Виникнення і природа економічних систем

Виникнення і природа економічних систем

Економічна система

Соціальну систему можна визначити як високоорганізовану цілісність людей (особистостей), їх соціальних груп, що об*єднані різноманітними зв*язками і взаємовідносинами в процесі створення матеріальних і духовних благ.

Фундамент соціальної системи складає економічна система. Її елементами (складовими) виступають:

• Продуктивні сили;
• Техніко-економічні та організаційно-економічні відносини;
• Відносини власності;
• Господарський механізм.

Конкретна історична форма власності і сукупність економічних відносин, які відповідають даним продуктивним силам і взаємодіють з ними, розвиваються на основі дії об*єктивних економічних законів. Такі взаємозв*язки визначають сутність економічної системи.

Структурні елементи, що формують різноманітні економічні системи, неоднорідні за своїм змістом. Вони поєднують у собі загальні та специфічні основи та похідні, нові, що народжуються, та відмираючи старі економічні форми (або господарськи елементи). Наприклад в Україні та інших постсоціалістичних республіках директивне планування замінюється так званим індикативним (тобто рекомендуючим) плануванням.

Слід підкреслити, що в нових ринкових умовах структурні елементи економічної системи характеризуються більшим динамізмом, рухомістю, гнучкістю і , в той час, суперечливістю розвитку.

Економічна система включає різні сфери функціонування, різні рівні господарювання її суб*єктів.  Сучасна економічна система не є сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою кількох рівнів, що взаємодіють. У вітчизняних економічних виданнях рівні економічної системи та їхні основні суб*єкти визначають так:

Глобальний економічний рівень

Світова (планетарна) економіка                  економіка міждержавних об*єднань

            Посада                                                                    посада

На цьому рівні до суб*єктів відносять: а) міжнародні та міждержавні фінансово-економічні інституції (Світовий банк – СБ; Міжнародний валютний фонд – МВФ; Європейський банк реконструкції і розвитку – ЄБРР і ін..); б) світові підприємницькі структури (СПС).

Макроекономічний рівень

Національні економіки

Економіка територіально-економічних комплексів

Галузева економіка

 

До суб*єктів макроекономічного рівня відносяться:

• Суспільно-державні економічні інституції;
• Територіально-регіональні галузеві об*єднання;
• Вільні економічні зони;
• Територіально-виробничі комплекси.

      Мегаекономічний рівень

Економіка окремих ринків (товарного, ресурсного, робочої сили тощо)

Економіка ринкових інфраструктурних підсистем (банківської, фінансової)

 

Суб*єктами цього рівня є : інфраструктурні інституції окремих ринків, банківські, біржові, податкові та інші установи і об*єднання.

Мікроекономічний рівень

Локальна економіка                                                   індивідуальна економіка

Суб*єктами базового макроекономічного рівня виступають підприємства, фірми, організації, установи, сім*ї, домашні господарства.

Взаємозв*язок, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективності системи. Економічна система має бути мобільною, комплексною та своєчасно реагувати на зміни навколишнього господарського середовища.

Центральне місце в економічній системі належить людині, як основній продуктивній силі суспільства. В той же час їй доводиться мати справу з організацією виробництва. З останнім пов*язане поняття технологічного способу виробництва, що відображає поєднання засобів праці з організацією виробництва.

Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. У відповідності з трьома етапами розвитку науки і техніки розрізняють технологічні способи виробництва, які ґрунтуються на:

1. Ручній праці – початок 16 – кінець 18 століття
2. На машинній праці – початок 19ст.. коли відбулася промислова революція, і до середини 50-х років 20 століття;
3. На автоматизованій праці – розпочався наприкінці 50-х років 20 ст. у зв*язку з розгортанням науково-технічної революції. З середини 70-х рокіу НТР вступила в новий етап свого розвитку, який зв*язаний з електронізацією матеріального виробництва та надання послуг та обігу.

З кінця 20 ст. у найбільш розвинутих країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства – інформаційного.

Інформаційне суспільство являє собою найбільш розвинуту епоху людської цивілізації. Яка настає в результаті

• Інформаційно-комп*ютерної революції і ґрунтується на інформаційній технології;
• Автоматизації і роботизації усіх сфер і галузей економіки і управління;
• Створення єдиної новітньої інтегрованої системи зв*язку, яка надає можливість кожній людині (що закріплюється законодавством) необхідну інформацію і знання і обумовлює радикальні зміни у всій системі суспільних відносин (економічних, політичних, правових,духовних). Це забезпечує найбільший прогрес і свободу особистості, можливість її самореалізації. У найбільш розвинутих країнах світу інформаційне суспільство виникло в середині 80-х років і до кінця 20ст. пройшло перший етап свого розвитку.

Складову основу інформаційного суспільства становить інноваційно-інформаційна економіка, до якої мають перейти передові держави світу в трансформаційний період 21 століття.

Класифікація економічних систем

Прогрес людського суспільства в історичному ракурсі органічно з*єднаний із становленням та удосконаленням певного етапу економічної системи. Вона, як ми знаємо, обумовлюється панівною формою власності та відповідними соціально-економічними виробничими відносинами.

Змістовні ознаки різних форм і видів власності проявляються в економічних системах. Економічна система відображає особливу структуру суспільства, що виникає в процесі господарювання в конкретних соціально-економічних умовах, рівень розвитку продуктивних сил, господарські традиції, духовний стан народу, пануючі цінності та притаманний йому світогляд. Все це не припускає наявності ідентичних систем: вони завжди конкретно-економічні.

У своєму історичному розвитку системи проходять ряд етапів – від жорсткого антагонізму до компромісу. Суспільство 20 століття прийшло до усвідомлення руйнівного характеру класового антагонізму і почало прикладати зусилля для його подолання. Як явище глобального масштабу цей антагонізм в цілому був подоланий, проте локально проявляється ще й досі.

Отже в економічних системах зберігаються соціальні протиріччя, які продовжують бути джерелом розвитку і вдосконалення систем. В той же час більшість економічних процесів носить соціальний характер, що і визначає єдність економічного і соціального розвитку. Тобто будь-яка економічна система може бути названа соціально-економічною.

Аналіз економічних систем обумовлює необхідність їх класифікації. Вчені попереджають, що осільки соціально-економічні системи – комплексно складні утворення. Тому неможливо охопити єдиною класифікацією їх усі деталі, риси і специфіку. Класифікація соціально-економічних систем передбачає високий ступінь абстрагування. Відповідно довибору певного критерію класифікації розрізняють різні види систем.

Залежно від форм економічної діяльності і техніко-економічного укладу можна виділити такі економічні системи: замкнуте господарство4 ремісниче господарство; капіталістична економіка; колективістка економіка; корпоративна економіка. Залежно від зв*язку між виробництвом і споживанням виділяють замкнуте, або натуральне господарство; міське господарство (з розвинутим ремісничим господарством); національне господарство (функціональний поділ праці, ринковий зв*язок між елементами системи). Якщо ознакою класифікації є рівень техніко-технологічного виробництва, то виділяють такі типи систем: до індустріальне суспільство; індустріальна економіка; постіндустріальна (на основі досягнень НТР) економіка; неоіндустріальне,або інноваційно-інформаційна економіка, основу якого складає комп*ютеризація усіх процесів.

На міжнародному симпозіумі, що відбувся в Японії в кінці 20 ст., було виділено три підходи або концепції сутності економічних    систем.

Перша – структурна концепція, обґрунтовує вивчення внутрішньої будови соціально- економічної системи, її складових елементів, взаємозв*язків між ними та системою в цілому.

Друга – функціональна концепція, будується на передумові, згідно з якою соціально-економічні системи мають взаємодіяти з зовнішнім економічним середовищем не тільки в середині країни а й за її межами.

Третя – еволюційна теорія соціально-економічних систем, ґрунтується на теоретичному висновку, згідно з яким кожна  система має свій життєвий цикл. Економічна система закінчує свій життєвий цикл, переходячи в іншу систему, більш життєздатну та прогресивну.

Сформувався навіть новий науковий напрям – еволюціогенетика, що вивчає механізм управління і регулювання еволюцією генетики соціально-економічних систем.

Згідно з марксистською каузальною (тобто причинно- наслідковими зв*язками) концепцією виділені спецефичні суспільно-економічні формації, матеріальною базою став певний спосіб виробництва. За Марксом зміна способу виробництва є основою переходу від первинно-общинного до рабовласницького, потім до феодального і до капіталістичного суспільства. Їм відповідали і історично утворені економічні системи.

Відомий західний економіст Й.Шумпетер. який заклав основи теорії еволюційної економіки у своїй праці «Теорія економічного розвитку» відмітив, що Марксу було властиве «розуміння економічної революції,як особливого обумовленого самою економічною системою процесу».

Отже, вивчення і класифікація економічних систем настільки складні, наскільки складна і суперечлива економічна дійсність. Однак існує загальна, об*єднуюча усі соціально-економічні системи ознака: жодна з систем не може існувати і розвиватись, не задовольняючи потреби нації і функціонуючих у цій системі суб*єктів. Сукупне і індивідуальне задоволення потреб здійснюється різними методами. Такі відмінності лягли в основу ще однієї класифікації  економічних систем.

У більшості вітчизняних та ряді зарубіжних видань прийнято виділяти три типи економічних систем: система вільного або чистого ринку; система централізовано-планової економіки; система змішаної економіки.

Звичайно, що така класифікація дещо умовна, оскільки в реальності практично кожній економічній системі в процесі утворення властиві як ринкові так  і адміністративні регулятори. Проте співвідношення між ними може істотно відрізнятися. Тому співвідношення між адміністративними і ринковими регуляторами і слід брати як визначальну ознаку.

Система вільного або чистого ринку

(економіка вільного підприємництва)

Визначення ідельної ринкової економіки було дано відомим американським економістом М.Фрідменом, який стверджував, що ідельна ринкова економіка – це система, в якій незалежні економічні суб*єкти керуються власними інтересами і для досягнення своїх приватних цілей вступають у відносини добровільно та взаємовигідно обміну одного з другим. Існують і інші варіації визначення системи вільного ринку, однак будемо вважати, що система вільного )чистого) ринку – це така економічна система. В якій рівень державного регулювання економічних процесів є найменшим, а сили вільної конкуренції, ринкового саморегулювання досягають максимального поширення.

Історичні межі цієї системи визначають приблизно з другої половини 18ст. до кінця 19 – початку 20ст., хоча окремі елементи і риси системи вільного ринку збереглися до сьогодення.

Сутність системи вільного (чистого) ринку розкривається шляхом аналізу властивих цій системі складових та особистостей. До них можна віднести:

• Приватну власність та інвестиційні ресурси – капітал, землю, засоби виробництва, природні багатства;
• Ринковий механізм регулювання макроекономічних процесів, заснований на системі вільної конкуренції. Існує так звана досконала. Або вільна конкуренція, яка передбачає наявність багатьох незалежно діючих подавців та покупців різних товарів та послуг. Ціна на ці товари встановлюється залежно від вільного співвідношення попиту та пропозиції;
• Вільне підприємництво. Однією з головних передумов існування чистого капіталізму виступає особиста свобода усіх учасників економічної діяльності – не тільки підприємця, а й найманого працівника. Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької діяльності тих , хто має капітал. Вони беруть на себе функцію організації самого виробництва, мобілізації необхідних ресурсів і реалізацію вироблених товарів. Вони також приймають на себе увесь підприємницький ризик, оскільки не в змозі прогнозувати можливості реалізації товару, його ціну, отримання виручки, чи компенсує вона понесені витрати.

У системі вільного ринку усі взаємопов*язані  суб*єкти діють у відповідності зі своїми економічними інтересами. Кожний намагається домогтися найбільшого ефекту: підприємець – прибутку, найманий робітник – заробітної плати; кредитор процентів за використану позику; землевласник – орендної плати.

Державне втручання в системі вільного (чистого) ринку обмежується, по суті, двома складниками:

а) захистом приватної власності;

б) формуванням правового середовища шляхом прийняття державою відповідних урядових наказів та постанов.