень, ефективність його роботи і може негативно позначитися на клієнті, оскільки в соціальній роботі не існує готових рецептів, які можна застосувати в будь-яких обставинах і ситуаціях. Відсутність творчого мислення у фахівця буде розцінено його клієнтом як неуважність, брак досвіду та відсутність бажання допомогти, через що уся соціальна робота може зійти нанівець.