Виробничі відносини, їх суть, система і структура. Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин

Економічна система охоплює безліч відносно самостійних підсистем та їхні взаємозв'язки. За відтворювальною ознакою можна виділити підсистеми виробничих відносин, що складаються безпосередньо в процесі виробництва благ, їхнього розподілу, а також на стадіях обміну і споживання. Між підсистемами існує прямий (первинний) та зворотний взаємозв'язок. Розподіляти, обмінювати, споживати можна тільки те, що вироблено. Якщо відсутні потреби у благах, то вони не мусять вироблятися.

Керованість економічної системи — це сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, що забезпечують її рівновагу. Координація діяльності господарюючих суб'єктів може здійснюватися сукупністю ринкових механізмів, «невидимою рукою» ринку, а також свідомим впливом ринкових суб'єктів на економічні процеси з метою одержання бажаного результату. Проте свідомий вплив має підпорядкований, обмежений характер, здійснюється у вузьких межах, порушення яких у будь-який бік призводить до негативних наслідків для економіки й суспільства. Ось чому інформація про те: що, як, скільки і для кого виробляти, має в основному об'єктивний характер і дає змогу господарюючим суб'єктам приймати оптимальні рішення. Саме такий характер керованості притаманний ринковій системі.

Цілеспрямованість економічної системи має на увазі чітке усвідомлення цілей, що ставить перед собою суспільство. Кінцева мета — вільний усебічний розвиток особистості. Всі інші служать їй. Проте досягається вона тільки за певних умов. Але соціальна спрямованість суспільного виробництва залишається головним напрямком розвитку економічної системи. Вона здебільшого залежить від того, наскільки рівномірно розподілена в суспільстві економічна влада, який діапазон майнового розподілу членів суспільства і соціальних груп, що є безпосереднім рушійним мотивом економічного зростання. Сукупність ознак забезпечує характер економічної системи, що самовідтворюється, тобто її здатність самостійно підтримувати і розширювати свою життєдіяльність. З історичним розвитком самовідтворювані системи охоплювали дедалі більші спільності людей: племена, громади, нації, інші сукупності населення. Людство вступає у такий етап розвитку, коли відтворення всіх необхідних елементів для виживання і розвитку життєдіяльності людей можливе лише в глобальному масштабі. Цілісність та взаємозалежність виходять за сучасних умов на рівень усього світового співтовариства. В економічній теорії немає єдності поглядів на критерії і принципи виділення економічних систем. Це пояснюється, насамперед, їхньою розмаїтістю, кожна з яких характеризується специфікою історичних традицій, національних особливостей, рівнем розвитку продуктивних сил, політичних та економічних свобод, традицій, пов'язаних з формами власності, виробничої кооперації і та. ін. Висловлюються й категоричніші судження. Так, відомий німецький економіст Вільгельм Ойкен, один із теоретиків соціального ринкового господарства, вважав, що існує тільки дві системи — ринкова і центрально-керована. З таким судженням можна погодитися, якщо мати на увазі основні існуючі моделі таких економічних систем.

 

 

 

 

40. Гроші як міра вартості.

Сутність грошей проявляється в їхніх функціях. Першою й найбільш важливою є функція грошей як міри вартості. В ній безпосередньо виражена роль грошей як загального еквівалента. Сутність її полягає в тому, що за допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів. Зрозуміло, що виконувати таку функцію може лише той товар, який має власну вартість. І таким товаром,як показав попередній розгляд розвитку форми вартості, стали з 4-3 ст. до н.е. благородні метали - золото й срібло, а з другої половини 19 ст. монопольне становище закріпилося за золотом.

Історія свідчить, що спочатку гроші виконували функцію міри вартості у вагових вимірах, тобто, в золотниках, унціях, фунтах, грамах золота або срібла. Але це викликало певні труднощі, пов'язані з тим, що кожного разу при здійсненні акту купівлі-продажу необхідно було зважувати грошовий матеріал. Тому спочатку банки, а пізніше державні органи стали фіксувати певну вагову кількість срібла або золота у вигляді грошової одиниці з поділом її на дрібні частини. Наприклад, долар США має 100 центів, гривня України - 100 копійок, англійський фунт - 100 пенсів і т.д.

Певна вагова кількість золота, прийнята за грошову одиницю, називається масштабом цін. З введенням у грошовий обіг паперових грошей, вони, не маючи своєї власної цінності, отримували її лише тому, що заміняли в обігу цю певну вагову кількість золота.

Одиниці маси: золотник-4,3г; унція-28,35 г (аптекарська-31,1 г); фунт-400 г.

Зокрема,  долар  США  після   1973  р.  = 0,736735   г  чистого  золота, радянський рубль = 0,987412 г,англійський фунт до 1978 р. =2,49 г.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Тобто, присутність їх при визначенні ціни в грошах не обов'язкова, тому що відома фіксована величина грошового матеріалу (золота), закладеного в грошову одиницю, яка діє в даній державі.

Гроші як засіб обігу.

Вартість товару оцінюється не заради спортивного інтересу, а для того, щоб відбулася його реалізація. Тобто, товар повинен перейти від продавця до покупця. І тут гроші виступають у ролі посередника в своїй реальній формі. Тобто, вони повинні бути в наявності. В цій якості гроші виконують функцію засобу обігу, опосередковуючи відносини між людьми з приводу купівлі-продажу необхідних їм товарів (послуг).

Виконання грішми цієї функції, з одного боку, розв’язує суперечності безпосереднього товарообміну, бо не потребує збігу актів купівлі-продажу ні в часі, ні в просторі. З іншого боку, поява грошей поглиблює суперечності ринкової економіки, оскільки купівля-продаж товарів може розриватися в просторі і в часі. Продавши свій товар, товаровиробник не зобов'язаний тут же купувати інший. Це створює формальну затримку в процесі збуту товарів, тому що коли за продажем не настає купівля, то в іншого виробника товар не буде реалізованим. Отже, він не зможе купити товар у третього виробника і т.д. Цим створюється формальна можливість криз надвиробництва товарів.

Гроші як засіб нагромадження.

У третій своїй функції гроші виступають як засіб утворення скарбів або нагромадження. Як вона розуміється? В деяких випадках гроші вилучаться з обігу. Об'єктивно це зумовлено потребами ринкової економіки. По-перше, щоб застрахувати себе від різних випадковостей ринку, кожен товаровиробник повинен мати можливість купувати інші товари незалежно від того, коли й за яких умов будуть реалізовані його власні товари. Для цього необхідно мати грошовий резерв, що передбачає його тимчасове вилучення з обігу. По-друге, придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, транспортні засоби, побутова техніка та ін.) теж передбачає попереднє нагромадження грошей, а отже, й вилучення їх з обігу.

Коли влада грошей у суспільстві досягла певного розвитку, з'явилися люди-лихварі, для яких нагромадження грошових скарбів стало якоюсь мірою самоціллю. Гроші вилучалися з обігу, ховалися в скринях, закопувалися - перетворювалися на скарби.

При обігу золота скарби виступали своєрідним резервуаром, з допомогою якого здійснювалося стихійне регулювання кількості грошей, необхідних для обігу. Як тільки потреби обороту в грошах зростали, вони вилучались із скарбів і починали функціонувати в якості засобу обігу. І навпаки, коли потреба в них зменшувалася, золоті гроші залишали сферу обігу й перетворювалися у скарби.

Згодом варварський спосіб нагромадження скарбів поступається місцем прагматичному нагромадженню, основний принцип якого зводиться до того, щоб якомога частіше пускати гроші в обіг, для того, щоб одержувати все більший і більший прибуток. Гроші, що вилучаються з ділового обороту, підприємці зберігають у банках. Банки стають резервуарами, в яких акумулюються грошові засоби не лише підприємців, але й інших верств населення, центрами, звідки гроші випускаються в обіг і куди вони повертаються знову. Але навіть і за умов розвинутої банківської системи спостерігається посилене прагнення представників бізнесу нагромадити й утримати в своїх руках якомога більше золотих скарбів. Це відбувається навіть за умови, що зберігання золотих запасів у багатьох країнах світу оголошено державною монополією й основна маса скарбів зосереджена поки що в центральних банках і державних казначействах.

Функцію грошей як засобу утворення й нагромадження скарбів може виконувати лише наявне золото. В умовах паперово-грошового обігу (мова про нього далі) мають теж місце спроби нагромадження (збереження) поруч із золотом і паперових грошей. Проте в результаті інфляційних процесів вони швидко знецінюються. Прикладом є катастрофічне знецінення грошових нагромаджень населення України в період 1992-1995 pp., що знаходилися на рахунках ощадного банку країни. Це яскраво підтверджує висновок про неможливість заміни золота паперовими грішми в функції засобу утворення скарбів.

Засіб платежу.

З розвитком товарного обігу час реалізації товарів все частіше відривається від часу їх оплати. Це означає, що перехід товарів від продавця до покупця не супроводжується одномоментною передачею грошей за цей товар покупцями продавцю. Товари продаються в кредит, тобто з оплатою в майбутньому. Продавець у таких відносинах стає кредитором, покупець - боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу платежу.

Необхідність такої функції грошей породжена як відмінностями в часі виробництва й умовах реалізації окремих товарів, так і сезонністю виробничих затрат або заготівель сировини в деяких галузях виробництва (в сільському господарстві, лісозаготівельній промисловості, на підприємствах, що переробляють сільськогосподарську сировину і т.д.). З часом гроші починають виконувати цю функцію й поза сферою товарного обігу: при сплаті ренти, податків, комунальних послуг, тобто скрізь, де вони переходять з рук у руки, не опосередковуючи рух товарів.

У сучасних умовах, особливо в розвинутих країнах світу, функція грошей як засобу платежу набула особливого значення. Вона все більше й більше витісняє функцію грошей як засобу обігу. Гроші як засіб обігу, як правило, обслуговують лише дрібний роздрібний оборот, тоді як у гуртовій торгівлі, й тим більше в міжнародній, вони функціонують переважно в якості засобу платежу. Це пов'язано з широким розвитком кредитних відносин і банківської справи, а також появою на цій основі нового знаряддя обігу - кредитних грошей (мова про них далі).

Розвиток функції грошей як засобу платежу загострює суперечності ринкової економіки й посилює її негативні риси. Зокрема, посилюючи залежність товаровиробників один від одного, вона посилює формальні можливості для виникнення економічних криз. Достатньо одному або декільком боржникам не сплатити гроші в строк, як це може викликати серію неплатежів і банкрутств підприємств, товаровласників, пов'язаних між собою борговими зобов'язаннями. Яскравим прикладом перетворення цієї формальної можливості криз на реальну, є ситуація, яка склалася в Україні через масові взаємні неплатежі суб'єктів господарської діяльності в 1992-1996 pp. В переважній частині підприємства країни фактично стали банкрутами, що, по-перше, спровокувало настання глибокої економічної кризи, а по-друге, перешкоджає тепер виходу з неї.

Світові гроші.

З розвитком міжнародного поділу праці товарний обіг виходить за рамки національних кордонів. Відповідно й гроші починають обслуговувати міжнародну торгівлю, виходять на світовий ринок. У цій функції вони виступають як світові гроші. Виходячи на світову арену, гроші виступають у своєму первозданному вигляді - в злитках золота.

У світовому обороті гроші функціонують насамперед як засіб платежу. Це зумовлюється тим, що розрахунки між країнами здійснюються, як правило, не за кожною угодою (торговельною чи фінансовою), а шляхом заліку боргових зобов'язань через банки.

Необхідність перевозки золота з'являється лише у випадку виникнення заборгованості, яка не покривається шляхом взаємних розрахунків.

 

Схема « Функції грошей»

 

 

 

Незважаючи на те, що природі світових грошей відповідає їх функціонування в формі золотих зливків, у практиці міжнародних розрахунків застосовуються й грошові знаки окремих держав. Причому роль замінників світових грошей виконується валютою тієї країни, яка в певний період посідає провідне місце в світових економічних зв'язках. Так, до першої світової війни в ролі світової валюти функціонував переважно англійський фунт стерлінгів. Згодом ця роль перейшла до американського долара.

 

 

 

 

 

 

 

60. Одним з найважливіших чинників розвитку виробництва є капітал ( походить від латинського слова capitalis – головний). У німецькій мові Кapital, у французькій – capital означає головне майно, головна сума.

Поняття "капітал” , або "інвестиційні ресурси”, як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва ( всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.

Капітал – це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

Капітал розглядається як сукупність засобів виробництва і вважається вічною категорією. Він ототожнюється з речовою натуральною формою. Але на відміну від первинних чинників – затрат праці і землі – капітал, будучи частиною затрат є в той же час продуктом праці.

В умовах капіталістичних виробничих відносин засоби виробництва стають капіталом, перетворюючись на знаряддя одержання доданої вартості.

Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма – фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості – це функція торгового капіталу.

Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції -– це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).