Зміст та організація проведення в Кодимському районному центрі зайнятості заходів, спрямованих на залучення безробітних до оплачуваних г

 

 

РЕФЕРАТ     на тему: Зміст та організація проведення в Кодимському районному центрі зайнятості заходів, спрямованих на залучення безробітних до оплачуваних громадських робіт. Досвід роботи Кодимського центру зайнятості.                           Київ – 2011

 

 

Зміст

 

 

Вступ ………………………………………………………………………….	3
1. Зміст та організація проведення в Кодимському районному центрі зайнятості заходів, спрямованих на залучення безробітних до оплачуваних громадських робіт. ………………….	9
2. Досвід роботи Кодимського районного центру зайнятості  у проведення оплачуваних громадських робіт на конкретних прикладах .……………………	13
Висновки………………………………………………………………………	20
Список використаної літератури ……………………………………………...	21
Додатки …………………………………………………………………………	22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Верховна Рада  України  від  імені  Українського   народу   -  
громадян України всіх національностей,

     виражаючи  суверенну волю народу,

     спираючись  на      багатовікову      історію     українського  
державотворення і на основі здійсненого українською  нацією,  усім  
Українським народом права на самовизначення,

     дбаючи  про забезпечення прав і свобод  людини та  гідних  умов  
її життя,

     піклуючись  про  зміцнення  громадянської   злагоди  на   землі  
України,

     прагнучи  розвивати  і  зміцнювати  демократичну,   соціальну,  
правову державу,

     усвідомлюючи  відповідальність перед Богом,  власною  совістю,  
попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,

     керуючись  Актом  проголошення  незалежності  України  від  24  
серпня 1991 року  (  1427-12  ),  схваленим 1  грудня  1991  року  
всенародним голосуванням,

прийняло Конституцію  – Основний Закон України. [1]

 Стаття 43 Конституції  України проголошує, Кожен має право на працю,  що  включає можливість  заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або  на  яку вільно погоджується.

Законом України „Про зайнятість населення” прийнятим у 1991 році визначено соціальні гарантії держави в реалізації громадянами  права на працю. [2]

З настанням чинності у 2001 році Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” на державну службу зайнятості покладено функції виконавчої дирекції Фонду. [3]

 

 

 

 

 

Трохи історії.

 

Безробіття як масове явище виникає у ХV столітті у Англії і поширюється протягом наступних століть у інших країнах Західної Європи. Із становлення капіталістичного способу виробництва воно стає однією з причин дестабілізації політичної системи, що спричинило пошук шляхів його зменшення. У науковій літературі ще на початку ХХ століття робилися спроби систематизувати заходи, які застосовувалися для подолання наслідків безробіття. Виділялося три таких групи як : самодопомога; піклування про бідних; соціальна реформа. Перша полягає у наданні грошової допомоги безробітним за рахунок коштів, які збирають робітничі спілки. При цьому безробітний має самостійно і активно шукати роботу. Фактично – це прообраз соціального страхування, але без участі у ньому держави, лише за рахунок власних коштів. Піклування про бідних здійснюється державою, але рівень допомоги дуже низький. Соціальна реформа є організацією громадських робіт, а також створення системи інформування про вакансії. Надана безробітному робота має бути тимчасовою, щоб він міг повернутися до попереднього заняття. При цьому важливо, щоб кожному безробітному надавати підходящу роботу. Але головним завданням держави у справі подолання безробіття все ж визнавалося створення обовязкового страхування промислових робітників від наслідків безробіття. Його виникнення відбулось в результаті надання державою грошової підтримки робітникам. 
            Оскільки негативні наслідки безробіття поряд з іншими соціальними небезпеками загрожували існуванню трудящих, саме вони, враховуючи деякі історичні тенденції, започаткували створення організацій добровільного страхування. 
Перед усіма, хто переймався проблемами створення страхових організацій, що займалися б соціальним страхування від безробіття, поставала низка складних питань, від розвязання яких залежала ефективність роботи страхової організації. Це- визначення розміру допомоги з безробіття; організація обліку безробітних; потреба відшукання способу встановлення факту безробіття і створення системи контролю від зловживаня у цій справі з боку бажаючих отримати допомогу; пошук субєктів, котрі мають організовувати і здійснювати даний вид соціального страхування. 
Добровільне страхування на випадок безробіття у різних країнах мало специфіку. Так, для Великої Британії притаманною була активна роль профспілок у його організації, і право на допомогу безробітний отримував лише за умови членства у профспілці. Але більшість дослідників, аналізуючи розвиток страхування від наслідків безробіття профспілками, робили висновок про те, що у такій формі воно не могло отримати значного поширення, оскільки, по-перше, профспілки не охоплюють усіх найманих працівників і, по-друге, страхування на випадок безробіття коштує дуже дорого. 
           Обовязкове соціальне страхування на випадок безробіття, організоване виключно державою, у 1911 році, запровадила Англія. Спочатку воно охоплювало лише деякі галузі промисловості, згодом поширилося майже на всі галузі народного господарства. Допомого виплачувалася з 8-го дня безробіття за умови реєстрації на біржі праці, а також у разі, якщо за 7 днів біржа не запропонує особі підходящу роботу. Строк виплати встановлено тривалістю 26 тижнів. Право на допомогу отримували лише ті працівники які протягом останніх двох років перед безробіттям сплатили не менше 30 тижневих внесків. 
Зародження страхування на теренах України припадає на 90-ті роки ХІХ століття. Так, у 1899 році почало діяти „Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків” У 1898 році створено „Харківське робітниче товариство взаємодопомоги”, яке обєднувало функції професійної спілки і страхової установи та надавало допомогу пенсіонерам товариства, хворим, безробітним. 
              З 70-х років ХІХ століття зявляються пропозиції щодо прийняття законодавства, яке запроваджувало б обовязкове соціальне страхування. 
Діяльність Радянської влади у сфері соціального страхування почалася з видання Декларації Народного комісаріату праці від 30 жовтня 1917 року про введення повного державного страхування на принципах поширення соціального страхування на усіх найманих працівників, на усі випадки втрати працездатності, а також безробіття; покладення усіх витрат зі страхування на підприємців; відшкодування повного заробітку у разі втрати працездатності і безробіття; повного самоврядування застрахованих. Проте данна програма повною мірою так і не застосовувалася. 
         Поява на початку 90-х років ХХ століття масового безробіття вимагала адекватних кроків з боку держави. Необхідно було налагодити систему державної допомоги вимушеним безробітним через створення ефективної системи сприяння у працевлаштуванні, надання матеріальної і соціальної допомоги у разі настання безробіття. Прийнятий 1березня 1991 року Закон України „Про зайнятість населення” передбачив створення Державної служби зайнятості, на яку покладалося здійснення державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян. Її діяльність регулювалася Положенням, затвердженим постановою Кабміну України від 24 червня 1991 року, фінансувалася вона за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. 
З прийняттям Верховною Радою України 21 грудня 1993 року Концепції починається розбудова ринкової системи соціального страхування. Конституція України, закріпивши право на соціальний захист громадян, у тому числі від наслідків безробіття з незалежних від них обставин, передбачила як гарантію цього права розвиток соціального страхування. Основні напрямки соціальної політики на 1997-2000 роки підтвердили обраний курс на перерозподіл витрат на соціальне страхування між працівниками, роботодавцями і державою та посилення ролі держави у здійсненні заходів з подолання негативних наслідків безробіття. Постановою Кабміну україни №578 від 27 квітня 1998 року удосконалено порядок реєстрації безробітних, розширено можливості щодо отримання допомоги з безробіття, створено умови для більш активного залучення останніх до організації громадських оплачуваних та сезонних робіт тощо. 
           Новий етап розвитку системи соціального страхування в Україні слід повязувати з прийняттям 14 січня 1998 року Основ законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування, у яких визначено принципи соціального страхування в сучасних умовах; окреслено коло субєктів правових відносин та їх правовий статус. Прийнятий на їх розвиток Закон „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року з врахуванням як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду створив основу сучасної системи соціального страхування на випадок безробіття. [4]

 

Про державну службу зайнятості України сьогодні говорять і пишуть міжнародні експерти та й зарубіжні гості як про найбільш інноваційну службу в Європі, оскільки антологічних темпів розвитку немає в жодній європейській країні. Отож нашою історичною місією є досягнення глобальної мети – забезпечення громадянам України гідної роботи.

На жаль, сьогодні, це не секрет, знайти достойну роботу, яка б відповідала освіті, нашим бажанням, а головне – задовольняла наші найважливіші потреби, як то можливість мати їжу, житло, будувати сім´ю, відчувати впевненість у завтрашньому дні, не так легко знайти. Тому йдуть люди до нас, до служби зайнятості, посадовців  якої повинні  забезпечити надання комплексу послуг та допомогти адаптуватися у складній ситуації. Великі міста пропонують більший вибір роботи, а такі містечка, як наше, де переважно працюють сільськогосподарські підприємства та розвивається здебільш приватна торгівля, такого вибору не має. Тому наша робота базується здебільш на тимчасовій зайнятості населення, а саме організації та проведення оплачуваних громадських робіт, про що сьогодні й буде мова.

Одним із вагомих чинників, що знімає соціальну напругу на ринку праці, сприяє соціально-економічному розвитку міста, а також, з огляду на індивідуальну працю, дозволяє не тільки тимчасово поліпшити матеріальне становище безробітних, але й запобігає професійній та соціальній деградації, підвищуючи перспективи їх включення до трудової діяльності, є оплачувані громадські роботи.

В умовах сучасного ринку праці організація оплачуваних громадських робіт є ефективним засобом реалізації політики зайнятості населення, який поліпшує матеріальне становище безробітних та перспективним напрямком взаємовигідної співпраці державної служби зайнятості з підприємствами, установами та організаціями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст та організація проведення в Кодимському  районному центрі зайнятості заходів, спрямованих на залучення безробітних  до оплачуваних громадських робіт.

У своїй роботі Кодимський районний центр зайнятості керується Положенням про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 839 (зі змінами та доповненнями).

Оплачувані громадські роботи - загальнодоступні види некваліфікованих робіт, а також кваліфіковані роботи, які організовуються з метою надання додаткової соціальної підтримки та забезпечення тимчасової зайнятості осіб, які шукають роботу [5].

Проведення громадських робіт забезпечується шляхом спільного фінансування за рахунок коштів місцевого бюджету, роботодавців та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Керівники Кодимської районної державної адміністрації приділяють належну увагу організації громадських робіт при створенні тимчасових робочих місць і, як результат, упродовж останніх років адміністрацією та районним центром зайнятості розробляються заходи щодо організації цих робіт, де передбачається участь безробітних у благоустрої території міста, сіл тощо, визначається перелік підприємств, установ, організацій, на яких будуть проводитися ці заходи, кількість громадян, залучених до них та необхідні на це кошти. Вже багато років поспіль наприкінці року приймається розпорядження на наступний рік «Про організацію та проведення оплачуваних громадських робіт на  20___ рік». Розпорядження голів    місцевих    державних   адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції,  є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами,  підприємствами,  установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. [6]

Місцева державна адміністрація:

     1) забезпечує  реалізацію державних гарантій  у сфері праці,  в тому числі  і на право своєчасного одержання  винагороди за працю;

     2) розробляє   та  організовує  виконання   перспективних   та поточних   територіальних   програм   зайнятості  та  заходи  щодо  соціальної захищеності різних  груп населення від безробіття;

     3) забезпечує  проведення  згідно   з   законом   оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні. [7]

У переліку підприємств, організацій, установ району, де планується проведення таких робіт є міська та селищні ради, районна рада, Районна лікарня, територіальний центр, відділ освіти, культури, лісгосп, притулок для дітей, сільськогосподарські товариства, підприємства з комунального обслуговування району тощо. В розпорядженні вказується кількість тимчасових робочих місць, які повинні створюватись для виконання громадських робіт, перелік видів робіт. Види оплачуваних громадських робіт визначаються виходячи з потреб територіальної громади, регіону і повинні сприяти їх соціальному розвитку. Пріоритетними видами оплачуваних громадських робіт є упорядження меморіалів, пам'ятників, братських могил та інших місць поховання загиблих захисників Вітчизни і утримання у належному стані цвинтарів, особливо у сільській місцевості. [8] Також проводяться громадські роботи з благоустрою та озелененню територій міста, сіл району, парків та скверів, придорожніх смуг; підсобні роботи на ремонті об’єктів соціальної сфери; роботи в музею з відновлення пам’яток архітектури, історії та культури; роботи по догляду за особами похилого віку та інвалідами, а також по догляду за хворими в закладах охорони здоров’я та допоміжні роботи у дитячих садочках. Крім того, соціальну роль цих напрямків робіт важко переоцінити. При розгляданні ефективності державних вкладень необхідно брати до уваги, що кожен зайнятий на них працівник сплачує всі види податків. А трудові навички, які отримують учасники громадських робіт, допомагають їм у майбутньому знайти постійну роботу. Керівники багатьох підприємств, на яких була організована тимчасова зайнятість, пересвідчилися, що така форма роботи вигідна їх підприємству. Служба зайнятості оперативно забезпечує підприємство потрібною кількістю працівників для виконання будь-якої тимчасової роботи.

Кодимським районним центром зайнятості досягнуто істотних здобутків в організації та проведенні громадських робіт, мета яких – забезпечити матеріальну підтримку безробітним громадянам, зберегти їх мотивацію до праці, а також покращити стан соціальної інфраструктури та навколишнього середовища.

Зацікавленість підприємств  в організації громадських робіт  за рахунок своїх фондів теж має неабиякий сенс. Крім забезпечення виконання нагальних тимчасових робіт, ця практика розширює можливості роботодавця у виборі майбутнього працівника, в тому числі на дотаційне робоче місце.

Щороку десятки безробітних  знаходять собі постійну роботу після  того, як відпрацювали на громадських роботах. Таким чином, громадські роботи стають своєрідним випробувальним терміном, поштовхом до пошуку постійного робочого місця.

Для організації громадських робіт  роботодавець повинен зробити такі дії:

• укласти договір між центром зайнятості та підприємством про спільну діяльність з організації оплачуваних громадських робіт
• видати наказ по підприємству про прийняття безробітного на роботу
• укласти договір на проведення робіт між підприємством та безробітним
• заповнити корінець направлення безробітного на громадські роботи та повернути в центр зайнятості протягом 3-х днів після направлення,
• щомісячно (до 3 числа) подавати в центр зайнятості довідку про фактично відпрацьований час та про нараховану заробітну плату, акт виконаних робіт
• після закінчення робіт видати наказ про звільнення і повідомити центр зайнятості протягом 3-х днів.

Спеціалісти центру зайнятості, у свою чергу, забезпечують направлення  безробітних, які не мають виплати  по безробіттю, на виконання робіт, які носять тимчасовий характер. Але останні зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2010 № 435, говорять про те, що до участі в громадських роботах можуть залучатися безробітні особи, які не отримують, а також ті, які отримують допомогу по безробіттю у разі звернення органу місцевого самоврядування або місцевої державної адміністрації щодо організації робіт, які мають суспільно-корисну спрямованість.

Досвід роботи Кодимського  районного центру зайнятості  у проведення оплачуваних громадських робіт на конкретних прикладах