Теорія виробництва і граничного продукту

Тема 17. Теорія виробництва і граничного продукту

17.1. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ ТА ЇЇ ВЛАСТИВОСТІ

У сучасному  суспільстві абсолютна більшість  продуктів є результатом виробничої діяльності. Використовуючи обмежені ресурси, фірма організовує виробництво певного обсягу продукції та постачає її на ринок.

Виробництво — важлива сфера бізнесової діяльності, основні джерело отримання благ, які необхідні для життя людини забезпечення її зростаючих потреб. Там, де люди створюють! якийсь продукт, існує виробництво. Всі фірми прагнуть отримувати максимальний прибуток, для чого змушені ефективної вести виробництво, тобто використовувати такі методи, які були б вигідними які технологічно, так і економічно.

Для здійснення виробничої діяльності фірмі необхідні фактори виробництві які протягом виробничого циклу трансформуються у вихідну або готову продукцію Наявність певної визначеної кількості факторів виробництва є необхідно» умовою початку виробництва. Відсутність деяких із них у процесі ведення виробничої діяльності призводить до зупинки виробництва.

Звідси випливає висновок про те, що вхідні виробничі  фактори є взаємодоповнюваними продуктами і за відсутності хоча б одного з них фірма не може розпочати процес виробництва. Якщо є в наявності усі виробничі фактори, то за інших рівних умов обсяг виробленої продукції залежатиме від кількості залучених факторів та від тієї комбінації, в якій вони застосовуються. Отже для того, щоб досягти бажаного обсягу випуску продукції, фірма може змінювати кількість ресурсів, які залучаються у виробництво, або змінювати пропорції, у яких вони поєднуються. Один виробник може використовувати багато праці та мало капіталу, а інший, навпаки, багато капіталу і мало праці для отримання одного і того ж обсягу продукції.

Окрім взаємодоповнюваності, виробничі фактори характеризуються також взаємозамінюваністю, тобто у виробничому процесі вони можуть заміщувати один одного, змінюючи тим самим пропорції їх поєднання. Відсутність певної кількості одного фактора виробництва можна компенсувати певною кількістю іншого.

Слід зауважити, що взаємозамінюваність ресурсів у  виробництві не є абсолютною. Межі заміщення одних факторів іншими обумовлюються науково-технічним прогресом, рівнем технології тощо.

Принцип економічності  вимагає від підприємств раціонального  використання обмежених виробничих факторів при виготовленні продукції. Досягнення даного принципу можуть забезпечити два альтернативних підходи. При першому підході ставиться вимога, щоб необхідна кількість вихідної продукції була виготовлена з мінімальними витратами вхідних факторів. При другому підході завдання полягає в тому, щоб при даних витратах факторів виробництва отримати максимальну кількість готової продукції. Якщо підприємства притримуються принципу економічності при комбінуванні факторів, тобто при виготовленні продукції, то таке виробництво є ефективним.

Оскільки виробництво  здійснюється у відповідності з  певними технологічними правилами, то важливо визначити і виразити кількісні співвідношення між випуском продукції та рівнем вхідних факторів виробництва.

Виробнича функція виражає функціональну залежність між вхідними ресурсами і виходом готової продукції (обсягом виробництва); вона підкреслює, що вихід продукції є лише функцією кількості вхідних факторів, які використовуються у виробничому процесі.

Теорія виробництва  базується на використанні факторних  моделей, що пов'язують величину результату виробництва з обсягами виробничих факторів, які обумовили цей результат. Найпоширенішим видом таких факторних моделей є виробничі функції. В загальному вигляді виробнича функція може бути представлена формулою:

Q= f (L,K,M,…),

де L, К, М — вхідні фактори виробництва: праця, капітал, матеріали та ін.

Виробнича функція, як і будь-яка економічна модель, є певним спрощенням дійсності. Наприклад, праця може описуватися не одним числом, а сукупністю чисел, оскільки у процесі виробництва використовуються працівники різних професій, кваліфікації, різного вікового складу тощо.

Виробнича функція  показує максимально можливий випуск продукції, який може виробити фірма при кожному конкретному поєднанні мінімально необхідної кількості факторів виробництва. Термін «максимальний випуск продукції» є дуже важливим з точки зору виробничої функції, адже вона (функція) не допускає марнотратних чи збиткових виробничих процесів. Фірми повинні використовувати кожне поєднання виробничих факторів з максимальною ефективністю.

Теорія виробництва  пропонує багато видів виробничих функцій, які виражають різні залежності між величиною використовуваних факторів і обсягом випущеної продукції.

Хоч виробничі функції  є різними для різних галузей  виробництва, вони мають дві спільні  властивості: 1) завжди існує межа збільшення обсягу виробництва шляхом постійного додавання одного з факторів виробництва (наприклад, неможливо нескінченно розширювати обсяг випуску продукції, збільшуючи кількість працівників, оскільки для них забракне устаткування; не можна без кінця купувати нове устаткування, бо у певний момент для нього не вистачить виробничих площ); 2) фактори виробництва є такими, що заміна одних ресурсів іншими у певній пропорції є можливою без скорочення обсягу виробництва.

Виробничі функції  описують те, що є технічно можливим, за умови, що фірма діє ефективно. Це означає, що додаткові вхідні ресурси  не використовуватимуться, якщо вони зменшують обсяг виробництва.

Важливою  обставиною є те, що рівняння функції  виробництва має прив'язок до певної технології. Саме технологія визначає здатність виробляти продукти при відповідних витратах факторів виробництва. У міру технологічного поступу фірма отримує можливість виробляти більше продукції з такого ж набору вхідних ресурсів. У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що приводить до змін у виробничому процесі.

Технологія  — це практичні знання про різні  способи поєднання виробничих факторів при виготовленні благ. У виробничому процесі фактори можуть поєднуватися за переважання екстенсивної технології (наприклад, до дешевого застарілого та малоефективного устаткування залучати працю все більшої кількості працівників) чи інтенсивної (витратити більші кошти на купівлю найдосконалішого устаткування і найняти лише кілька висококваліфікованих працівників).

Кожній технології відповідають певні комбінації використовуваних факторів. Кожна функція виробництва  існує для визначеного рівня  розвитку техніки. Якщо з'являється нова техніка чи технологія, то це позначиться на функції виробництва, і максимальний обсяг випуску продукції при наявних витратах факторів виробництва зростає. Тому коли розглядають функцію виробництва, то техніко-технологічний рівень виробництва вважають незмінним.

Оскільки  для зміни кількості використовуваних у різних виробничих процесах вхідних факторів необхідно затратити різний час, важливо розрізняти його короткий і довгий періоди.

Короткостроковий період часу — це час, протягом якого один чи більше виробничих факторів не можуть змінитися. Фактори виробництва, обсяг яких неможливо змінити на даному проміжку часу, називають постійними (фіксованими). Наприклад, якщо випуск заданого обсягу продукції має бути здійснений за три робочих дні, то за цей час змінити певну частину вхідних факторів, скажімо виробничих потужностей, неможливо. Однак інтенсивність використання наявних виробничих потужностей у межах короткого періоду може змінюватися. Короткостроковий період являє собою період фіксованих потужностей.

Довгостроковий  період часу — це час, достатньо тривалий для того, щоб змінити обсяги усіх задіяних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей. Довгостроковий період — це період змінних потужностей. У цьому періоді всі виробничі фактори є змінними.

Слід зазначити, що короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються в кожному конкретному випадку. Так, у легкій промисловості розміри виробничих потужностей можна змінити за декілька днів, тоді як для важкої промисловості зміна виробничих потужностей вимагатиме декілька років.

Окрім вибору найоптимальнішої комбінації факторів виробництва фірма, коригує і їхню кількість, що впливає на обсяг випуску продукції.

17.2. ЗАГАЛЬНИЙ, СЕРЕДНІЙ ТА ГРАНИЧНИЙ ПРОДУКТИ

Для кращого  розуміння взаємозв'язку кількості використовуваних факторів і обсягу виробництва дослідимо вплив зміни лише одного фактора (кількість інших залишається незмінною). З'ясування динаміки обсягу виробництва залежно від динаміки змінного фактора важливе для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів.

Загальна кількість  продукту, виробленого при використанні визначеної кількості змінного фактора і при незмінних інших факторах називається — загальним продуктом (ТР) цього змінного фактора:

ТР =/(х, у, z...), або 0 =/(К, L, М...),

де у— змінний фактор; х,z  — сталі фактори.

Загальний продукт, виготовлений на основі наявних ресурсів, відображає продуктивність як сталих, так і змінних вхідних факторів. Кількість виготовленої продукції, отриманої за певної комбінації вхідних факторів, залежить від:

• поточного стану вибраної технології;
• загальної ефективності, властивої тій чи іншій фірмі;
• величини діючого підприємства або абсолютної кількості вхідних факторів;
• пропорції використання ресурсів (відношення сталих факторів до змінних).

Для характеристики діяльності фірми використовують також  поняття середнього і граничного продукту.

Середній продукт (АР) — це відношення загального продукту до використаної кількості певного вхідного виробничого фактора:

АР= ТР або Q/Q вхідного фактора

Середній  продукт праці (АPl) фактично являє собою продуктивність праці, а середній продукт капіталу (АРk) є показником продуктивності капіталу.

Граничний продукт (МР) змінного фактора виробництва - це приріст загального продукту, досягнутий за рахунок приросту  цього фактора на одну додаткову одиницю.

МР = ТР або Q/змінного вхідного фактора

Граничний продукт  характеризує граничну продуктивність змінного фактора виробництва, тобто  продуктивність останньої залученої у виробничий процес додаткової одиниці цього фактора.

За допомогою  диференційного числення граничний  продукт можна визначити як похідну отриманого обсягу продукції по затраченій праці. Оскільки в реальному виробництві завжди маємо справу не з нескінченно малими, а з кінцевими приростами, то граничний продукт визначають як відношення малих приростів випуску продукції до малих приростів затрат праці (чи іншого змінного фактора виробництва).

За допомогою  аналізу граничного продукту можна пояснити, яке поєднання факторів виробництва є оптимальним у даний момент часу при заданій технології Для цього необхідно порівняти ринкову ціну кожного фактора з тим граничним продуктом, який виробляється за його допомогою.

Для досягнення найменших витрат шляхом заміщення дорожчих факторів і виробництва дешевшими необхідно продовжувати цей процес доти, доки фізичні граничні продукти, отримувані за допомогою цих факторів, не стануть пропорційні цінам відповідних факторів. Саме в цьому випадку фізичний граничний продукт, що припадає на останню грошову одиницю одного фактора, буде точно дорівнювати граничному продукту, отриманому на одну грошову одиницю іншого фактора. Звідси легко записати умову рівноваги у процесі заміщення одного фактора іншим:

Фізичний  обсяг                                                                              Фізичний обсяг

граничного  продукту фактора А/           =            граничного продукту фактора В

Ціна  фактора А                                                                            Ціна фактора В

Підкреслимо, що МР належить до змінних факторів, бо лише вони спричинюють зміни у ТР. МР може бути від'ємним, додатним і рівним нулеві. Динаміка МР базується на законі спадної граничної продуктивності.

Закон спадної віддачі, або спадної граничної продуктивності, був сформульований англійським економістом Дейвидом Рікардо ще на початку XIX ст. Він грунтується на тому факті, що взаємозв'язок між змінним виробничим фактором і обсягом випуску продукції не означає, що останній завжди зростає пропорційно до зростання змінного фактора. Найбільш вагоме зростання загального продукту приносять початкові прирости змінного фактора. Потім настає момент, після якого такі ж його прирости приносять щораз менший ефект. Із часом можливою стає ситуація, коли приріст змінного фактора призводить до зменшення загального обсягу випуску.

Наприклад, якщо при фіксованій кількості капіталу (наприклад верстатів) будуть постійно найматися додаткові робітники, то їхній граничний продукт спочатку зростатиме, далі зменшуватиметься і врешті дійде до нуля. Це явище в економічній теорії отримало назву закону спадної граничної продуктивності, чи спадної віддачі. Причина ефекту спадної віддачі достатньо очевидна. Оскільки всі фактори виробництва використовуються разом, то необхідно дотримуватись визначеного співвідношення між ними. Зміна одного виробничого фактора при фіксованому значенні інших породжує диспропорції. Кількість працівників, наприклад, уже не відповідає кількості устаткування, а кількість устаткування — виробничим площам тощо. В таких умовах збільшення одного виду ресурсу не викликає адекватного збільшення загального продукту. Віддача змінного ресурсу зменшується.