Мовленневий етикет професійної діяльності лікаря

 

 

 

                       Реферат

 

 

 

 

 

 

Мовленневий етикет професійної діяльності лікаря

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            Зміст

 

Вступ

1.Історія виникнення медичної етики

2.Поняття про мовленевий етикет лікаря

3.Етика взаємин у медичному колективі

4.Медична лексика

5.Культура мовлення лікаря – успіх у лікуванні

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      Вступ 

 Етикет - дуже велика і важлива частина загальнолюдської культури, моральності моралі, виробленої  протягом багатьох віків життя всіма народами відповідно до їхніх представлень про добро, справедливість, людяність - в області моральної та матеріальної культури.

Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Стельмахови М. Г. з цього приводу зауважує: "Не треба забувати, що будь-який, навіть найменший відступ від мовленнєвого етикету псує настрій, вносить непорозуміння в людські стосунки, а інколи, навіть, калічить душу і ранить серце людини"

Лікування для медика завжди залишатиметься мистецтвом. І як мистецтво, вимагатиме від нього розвиненої уяви, інтуїції, гармонії розуму і серця. Ці якості допомагають обрати оптимальний шлях лікування, його стратегію й тактику. Слово лікаря є свідченням його милосердя, чуйності, загальної культури і освіченості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       Історія виникнення медичної етики

У сучасній медицині область  етичних питань позначається різноманітними термінами: "лікарська етика", "медична етика", "медична деонтологія", "біоетика", "біомедична етика", "сестринська етика". Пояснення значення цих термінів можна дати, лише хоча б коротко виклавши історію їхнього виникнення.

Ще за 1500 років до н.е. лікарі Древньої Індії давали фахову клятву. Для європейської медицини велике значення має етика старогрецького лікаря Гіппократа (460-370 рр. до н.е.), особливо його знаменита "Клятва".

 Основні положення  фахової медичної етики Гіппократа такі:

1) повага до життя  ("Я не дам нікому, хто просить  в мене, смертельного засобу і не покажу шляху для здійснення поді¬бного задуму, точно так само я не вручу ніякій жінці абор¬тивного пессарія");

2) заборона на заподіяння  шкоди хворому ("Я направлю  режим хворих до їхньої вигоди, утримуючись від заподіяння всякої  шкоди і кривди");

3) повага до особистості  хворого ("У який би будинок  я не ввійшов, я ввійду туди  тільки для користі хворого,  я буду да¬лекий від усього  навмисного, несправедливого і згубного, особ¬ливо від любовних справ  із жінками і чоловіками, вільними  і рабами");

4) лікарська таємниця ("Що б при лікуванні, а  також і без лікування я  не побачив або не почув  стосовно життя людського із  того, чого не варто розголошувати,  я замовкну про це, вважаючи  подібні речі таємницею");

5) повага до професії ("Клянуся поважати того, хто на¬вчив мене лікарському мистецтву, нарівні з батьками . Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво").

Початок сучасного етапу  медичної етики пов'язаний з Другою світовою війною. Після війни світ дізнався про злочини фашистської антимедицини - "акціях евтаназії", недобровільних медичних експериментах на військовополонених і т.д. У 1947 р. у вироку американського трибуналу нацистським ліка¬рям був сформульований "Нюрнберзький кодекс" - свого роду етична абетка проведення медичних експериментів на людях. У цьому ж 1947р. виникла Всесвітня медична асоціація (ВМА) - міжнародна урядова організація лікарів, яка прийняла в 1948 р. "Женевську декларацію", що є сучасним аналогом "Клятви Гіппократа", а в 1949 р. - "Міжнародний кодекс медичної етики". Протягом півстоліття ВМА прийняла десятки етичних нормативних документів, які, по суті справи, і становлять сучасний зміст медичної етики, відображеної у вигляді суворо сформульованих норм (Декларацій, Заяв і т.д.).

Основними принципами медичної етики є:

- принцип гуманності, поваги людської гідності особистості;

- принцип поваги моральної  автономії особистості;

- принцип благодійності;

- принцип справедливості.          

 

                      Поняття про мовленевий етикет лікаря

 

Вирази мовного етикету, особливо привітання і звертання, якими починається кожна розмова, сприяють налагодженню контактів під час спілкування людей. Останнє є важливою психологічною проблемою нашого часу, оскільки успіх часто залежить не тільки від загального рівня здібностей, а й від мистецтва й техніки спілкування. За невміння спілкуватися людина розплачується не тільки поганим настроєм і щоденними неприємностями, а й своїм суспільним становищем, здоров’ям, стосунками з іншими людьми, включаючи найближчих.

Як і всякий етикет, лікарський має потребу у зводі твердих правил. Це було зрозуміло ще найпершим світським лікарям - асклепиадам, нащадкам легендарного Асклепія. Клятва, що лише умовно називається Гіппократовой, іде коріннями в давнину, пізніше вона була оформлена як документ і містила п'ять основних вимог до лікаря, які, як "Отче наш", за всіх часів повинен був відчути кожен майбутній лікар - зобов'язання молодого лікаря відносно вчителя-майстра; заборона розголошення лікарської таємниці; дій, що можуть заподіяти моральний або фізичний збиток хворому або його родичам; відданість професії; колегіальність в інтересах хворого.

З етичної точки зору поняття "медична таємниця" є: по-перше, підтвердженням принципу поваги до пацієнта, поваги його людської гідності, його законних прав, його особливого права на конфіденційність; по-друге, поширенням принципу неспричинення шкоди на всі сторони життєдіяльності, способу життя пацієнта, його добробуту, якому може завдати шкоди розголошення медичним працівником конфіденційної фахової інформації. На жаль,                                                                                                                                                    розголошення фахових таємниць часто відбувається через балакучість медиків. Тому вже зі студентських років майбутні медичні працівники повинні привчити себе до особливої моральної дисципліни в поводженні з фаховою інформацією.

 

Слово “врач” з’явилося  в мові слов’ян в ХІ ст. і пов’язане  з дієсловом “врать”  у значенні “заговаривать, уговорить, говорить”. Звідси тлумачення слова “врач” як “утешителя, человека, умеющего заговаривать, действовать силой слова” .  Лікар повинен у своїй роботі керуватися принципом: лікувати людину, а не хворобу. Слово лікаря покликане повернути тому, хто потребує, втрачену гармонію з оточуючим світом. Мистецтво слова має унікальні цілющі, пізнавальні, виховні можливості. Сфера його вжитку практично безмежна, оскільки воно не пов’язане з жодним конкретним органом відчуття, як скажімо, музика чи живопис.

Відомо чимало прикладів, коли лікарі-професіонали високого класу ставали і майстрами художнього слова. Софокл і Рабле, Шиллер і А.Конан-Дойль, А.Чехов і В.Вересаєв, М.Булгаков і А.Моравіа, М.Левицький, М.Ломоносов і К.Бернард, В.Коротич і Ю.Щерба. Усі ці письменники мали фах лікаря. Завдяки зверненню до літератури вони змогли узагальнити свій досвід, переконати читача в тому, наскільки наше здоров’я залежить від нас самих.

Лікареві необхідно  вміти будувати діалог. Щоб одержати зрозумілу відповідь від пацієнта, направити процес передачі інформації в потрібне русло, перехопити й удержати ініціативу в бесіді, активізувати увага пацієнта, зробити спілкування більш ефективним, треба знати техніку постановки питань і техніку відповідей на них. Шляхом свідомого використання різного типу питань сучасний лікар повинен уміти "розговорити" мовчазного, закритого пацієнта й у той же час повинен уміти вчасно зупинити занадто говіркий хворого. Оскільки медична етика в різних країнах формується під сильним впливом національно-культурних традицій, не існує однозначної відповіді на запитання: чи слід говорити хворому правду про його стан, неминучість трагічного результату і т. ін.

Лікар повинен володіти паралінгвістичними засобами й прийомами  такими, як: сила голосу, темп, мелодика, пауза й т.п.,- щоб уміти показати своє небайдуже відношення до хворої людини, уміти виразити своїм голосом співчуття, співучасть і т.п. у процесі спілкування.

Лікар повинен володіти системою норм російської й української  літературної мови, оскільки рівень довіри до професійних якостей лікаря, що допускає помилки в усній або письмовій мові, різко знижується.

Таким чином, можна констатувати величезну роль риторики й культури мови в підготовці сучасних медиків

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          Етика взаємин у медичному колективі

Для середнього медичного працівника культура спілкування зі співробітниками  в колективі — одне з необхідні  умов високої ефективності праці, морального задоволення від нього. 
           Успіх лікування хворого, догляд за ним багато в чому визначається змістом і формою ділових взаємин середніх медичних працівників один з одним, лікарями, санітарками, керівниками установи. 
Фельдшеру, акушерці, медичній сестрі, санітару легше працювати в дружному і споєному колективі зі здоровим психологічним кліматом, високою трудовою дисципліною, загальним прагненням виконувати службовий борг із максимальною віддачею сил, знань, досвіду.

Соціологи і психологи установили пряму залежність між моральним  кліматом у колективі і продуктивністю праці, плинністю кадрів. 
У гарному колективі робота створюється завдяки прагненню кожного допомогти іншому, виявити увагу до товариша по роботі, розділити з ним усі приємні і радісне, лиха і негоди. 
Навпаки, якщо колектив конфліктує через постійні непорозуміння у взаєминах між його членами інтриг, сварок, неповаги один до одного, знижується ефективність праці колективу в цілому, якість роботи окремих співробітників. На жаль, у деяких медичних колективах ще не зжиті випадки брутальності, хамства, безцеремонності. Таким шляхом деякі люди прагнуть до самоствердження.

Порушники порядку, порушники морально-психологічного клімату в колективі повинні  одержувати одностайну відсіч, а якщо це не допомагає, їх необхідно ізолювати  від коллективу.

           Людині  легко і просто працювати в колективі, якщо він уміє поважати інших, з довірою і доброзичливістю відноситися до колег. А. П. Чехов у своєму щоденнику писав: «Яку насолоду поважати людини». Поважати інших — це значить вважатися з їхньою думкою і переконаннями, інтересами і нестатками, тобто бути уважним і чуйної до навколишнього людям, ввічливим і делікатний скромним і справедливої.

Поважне відношення медичних працівників  один до одного виявляється насамперед у формі звертання. Не припустимою  фамільярністю з боку лікаря виявляємо звертання до сестер, акушеркам, санітаркам по імені. 
Нормою здорових взаємин медичних працівників один з одним є дбайливе відношення до авторитету — своєму і товаришів. Зовсім справедливий думка, що пацієнт і його родичі своє відношення медицині нерідко будують на основі спостережень за взаєминами між медичними працівниками.

         В інтересах хворого нерідко необхідно колективне обговорення його стану і додаток спільних зусиль цілої групи медичних працівників. Якщо в медичного працівника виникають сумніву, непевність у правильності заходів щодо надання хворим допомоги, варто відкинути чи самовпевненість помилкову соромливість і звернутися за порадою до колег, насамперед до більш досвідчених і знаючих, і з їхньою допомогою перебороти виниклі труднощі.

Нетерпиме відношення до критики в середовищі медичних працівників  свідчить про слабість виховної роботи в колективі.Тільки низьким рівнем суспільної свідомості, невимогливістю до себе можна пояснити поводження деяких лікарів і середніх медичних працівників, що сприймають критику як особисту образу.  Однак у присутності хворих критика на адресу будь-якого медичного працівника неприпустима

 

Товариська критика  змушує ретельно проаналізувати причини  дефектів у своїй роботі, відмітити шлях їхнього усунення, зробити визначені висновки, підсилити самоконтроль.

 

                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    Медична лексика

Медична лексика –  одна з найдавніших у мові. Спочатку з'явилися назви органів тіла людини, а пізніше – описи відхилення їх від норми, описи симптомів різних хвороб. Загальновідомо, що вся медична лексика поділяється на так звану народну і професійну. Перша, давніша, представлена національним коренями. Вона охоплює назви частин і органів людського тіла та організму тварин.

У складі термінології і в першу чергу медичної наявна значна кількість іншомовних слів, переважно грецького та латинського походження. Терміни, утворені за допомогою словотворчих засобів української мови, виступають як дублети  до іншомовних: лінгвістика – мовознавство, асиміляція – уподібнення, квантитативний – кількісний, експорт – вивіз.

Оскільки лікар зустрічається  з безліччю термінів різних медико-біологічних  і клінічних дисциплін, то він повинен володіти спеціальною термінологією, але термінологічна підготовка майбутніх лікарів передбачає не лише знання термінології, але й розуміння її, тобто вміння користуватися нею на практиці.