Теоретичні засади міжнародної торгівлі

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний економічний університет 

імені Вадима Гетьмана

Факультет міжнародної  економіки та менеджменту

 

 

Кафедра міжнародної  економіки      

 

 

Курсова робота на тему:

 

Теоретичні засади міжнародної  торгівлі

 

 

 

Студентки 11 групи ІІІ  курсу,

                                                                       денного відділення

         Скубко Олени Олексіївни

 

Науковий керівник:

к.е.н., доцент

Сімонова Маргарита Вадимівна

                                                  

 

 

 

 

 

 

Київ – 2014

    РОЗДІЛ 1. Економіко-теоретичні засади міжнародної торгівлі

1.1. Сутність міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля являє собою  найстарішу форму міжнародних економічних  відносин, що виникли задовго до появи світового господарства. Саме завдяки міжнародній торгівлі виникло  й розвинулося світове господарство як таке.

Механізмом реалізації світо господарських зв'язків є світовий ринок як сфера усталених економічних відносин, що ґрунтуються на міжнародному розподілі праці. Господарські зв'язки на світовому ринку проявляються через форми міжнародних економічних відносин - міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, міжнародний рух капіталу, а також валютно-кредитні відносини.

Сучасна теорія міжнародної торгівлі приділяє однакову увагу як сукупному попиту, так і сукупній пропозиції (для порівняння слід згадати, що свого часу представники економічної школи меркантилістів наголошували на важливості сфери обігу, тоді як згодом класики відстоювали перевагу сфери виробництва, а сучасна теорія від такої однобічності відмовилася).

Стандартна модель міжнародної торгівлі пов'язує попит і пропозицію всередині країни з попитом і пропозицією за її межами, урівноважуючи обидва процеси. Вона враховує взаємний попит, а він показує, яка кількість імпортного товару необхідна країні, щоб зацікавити її в експорті іншого товару. Загальна міжнародна рівновага досягається тоді, коли одночасно врівноважуються попит і пропозиція на товари (послуги) як у внутрішній, так і в міжнародній торгівлі.

Міжнародна торгівля - це первинна форма міжнародних економічних  зв'язків, що являє собою обмін  товарами, послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами [2].

Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває  форми зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля - це торгівля однієї країни з іншими, яка передбачає оплачуване вивезення (експорт) та ввезення (імпорт) товарів і послуг. У своїй сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю, яка до того ж є складною соціально-економічною категорією, її можна розглядати з двох позицій - операційної та державно-політичної.

З операційної точки зору міжнародна торгівля - це процес безпосереднього  обміну товарами та послугами між  господарюючими суб'єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями. Тобто йдеться про рух товарів (у т.ч. послуг, ліцензій, ноу-хау, інжинірингу  тощо), інструменти й механізми  розширення товарообігу, вдосконалення  структури експорту та імпорту, прогнозування  й оцінку світових товарних ринків, планування можливостей експорту і  потреб імпорту, організацію контрактної  роботи, контроль за поставками та відвантаженням товарів, здійснення валютно-фінансових операцій тощо. Предмет міжнародної  торгівлі як сфери знань - організація  виконання експортно-імпортної операції, а об'єкт - будь-яка операція з  експорту чи імпорту [1].

З державно-політичного погляду  міжнародна торгівля розглядається  як особливий тип суспільних відносин, що виникають у світовій системі  господарства в процесі і з  приводу обміну товарами та послугами  між державами, для кожної з яких характерна власна зовнішньоторговельна політика. Такі відносини регулюються  спеціальними міжнародними регламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права. З огляду на цей підхід предметом міжнародної  торгівлі є організація торговельного  обміну з урахуванням національних інтересів і глобальних тенденцій  розвитку світового господарства в  цілому, а об'єктом - торговельний обмін  як сукупність операцій з експорту та імпорту.

Найголовнішими чинниками міжнародної  торгівлі вважаються такі:

- поглиблення міжнародного поділу  праці та інтернаціоналізація  виробництва;

- упровадження досягнень науково-технічної  революції, що, зокрема, виявляється  в оновленні основного капіталу, створенні нових видів продукції,  виникненні нових галузей економіки  та реконструкції традиційних;

- активізація діяльності транснаціональних  корпорацій на світовому ринку;

- лібералізація міжнародної торгівлі  на дво- і багатосторонній основі, що виявляється у скасуванні  або зниженні тарифних і нетарифних  обмежень, утворенні вільних економічних  зон, запровадженні спільного  підприємництва;

- розвиток торговельно-економічної  інтеграції за допомогою утворення  зон вільної торгівлі, введення  єдиного тарифу на товари для  країн, які не беруть участі  в економічних об'єднаннях, формування  спільних ринків і валютно-економічних  союзів;

- здобуття політичної незалежності  територіями, які раніше належали  до колоніальних імперій, і  поява нових індустріальних держав.

Часто під міжнародною торгівлею  розуміють торгівлю як товарами у  матеріально-речовому вигляді ("видимі товари"), так і послугами ("невидимі блага"), які відрізняються від  видимих товарів деякими параметрами.

Міжнародна торгівля товарами - це форма зв'язку між товаровиробниками  різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці і виражає  їх взаємну економічну залежність.

Міжнародна торгівля послугами - це специфічна форма світогосподарських зв'язків з обміну послугами між  продавцями і покупцями різних країн [2].

Пересування товарів і послуг між  країнами є головною зовнішньою ознакою  існування світового ринку.

Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми  господарськими зв'язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва, збуту товарів і послуг.

Міжнародна торгівля складається  із двох зустрічних потоків товарів - експорту та імпорту і характеризується зовнішньоторговельним обігом, товарною та географічною структурою.

Експорт - це продаж та вивезення товару за кордон.

Імпорт - це купівля та ввезення товару з-за кордону.

Зовнішньоторговельний обіг - сума вартісних  обсягів експорту та імпорту.

Зовнішньоторговельне сальдо - різниця  вартісних обсягів експорту та імпорту.

За прийнятими у світі стандартами  статистики міжнародної торгівлі головною ознакою для визнання торгівлі міжнародною, продажу товарів - експортом, а купівлі - імпортом є перетин товаром митного  кордону держави та фіксація цього  факту у відповідній митній звітності.

Товарна структура експорту - це систематизація за певними ознаками сукупності товарів, які вивозяться з країни (групи  країн, з усіх країн світу).

Товарна структура імпорту - систематизація за певними ознаками сукупності товарів, що ввозяться до країни або групи  країн.

Товарну структуру експорту можна  розраховувати для країни, групи  країн, усіх країн світу (товарна  структура світового експорту), а  товарну структуру імпорту - за окремими країнами та групами країн. У світовій економіці, як у замкнутій системі, всі експортовані засоби одночасно  являють собою предмет імпорту. Тому товарна структура світового  експорту одночасно характеризує і  структуру імпорту [3].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Етапи розвитку та  сучасні теорії міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля спирається на певні економічні погляди.

Очевидно, першою систематизованою теорією  міжнародної торгівлі можна вважати  меркантилізм, хоча вона не має конкретного  автора. Однак у цій теорії є  багато підтверджень, що свідчать про  її панування в період з XVI до XVIII ст. включно. Вона базувалася на двох положеннях: багатство країни визначається володінням певними цінностями, як правило, золотом; для зростання добробуту свого  населення держава повинна більше експортувати, ніж імпортувати, і  в цьому випадку вона одержить вартість активного сальдо торгового  балансу у вигляді золота, що надходить  із країн, які мають дефіцит торгового  балансу. Для цього необхідна  державна монополія на торгівлю, введення обмежень на велику частину імпорту  і надання субсидій більшій частині  експортних виробництв.

Термінологія часів меркантилістської  епохи збереглася і донині: термін "активний торговий баланс", наприклад, все ще використовується для позначення того, що країна експортує більше, ніж  імпортує; "пасивний торговий баланс" вказує на дефіцит останнього. Якщо країна має активне сальдо або  активний торговий баланс протягом певного  періоду, то вона одержує товари і  послуги за меншу вартість, ніж  вивозить за свої межі. У період меркантилізму  різниця відшкодовувалася за рахунок  золота, а сьогодні вона компенсується  наданням кредиту країні з дефіцитним платіжним балансом. Якщо кредит не погашається повністю, то так званий активний торговий баланс може фактично бути невигідним для країни з активним сальдо. Останнім часом термін неомеркантилізм  вживається щодо країн, які намагаються  мати активний торговий баланс для  досягнення певної соціальної або політичної мети [2].

Розвиток країн та зростання  їх торговельних можливостей призвели до того, що вже в середині XVIII століття теорія меркантилізму не відповідала  дійсності. Деякі країни в темпах розвитку торгівлі обігнали передовиків, а розвиток капіталістичного виробництва  потребував докорінних змін у технологіях. Золото і срібло не в змозі були забезпечити конкурентоспроможність країни. Першим, хто почав сумніватися  у теорії меркантилізму, був Девід  Х'юм. Він стверджував, що приплив  золота внаслідок підтримки додатного  сальдо торгового балансу збільшить  пропозицію грошей усередині країни та зумовить зростання зарплати й  цін, а це, в свою чергу, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. Навіть розвинута країна не може постійно підтримувати додатне сальдо торгового  балансу - цьому будуть перешкоджати внутрішньо економічні чинники. Але  погляди Д. Х'юма допускали багато умовностей у своєму аналізі й  не давали відповіді на питання того часу.

Поява класичної та економічної  шкіл була спричинена швидкими темпами  зростання економіки і збільшенням  обсягів товарообігу. У товарний обмін вступали країни з різним рівнем розвитку, і кожна з них дбала  про свій прибуток. Ідеї класичної  науки базувались на обмеженнях функцій  держави (невтручанні) в економічному процесі. Розглядаючи процес конкуренції, класична школа дійшла висновку, що ресурси країни перемістяться у  рентабельне виробництво, тому що конкуренція  виштовхує з ринку нерентабельне (неприбуткове) виробництво. Це спонукало  до спеціалізації на рівні держави  й підприємства. А спеціалізація  була на той час можливою, якщо країна мала або природні переваги (сировина, ринок, кліматичні умови), або набуті переваги (розвиток технології виробництва, кваліфікована робоча сила, транспортна  мережа тощо) [4].

Відомий представник класичної  школи Адам Сміт, розглядаючи вплив  природних і набутих факторів, назвав їх абсолютними, і його теорія отримала назву теорії абсолютних переваг. А. Сміт доводив, що "обмін сприятливий  для кожної країни; кожна країна знаходить у ньому абсолютну  перевагу". Аналіз, здійснений Адамом Смітом, став вихідною точкою класичної  теорії, що служить основою для  всіх видів політики вільної торгівлі.

Викладена в роботі "Дослідження  про природу і причини багатства  народів" (1776) економічна система  А. Сміта будувалася на тому, що більш  низькі витрати на виробництво товару однією нацією, порівняно з витратами  виробництва цього самого товару іншою нацією, означають її абсолютну  перевагу. Отже, якщо одна нація має  абсолютну перевагу у виробництві  одного певного товару, а інша - другого, то кожна може спеціалізуватися на виробництві й торгівлі таким  товаром, витрати виробництва якого  найменші.

На думку А. Сміта, урядам не потрібно втручатись у зовнішню торгівлю: вони мають підтримувати режим відкритих  ринків і свободи торгівлі; нації, так само як і приватні особи, повинні  спеціалізуватися на виготовленні тих  товарів, у виробництві яких вони мають переваги, й торгувати ними в обмін на товари, переваги у  виробництві яких мають інші нації; зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням  ринку за межі національних кордонів; експорт є позитивним чинником для  економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані  на внутрішньому ринку; причому субсидії на експорт є податком для населення  й призводять до підвищення внутрішніх цін, а тому мають бути скасовані.

Концепція абсолютних переваг домінувала аж до початку XIX століття, доки не з'явилася  інша думка, насамперед теорія порівняльних переваг [5].