Зайнятість та соціальний захист населення

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………….….......3  

РОЗДІЛ1. ЗАЙНЯТІСТЬ ЯК ЕКОНОМІЧНА ПРОБЛЕМА…...………..…....5                  

1.1. Поняття зайнятості…………………………………………….......…5          

1.2.Зайнятість населення  та її форми………………………………….…6                

          1.3.Безробіття як соціально-економічна  проблема……………........…..9                

РОЗДІЛ2. БЕЗРОБІТТЯ…..……………………………………………………11                    

2.1. Сутність та причини  безробіття………………………………...….11            

2.2. Види безробіття  та правове забезпечення права на працю………12                  

2.3. Наслідки безробіття………………………………………………...15                

РОЗДІЛ3. СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО  ЗАХИСТУ ГРОМАДЯН                                В УМОВАХ РИНКУ……………………………………...……………………17

3.1. Сутність соціальних проблем в ринковій економіці………...........17

3.2. Державна система  соціального захисту……………………....…...22

3.3. Організація соціального  захисту в сучасній Україні…………......24

ВИСНОВОК……………………………………………………………….…....29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..………………………………...…..31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Здійснюваний в Україні  в даний час перехід до ринкових відносин зв‘язаний з великими труднощами, виникненням багатьох соціально-економічних проблем. Одна з них – проблема зайнятості, що нерозривно зв‘язана з людьми, їхньою виробничою діяльністю. 
Ринок пред‘являє і вимагає зовсім іншого рівня трудових взаємин на кожнім підприємстві. Однак, поки не створені ефективні механізми використання трудових ресурсів, виникають нові і загострюються старі проблеми зайнятості, росте безробіття.  
          Безробіття являє собою макроекономічну проблему, що найбільш прямо і сильно впливає на кожну людину. Утрата роботи для більшості людей означає зниження життєвого рівня і наносить серйозну психологічну травму. Тому не дивно, що проблема безробіття часто є предметом політичних  дискусій. 
          Економісти вивчають безробіття для визначення її причин, а також для удосконалювання заходів державної політики, що впливають на зайнятість. Деякі з державних програм, наприклад, програми по професійній перепідготовці безробітних, полегшують можливість їхнього майбутнього працевлаштування. Інші, такі як програми страхування по безробіттю, зм‘якшують окремі економічні труднощі, з якими зіштовхуються безробітні. Ще цілий ряд державних програм впливає на рівень безробіття побічно. Наприклад, більшість економістів вважає, що закони, що передбачають високу мінімальну заробітну плату, ведуть до росту безробіття. Виявляючи небажані побічні наслідки тієї чи іншої державної політики, економісти можуть допомогти політикам оцінити альтернативні варіанти вирішення різних проблем. 
          Протягом багатьох десятиліть політика керування трудовими ресурсами в СРСР відштовхувалася не від інтересів людини, а від потреб, обумовлених загальною спрямованістю економіки на переважно екстенсивний ріст. Вона була підпорядкована задачі подолання недостачі кадрів, вишукування додаткових джерел робочої сили для укомплектування зростаючого числа робочих місць. Це привело до практично повного вичерпання трудових ресурсів і надмірному залученню в народне господарство жінок і осіб пенсійного віку з обмеженою працездатністю. У СРСР тривалий час існувало таке явище, як нераціональна надзайнятість. 
Перехід до ринкової економіки неминуче привів до великих змін у використанні трудових ресурсів. З перебудовою господарського життя країни проявилося багато факторів, що впливають на якісні характеристики ринку робочої сили. Згортання діяльності центральних відомств і галузевих міністерств, розрив вертикальних і горизонтальних економічних зв‘язків, встановлених в умовах командно-адміністративної системи без врахування інтересів територій і трудових колективів, різке погіршення соціально-економічного положення і загострення руху населення негативно позначається на ефективності використання накопиченого виробничого потенціалу, збалансованому забезпеченні працездатного населення робітниками місцями, сприяє виникненню локальних вогнищ безробіття. Еміграція населення в країни дальнього зарубіжжя в основному охоплює висококваліфіковані кадри, фахівців, здатних витримати конкуренцію на світовому ринку робочої сили. Для України вона буде мати двоякий наслідок - з одного боку, скоротиться пропозиція робочої сили, з іншого боку – погіршиться її якість.  
          Найбільш загрозливим фактором росту безробіття і масового вивільнення людей з виробництва є розвал міжгосподарських зв‘язків і згортання з цієї причини виробництва на великих і надвеликих підприємствах першого підрозділу. Розрив горизонтальних економічних зв‘язків, порушення договірних зобов‘язань з постачання продукції супроводжуються зниженням обсягів продукції, скороченням числа робочих місць і працюючих. 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАЙНЯТІСТЬ ЯК ЕКОНОМІЧНА ПРОБЛЕМА

 

1.1. Поняття зайнятості

 

Зайнятість  населення являє собою діяльність частини населення щодо

створення суспільного  продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України  “Про зайнятість населення” до зайнятого

населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня

(тижня) на  підприємствах, установах, організаціях  незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах

державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх,

залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні;
• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
• виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

 

1.2.Зайнятість населення та її форми

 

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки. В ньому відображається те, як в суспільстві використовуються ресурси праці, а відповідно і можливості економічного росту. Основними параметрами, що характеризують стан зайнятості, становище на ринку праці можна назвати:

• економічно активне населення (робоча сила);
• економічно неактивне населення (не входить в склад робочої сили).

До економічно неактивного  населення відносяться:

а) особи віком до 16 років; 
          б) особи, які знаходяться в психіатричних лікарнях та виправних закладах; 
          в) пенсіонери, студенти, домогосподарки та інші особи, які вибули із складу робочої сили - непрацюючі і не шукаючі роботи. Економічно активне населення у всіх країнах складається із трьох частин: зайняте, незайняте, безробітне.

Однією з найважливіших  проблем ринкової економіки є  проблема повної зайнятості. Зайнятість - це економічна категорія, яку розглядають  з двох боків:

--- Зайнятість як економічна  категорія - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення країни робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід. 
         --- Зайнятість як економічна проблема - це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

Зайняте населення становить  частину трудових ресурсів суспільства. В Україні - це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві. До складу зайнятих належать:

 *наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління;  
          *особи, котрі служать в армії або отримують професійну підготовку          (учні,  студенти денних форм навчання);  
          *особи, що виконують суспільно-оплачувані роботи;  
          *особи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в Україні, працюють у народному господарстві.

Розрізняють три основні  види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість - зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Розрізняють основну  і спеціальні форми зайнятості.

Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

В Україні домінує  тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який ґрунтується  на ручній та механізованій праці. Це переважання промисловості і сільськогосподарської трудової діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (близько 40% загальної чисельності працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50 роки. Нині там існує інформативний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва та обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідготовку 75-85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.

 

 

 

1.3.Безробіття як соціально-економічна проблема

 

Безробіття і зайнятість - найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. На сьогоднішній день однією з корінних соціально-економічних проблем в економіці країни є безробіття. Під безробіттям розуміють таке соціально-економічне явище, коли частина економічно-активного населення не може знайти застосування своїй робочій силі, і вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження таких  науковців, як Амартія Сен, К. Х. Брайер, В.Галицького, І. Гнобіденка, Ю. Маршавіла, В. Саульського та інших.

Актуальність теми полягає  в тому, що проблема безробіття сьогодні є дуже  важливим питанням, що відображає рівень зайнятого населення та  аналіз рівнів безробіття з метою ефективного використання робочої сили. Безробіття є не тільки економічною, але й серйозною соціальною проблемою. Причому соціальні аспекти даної проблеми є більш суттєвими для суспільства.

До 90-х років ХХ ст. в усіх постсоціалістичних країнах  безробіття офіційно не визнавалося. В Україні вперше в 1991 році з прийняттям Закону «Про зайнятість населення» законодавчо визначається безробіття.

В Україні кількість  незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, скоротилася з 558,7 тис. осіб на 1 жовтня 2009 року до  526, 3 тис. осіб на 1 листопада. Офіційного статусу безробітних на зазначену дату набули 96,6 % незайнятих громадян, із них 78,6 % отримали допомогу по безробіттю.

Рівень зареєстрованого  безробіття в цілому по країні за жовтень 2009 року знизився на 0,1 % і на 1 листопада становив 1,8 % населення працездатного віку. Скорочення обсягів зареєстрованого безробіття у жовтні 2009 року спостерігалося в усіх регіонах, крім АРК, Запорізької та Херсонської областей. Значне зменшення кількості зареєстрованих безробітних відбулося у Волинській та Чернівецькій областях. Кількість вільних робочих місць заявлених підприємствами, установами та організаціями у службі зайнятості, у жовтні 2009 р. збільшилася на 3,4 тис., або на 4,5 %, і на кінець місяця становила 77,5 тис.

За сприяння державної  служби зайнятості у жовтні 2009 р. працевлаштовано 70,3 тис. осіб, що на 23,8 % більше, ніж у  вересні 2009 р. Рівень працевлаштування незайнятих громадян у жовтні 2009 р. порівняно з вереснем 2009 р. зріс на 2,3 відсоткового пункта і становив 10,6 %. Зростання зазначеного показника за вказаний період спостерігалося всіх регіонах країни, крім АРК та Запорізької області.

Із Фонду загальнообов’язкового  державного соціального страхування  на випадок безробіття у жовтні 2009 р. на допомогу по безробіттю витрачено 335,7 млн. грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця становила 515,1 тис. осіб. Середній розмір допомоги у жовтні 2009 р. становив 651,68 грн.,що дорівнює законодавчо встановленому розміру мінімальної заробітної плати (650 грн.)

Отже, безробіття – серйозна економічна та соціальна проблема, оскільки породжує низку негативних наслідків: економічних ( не довиробництво ВВП: за Законом  Оукена, збільшення фактичного безробіття на 1% призводить до скорочення реального ВВП на 2,5 %; потребує кошти на утримання безробітних), соціальних (зниження життєвого рівня, декваліфікація робочої сили, зростання показників соціальної патології).

Виходячи із запропонованих даних, які показують рівень розвитку безробіття, стає зрозумілим, що ситуація на ринку праці щодо безробіття має тенденцію на покращення, кількість незайнятих скоротилася, а кількість вільних робочих місць збільшилася на 4,5 %.