Теоретичні засади міжнародної торгівлі

Р. Торренс у "Нарисах про зовнішню торгівлю зерном" (1815), а також  Д. Рікардо в дослідженні "Початок  політичної економії й оподаткування" (1817) показують, у яких межах можливий і бажаний обмін між двома  країнами, виділяючи критерії міжнародної  спеціалізації. В інтересах кожної країни - спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу  перевагу або найменшу слабкість  і яке дає найбільшу відносну вигоду. Д. Рікардо показав, що міжнародний  обмін можливий і бажаний в  інтересах усіх країн. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін  вигідний для кожного. За допомогою  хрестоматійного прикладу торгівлі сукном і вином між Англією  і Португалією Д. Рікардо запропонував три варіанти міжнародної торгівлі:

а) рівне співвідношення витрат на виробництво двох видів товарів  між двома країнами, коли для торгівлі немає стимулу;

б) співвідношення витрат, при якому  одна з країн має абсолютну  перевагу у виробництві одного з  видів товарів - тут торгівля можлива  з урахуванням абсолютних переваг;

в) співвідношення витрат, при якому  кожна з країн має відносну перевагу у виробництві одного з  видів товарів - у цьому випадку  обидві сторони зацікавлені в  торгівлі внаслідок порівняльних переваг.

Джон Стюарт Мілль у своїй  роботі "Основи політичної економії" (1844) показав, за якою ціною здійснюється обмін. З позицій Мілля, ціна обміну встановлюється відповідно до закону попиту й пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дає змогу оплачувати сукупність її імпорту. Цей закон міжнародної  вартості, або теорія міжнародної  вартості, доводить, що існує ціна, яка  оптимізує обмін товарів між  країнами. Це ринкова ціна, яка залежить від попиту і пропозиції. Запропоновані  Дж. Ст. Міллем закони міжнародної конкуренції  зводяться, в основному, до двох найважливіших  положень:

- природне прагнення до міжнародної  виробничої спеціалізації зумовлює  встановлення рівноваги у вигодах,  одержуваних від цієї спеціалізації;

- умови повної або часткової  спеціалізації визначаються нерівністю  в прибутках, одержуваних від  виробництва. Можливості ж повної  виробничої спеціалізації залежать  від еластичності заміни в  споживанні, що існує між виробленими  товарами і тенденцією до відносного  вирівнювання абсолютних вигод  держав, що беруть участь у  міжнародному обміні.

Основи сучасних уявлень про  те, чим визначаються напрямки і  структура міжнародних торгових потоків, заклали шведські вчені-економісти Елі Хекшер і Бертіль Олін. Вони висунули теорію вирівнювання цін на чинники виробництва, суть якої полягає  в тому, що національні виробничі  розбіжності визначаються різною кількістю  чинників виробництва, таких як праця, земля, капітал, а також різною внутрішньою  потребою в тих чи інших товарах [6].

У 1948 р. американські економісти П. Самуельсон і В. Столпер удосконалили теорію Хекшера-Оліна, запропонувавши свою: в  умовах однорідності чинників виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції  і повної мобільності товарів  міжнародний обмін вирівнює ціну на чинники виробництва між країнами.

У концепціях, основаних на моделі Д. Рікардо, з доповненнями Е. Хекшера, Б. Оліна і П. Самуельсона, торгівля розглядається не просто як взаємовигідний обмін, але і як засіб, за допомогою  якого можна скоротити розрив у рівні розвитку між країнами.

Теорія зовнішньої торгівлі набула подальшого розвитку в роботі американського економіста В. Леонтьєва під назвою "Парадокс Леонтьєва". Суть парадоксу  полягає в тому, що, використовуючи теорію Хекшера-Оліна, В. Леонтьев показав, що американська економіка повоєнного періоду спеціалізувалася на тих  видах виробництва, що потребували  порівняно більше роботи, ніж капіталу. Іншими словами, американський експорт, порівняно з імпортом, більш трудомісткий і менш капіталомісткий. Цей висновок суперечив усім уявленням про  економіку США, які існували раніше. На загальну думку, вона завжди характеризувалася  надлишком капіталу і відповідно до теорії Хекшера-Оліна можна було очікувати, що США експортують, а  не імпортують високо капіталомісткі товари.

У наступні роки економісти з різних країн багато дискутували на тему "парадоксу Леонтьєва". Завдяки  цьому теорія порівняльних переваг  набула подальшого розвитку. До неї  ввійшло поняття технічного прогресу і нерівномірності його розподілу, поза фірмової економії засобів, різниці  між країнами в заробітній платі  та ін.

На початку 30-х років XX ст. Дж. М. Кейнс створив свою теорію управління національною економікою, включаючи  й зовнішню торгівлю, яка отримала назву кейнсіанство. Підсумкова праця  Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936) стала фундаментом  сучасної економічної науки й  практики. У подальших роботах  було доведено, що інтернаціоналізація  господарського життя і взаємозалежність набули глобального характеру і  роль зовнішньоекономічних зв'язків  як чинника зростання і розвитку економіки значно зросла. Саме в  цей період узгодження національної зовнішньоекономічної політики та її координація на багатосторонній  основі набули особливого значення для  справи стабільності й економічного зростання.

Участь країни в міжнародному поділі праці й створення умов для  її економічної безпеки - це стратегічні  напрями управління зовнішньоекономічною сферою [7].

Монетаризм був реалізований у  практиці державного регулювання на початку 80-х років XX ст. Інтелектуальним  лідером монетаристів став професор Чиказького університету Мілтон Фрідман. Головні відмінності між кейнсіанством  і монетаризмом полягають:

- у підході до визначення  чинників, які впливають на зміну  сукупності попиту (кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується  під впливом різноманітних чинників, а монетарис-ти головним чинником  цього вважають пропозицію грошей);

- у трактуванні ролі держави  (кейнсіанці виступають за більш  широке втручання останньої в  економіку, монетаристи дотримуються  протилежної думки, відстоюючи  дерегулювання).

На початку 80-х років XX ст. монетаристські концепції були використані для  подолання структурної кризи  у світовій економіці та вже сформованої  взаємозалежності між країнами.

Теорія зовнішньоторговельного мультиплікатора  набула поширення в дослідженнях західних економістів з проблем  міжнародної торгівлі. Відповідно до цієї теорії, ефект впливу зовнішньої торгівлі (зокрема експорту) на динаміку зростання національного доходу, розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними  залежностями і може бути розрахований і виражений у вигляді розрахованого  коефіцієнта-мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення викличуть  безпосереднє збільшення випуску продукції, отже, й заробітної плати в галузях, що виконують ці замовлення. А потім  починають зростати вторинні споживчі витрати.

З другої половини XX століття, коли міжнародний  обмін набуває "вибухового характеру", світова торгівля починає розвиватися  високими темпами. Природно, що згадані  зміни сприяли появі сучасних поглядів на управління міжнародним  бізнесом. Ці погляди характерні не для окремих груп дослідників, їх висловлюють представники вищого менеджменту  головних транснаціональних корпорацій. У зв'язку з цим як основний виділяється  ресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні  обмежені ресурси, то вони повинні вирішити, де їх використовувати: усередині країни чи на міжнародному рівні. Переконавшись, що на міжнародному ринку можливості можуть виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують  свої ресурси в закордонний сектор.

Імпульс до участі в торгівлі може надійти або від експортера, або  від імпортера. У будь-якому випадку  мають бути як продавець, так і  покупець. На підставі ресурсного підходу  та вигод, що отримують експортери й  імпортери від проведення зовнішньоторгових  операцій, сформовано концепцію експортних можливостей та концепцію імпортних  можливостей, які включають чотири складові: використання надлишкових  потужностей; зменшення витрат виробництва; підвищення прибутковості; розподіл ризику.

Фахівці з історії світової економіки  пропонують різні критерії періодизації розвитку міжнародної торгівлі: за етапами поступу в науково-технічній  сфері (тобто за якісними змінами  у виробничих силах); за етапами вдосконалення  транспортної системи (як транспортних засобів, так і доріг); за пріоритетними  напрямами у зовнішньоторговельній  політиці різних країн (лібералізація  чи протекціонізм). Доведено, що між  усіма переліченими етапами існує  пряма залежність. Але наочнішою, логічнішою та найбільш поширеною вважається періодизація розвитку світових процесів, у т.ч. міжнародної торгівлі, за основними  подіями у світі.

Етапи розвитку міжнародної торгівлі:

I - початковий (з XVIII до першої  половини XIX ст.);

II - друга половина XIX ст. - початок  Першої світової війни (1914);

III - період між двома світовими  війнами (1914-1939);

IV - повоєнний (50-60 роки);

V - сучасний (з початку 70 років  XX ст.).

Останній, сучасний, етап розвитку міжнародної  торгівлі вже сьогодні можна поділити на два періоди: конкуренції двох світових систем господарства - капіталістичної  та соціалістичної (до початку 1990-х  років); глобалізації світової економіки (з початку 90-х років XX ст.) [2].

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Крилова Н.В. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 365 с.
2. Павленко І.І., Варяниченко О.В., Навроцька Н.А. Міжнародна торгівля та інвестиції. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 256 с.
3. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2012. – 333 с.
4. Білоцерківець В. В., Завгородня О. О., Лебедєва В. К. та ін.. Міжнародна економіка. Підручник./ За ред. А. О. Задої, В. М. Тарасевича – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 416 с.
5. Кандыба А.Н. Мировая экономика, международные отношения и внешнеэкономическая деятельность. - К., 2010.
6. Горянська Т. В. Сучасні тенденції розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин / Т. В. Горянська // Економічний вісник Донбасу. – 2011. – No 1. – С. 52.
7. Міжнародна економіка: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / [Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін.]; За ред. Ю. Г. Козака, Д. Г. Лук’яненка, Ю. В. Макогона [3-тє вид.] — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 560 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Міжнародна торгівля - основна  форма міжнародних економічних  відносин, оскільки включає торгівлю не тільки товарами в речовинному  розумінні цієї категорії, але і  найрізноманітнішими послугами.  
Сьогодні жодна з країн не може успішно розвиватися без налагодження зовнішньоекономічних зв'язків. А для нових індустріальних країн зовнішня торгівля стала визначальним фактором економічного зростання. В сучасних умовах її значення для кожної з країн світового співтовариства важко переоцінити, адже економічний успіх в сучасному високоінтегрованому світі не мислимий без активної участі в міжнародних торгових зв'язках. Практика показує, що ще жодній країні не вдалося створити здорову у всіх аспектах економіку, ізолювавшись від світової економічної системи. Саме міжнародна торгівля є основною формою зв'язку між національними товаровиробниками різних країн, формуючи їх економічну взаємозалежність.  
Країни-учасниці торговельно-економічних блоків, розуміючи складність і суперечливість сучасної ситуації на світовому ринку, прагнуть відшукати шляхи для позитивного вирішення наявних проблем і протиріч.  
На підставі цього можна зробити висновок про те, що вивчення міжнародної торгівлі у системі світового господарства є дуже важливою та актуальною темою дослідження.  
Світова торгівля знаходиться в центрі уваги економічної науки з часів Адама Сміта та Давида Рікардо, які розробили перші теорії міжнародної торгівлі. Проте ще й сьогодні тривають гострі дискусії щодо ефективного управління участю країни у світовій торгівлі.  
Метою дослідження є визначення шляхів вдосконалення та перспектив розвитку міжнародної торгівлі України.  
Об’єктом дослідження є міжнародна торгівля та її теорії, а предметом – є сучасний стан та перспективи міжнародної торгівлі в Україні.