Трудові відносини, зайнятість, безробіття

 

Міністерство освіти і  науки України 

Державний вищий навчальний заклад                                                                 «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

 

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

 

Курсова робота

на тему « Трудові відносини, зайнятість, безробіття»

 

 

 

 

Студентки 1 курсу,                                                                                                                   14 групи, спеціальності 6503                                                                                    факультету міжнародної економіки і менеджменту                                                                                         Голобородько Тетяни                                                                                                               Науковий керівник                                                                                                             доц.  Хохич Дмитро Григорович                                                                                                    

 

 

 

 

 

Київ - 2013

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1.  Поняття, види та форми прояву трудових відносин …………………..........6

2.  Сутність, функції та форми зайнятості……………………………………..16

3.   Сучасний стан  безробіття та шляхи його подолання  в Україні…………..25

Висновки…………………………………………………………………………33

Список літератури………………………………………………………………36

 

 

Вступ

Процеси становлення в  Україні ринкової системи господарювання, заснованої на багатоманітності форм власності, зумовили появу низки  нових тенденцій у розвитку соціально-трудових відносин, пов’язаних зі змінами в  соціально-економічній структурі  суспільства, розшаруванням населення  за рівнем доходів, зростанням безробіття, поширенням явищ прихованого безробіття, неповної зайнятості, слабкості соціального  захисту працівників, посиленням інтенсивності  праці, руйнуванням мотивів до ефективної праці на тлі суперечностей між  трудовими зусиллями й отримуваними доходами. 
У період ринкових трансформацій взаємодія роботодавців і найманих працівників перетворилася в складні відносини, які в часи загострення економічної та політичної кризи неодмінно супроводжувалися конфліктами різної сили й соціальними втратами.                                                                                      

Досліджуючи питання про  соціально-трудові відносини, зайнятість та безробіття, можна зробити висновок, що  ці питання є актуальними  сьогодні, адже серед фундаментальних  проблем з якими зіштовхується  суспільство, важливими є проблеми формування й удосконалення соціально-трудових відносин, зайнятості і безробіття. Проблема ефективного використання соціально-трудових відносин має загальнодержавне значення, тому вона цілком правомірно належить до сфери державного управління і потребує системного підходу. Формування й розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом величезної кількості факторів, значимість яких визначається історичним, економічним, соціологічним і політичним змістом. В свою чергу проблеми зайнятості, також набувають великого значення, адже зайнятість населення віддзеркалює стан економіки країни загалом та окремих її сегментів. А безробіття взагалі можна справедливо назвати складним економічним, соціальним і психологічним явищем для будь-якої країни та людини. Останнім часом доводиться чути,що в Україні один з найвищих рівнів зареєстрованого безробіття  серед країн СНД ( найвищий – у Вірменії).

Виходячи з цього метою курсової роботи є визначення сутності системи соціально-трудових відносин, розкриття поняття зайнятості, виявлення проблем пов’язаних із зайнятістю населення, з’ясування сучасного стану безробіття в країні, його вплив на економіку та суспільство,  аналіз його розвитку, висвітлення методів та шляхів його подолання.

Відповідно до мети мною були поставлені наступні завдання:

• з’ясувати що таке соціально-трудові відносини, яка їх структура, особливості , хто є сторонами цих відносин, які є види, рівні, типи соціально-трудових відносин та що являється чинниками їх розвитку ;
• висвітлення сутності зайнятості, розкриття основних її форм, видів; охарактеризувати принципи регулювання зайнятості населення України ;
• теоретичний аналіз безробіття в Україні, розгляд практичних рекомендацій, які б використовувалися для розробки й реалізації ефективної економічної політики, спрямованої на зниження безробіття до мінімуму; дати теоретичне обґрунтування проблеми безробіття і розглянути його специфіку в Україні.

Об’єктами дослідження даної роботи є соціально-трудові відносини, зайнятість та безробіття.

Предметом дослідження роботи є сукупність теоретичних і практичних проблем, особливостей пов’язаних з соціально-трудовими відносинами, безробіттям і зайнятістю.

Під час розробки даної  курсової роботи мною були використані  такі методи дослідження як синтез, аналіз, порівняння , конкретизація, наукова  абстракція.

Інформаційну базу роботи складають підручники з економічної  теорії,  наукові праці, нормативно-правові  акти, дані від  Державного комітету статистики України та інші офіційні статистичні матеріали, газети, інформаційні ресурси Інтернету тощо.

 

 

1. Поняття, види та форми прояву соціально-трудових відносин.

Термін "трудові відносини" у  вітчизняній літературі почав широко вживатися з початку 80-х років, а термін "соціально - трудові  відносини" — із середини 90-х років  минулого століття.

З початком перебудовних процесів в  Україні значно активізувалися дослідження трудових відносин, їх структури, системи, механізмів функціонування. У соціально-економічній літературі термін "трудові відносини" визначається як взаємодія найманого працівника і роботодавця з приводу умов купівлі-продажу та використання робочої сили. Практика                   незаперечно свідчить, що трудові відносини вкрай рідко трапляються у чистому вигляді, без соціальної складової. Водночас соціальні відносини здебільшого виникають саме як наслідок трудової діяльності та результатів, що її супроводжують [1].

Отже, термін "соціально-трудові відносини" увійшов у науковий обіг і став широко використовуватися відносно недавно. Це пов'язано , по-перше, зі зміною уявлень про роль людини у розвитку економіки ("трудові ресурси", "людський капітал", "трудовий потенціал"). По-друге, з вирішенням найважливіших завдань соціально-економічної реформи в Україні: стабілізації соціально-економічної й політичної ситуації в країні, вдосконалення виробництва і підвищення життєвого рівня населення.                     [2, с. 75].

Соціально-трудові  відносини - це відносини, які здійснюються між суб’єктами, що пов’язані спільною трудовою діяльністю, з приводу реалізації своїх економічних та соціально-економічних інтересів [3, с. 207].

Основною умовою виникнення і функціонування соціально-трудових відносин у ринковій економіці є юридична незалежність сторін цих відносин. Йдеться про власника як засобів виробництва (роботодавця), так і робочої сили (найманого працівника), які володіють правом та можливостями розпоряджатися і використовувати власність на свій розсуд. У процесі виникнення та функціонування соціально-трудових відносин наймані працівники передають право використання своєї робочої сили власникові засобів виробництва за умови збереження своєї особистої незалежності                     [4, с. 33].

Cистема соціально-трудових відносин є системою впливу на процеси формування, розподілу й використання праці відповідно до поточних і стратегічних цілей соціально - економічної політики держави. Ця система поєднує дві підсистеми: керівну і керовану. Керівна підсистема (суб'єкти соціально-трудових відносин) — людина або групи людей, які здійснюють управлінський вплив на керовану підсистему (об'єкти соціально-трудових відносин) спеціалізованими технічними засобами. Керована підсистема — це єдність соціального (людини) і технічного елементів процесу виробництва [4, с. 71].

За визначенням А. А. Чухно, соціально-трудові  відносини — це комплекс взаємозалежностей  і взаємодій між сторонами  — найманими працівниками і роботодавцями, суб'єктами і органами сторін за участі держави (органів законодавчої та виконавчої влади) і місцевого самоврядування, що пов'язані з найманням, використанням, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення високого рівня якості життя особистості, колективів і  суспільства загалом.

Сукупність взаємопов'язаних елементів (параметрів) у широкому розумінні  є системою. Кожен елемент системи  має властиві лише йому якості. Елементи пов'язані між собою і чинять вплив один на одного. Структуру системи соціально-трудових відносин зображено на рис. 1.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Структура системи  соціально-трудових відносин.

Провідною складовою системи відносин, що розглядається, є сторони. Сторона — носій первинного права у відносинах у соціально-трудовій сфері. Для сучасної економіки найважливішими сторонами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава (рис. 1.2).

 

 

 

 

Рис. 1.2. Сторони соціально-трудових відносин.

Найманий працівник – це громадянин, який уклав трудову угоду (як правило у письмовій формі) з роботодавцем, керівником підприємства (організації) або уповноваженим ним органом, згідно з якою працівник зобов’язується виконувати роботу, обговорену в угоді, у відповідності з вимогами внутрішнього розпорядку, а власник підприємства (організації) або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін. Найманим працівником – суб’єктом соціально-трудових відносин – може виступати як окремий працівник, так і група працівників, які відрізняються становищем у соціально-професійній структурі, направленістю інтересів, мотивацією праці та іншими ознаками. Основою групових та індивідуальних відмінностей є: вік, стать, стан здоров’я, освіта, професійна, посадова, галузева приналежність.

Роботодавець як суб’єкт соціально-трудових відносин – це людина, яка працює самостійно та постійно наймає для здійснення трудового процесу одного або декількох працівників. Здебільшого роботодавець є власником засобів виробництва. Однак, у господарській практиці України роботодавцем вважається і керівник у державному секторі економіки, який наймає працівників за договором, хоча і сам є найманим працівником                 держави та не володіє засобами виробництва.

Роль держави у соціально-трудових відносинах полягає у тому, що найчастіше вона виконує законотворчу функцію [2, с.76]. Можна проаналізувати роль державних органів влади у регулюванні соціально-трудових відносин, дивлячись на табл. 1.1, яка наведена нижче.

Таблиця 1.1. Оцінка функцій, що мають виконувати державні органи влади як один із суб’єктів соціально-трудових відносин, % [5]

Суб’єкти  оцінювання	Гаранта	Реформа-торську	Захистну	Партне-рську	Інформаційно-консультативну	Представ-  ницьких інтересів
Профдіячі	66	41	38	32	10	10
Роботодавці	73	45	29	25	13	10
Представники органів  влади	72	45	28	25	11	11
Наймані працівники	63	38	33	19	11	7
Всього	67	42	33	25	11	9

Аналізуючи таблицю 1.1 , можна  визначити, що найважливішою функцією державних органів влади вважають функцію гаранта виконання законодавства. На друге місце всі сторони  соціально-трудових відносин ставлять реформаторську функцію ; на третє місце  — захисну і на четверте —  партнерську функцію . Щодо інших  функцій,таких як науково-освітня та протекціоністська ,то відсоток відповідей респондентів коливається від 2% до 16% . Такий розподіл оцінок значущості функцій можна пояснити, мабуть, тим, що сторони соціально-трудових відносин бачать державу як суб’єкта, виключною функцією якого є правова гарантія рівноправної участі всіх сторін у даному процесі.

Суб'єкт соціально-трудових відносин — це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами у соціально-трудових відносинах. Економісти виділяють чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин (рис. 1.3).