Визначення рейтингової оцінки діяльності банків

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Визначення  рейтингової оцінки діяльності банків

 

Визначення узагальнювалюної оцінки фінансового стану комерційного банку. Основним завданням економічного аналізу діяльності комерційного банку є підготовка обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності діяльності банку і виконання економічних нормативів, установлених центральним банком.

Управління будь-якою динамічною системою (в цьому разі – комерційним банком) з погляду  сучасної теорії управління полягає у визначенні її поточного і бажаного станів та управлінських заходів, які мають перевести систему з поточного стану в бажаний.

Стан банківської діяльності як об‘єкта управління визначається:

видами активних операцій (напрями розміщення коштів банку) та їхньою структурою.

видами пасивних операцій (джерел коштів банку) та їхньою структурою;

показниками достатності капіталу і платоспроможності;

показниками ліквідності балансу банку;

прибутковістю банку;

рівнем   адміністративно-господарського   управління   (менеджменту).

Необхідно зазначити, що діяльність комерційних банків пов'язана із загальним станом національної економіки, діяльністю людей і здійснюється в умовах коливань рівня пропозиції та попиту на банківські послуги, конкуренції, наявності різноманітних ризиків тощо. У зв'язку з цим рекомендації щодо управлінських рішень мають базуватися на узагальненій оцінці всебічного аналізу діяльності комерційного банку.

Під час проведення узагальнювальної оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої аналізуються основні показники фінансового стану банку. Такою є загальновідома система «CAMEL», на базі якої (з урахуванням специфічних особливостей національної банківської системи) визначається рейтинг комерційних банків України.

Рейтингове оцінювання за системою «CAMEL» здійснюють суто наглядові органи. В Україні вони представлені департаментами безвиїзного нагляду та інспектування Національного банку України, а також відповідними структурними підрозділами регіональних управлінь Національного банку України.

При цьому система рейтингової  оцінки для кожного комерційного банку складається з таких етапів:

«попередній» рейтинг;

«кінцевий рейтинг».

Рейтинг на «попередньому» етапі здійснює департамент безвиїзного нагляду за наявними формами звітності комерційних банків. За результатами цього рейтингу банку встановлюється відповідна рейтингова оцінка (методи встановлення рейтингової оцінки наведено нижче). Якщо рейтингова оцінка банку становить «З», «4» або «5» і при цьому банк не перебуває в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, банкрутства або припинення діяльності, він підлягає терміновому інспектуванню. Якщо банк перебуває в одному з наведених вище проблемних режимів, він потребує особливого нагляду Національного банку України, який здійснюється департаментом з питань роботи з проблемними банками та відповідними підрозділами регіональних управлінь НБУ.

Департамент інспектування  разом з відповідними структурами регіональних управлінь під час детальної перевірки на місці визначає «кінцеву» рейтингову оцінку банку, тим більше, що рейтингову оцінку рівня менеджменту легше здійснювати безпосередньо в банку, при цьому можна уточнити і показники інших оцінок для сукупного рейтингу.

Система рейтингу банків включає визначення таких понять:

якість капіталу — оцінка розміру капіталу банку щодо його 
достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності;

якість активів — можливість забезпечення повернення активів;

якість управління (менеджменту) — оцінка методів управління банком з погляду ефективності його діяльності, розпорядку 
праці, методів контролю за дотриманням нормативних актів та чинного законодавства;

дохідність — достатність  доходів банку для його подальшого  
розвитку;

ліквідність — можливості банку  щодо виконання ним як звичних, так і не передбачуваних зобов'язань.

Сукупний рейтинг банку  визначається так:

за кожним із зазначених вище пунктів нараховуються  бали від 
1 (сильний) — до 5 (незадовільний);

бали підсумовуються і діляться на п'ять для визначення сукупної рейтингової оцінки;

сукупний  рейтинг характеризує загальний  фінансовий стан банку: сильний, задовільний, посередній, граничний чи незадовільний.

Приклад (дані умовні):

якість капіталу = 2 бали,

якість активів = 2 бали,

 якість управління = 3 бали,

дохідність = 3 бали,

ліквідність = 1 бал.

Разом =11.

Рейтингова  оцінка = — = 2,2.

Визначення рейтингової  оцінки потребує округлення результату до цілих, тобто

1 — 1,4 до 1. Рейтингова оцінка сильного банку. 1,5 — 2,4 до 2. Рейтингова оцінка задовільного банку. 2,5 — 3,4 до 3. Рейтингова оцінка посереднього банку. 3,5 — 4,4 до 4. Рейтингова оцінка граничного банку. 4,5 — 5,0 до 5. Рейтингова оцінка незадовільного банку.

Банки, які  за сукупним рейтингом визначені як «сильні» (1), мають такі характеристики:

фінансовий  стан є надійним за всіма аспектами;

виявлені  проблеми незначні і можуть бути розв'язані  у повсякденній діяльності;

— фінансовий стан стійкий до змін, що відбуваються в економіці 
і в банківській системі;

— фінансовий стан не викликає сумнівів у органів нагляду. 
Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «задовільні» (2),

мають такі характеристики:

— в основному їхній фінансовий стан є задовільним;

— виявлені проблеми незначні і можуть бути врегульовані керівництвом банку;

— фінансовий стан банку є по суті стабільним, отже, він може 
бути пристосованим до умов економічної кон'юнктури і роботи банківського сектора;

— органи нагляду турбує лише те, щоб недоліки, виявлені під 
час перевірки на місцях чи аналізу звітності, були виправлені керівництвом банку.

Банки, які  за сукупним рейтингом визначені  як «посередні» (3), мають такі характеристики:

банк дещо слабкий фінансово і щодо операційних  функцій, а 
також припустився порушень законів і нормативних актів;

фінансовий  стан банку має тенденцію до подальшого погіршення, якщо умови в економіці та банківському секторі будуть розвиватися за несприятливим сценарієм;

фінансовий  стан вірогідно погіршиться, якщо негайно  не будуть вжиті заходи щодо виправлення ситуації або ці заходи не будуть досить ефективними;

стан банку  викликає занепокоєння в органів  нагляду.

Банки, які  за сукупним рейтингом визначені  як «граничні» (4), мають такі характеристики:

є недоліки в  їхній фінансовій діяльності;

спостерігаються ознаки нестабільності, які не усуваються достатньою мірою;

якщо своєчасно  не будуть вжиті конкретні заходи щодо виправлення ситуації, становище банку погіршиться настільки, що це 
може поставити під сумнів його існування в майбутньому;

є ознаки потенційного банкрутства;

банки потребують додаткової уваги органів нагляду, необхідно розробити детальний план заходів стосовно усунення наявних 
проблем і недоліків.

Банки, які  за сукупним рейтингом визначені  як «незадовільні» (5), мають такі характеристики:

високий ступінь  вірогідності банкрутства найближчим часом;

є серйозні недоліки, становище  банку настільки критичне, що 
потребує негайної фінансової допомоги з боку власників банку або 
інших фінансових джерел;

без застосування оперативних заходів щодо виправлення ситуації і (або) фінансового підтримання виникне необхідність злиття

цього банку  з іншим, придбання його іншою  установою або його ліквідація.

Аналіз капіталу. Аналіз капіталу має визначити, чи може банк гарантувати достатній захист коштів вкладників.

Банк постійно повинен мати визначений (згідно з  вимогами НБУ) мінімальний обсяг капіталу. Як правило, це — рівень капіталу, необхідний для одержання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій. Коли ж мінімальний рівень капіталу стає недостатнім для захисту вкладів клієнтів, необхідно вчасно приймати рішення про його збільшення.

Отже, основне  завдання аналізу капіталу полягає  в тому, щоб вчасно визначити ступінь достатності обсягу капіталу та збільшити його до необхідного.

Під час визначення адекватності капіталу розрізняють два його рівні:

основний  капітал (капітал 1-го рівня);

додатковий  капітал (капітал 2-го рівня).

Визначаючи  адекватність капіталу банку, необхідно  скоригувати його активи на відповідні коефіцієнти ризику. При цьому треба мати на увазі, що збалансовані статті також можуть містити певні ризики для банку. Прикладом такого ризику може бути надання банком гарантій від імені клієнта за відповідну плату.

Іншим прикладом  такого ризику є надання банком комерційного або документального акредитива своєму клієнту.

Базельська  угода визначає ступінь ризику за трьома основними типами збалансованих  статей. Ці показники ризику використовуються під час переведення збалансованого ризику в ризик, що асоціюється з активами. Наприклад, гарантія має показник ризику, який дорівнює 100 %. Це означає, що вона може набути форму кредитування клієнта, але містить повний банківський ризик.

За даними аналізу капіталу банку встановлюється рейтингова оцінка за такими критеріями:

Рейтинг 1 {сильний):

— банки, у яких нормативи платоспроможності й достатності 
капіталу набагато перевищують 8 % і 4 % відповідно;

банки, у яких показники капіталу кращі, ніж у  всіх інших банках;

банки, які за даними інспекторських перевірок мають відмін 
ну якість активів.

Рейтинг 2 {задовільний):

банки, в яких нормативи платоспроможності й  достатності 
капіталу вищі за 8 % і 4 %;

банки, що є  кращими серед банків своєї групи  за показниками 
капіталу;

банки, які  за даними інспекторських перевірок  на місцях мають задовільну якість активів або принаймні середню якість активів.

Рейтинг 3 {посередній):

банки, в яких показники  основного й сукупного капіталів  від 
повідають установленим нормативам;

банки, що посідають  посереднє місце серед інших  банків за 
показниками капіталу;

банки щонайменше з посередньою якістю активів, визначеною перевірками на місцях.

Рейтинг 4 {граничний):

банки, що виконують  принаймні один з двох установлених 
нормативів;

банки, що перебувають  в останній третині або чверті банків 
своєї групи за показниками капіталу;

банки, що демонструють слабкість  або мають проблеми з якістю активів за результатами інспектування на місцях.

Рейтинг 5 {незадовільний):

банки, які  порушують установлені нормативи  або мають негативні показники капіталу (дефіцит капіталу);

банки, показники капіталу яких є гіршими серед інших банків 
групи;

банки, в яких за даними інспекторських перевірок  на місцях 
якість активів є граничною або незадовільною.

Аналіз якості активів

Низька якість активів є найпоширенішою проблемою  для нестійких і погано керованих банків, хоча це і не єдина причина їхньої фінансової слабкості. Метою проведення аналізу якості активів банку є визначення їхньої життєздатності і правильності відображення їхньої вартості у звітності банку. З метою найточнішого аналізу якості активів використовується система класифікації кредитів, інших видів активів та збалансованих статей.

Активи, що визнаються задовільними {стандартними), не підлягають класифікації.

Активи, з  якими банк має явні проблеми і  за якими кінцеве погашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні.

Активи, збитки за якими майже безсумнівні, але  їхній розмір поки що не можна точно встановити, класифікуються як сумнівні.

Активи, які  безперечно не будуть погашені і, таким  чином, не є життєздатними активами банку, класифікуються як збиткові.

За необхідності можна  виділити ще одну категорію активів  — «особливо згадані», до якої входять активи, що не є задовільними, але поки що не викликають настільки серйозного занепокоєння, щоб бути занесеними до категорії субстандартних. Однак такий підхід не завжди застосовується під час аналізу якості активів.