Сутність та цілі грошово-кредитної політики

1. Сутність та цілі грошово-кредитної політики.

 

 

Зміст

Вступ            2

1. Грошово-кредитне регулювання економіки.
2. Монетаристська теорія як теоретична база монетарної політики.
3. Передатний механізм монетарної політики.    3
4. Основні методи та цілі монетарної політики.
5. Вплив монетарної політики на економіку: політика дорогих та дешевих

грошей, антиінфляційна функція.       8

Висновки            20

Список використаної літератури        21

Словник основних термінів та понять       22

 

 

ВАРІАНТ 9

Основні питання

 

1. Банківська система. Функції комерційних банків, їх зобов’язання та резерви. Мультиплікативне розширення банківських депозитів.

 

Банки – це особливі фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні  папери та ін.), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, випуск у обіг грошей та цінних паперів, операції із золотом та інші функції.

Банки – це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб’єктами економічної діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів державної влади в рішеннях, пов’язаних з їхньою оперативною діяльністю, а діють у межах чинного законодавства.

Основним  видом банківської діяльності є кредитування, яке здійснюється на засадах строковості (надання кредитів на певний строк), поверненості (обов’язкового повернення кредитів), платності (одержання процента) і гарантованості (забезпечення позики певними гарантіями іншого банку чи установи або заставою майна). Кредитування здійснюється готівкою чи безготівковими коштами на основі поточних і строкових банківських рахунків.

Діяльність  банків із залученням вільних коштів та кредитування суб’єктів господарської  діяльності здійснюється через банківські операції. Останні поділяють на два  основних види – пасивні й активні. Пасивними операціями є такі, з допомогою яких банки мобілізують тимчасово вільні кошти і створюють свої ресурси. Вклади бувають строковими, що можуть бути вилучені кредиторами після встановленого строку, та до запитання, які можуть вилучатися в будь-який час. За строковими вкладами виплачується більш високий процент, оскільки банк має можливість вільно використовувати ці вклади до встановленого строку.

Активними називають ті операції, через які банки розміщують сконцентрований грошовий капітал. До них належать: облік векселів, надання позик під заставу товару, товарних документів, цінних паперів і надання позик, що не мають певного забезпечення.

Банківський прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У банківський прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових операцій із цінними паперами, надання позик власного капіталу тощо.

Банківська система – сукупність банківських установ, які функціонують на території даної країни. Вона має два рівні: центральний банк (в Україні – Національний банк) і комерційні банки.

Регулюючим  та координуючим центром грошово-кредитної  системи держави є центральний  банк, головна мета котрого –  забезпечення стабільності грошової одиниці.

Національний  банк України є центральним банком держави, її емісійним центром, здійснює єдину державну політику в сфері  грошового обігу, кредиту, зміцнення  грошової одиниці, організує міжбанківські  розрахунки, координує діяльність банківської  системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют  інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей у обіг, а  також національних грошових знаків, дорогоцінних металів та золотовалютних запасів, а також на здійснення операцій щодо їх розміщення, у тому числі  в іноземних банках.

Статутний фонд Національного банку України  утворюється за рахунок держави. Він є власністю України, юридичним  суб’єктом.

Розглянемо  основні функції центрального банку держави.

1. Центральний  банк – єдиний емісійний центр  держави. Він має монопольне  право на емісію банкнот, організацію  та регулювання грошового обігу.

2. Центральний  банк – банк банків, здійснює  кредитно-розрахункове обслуговування  інших банків та кредитних  установ, надання кредитів комерційним  банкам.

3. Центральний  банк – орган банківського  нагляду. Так, НБУ має Департамент,  що здійснює банківській нагляд  у областях.

4. Центральний  банк – банк уряду. Він здійснює  кредитно-розрахункове обслуговування  уряду, виступає його касиром.  Центральний банк здійснює операції  з обслуговування державного  боргу, є фінансовим консультантом  уряду.

5. Центральний  банк – провідник офіційної  грошово-кредитної політики. Він  визначає цілі та напрями грошово-кредитної  політики держави, здійснює регулювання  курсу національної валюти відносно  валют інших держав.

6. Центральний  банк керує золотовалютними резервами  країни.

7. Центральний  банк представляє інтереси держави  в міжнародних фінансових організаціях.

8. Центральний  банк – науково-дослідний, інформаційно-статистичний  та консультативний центр держави.

Банки – це особливі фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні  папери та ін.), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, випуск у обіг грошей та цінних паперів, операції із золотом та інші функції.

Банки – це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб’єктами економічної діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів державної влади в рішеннях, пов’язаних з їхньою оперативною діяльністю, а діють у межах чинного законодавства.

Основним  видом банківської діяльності є кредитування, яке здійснюється на засадах строковості (надання кредитів на певний строк), поверненості (обов’язкового повернення кредитів), платності (одержання процента) і гарантованості (забезпечення позики певними гарантіями іншого банку чи установи або заставою майна). Кредитування здійснюється готівкою чи безготівковими коштами на основі поточних і строкових банківських рахунків.

Діяльність  банків із залученням вільних коштів та кредитування суб’єктів господарської  діяльності здійснюється через банківські операції. Останні поділяють на два  основних види – пасивні й активні. Пасивними операціями є такі, з допомогою яких банки мобілізують тимчасово вільні кошти і створюють свої ресурси. Вклади бувають строковими, що можуть бути вилучені кредиторами після встановленого строку, та до запитання, які можуть вилучатися в будь-який час. За строковими вкладами виплачується більш високий процент, оскільки банк має можливість вільно використовувати ці вклади до встановленого строку.

Активними називають ті операції, через які банки розміщують сконцентрований грошовий капітал. До них належать: облік векселів, надання позик під заставу товару, товарних документів, цінних паперів і надання позик, що не мають певного забезпечення.

Банківський прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У банківський прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових операцій із цінними паперами, надання позик власного капіталу тощо.

Банківська система – сукупність банківських установ, які функціонують на території даної країни. Вона має два рівні: центральний банк (в Україні – Національний банк) і комерційні банки.

Регулюючим  та координуючим центром грошово-кредитної  системи держави є центральний  банк, головна мета котрого –  забезпечення стабільності грошової одиниці.

Національний  банк України є центральним банком держави, її емісійним центром, здійснює єдину державну політику в сфері  грошового обігу, кредиту, зміцнення  грошової одиниці, організує міжбанківські  розрахунки, координує діяльність банківської  системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют  інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей у обіг, а  також національних грошових знаків, дорогоцінних металів та золотовалютних запасів, а також на здійснення операцій щодо їх розміщення, у тому числі  в іноземних банках.

Статутний фонд Національного банку України  утворюється за рахунок держави. Він є власністю України, юридичним  суб’єктом.

Розглянемо  основні функції центрального банку держави.

1. Центральний  банк – єдиний емісійний центр  держави. Він має монопольне  право на емісію банкнот, організацію  та регулювання грошового обігу.

2. Центральний  банк – банк банків, здійснює  кредитно-розрахункове обслуговування  інших банків та кредитних  установ, надання кредитів комерційним  банкам.

3. Центральний  банк – орган банківського  нагляду. Так, НБУ має Департамент,  що здійснює банківській нагляд  у областях.

4. Центральний  банк – банк уряду. Він здійснює  кредитно-розрахункове обслуговування  уряду, виступає його касиром.  Центральний банк здійснює операції  з обслуговування державного  боргу, є фінансовим консультантом  уряду.

5. Центральний  банк – провідник офіційної  грошово-кредитної політики. Він  визначає цілі та напрями грошово-кредитної  політики держави, здійснює регулювання  курсу національної валюти відносно  валют інших держав.

6. Центральний  банк керує золотовалютними резервами  країни.

7. Центральний  банк представляє інтереси держави  в міжнародних фінансових організаціях.

8. Центральний  банк – науково-дослідний, інформаційно-статистичний  та консультативний центр держави.

Крім  того, комерційні банки здійснюють комісійно-посередницькі операції (виконання розрахунків і платежів за дорученням клієнтів за винагороду). Комісійно-посередницькі операції включають інкасові (одержання грошей за документами), трастові (операції з  цінними паперами клієнтів) і переказні (переведення коштів з рахунку  на рахунок, із банку в банк тощо).

Спроможність  комерційних банків надавати кредити  залежить від величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу. Їх величина формується за рахунок власного капіталу та залучених грошей і розподіляється на банківські резерви та кредитні гроші.

Банківські  резерви складаються із двох компонентів: 1) обов’язкових резервів, які регламентує  центральний банк; 2) додаткових резервів, котрі банки створюють самостійно:

БР = ДГ х Рн (), де:

БР  – банківські резерви;

ДГ – депозитні гроші;

Рн – норма банківських резервів.

Банківські резерви – частина депозитних грошей, які комерційні банки зберігають у формі безпроцентних вкладів у центральному банку та у формі готівки у власній касі.

Депозитні гроші – грошові кошти, які залучаються банківською системою з метою їх використання для здійснення активних операцій.

Заходами  регулювання норми обов’язкового  резерву центральний банк може цілеспрямовано контролювати пропозицію грошей.

Гроші, які комерційні банки залучають  на свої депозити, перевищують банківські резерви. Переважання депозитних грошей над банківськими резервами дає  банкам змогу створювати кредитні гроші (КГ):

КГ = ДГ – БР (), де:

КГ  – кредитні гроші;

ДГ – депозитні гроші;

БР  – банківські резерви.

Здатність банківської системи на базі залучення  грошей на свої депозити створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється депозитним мультиплікатором (Мд). Депозитний мультиплікатор – коефіцієнт, який відображає, на скільки одиниць змінюється грошова маса за початкової зміни депозитних грошей на одиницю.

Депозитний  мультиплікатор – це, з одного боку, відношення між приростом грошової пропозиції (ΔГП) і початковим приростом  депозитних грошей:

(), де:

Мд – депозитний мультиплікатор;

ΔГП – приріст грошової пропозиції;

ΔДГ – початковий приріст депозитних грошей.

З іншого боку, депозитний мультиплікатор –  це величина обернено пропорційна резервній  нормі: М_д = ().

Якщо  резервна норма встановлена, то, спираючись на початковий приріст депозитних грошей, можна обчислити приріст грошової пропозиції:

ΔГП = Δ ДГп х Мд (), де:

ΔГП – приріст грошової пропозиції;

ДГп – початковий приріст депозитних грошей;

Мд – депозитний мультиплікатор.

Депозитний  мультиплікатор підсумовує логіку створення  нових банківських грошей. Банківська система в цілому може перетворити  початкове збільшення своїх депозитів  на суму, що значно перевищує їх залучену величину.

Наведена  модель грошової пропозиції відповідає спрощеним умовам її формування, оскільки в ній грошова пропозиція зводиться  лише до депозитних грошей, а вилучення  з грошового обігу – лише до банківських резервів.

У дійсності  до складу грошової пропозиції входять  як депозитні, так і готівкові  гроші: ГП = ГГ + ДГ ().