Таксономічна, екоморфічна та розмірна ємність родів Роа і Роtеntilla

 

Таксономічна, екоморфічна та розмірна ємність родів Роа і Роtеntilla

ЗМІСТ

ВСТУП

 РОЗДІЛ І Теоретичні аспекти таксономічної, екоморфічної та розмірної ємністі родів Роа і Роtеntilla

1. Загальна характеристика роду Роа
2. Загальна характеристика роду Роtеntila
3. Таксономічний та екоморфічний аналіз Роа і Роtеntilla

1.4     Розмірна ємність Роа і Роtеntila

РОЗДІЛ ІІ Порівняльна ємність родів Роа і Роtеntilla

2.1     Екоморфічний опис рослинного угрупування Роа

2.2     Екоморфічний опис рослинного угрупування Potentilla

2.3    Порівняльна характеристика родів Роа і Potentilla

РОЗДІЛ ІІІ Розробка практичного заняття

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Людину оточує справжній  зелений океан різноманітних  рослин, який є важливою, невід’ємною  складовою частиною біосфери Землі. Він відіграє незамінну роль у житті як людини, так і всієї природи. Без перебільшення можна сказати, що без зелених рослин життя на нашій планеті в такій формі, в якій воно снує, було б неможливе. Саме зелені рослини постачають життєдайний кисень, годують все живе, будучи джерелом органічної речовини. Разом з тим вони є важливою складовою частиною екологічного середовища, без якого неможливе нормальне, повноцінне життя всього живого, в тому числі і людства.

Люди, які багато віків  жили в природному середовищі, злились  з природою, розуміли те, до чого ми, проживаючи в штучно створеному середовищі, ще не прийшли: природу неможливо  перетворити відповідно до наших  потреб, їх слід привести у відповідність  з природою. Пізнавати природу, її закони, згідно з якими вона, а  отже, і ми розвиваємося, щоб випадково  в гордині своїй або неосвіченості  не вибрати хибний шлях, – завдання, яке стоїть перед людиною.

Вивчаючи флору Землі, зокрема окремих її ділянок, як на прикладі урочища Пагур, ми дізнаємося багато цікавого. Саме новизна досліджуваної  ділянки привертає нашу увагу, адже до цього часу дане урочище ніким  не вивчалось.

Ємність середовища - це місткість конкретної екосистеми щодо досліджуваного компонента, яка вимірюється за допомогою показників вмісту компонента (концентрація, щільність, масса і т.п.) або функціональних змінних, які корелюють з ними.

Тут поряд з чисельністю організмів пропонується враховувати і біомасу, яка є однією з найважливіших енергетичних характеристик популяції. Якщо з точки зору популяційної екології таке визначення є прийнятним, то при екосистемному аналізі воно потребує суттєвого доповнення. Важливо підкреслити, що часто визначення "ємності середовища" несуть в собі кількісні характеристики ресурсів, перетворених популяціями того чи іншого виду тварин, які входять до біоценозу, тобто до певної міри адекватні поняттю "екологічна ніша", і не містять необхідної оцінки загального запасу енергії біоценозу [12, c.87].

Якщо "екологічна ніша" характеризує місце популяції того чи іншого виду в екосистемі (або  в біоценозі) та її ставлення до сукупності ресурсів, то поняття "ємність середовища", на думку деяких авторів^{[2] [3] [4]}, має враховувати весь енергетичний запас біоценозу, перетворений на ресурси.

Термін "ємність середовища" вживається зазвичай при вивченні динаміки популяцій конкретного виду. Це наклало відбиток на зміст, що вкладається в саме поняття. Так, Р. Ріклефс^[5] визначає ємність середовища числом особин, потреби яких можуть бути задоволені ресурсами даного місцеперебування. Такого ж типу визначення містяться і в роботі Р. Уїттекера та інших авторів, які вважають, що ємність середовища можег визначатися граничною чисельністю популяції, по досягненні якої швидкість росту популяції дорівнює нулю.

Як показали деякі дослідження, підгонка біомаси споживача до біомаси жертви здійснюється як шляхом зміни чисельності популяції, так і за рахунок зміни розмірів організмів, що складають популяцію. Останнє дозволяє вважати, що в процесі перенесення речовини і енергії по трофічних ланцюгах популяція регулює свою продуктивність відповідно до продуктивністю інших ланок цього ланцюга, у зв'язку з чим її чисельність в екосистемі піддається подвійному контролю: з боку популяції жертви і популяції хижака. Така подвійна регуляція дозволяє популяції підтримувати достатньо високу чисельність навіть тоді, коли для неї складаються несприятливі кормові умови. Вищенаведені визначення Р. Ріклефса і Р. Уїттекера не враховують такої подвійної регуляції в енергетиці популяцій.

У визначенні ємності середовища як "розмірі здатності природного або природно-антропогенного оточення забезпечувати нормальну життєдіяльність (дихання, харчування, розмноження, відпочинок і т. п.) певному числу організмів або їх біоценозам без помітного порушення самого оточення" не враховується структурна організація біогеоценозу, що є найважливішим параметром будь-якої екосистеми[17, c. 2].

В результаті взаємодії енергетичних явищ в харчових ланцюгах кожне співтовариство набуває певну трофічну структуру, а потік енергії, що проходить  через екосистему, служить найбільш прийнятним показником для порівняння будь-якого компонента з іншим  і всіх компонентів екосистеми між  собою. З цього положення випливають кількісний і якісний аспекти характеристики екосистеми, які можна покласти в основу визначення поняття "ємність середовища".

Виходячи з цього слід вважати, що під ємністю середовища слід розуміти здатність екосистеми акумулювати певну кількість  енергії, перетвореної в ресурси, необхідні  для підтримки структурної різноманітності  біотичного співтовариства.

Подібне визначення "ємності  середовища" у дещо іншій термінологічній  інтерпретації призводить Н. Т. Масюк. Він вводить поняття "екотопічний об'єм" і "біотична ємність", відзначаючи при цьому, що "... екотопічний об'єм - це комплекс (сукупне поєднання) загальних біологічно доступних і використовуваних прямо-і опосередкованодіючих екологічних ресурсів, який формується на конкретній ділянці земної поверхні (едафотоп) під впливом мега-, мезо- і мікроклімату, біотичних факторів (з урахуванням їх прямої дії і післядії, наприклад, в сукцесіях і сівозмінах) та господарської діяльності людини ". І далі Н. Т. Масюк підкреслює, що "екотопічний об'єм вказує на різноманітність екологічних умов (властивостей екотопів), біотична ємність - на раціональні шляхи їх використання за допомогою автотрофних рослин і консортивні пов'язаних з ними мікробо- і зооценозів ..." (С. 24). При цьому найвища ступінь використання середовища, на думку автора, досягається при наявності повної відповідності між екотопічним обсягом і біотичною ємністю. Іншими словами, екотопічні об'єм - це потенційна ємність екосистеми, тоді як біотична ємність - реальна ємність, яка використовується біотичним угрупованням в даний момент часу в конкретному місцеперебуванні. В ході сукцесії біотична ємність зростає, все більше і більше наближаючись до екотопічного об'єму (теоретично, при досягненні біотичною спільнотою клімаксного стану потенційна і реальна ємності рівні).

Так як в співтоваристві відбуваються втрати енергії при  перенесенні з одного трофічного рівня на інший, матеріально-енергетична ємність кожного наступного рівня буде зменшуватися. Тому правомірно застосування поняття "ємність середовища" для кожного трофічного рівня. Важливо відзначити, що подібне трактування цього поняття включає в себе крім структурного і функціональний аспект, тому що дозволяє по характеристиці речовинно-енергетичної ємності екосистеми та екологічних ніш популяцій окремих видів, що входять до спільноти, оцінювати ступінь їх взаємодії. Крім того, такий підхід відкриває можливість за характером використання ресурсів екосистеми судити про стадії її розвитку, що має велике значення для екологічного прогнозування тауправління екосистемами.

Актуальність  теми полягає в наявності сучасної проблеми вивчення, раціонального використання та охорони видового біорізноманіття, а також недостатньою його вивченістю.

Об’єкт дослідження – рослини родів Poa і Potentilla.

Предмет дослідження – Таксономічна  ємність родів Poa і Potentilla рослин

Мета дослідження: вивчення видової різноманітності рослин та встановлення її особливостей на таксономічному, екологічному рівнях.

Основні завдання дослідження:

• проаналізувати й узагальнити літературу та опубліковані матеріали по теорії біологічного процесу  і розвиток органічного світу
• провести власні  дослідження  по вивченню видового різноманіття  рослин
• за результатами дослідження скласти конспект флори;
• розробити тему практичного заняття.

Методи дослідження: аналіз опублікованих даних, картографічного матеріалу, власні дослідження, камеральна обробка результатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І 

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ТАКСОНОМІЧНОЇ, ЕКОМОРФІЧНОЇ ТА РОЗМІРНОЇ ЄМНІСТІ РОДІВ РОА І РОTЕNTILA

1. Загальна характеристика роду Роа

Тонконіг, (лат. Poa) — рід багато-, рідше однорічних рослин родини зернівців. Існує близько 200 видів, поширених у помірних і холодних зонах земної кулі. Багато тонконогів — цінні кормові трави. В Україні розповсюджені понад 20 видів, з яких найбільше значення мають тонконіг лучний (лат. Poa pratensis), тонконіг звичайний (лат. Poa trivialis) і тонконіг болотяний (лат. Poa palustris) — усі багаторічні кореневищні низові зернівці, що їх охоче їдять тварини. Поширені на Поліссі і в Лісостепу.

Тонконіг

Poa annua (Annual Meadow-grass)

Біологічна  класифікація

Царство: Plantae   Monocots - Commelinids Ряд: Poales Родина: Poaceae Підродина: Pooideae Рід: Poa  L.

Species

About 500 species, see text.

Суцвіття

Тонконіг (лат. Poa) - численний  рід багаторічних, рідше однорічних рослин із родини злаків класу однодольних. Даний рід об'єднує близько 500 видів, що ростуть в зонах з помірним і холодним кліматом північної та південної півкуль Землі. Зустрічаються також у тропічному поясі виключно в гірській місцевості. Ці рослини поширені на луках, у степах, рідше ростуть в лісах, в тундрі, напівпустелях. У зоні степів тонконоги мають першорядне значення у формуванні фітоценозу. На території країн СНД зустрічається 84 види у всіх кліматичних поясах, крім Крайньої півночі. Такі представники роду, як тонконіг лучний і болотяний, введені в культуру як цінні пасовищні і сінокісні рослини.

Всі види тонконога добре  ростуть на родючих, рихлих грунтах  в областях з помірно вологим  кліматом. Тонконоги відносно посухостійкі і холодостійкі, витримують затоплення талими водами до одного місяця[14, c.47].

 

Рис. 1.1.1Тонконіг болотний

Будова

Це багаторічні, рідше  однорічні трав'янисті рослини. Коренева система мичкувата, зазвичай є повзучі  підземні пагони, рідше вони відсутні. Рослини, позбавлені підземних пагонів, формують густі дерновини. Стебло тонконога  прямостояче, у деяких видів гладке, у інших - шорстке, його висота складає  від 0,1 до 1,2 м. Листові пластинки  плоскі, довгі і вузькі, шириною  від 1 до 12 мм, із лінійним жилкуванням. У місці прикріплення листків  до стебла є замкнуті листові піхви, які можуть бути шорсткі або гладкі.

Квітки тонконога формують верхівкові суцвіття - колоски, довжина  яких становить від 3 до 10 мм. Кожен  колосок включає 2-8 двостатевих квіток. Колоски зібрані у волоті, які  зазвичай бувають розлогими, рідше  густими і стислими. Довжина волотей  у різних видів тонконога варіює від 1,5 до 30 см. Колоскові луски перетинчасті або шкірясто-перетинчасті, різної форми - від ланцетної до яйцеподібної, з гострим або тупуватим краєм. У кожній з квіток, що формують суцвіття, є по три тичинки з пильником  довжиною до 3 мм. Тонконіг запилюється  перехресно, можливе самозапилення.

Плід тонконога - зернівка, що має довгасту або еліпсоїдальну  форму. Плоди з насінням після  дозрівання відпадають разом з квітковими лусками. Тільки у тонконога живородного замість насіння у суцвіттях утворюються такі органи розмноження, як дрібні цибулинки. Значення. Всі представники даного роду є прекрасними пасовищними і сінокісними рослинами. У культуру був введений тонконіг лучний як цінна сінокісна кормова рослина, що використовується для створення культурних пасовищ, призначених для тривалого користування. До появи волотей у змішаних посівах тонконіг лучний добре поїдається худобою. Протягом пасовищного сезону проходить 4-5 циклів стравлювання, так як ці рослини швидко відростають. Також ця рослина вважається хорошою газонною травою.

Крім даного виду, хорошими сінокісними рослинами є тонконоги  болотяний і звичайний. У посушливих регіонах південних областей важливе  значення як кормова культура має  тонконіг цибулинний, а на високогірних пасовищах - тонконоги довголистий, альпійський, сизий.

Тонконіг однорічний, поряд з лучним, придатний для створення газонів, але також є злісним бур'яном полів, парків і садів. Вид тонконіг сплюснений використовується для закріплення відвалів шахт і різних насипів[18, c.174].