Світовий ринок і світове господарство

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

Донбаський Державний  Технічний Університет

 

Кафедра менеджменту  ЗЕД

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему: «Світовий ринок і світове господарство»

з курсу: «Міжнародні економічні відносини»

 

 

Виконала: ст. гр. МОТ-06-2

Адаменко Юлія

 

Перевірив: Володимирів С.В.

 

 

 

 

Алчевск, 2008

 

Зміст

 

 

 

Вступ

 

На сучасному етапі  суспільного розвитку значну роль для  економіки кожної окремої країни і світу вцілому відіграє світове  господарство, яке поєднує національні  господарства, що пов’язані і взаємодіють  за законами міжнародного поділу праці.

Він полягає в спеціалізації  окремих країн на виробництві  певних товарів та послуг і товарному  обміні цими продуктами на світових ринках. МПП виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом. Формування спеціалізації господарства підкоряється дії закону порівняльних переваг, запропонованим Д.Рикардо в 1917 р., який стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. А це означає, що кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати зиск, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку МПП та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових ринках потрібна постійна підтримка  міжнародних двосторонніх та багатосторонніх відносин, укладенні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод, як між окремими фірмами, так і між урядами країн.

Економічні зв’язки між країнами мають багатовікову історію. Протігом століть вони існували переважно  як зовнішньоторгівельні, вирішуючи  проблему забезпечення населення товарами, які національна економіка виробляла неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції зовнішньоекономічні зв’язки переросли межі зовнішньої торгівлі і перетворились в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що стосуються інтересів всіх держав.

Міжнародні зв’язки виступають сьогодні найважливішим фактором економічного роста, структурних зрушень і  підвищення ефективності національного  виробництва, одночасно є і каталізатором  диференціації країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношенні неоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись, на світовій арені серед суб’єктів економічної діяльності країни з різним рівнем промислового розвитку, умовами і стандартами життя суспільства.

 

1. Світовий  ринок

1.1 Еволюція становлення світового  ринку

 

Існує судження, що становлення  світового ринку пов'язане з  індустріальною цивілізацією. Так, звичайно, ми можемо говорити, що цілий ряд явищ, які не мали прояву в попередні епохи, утверджують себе на рівні індустріальної цивілізації. В той же час ми говоримо про традиційні форми прояву МЕВ: спеціалізація, поділ праці, торгівля, які створювали певні ознаки світового ринку задовго до індустріальної цивілізації.

Світовий ринок проходить у  своєму розвитку і становленні кілька етапів (і лише завершальна частина  цього процесу належить індустріальній цивілізації). В історичному плані, світовий ринок, а точніше його ознаки, виникає за стародавніх часів. Мова йде про те, що саме в цю епоху міжнародна торгівля, торгівля між цивілізаціями, набирає вигляд власне торгівлі, тобто обмін, опосередкований грошовими відносинами починає переважати (хоча звичайно натуральний обмін залишається, як допоміжний, додатковий тип господарських зв'язків). Але особливість прояву світового ринку в стародавні часи полягає в тому, що він носив внутріконтинентальний (локальний) характер: оскільки світовий ринок був обмежений певним континентом (Азійський ринок, Європейський ринок). Причому ці локальні ринки функціонували на рівні самодостатності. Зв'язки між цими локальними ринками, як ознаки формування світового ринку носили епізодичний характер. За стародавніх часів головними суб'єктами торгівлі на рівні локального ринку виступали Фінікія, Стародавній Єгипет, Індія, Греція, Рим, території Середземномор'я. За соціально-економічною характеристикою світовий ринок за стародавніх часів був ремеслено-рабовласницьким.

За феодального середньовіччя, особливо в період пізнього феодалізму, стародавній світовий внутріконтинентальний ринок переростає в міжконтинентальний. Досить активними стають торговельні зв'язки між Китаєм, Індією, Аравійським півостровом, Північчю Африки. Ці зв'язки проявляються через Левантійську торгівлю у взаємовідносинах між Західною Європою і Сходом.

Новим і великим кроком до розвитку міжконтинентальної торгівлі стали  Великі географічні відкриття кінця 15 – початку 16 століття:

1497 – 1498 рр. Подорож Васко да Гама – заверщилося відкриттям морського шляху від Західної Європи до Індії, в результаті чого на якісно новому рівні були об'єдані два регіональні ринки: Західноєвропейський і Східний.

      1492                    Перша подорож Колумба до Америки – завершилася

                                       відкриттям Америки. Це спричинило до розвитку

                                       господарських і торговельних  зв'язків між Європою і

                                      Американськими континентами.

1519 – 1521 рр.      Кругосвітнє плавання Магеллана – призвело до

                                об'єднання всіх континентальних і локальних ринків в

                                єдину систему господарських і торговельних зв'язків.

Отже, Великі географічні  відкриття стали вирішальним кроком до остаточного формування світового ринку.

За соціально-економічною  оцінкою світовий ринок епохи  феодалізму визначався як ремеслено-феодальний.

На межі аграрної та індустріальної цивілізації на розвиток господарських  і торговельних зв'язків впливають такі фактори як:

• виникнення капіталістичних (або капіталізованих) підприємств;
• відокремлення промисловості від землеробства;
• спеціалізація сільського господарства в різних районах світу на виробництво певних видів товарної продукції. Наприклад, в Латинській Америці формується господарство, яке грунтується на тропічному рослинництві, в Америці та Австралії виникає спеціалізація на вирощуванні цукрової тростини і відповідно експорті тростинового цукру;
• диверсифікація промислового виробництва і виникнення на цій основі багатогалузевості.

Ми вже говорили, що в умовах 18 – 19 століття формування світового ринку супроводжується  виникненням нових міжнародних  ринків (товарні ринки, ринки капіталів, праці).

Розвиток світового  ринку являється середовищем  реалізації світової торгівлі і нагромадження великих капіталів, причому, з одного боку це нагромадження відбувається за рахунок рослих масштабів міжнародної торгівлі, з іншого боку – за рахунок існування колоніальної системи і прямого пограбування розвиненими країнами своїх колоній (закупка дешевої сировини тощо).

Вирішальну роль в  формуванні світового ринку і  світової торгівлі відіграє міжнародний  поділ праці. З одного боку кожна  країна, у відповідності із міжнародним  поділом праці визначає своє місце  в системі світогосподарських зв'язків (тут проявляється прагнення розвинений країн закріпити і поширити власні досягнуті позиції, а також прагнення колоній посісти вищий рівень в міжнародному поділі праці). По-друге, в межах міжнародного поділу праці проявляється диференціація виробництва між регіонами світу за певними галузями.

В період 19- початку 20 століття на формування світового ринку здійснює вплив процес виходу спеціалізації  індустріального (капіталістичного) виробництва  за межі національних економік (інтернаціоналізація господарського життя). Свого завершення світовий ринок і світова торгівля набирають в результаті повного розвитку капіталістичного машинного виробництва.

 

1.2 Структура світового ринку

 

Ринок є невід’ємною  частиною суспільного господарського відтворення і формується в тісній взаємодії з усіма його елементами: виробництвом, споживанням, розподілом.

Ринок являє собою  сферу товарно-грошового обміну, розвитку торговельних функцій між продавцем і покупцем.

Первісним елементом  світового ринку є внутрішній ринок, який здійснює торговельні операції з внутрішньої торгівлі.

Національний  ринок поєднує внутрішню та зовнішню торгівлю даної країни.

Світовий  ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв’язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і послуг.

     Внутрішній ринок

Світовий ринок

Національний ринок

 

 

 

Схема 1. Структура світового  ринку[2, 5].

 

До категорії світових належать усі товарні ринки, на яких виключно велику частку складають зовнішні торговельні операції (наприклад, світовий ринок олова, де експортна квота сягає 90% від його виробництва) і ті, де вона помірна - 30-50% (наприклад, світовий ринок автомобілів) і навіть незначна - 10-20%.

Структуру світового  товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах – регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному.

Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють  ринки окремих країн або їх угруповань (схема 2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Cхема 2.  Регіональна  структура світового ринку[2, 6].

 

За ступенем монополізації  та характером торговельних угод на світовому  ринку виділені такі типи його структури:

- монополістичний, де  панує один постачальник (ринок діамантів);

- олігополістичний, де  домінує група великих продавців  (ринок нафти);

- атомістичний, де спостерігається  невисока концентрація пропозиції  товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).

За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий  та пільговий ринок товарів.

Закритий  сектор світового товарного ринку підпорядковується обмеженому впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних показників збутових товарів.

Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців - малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об’єднань, державних і приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого сектора світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність взаємовідносин. У відкритому секторі товарного ринку здійснюються короткострокові комерційні угоди та операції "вільного" ринку.

"Вільний" ринок  - це сектор відкритого ринку  вільної конкуренції виробників та постачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його витісняють сучасні механізми міжнародного регулювання світового товарного ринку. "Вільний" ринок проявляється у біржовій торгівлі, на ринку "спот" (з терміновим постачанням реального товару) та "чорному ринку".

Проміжне становище  між закритим і відкритим секторами  світового ринку займає пільговий сектор - торговельні операції на підставі довгострокових комерційних контрактів (ДСКК), які укладені на два і більше років (іноді 15-20 років) та обумовлені преференційними (пільговими) економічними умовами. Торгівлю на основі ДСКК виділяють у преференційну зону, на яку впливають риси обох секторів розвитку світових товарних ринків (схема 3).

 

 

 

 

 

 

 

Схема 3 .  Сектори світового ринку.

1.3 Характерні риси світового ринку

 

Сучасний світовий ринок має ряд рис, що розкривають особливості його функціонування. Перша характерна риса визначається товарною природою капіталізму. Вона полягає в тому, що економічні зв'язки між окремими країнами здійснюються за принципом вигідності, прибутковості. Світовий ринок відіграє величезну роль у підвищенні норми прибутку підприємств промислово розвинутих країн за рахунок посилення експлуатації економічно відсталих країн.

Другою характерною рисою світового  ринку є анархія виробництва і конкуренції. Якщо в кожному окремому підприємстві виробництво здійснюється планомірно, то в масштабі всієї країни й у світі в цілому воно протікає анархічно. Розподіл засобів виробництва між різноманітними галузями економіки відбувається стихійно. Визначальним чинником галузевого розміщення товаровиробників є прагнення кожного з них укласти капітал у ту сферу діяльності, де норма прибутку вище. У результаті довільного розподілу засобів виробництва в країнах і у світі в цілому між окремими сферами виробництва виникає диспропорція. І хоча різноманітні виробничі сфери ринуться до рівноваги, тому що кожний підприємець повинен робити таку споживчу вартість, яка задовольняла б суспільну потребу, проте ця тенденція різноманітних секторів економіки виявляється лише як реакція проти постійного порушення цієї рівноваги. Анархія на світовому капіталістичному ринку і його нестійкість ще більш посилюються в зв'язку з тим, що прагнення капіталу до безупинного розширення виробництва зустрічає на своєму шляху вузькі рамки платоспроможного попиту багатьох країн, що імпортують.