Культура взаємин батьків і дітей

Культура взаємин батьків і  дітей

Твоя сім´я — це твоя доля. Щастя  дітей починається зі щастя батьків. Тут його причина й підмурок. Сімейне виховання ґрунтується на трьох засадах: увага, повага й вимогливість.

Моральне формування особистості  починається у сім´ї. Від матері та батька, старших сестер і братів, бабусь і дідусів дитина дістає початкові відомості про навколишній світ, про норми взаємин з іншими людьми. З рідної домівки несе вона у дитячі ясла, садок, школу свої навички, звички, культуру поведінки.

І незважаючи на те, що з перших років  життя дитини у формуванні її особистості  беруть участь вихователі, вчителі, друзі, потенційний заряд морально-етичних якостей, набутий у сім´ї у сукупності культури емоційних почуттів, постійно справляє на неї величезний вплив.

Батьки часом засмічують голови своїх дітей неправильними уявленнями, недотепними поняттями, шкідливими поглядами та звичками. Вони нівечать душі своїх дітей так само, як були зіпсовані колись їхні душі.

У роки отроцтва та юності, формуючи своє Я, власні життєві позиції, людина мимоволі порівнює, зіставляє соціально-моральні, естетичні ідеали й установки із сімейними. Ступивши на самостійний шлях, людина шукає особисте щастя — створює сім´ю, відтворюючи тим самим спосіб життя батьків і затверджуючи свою, збагачену новим змістом, етику міжособистісних стосунків.

Важко переоцінити роль морального авторитету батьків у формуванні духовного світу дитини, у вихованні  особистості. Авторитет, — справедливо наголошував А.С.Макаренко, — може бути істинним і хибним. До хибного авторитету він відносив: 

• авторитет придушення, коли батько чи мати за найменші порушення норм поведінки карають дітей; 
• авторитет відстані, коли батьки свідомо уникають контакту з дітьми, а доручення дають через бабусь, нянечок тощо; 
• авторитет чванливості, коли батьки поводяться зарозуміло стосовно знайомих або співробітників, а діти наслідують, засвоюють цю огидну манеру; 
• авторитет педантизму й резонерства — у разі, якщо мати або батько вдаються до дріб´язкового піклування над дітьми, читають їм доречні й недоречні марудні нотації, не домагаючись виконання доручень; 
• авторитет доброти, коли батьки захвалюють дітей; 
• авторитет купівлі, коли батьки за успіхи або слухняність обіцяють дітям подарунки; 
• авторитет панібратства, коли без урахування вікових особливостей дітей батьки поводяться з ними як із рівними собі.

Усі ці види хибного авторитету походять від морально-етичної, педагогічної, психологічної необізнаності батьків. Проте важливо не тільки те, скільки  часу батьки проводять із дітьми, а й як вони його проводять. На жаль, не всі батьки це розуміють. Деякі батьки мають слабку моральну, педагогічну, етичну, психологічну підготовку і не готові дотримуватися підвищених вимог до виховання дітей, прагнуть перекласти турботи з виховання на бабусь та дідусів, на садок і школу, на армію і суспільство.

У народі кажуть, що вустами немовляти "мовить істина". Мимоволі пригадується один випадок. Якось увечері сім´я  зібралася вдома: дружина дивилася телевізор, чоловік читав газету, дитина малювала. Вражена вродою співачки, мати звернулася до сина зі словами замилування.

"Олексійку, поглянь, яка вродлива  жіночка співає". Син глянув  на екран, потім на матір  і сказав: "Ти теж вродлива!" Цією фразою він відвернув  увагу батька від газети... Той подивився на дружину зовсім іншими очима. Дитина допомогла батькові осягнути мить впізнавання там, де, здавалося б, усе давно ясно.

Важко впливати на духовний світ дитини, якщо в сім´ї немає духовного  комфорту, немає любові й порозуміння. А щастя і порозуміння у наших руках. Отже, не уникайте ніжних слів, не бійтеся похвалити один одного, не принижуйте і не ображайте людську гідність.

Життя коротке й різноманітне, а  щастя — це нормальний стан людини. Взяти принаймні таке визнання: "Я закоханий, наче хлопчисько. І в кого б ви думали? У свою дружину, — каже мені давній приятель, — а втім, ми з нею живемо вже десять років. Мені завжди хочеться зробити їй щось приємне". Звісно, кохання творить дива, робить людину краще й чистіше.

Проста деталь побуту. Вранці йдуть на роботу ... увечері повертаються додому. Але зверніть увагу, як ідуть і як повертаються.

А сімейний обід? Як важливо почути слова подяки за приготовлений обід, побачити посмішку, відчути бажання  допомогти.

Вчинки батьків, їхня поведінка, моральне сприйняття дійсності — найголовніше у створенні сприятливого клімату сімейних стосунків.

Дитина — це дзеркало, в якому  відбивається духовний світ батьків. Уважно придивіться до своєї дитини і  ви побачите у ній самих себе. Виховати — означає впливати на дитячу душу найліпшим, що є у нас самих.

Необдумане слово або негідний вчинок укарбовуються у дитячій  душі.

Людина входить у світ не моральним  і не аморальним, не героєм і не злодієм, вона й не добра й не зла, не гарна  й не погана. Вона приходить у світ ніякою. Тож якою вона буде, цілком залежатиме від нас — людей, котрі живуть поряд.

Найчастіше ми припускаємося однієї й тієї самої помилки: віримо у власну безгрішність і право вершити суд, а якщо виходить щось не так, провини за собою не визнаємо. Чимало є таких батьків, які з надзвичайною легкістю дарують дітям власні хиби й недоліки, а потім карають їх за це.

Перш ніж покарати дитину, спершу слід розібратися в самому собі. Будь-яке рукоприкладство — це педагогічне дикунство. Вдарити дитину — означає розписатися у власному безсиллі й нечуваному неуцтві. Адже часто дитина чинить неправильно внаслідок обмеженості свого життєвого досвіду, знань і вмінь. Помилки свої треба виправляти разом, тоді дитина повірить у щирість дорослого. Допоможіть їй стати краще, не принижуючи її, — і дитина обов´язково це сприйме.

Не слухняності слід домагатися від дітей, а вміння слухати і розуміти один одного. Часом дитину можуть вилаяти за те, що вона впустила ложку, натомість за зіпсований іншим настрій, за зневагу до іншого — промовчати.

Виховання в сім´ї — це правильно  організоване спілкування, грунтоване не на підпорядкуванні й примусі, а на взаємовпливі, взаємодопомозі, взаємозалежності. На цій загальнолюдській нормі спілкування і будується етикет сімейних взаємин.

Будь-який учинок дітей викликає в  батьків певну реакцію: посмішку, гнів, схвалення, несхвалення. У такий  спосіб ми орієнтуємо дитину в складному світі людських взаємостосунків, формуємо в неї морально-етичні критерії, що мають спиратися на культ знань, культ скромності й культ жінки.

Про рівень цивілізованості, про загальну культуру суспільства судять за красою ставлення до жінки. Тому вже з дитинства хлопчику варто прищеплювати повагу до дівчинки, майбутньої матері. Тривала історія духовної культури і практика сьогодення доводять, що для виховання справжнього чоловіка батькам, учителям весь час слід підтримувати у колективі (сім´ї, дитячому закладі, школі, вузі) відносини, просякнені духом лицарської турботи про жінок, аби найменший вияв грубості або цинізму викликав протест і засудження, а не байдужість. Байдужість — це параліч душі.

Звитяжна людина бачить добро і  зло не тільки очима, вона відчуває їх серцем і розумом. Тому у хлопчиків треба формувати могутній чоловічий імунітет проти байдужості, зухвалості, цинізму та підступності, позаяк без цього неможливий майбутній батько. Доброта без мужності перетворюється на безпорадність, на євангельське непротивлення злу.

У житті є не тільки краса і  шляхетність, а й, на жаль, зло, підступництво, підлість, брутальність і нахабство. Жодні життєві обставини не можуть виправдати неетичність батьківської поведінки. Існує єдиний вихід — протиставити хамству особистий приклад. Хамство — результат поганого виховання і низької культури, невитриманості й егоїзму. Як відповісти на брутальність і образу дружини (чоловіка)?

Зберегти гідність і нервові  клітини, котрі, як відомо, не відновлюються?

Наука свідчить, що спілкування в  сім´ї виконує низку функцій: інформаційну, виховну, психотерапевтичну тощо. Ізоляція людини призводить до важких і часом незворотних наслідків. Це відбувається в тому разі, якщо контакти подружжя позбавлені емоційності, а обговорювані питання стосуються лише побутових аспектів життя.

Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері за найвище благо людей вважав спілкування. Як ми вміємо спілкуватися з близькими? Декому таке питання може здатися дивним: що тут уміти? З приводу такої позиції висловився Франсуа де Ларошфуко: "Найчастіше обтяжують людей ті, хто вважає, що вони нікому не можуть заважати".

Сила шлюбу — в моральній  чистоті буденних відносин. Східна мудрість твердить: "Людина може уникнути невдач, спричинюваних обставинами, але від нещасть, які вона сама на себе наврочує, порятунку нема". Найбільше нещастя — це бездушність, невміння і небажання зрозуміти іншого.

Чистоту повсякденних стосунків подружжя зміцнює культура поведінки. її сутність — це мистецтво поєднувати свій індивідуальний розвиток з умінням цінувати гідність іншого. Це мистецтво бути іншим, залишаючись самим собою; мистецтво збагнути перебіг думок і почуття близької людини, не втрачаючи при цьому власного Я; мистецтво прийняти точку зору іншого. Сприймати іншу людину такою, якою вона є, навіть кращою, ніж вона є, осягати її внутрішній світ і передбачати поведінку — от ті найважливіші засади, здатні впливати на духовний світ дитини.

Гете стверджував, що поведінка  — це дзеркало, в якому відбивається душа людини. Хамська поведінка свідчить про убогість натури, закоханої до самозабуття лише у себе. Шляхетна поведінка свідчить про велич душі людини, котра прагне загального блага.

Принципи і норми поведінки  закладаються вдома. Етикет сімейних взаємин становить сукупність правил гарного тону, що регулюють форми взаємовідносин людей у домашній обстановці, у побуті.

Етикет сімейних взаємин охоплює  такі основні принципи і норми, що впливають на розвиток духовного  світу дитини.

Людинолюбство, гуманізм, почуття колективізму. "Усе живе — не одне, Усе живе багато в чому" (Гете). Людина завжди відчуває потребу в колективному спілкуванні. Батько (мати) навчає дитину зважати на колектив, шанувати його думку, адже людина може виявити себе, затвердити, самоутвердитися тільки в колективі. У колективі, у соціальному середовищі формується правильне розуміння особистих і суспільних інтересів.

Ввічливість. Ще тисячу років тому існувало золоте правило: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі!" Ввічливість — це така норма поведінки, коли людина затверджує власну гідність, шануючи гідність іншого.

Ввічливість виявляється в поштивості й шанобливості стосовно незнайомих людей. Це завжди приємно і красиво. Але не менш важлива ввічливість у відносинах із близькими. В аудиторії, де зібралися школярі, на питання: Хто любить маму? пролунала одностайна позитивна відповідь. На друге питання: Хто допомагає матері зняти пальто, коли вона повертається додому? із 400 юнаків руки підвели лише тридцять. Що ж це за любов до матері, якщо вона така безлика? Ввічливість не на одну хвилину, коли треба щось попросити в батьків, або чогось домогтися для себе, а ввічливість як властивість характеру, що виявляється в послужливості у відносинах між членами сім´ї й у першу чергу між подружжям.

Ввічливість ненадовго не може замінити щоденної практики чемної поведінки. Нерідко запитують: як захистити свою гідність, коли інша сторона поводиться зухвало, порушує елементарні норми сімейного співжиття? Відповідь може бути тільки одна: "Чемно!" Ця норма етикету має цілу гаму відтінків ставлення: від делікатності й м´якості до холодності.

Як виникають знущальні сварки? Напрочуд нерозумно. У пориві гарячності ми говоримо обранцеві те, що викликає в нього гнів. Потім починаємо напучувати: "Чи ти сліпа (сліпий)?" або "Скільки не кажи — наче об стінку горохом", або "Тебе й грім не прошибе", ба й ще гірше. Гідність уже зачеплено. І чим активніше ми "виховуємо", тим гірше.

Тактовність — вибір певного способу чемної поведінки. Сварці можна запобігти, дотримуючись елементарних норм сімейного етикету. Якщо чоловік (дружина) роздрато-ваний(на), ображений(на), варто ухилитися від зауважень, дати йому (їй) час заспокоїтися, охолонути. Не варто виливати власну роздратованість на близьку людину, адже решта зійде нанівець, а цей біль назавжди залишиться з вами. Якщо ви надто втомилися, намагайтеся відволікатися, розслабитися, переключитися: зробіть зарядку, прибирання, прогуляйтеся вулицею, послухайте улюблену музику, сходіть у крамницю за продуктами. Коли заспокоїтеся, проаналізуйте конфлікт, сварку: у чому проблема, якою є ваша мета, якою є мета коханої людини, що потрібно зробити для досягнення мети?

Намагайтеся запобігати сваркам, конфліктам: будьте милосердні, душевні й об´єктивні при невдачах і розбіжностях. Чим ви добріші, чемніші й люб´язніші у практиці сімейних взаємин, тим легше для вас буде розв´язання складних ситуацій і конфліктів.

Недоречне застосування норм увічливості  може викликати іронічну посмішку, дратівливість, антипатію. Один і той самий вчинок за різних умов може сприйматися і як хиба, і як надлишок уваги й чуйності, — у будь-якому разі він буде безтактовним. Тактовність передбачає знання індивідуальності партнера, його характеру.

Вчені-психологи встановили закономірність, яка характеризує відмінності поведінки у чоловіків і жінок. Якщо, наприклад, жінки страждають від прагнення чоловіків збільшити психологічну дистанцію, тобто від відстороненості, то чоловіки, навпаки, — від намагання жінок скоротити дистанцію, від безконтрольного вияву будь-яких емоцій. У чому це виявляється?

Чоловік (дружина), повернувшися додому після роботи, хоче трохи залишитися наодинці. Партнер щосили намагається розвіяти, як йому здається, похмурий настрій друга. Виникає взаємне роздратування. Воно може перетворитися на ворожість, коли за півгодини-годину одному заманеться поділитися своїми сумнівами з іншим, а він (вона) у серцях навмисно якомога гучніше ввімкне телевізор, радіо, почне читати книжку або поратися в кухні. Щоб цього не сталося, потрібно вміти обмірковувати вчинки, прогнозувати модель своєї поведінки.