Виробничі відносини, їх суть, система і структура. Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин

Міністерство аграрної політики та продовольства України

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з політекономії

студентки-заочниці

I курсу 1 групи

Шепетівського коледжу

Подільського ДАТУ

Керницької Христини Іванівни

 

 

 

 

 

м. Деражня

вул. Миру 157/1 кв. 19

тел. (096)684-90-71

 

 

Варіант № 9

Питання № 10, 21, 40, 60, 99 задача № 16

 

План

10. Виробничі відносини, їх  суть, система і структура. Взаємодія  продуктивних сил і виробничих  відносин.

21. Економічна система  суспільства: суть, форми, структура.

40. Функції грошей.

60. Капітал. Прибуток як  основна мета діяльності підприємства (фірми).

99. Економічні аспекти  глобальних проблем, міжнародне  співробітництво у їх розв’язані.

Зад.16. При зростанні суспільно нормального рівня інтенсивності праці на 20%, потреби в життєвих засобах, необхідних для відтворення робочої сили, збільшилися на 15%. Як змінилась величина вартості робочої сили, якщо первісно вона дорівнювала 100 грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

10. Виробничі або економічні відносини — це економічні стосунки між людьми, що виникають у процесі господарської діяльності. Вони становлять основу соціально-економічної системи. їх не слід розуміти лише як відносини, які виникають між людьми тільки безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг. Під виробничими відносинами економісти розуміють стосунки, що мають місце в усіх чотирьох фазах відтворення, тобто безпосередньо у виробництві, де створюються матеріальні блага; у процесі розподілу, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку виробленого національного продукту (в натурі або в певній сумі грошей); у процесі обміну, в якому одержана при розподілі частка обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; і в процесі споживання, в якому продукт завершує свій рух, споживається, і тим самим відновлюється необхідність розпочинати новий виробничий цикл.

У структурі економічних відносин виділяють організаційно-економічні, соціально-економічні відносини та відносини власності.

Організаційно-економічні відносини виникають із приводу організації виробництва та управління ним. Специфіка організаційно-економічних відносин полягає в тому, що вони виражають лише організаційний стан виробництва, систему взаємозв'язків та підпорядкування одних його ланок іншим, їх взаємозалежність; відображають поділ праці, спеціалізацію, кооперування та комбінування виробництва. Це відносини всередині підприємств, об'єднань, акціонерних товариств і між ними. Наприклад, на заводі є декілька цехів, вони виробляють певні вузли, деталі, види продукції і їх діяльність об'єднана під єдиним керівництвом, вони пов'язані один з одним. Одні виготовляють деталі, інші складають вироби, фарбують, упаковують. Між ними є тісні зв'язки.

Удосконалення організаційно-економічних відносин сприяє підвищенню ефективності виробництва. Це дає підставу для багатьох економістів, зокрема західних, стверджувати, що економічна теорія повинна вивчати саме організаційно-економічні відносини, бо їх дослідження сприяє вирішенню завдань, як в умовах обмеженості ресурсів забезпечити економічне зростання, і як підвищити рівень задоволення безмежних потреб.

Організаційно-економічні відносини — це стосунки між суб'єктами організації виробничого процесу, який поєднує спеціалізацію і кооперацію праці, тобто взаємодію суб'єктів, які спеціалізуються на виконанні різних виробничих функцій, і це спонукає до співробітництва у виготовленні готової продукції. Спеціалізація і кооперація підвищують результативність праці, сприяють концентрації і централізації виробництва.

Соціально-економічні відносини — це стосунки між різними соціальними суб'єктами. Такі відносини виникають між різними власниками, соціальними групами населення і державою. Держава регулює соціально-економічні відносини через законодавчі акти та різні економічні заходи. Вона стягує податки, надає пільги, субсидії, організовує службу зайнятості, яка веде облік безробітних і вільних робочих місць, надає допомогу при безробітті, в пошуку роботи, організовує перекваліфікацію робітників та ін.

Окремий блок соціально-економічних відносин становлять відносини власності. Вони проявляються в стосунках власників певних благ з іншими суб'єктами з приводу володіння, користування і розпоряджання благами, що належать певному суб'єкту.

Привласнюючи якийсь об'єкт, людина відчужує його від іншого суб'єкта. Отже, привласнення і відчуження — це два протилежні процеси відносин власності.

Визначальними в системі виробничих відносин є відносини власності на засоби виробництва. Володіння засобами виробництва визначає власника результатів виробництва, бо власник засобів виробництва покриває всі затрати на виробництво продукції, і ризикує, організовуючи виробництво.

Відносини розпоряджання засобами виробництва виникають тоді, коли власник засобів виробництва передає їх у тимчасове користування іншому суб'єктові на певних умовах

— переважно на умовах оренди. Тоді орендарі стають розпорядниками орендованих засобів. Від характеру відносин власності залежать:

1) характер або спосіб  поєднання робочої сили з засобами  виробництва;

2) відносини між людьми  з приводу привласнення результатів  виробництва;

3) умови розпоряджання  і використання факторів і  результатів виробництва.

Отже, відносини власності визначають, у чиїх руках є виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру.

Сукупність економічних відносин становить систему виробничих відносин або економічний лад суспільства.

Спосіб виробництва представляють дві сторони: продуктивні сили та виробничі відносини.

Продуктивні сили завжди розвиваються в умовах певного суспільного устрою. Люди виробляють матеріальні блага не поодинці, не ізольовано один від одного, а об'єднуючись певним способом, щоб спільно впливати на природу, добувати засоби до існування.

Виробничі відносини

Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв'язків та відносин, тобто людського суспільства.

Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкування життєво необхідним. Тому виробництво завжди, за будь-яких умов має суспільний характер, є суспільним виробництвом.

Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й один з одним.

Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву "виробничі відносини" і представляють другу складову способу виробництва.

Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними і у взаємозв'язку становлять "спосіб виробництва".

Взаємозв'язок продуктивних сил та виробничих відносин

Вони завжди перебувають у тісному взаємозв'язку і  діалектичній єдності. Слід зазначити, що виробничі відносини похідні, вторинні щодо продуктивних сил. Нові продуктивні   сили, хоч і стихійно, але зароджуються в надрах старого    устрою. Люди, які вдосконалюють знаряддя виробництва, не     задумуються над соціальними наслідками цього процесу, їх цікавить насамперед задоволення матеріальних, а потім і духовних потреб. Люди, по суті, не вільні у виборі своїх продуктивних сил, що становлять основу всієї їхньої історії. Продуктивні сили — це результат практичної енергії попередніх поколінь людей.

З іншого боку, люди, які розвивають свої продуктивні сили, розвивають одночасно і відносини один з одним. Характер цих відносин з необхідністю змінюється разом з перетворенням та зростанням продуктивних сил.

Продуктивні сили вимагають лише певної, а не довільної форми виробничих відносин, яка найбільш повно відповідала б наявним продуктивним силам. Так, надзвичайно низький рівень розвитку знарядь праці первісно-родового устрою спричиняв формування колективістських відносин. Лише в колективі людина могла вижити. Слабкість окремої людини як наслідок примітивізму знарядь праці компенсувався (надолужувався) об'єднаною силою роду чи племені. За сучасних засобів виробництва капіталістичний підприємець не може повернутися до кріпосної системи господарювання, як і феодал не міг за своїм бажанням удатися до капіталістичної системи господарювання. Адже при наявних середньовічних знаряддях виробництва безглуздям було б введення великого господарства із застосуванням найманої праці.

Отже, виробничі відносини не можуть встановлюватися довільно. Це — об'єктивні, матеріальні відносини, які не залежать від волі та бажання людей, а залежать від рівня та характеру розвитку продуктивних сил. Процес стихійного розвитку продуктивних сил відбувається доти, доки нові продуктивні сили не вступили в конфлікт із старими виробничими відносинами. Відтак починається руйнування старих виробничих відносин і заміна їх новими.

Руйнування старих виробничих відносин може відбуватися як стихійно, так і свідомо. В першому випадку воно супроводжується, як правило, кризовим станом суспільства, значними матеріальними втратами, духовними потрясіннями людей та ін. Якщо ж у суспільстві є соціальні сили, які здатні усвідомити назрілу необхідність перемін та здійснити поступову еволюцію у відносинах між людьми в процесі виробництва, то заміна одних виробничих відносин іншими може відбутися без відчутних жертв та потрясінь.

Виробничі відносини, перебуваючи в діалектичній єдності з продуктивними силами, не пасивні щодо останніх, а впливають на розвиток продуктивних сил. Більше того, нові, прогресивні виробничі відносини, що відповідають у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джерелом і вирішальним рушієм матеріального виробництва.

Якщо ж виробничі відносини застаріли, не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил, то вони уповільнюють, а то й гальмують, значною мірою розвиток останніх. Ця сторона взаємозв'язку між продуктивними силами і виробничими відносинами відображається в загально соціологічній тенденції — відповідності виробничих відносин характерові та рівневі розвитку продуктивних сил.

І все ж, було б помилково вважати, що виробничі відносини залежать лише від розвитку продуктивних сил. Не можна абсолютизувати цю властивість виробничих відносин, не враховуючи свідомої діяльності людей. Адже люди завжди діяли і діють, вступаючи в певні відносини, свідомо. Об'єктивність встановлення тих чи інших виробничих відносин означає, що їхній характер визначається не станом суспільної свідомості чи свідомості окремої людини, а характером і рівнем розвитку продуктивних сил. Тобто тими можливостями, які створюють для людської діяльності продуктивні сили. Виробничі відносини — це результат людської свідомої діяльності, однак, складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, а в залежності від того, якої суспільної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили.

Отже, розвиток засобів задоволення постійно зростаючих потреб людей спричиняє зміни способів виробництва матеріальних благ. Воно характеризується розмаїттям основних форм життя суспільства разом з соціальними, політичними, духовними аспектами, які тісно пов'язані між собою не лише впливом, який вони здійснюють один на одного, а й тим, що мають єдину основу, яка визначає їхній розвиток — матеріальне виробництво. Певна форма матеріального виробництва детермінує, по-перше, відповідну структуру суспільства, по-друге, конкретне ставлення людей до природи. Державний устрій та духовне життя людей визначаються обома цими факторами, а це в свою чергу визначає характер духовного виробництва. Тобто поняття "виробництво" не слід обмежувати лише матеріальним виробництвом, а треба розуміти як життєдіяльність суспільства, суспільне виробництво, в якому матеріальне відіграє основну, визначальну роль.

Спосіб виробництва характеризується не лише виробництвом матеріальних благ. Він відтворює соціальне буття людини, а також формує, розвиває саму людину. Категорія способу виробництва має чітко визначений конкретно-історичний характер, свої специфічні якісні характеристики, властиві лише певному ступеневі розвитку суспільства. Зміна способу виробництва викликає зміну всього укладу суспільного життя, тобто відбуваються зміни соціального, політичного, духовного характеру, змінюється соціально-класова структура суспільства. Трансформується система управління, руйнується стара інфраструктура, заклади, організації, на їхньому місці виникають нові установи та організації. А разом з цим змінюються погляди людей, їхня свідомість, психологія, формуються нові особистості тощо. В цілому набирає нових форм спосіб життя людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

21. Економічна система, як і цивілізація,— продукт еволюційного розвитку. Кожна нова система формується в надрах старої, поступово набуваючи нових якостей, що й відрізняє її від попередньої. Сформована історично вона завжди зберігає деякі залишки минулого, що можуть переборюватися досить довго. Одночасно вже в новій системі зароджуються паростки майбутнього, що зрештою і призведуть до нової якості, виникненню досконалішої системи суспільного прогресу.

Економічну систему визначають по-різному. В одному випадку її характеризують як сукупність економічних відносин, що історично виникли, складалися в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. В іншому — як сукупність юридично закріплених норм, правил, принципів, що визначають характер взаємин між людьми. У третьому — економічна система — сукупність економічних відносин між суб'єктами, що хазяйнують, які здійснюють вибір способів оптимального використання обмежених ресурсів з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Кожне з визначень відбиває якусь одну зі сторін категорії, бо складність об'єкта не дає можливості дати його вичерпну характеристику якимось  одним  визначенням.

Як і будь-яка інша, система економічна характеризується такими рисами, як цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість. Цілісність означає органічну єдність і сумісність різних сторін та елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, що відбивають її глибинну суть. Єдність обумовлює взаємодію, взаємопроникнення і взаємозамінність елементів системи, забезпечує стійкість зв'язків між господарюючими суб'єктами. Елементи колишніх економічних відносин, які зберігаються, витісняються на периферію нової системи, де відіграють обмежену, підлеглу роль, і не впливають на громадське життя. Ринкові відносини, зароджуючись у системі суспільного поділу праці, поступово витісняють на периферію відносини натурального господарства, охоплюють згодом практично всі сторони громадського життя суспільства. Французький історик Фернан Бродель, писав, що «...ринок — це звільнення, прорив, можливість доступу до іншого світу. Діяльність людей, надлишки, які вони обмінюють, повільно проходять через вузький пролом спочатку так само важко, як проходив через вушко голки біблійний верблюд. Потім отвори розширилися, кількість їх зросла, а суспільство зробилося суспільством із загальним ринком». Усі елементи системи не тільки організовані в єдиний економічний організм, а й субординовані за значущістю.